Ващук розповів про повернення у "Динамо" після "Спартака" та ненависть київських фанатів
Відомий український футболіст Владислав Ващук розповів про своє повернення у "Динамо" та про вихід збірної України на ЧС-2006.
"Про те, що якщо хочеш насмішити господа – поділися з ним планами на завтра.
Григорій Михайлович зустрів мене дуже привітно. Запитав як справи, які плани на майбутнє. Контракт з "Чорноморцем" закінчився. На той момент було кілька пропозицій від українських клубів, досить цікавих. "Чорноморець", звичайно ж, хотів мене залишити, ну і китайці всі так само готові були підписати контракт... Посеред моєї розповіді Суркіс-старший перебив мене і запитав прямо: "Влад, чому ти тоді до мене не прийшов?" Чому не прийшов... Думав – марно. Що ви в курсі ситуації. До цього потрапити до вас не міг. А потім вже було пізно. Ось тому і не прийшов.
Григорій Михайлович помовчав і сказав: "Зрозуміло. Як ти поставишся до того, якщо я тобі запропоную повернутися в "Динамо?".
На мить у мене перехопило подих. Я був готовий до всього – але повернутися... клянуся, я навіть уявити не міг, що розмова піде про повернення назад. Я не буду зараз розповідати, що довго думав погоджуватися. "Так" прозвучало відразу ж. Єдина умова – спочатку потрібно було поговорити з Ігорем Михайловичем.
Чудово пам'ятаю той шлях по поверху до кабінету, з якого мене вигнали 2,5 роки тому.Ігор Михайлович в цей раз при зустрічі не посміхався. Потиснув руку і запитав: "Що у тебе з контрактом, закінчився?". І додав: "Давай так. Ми не обговорюємо, що сталося і не повертаємося до цієї теми. Було і пройшло. Контракт – 2+1. Два граєш, один – на наш розсуд. Так, спочатку поговори з Дем'яненком – потрібний ти йому чи ні". З тих пір про мій перехід в "Спартак" ми з Суркісом не говорили. Жодного разу.
Коли я набрав Анатолія Васильовича, той, звичайно, здивувався, але зрадів. "Гаразд?! Потрібен, звичайно! Супер. Відмінно". І сказав, що завтра чекає на базі. Так я повернувся в "Динамо".
Щоправда, залишалося ще одне, але досить болюче питання – фанати.
Практично на всіх матчах "Чорноморця" і "Динамо" я бачив у динамівському секторі банери "Ващук-Іуда!" і слухав речівки народної творчості. Пояснювати щось я не міг та й не хотів. Простіше було не реагувати. Після повернення в "Динамо" легше не стало. Тупа агресія з трибун стала дратувати і набридати. Мало того, як мені здається, це заважало не тільки мені, це заважало команді. Підтримка вболівальників – це дуже важливо, що б там не говорили.
Саша Шовковський тоді поговорив з лідерами фанатів. Неофіційно. Допомогло, але не до кінця. І було прийнято рішення дати інтерв'ю.
У більшості клубів світового рівня існують спеціальні департаменти, що займаються створенням правильного іміджу команди і гравців. Це важка копітка праця, спрямована на позитивну репутацію клубу. В основному, в таких відділах працюють фахівці дуже високого рівня, професіонали своєї справи. Футболісти – народ своєрідний, у скандали влипають на раз-два і роботи в таких людей вистачає. У "Динамо" такого департаменту зроду не водилося. Зібрали журналістів, якихось лідерів фанатських рухів і посадили мене давати інтерв'ю. Про що говорити? Ну скажи, що ти хотів розвитку... що ти шкодуєш про те, що сталося... Наприкінці прес-конференції хтось із фанатів взяв слово і сказав: "Ти повинен зараз стати на коліна і попросити вибачення у всіх уболівальників клубу..". Якби не спортивний гарт і багаторічна футбольна звичка не реагувати на провокації – не стримався б.
Просто запитав – за що я повинен просити вибачення? Хоча відповідь була вже не важливою. Прес-конференцію швидко закінчили і мене забрали. Мабуть, не зовсім були впевнені в моїй витримці.
Після чого я вирішив – пофігу. Ті, хто для мене важливий – в курсі ситуації. Нікому нічого пояснювати я не зобов'язаний. Справжні, щирі вболівальники клубу будуть дивитися, насамперед, на те, як я граю. Найкращий доказ – це перемоги моєї команди. І перемоги збірної України.
Я дуже добре пам'ятаю момент, коли стало ясно, що збірна їде на ЧС. В аеропорту Тбілісі ми чекали літак. Засмучені, тому що зіграли внічию. І тут у когось з тренерів задзвонив телефон і він сказав – Туреччина – Данія – 2:2. Репетували і стрибали так, що з боку здавалося, що ми виграли з великим рахунком. Щасливі були всі, без винятку. Ці емоції неможливо передати словами.
Попереду нас чекав головний чемпіонат. Перший в історії української збірної. І тільки від нас залежало – ким тепер будуть вважати Україну на міжнародній футбольній арені", – написав Ващук у своєму Facebook.
А ви що думаєте з цього приводу? Напишіть в коментарях
показати приховати