"Сиджу на балконі, дзвонить англійський номер – "Шева?!": прес-аташе Шевченка – про закулісся збірної і перехід у Мілан

11 жовтня 13:30 15165 Читать на русском
"Сиджу на балконі, дзвонить англійський номер – "Шева?!": прес-аташе Шевченка – про закулісся збірної і перехід у Мілан
Микола Васильков та Андрій Шевченко / Фото Stephen McCarthy

Інтерв’ю "Футбол 24" із Миколою Васильковим, спортивним журналістом, який упродовж трьох років співпрацює із тренерським штабом національної збірної України.

"Кока, я не можу дивитися футбол"

– Миколо, що входить у твої обов’язки прес-аташе головного тренера збірної України?

– Комунікація з пресою, піар, пабліситі. Це стосується не тільки Шевченка, а й всього тренерського штабу збірної – Малдери, Тассотті, Шовковського, Педро. Вибудовуємо комунікацію та меседжі, важливі на цю мить.

Я тим і корисний, що я сам – преса (Усміхається). Стою однією ногою по один бік барикади, іншою – по інший бік барикади. Я з великою повагою ставлюся до преси. Один із наших глобальних меседжів: ми однаково цінуємо та поважаємо всі ЗМІ, починаючи від YouTube-блогерів і закінчуючи важковаговиками світової журналістики. Кожен має право взяти інтерв'ю.

шевченко васильков україна

Наша стратегія схожа із Лігою націй. Там навіть маленьким командам дається шанс потрапити на чемпіонат Європи. Так само й у нас. Я працюю із довжелезними переліками всіх заявок – хто і що хоче – і не віддаю перевагу лише топ-каналам. Можливість поспілкуватися із Шевченком отримують і фрілансери, і регіональна преса. Сьогодні, наприклад, нас запросили у Харкові на регіональне радіо – "Мова футболу".

Скажу так: майже всі, хто просив, рано чи пізно отримували бажане. Ми роздали багато інтерв'ю, влаштовували цілі медіа-дні. Зараз, можливо, часу на це трохи менше, адже все щільнішим стає перебіг подій. До того ж, Андрій постійно подорожує маршрутом Великобританія – Україна.

– Якщо не помиляюся, ти знайомий із Шевченком ще зі шкільної парти?

– Так, ми – із 216-ї школи на Оболоні. Я навчався в одному класі із його сестрою – Оленкою Шевченко. Я Андрія добре знав не лише через те, що він "Лєнкин малий". Кілька хлопців із нашої школи займалися на Нивках в академії Динамо. А на дворі ми усі грали у футбол. Грали не так, як зараз, коли обирають день, домовляються на конкретний час, а одразу після уроків – і до 9-10 години вечора, майже щодня.

У школі різниця у віці – це прірва. Я майже не спілкувався із класом, молодшим або старшим на рік, – лише з однокласниками. Я ж 1973 року народження, Андрій від мене молодший на 3,5 роки. Тож якби не футбол, ми, можливо, не були би настільки знайомі.

Пригадую, був у нас такий Гена Копєйка – всі думали, що саме він стане зіркою Динамо. Адже навіть виходив на поле Республіканського у перервах матчів чемпіонату СРСР. Але далі пішов не він, а Шевченко. Був випадок, коли ми дивилися на Андрія із шкільних вікон – він прийшов на майданчик у новеньких шортах Adidas, які привіз із якогось турніру. Обводить із м'ячем одного, другого – а його навіть не чіпають, тому що бояться чіпати, у хлопаки ж нові шорти із фірмовими трьома смужками!

Раніше життя було герметичним. Ми з одного мікрорайону – усі зналися будинками, під’їздами. Пригадую, коли я вперше вийшов на станції метро "Університет", подумав собі: "Ого, це так далеко, наче інше місто!", а мені було певно років 13-14 уже. Лише на Оболоні почувався по-справжньому вдома.

шевченко

– Потім Шева поїхав підкорювати Мілан. Ви на тривалий період втратили зв'язок?

– Я закінчив школу у 1990-му році, але ще приходив на кілька наступних випускних. На одному з них зустрівся з Андрієм, випускався його клас. Шева вже був гравцем Динамо-2, виступав у Першій лізі. Розповідав мені, як виходив проти Прикарпаття, як важко грати проти дорослих чуваків… Якраз розпочався чемпіонат світу-1994 у США, і я поцікавився: "Ти бачив, як зіграли Бразилія, Італія?" Він так глянув на мене: "Кока, я не можу дивитися футбол. Грати – так, мені класно. Дивитися – ні. Я взагалі не дивлюся чемпіонат світу". – "Ти нормальна людина?" – посміявся я і трохи розповів йому, що відбувається на Мундіалі.

"Леоненко може звинувачувати тільки себе". Голеадор Прикарпаття – про період у Динамо, юного Шеву і шаленого Григорчука

Коли я став журналістом (кінець 90-х), почав записувати багато інтерв'ю. Шевченко мені майже ніколи не відмовляв. Я не назвав би нас "друзями з дитинства". Ми просто – з одного двору. Можу ще 40-50 людей так назвати з нашого району. Є відомі постаті. Зокрема, зі школи нашого мікрорайону вийшов Микола Тищенко – "Коля Киевский" – ресторатор, а зараз депутат. У 16-поверхівці біля озера жив Денис Матвієнко, артист балету, який танцює "Великого Гетсбі". Але більшість залишилися в пам’яті за погонялами: Чєня, Бяща, Кухня, Клім, Манай, Афоня, Жук, Диван, Шнур…

"Шевченко – бос для всіх"

– Як виник варіант із роботою прес-аташе головного тренера збірної? Шевченко сам запропонував?

– Насправді, мені подзвонила Лєнка... Я бачився із Шевченком, коли він прийшов у збірну, бачився на чемпіонаті Європи-2016. Коли ж Андрій очолив команду, Лєнка сказала мені, що є ось така пропозиція. Я трохи здивувався, тому що раніше у нас такої практики не було – прес-аташе збірної і прес-аташе ще й головного тренера. Але для світу то достатньо звичне явище.

Я взяв день на роздуми і зателефонував двом своїм приятелям – Сашку та Павлу Терновим. Радився із ними, більше нікому нічого не казав – навіть мамі (Усміхається). У підсумку погодився. Але в цей період був дуже зайнятий різними проектами, був запаханий… Пам'ятаю, сиджу на балконі за компом і дзвонить англійський номер (мені якраз повинні були зателефонувати з Манчестера – із газети Триниті Мірор). "Привіт!" – "Привет, – чую у слухавці. – Как дела?" – "Хто це?" – "Что, реально не узнаешь?" – "Шева?!" (Сміється).

У нас не було періоду розкачки, планування, нарад. Розпочали співпрацю дуже швидко. Я заїхав до нього. Ми, а також Шовковський, живемо відносно поруч – на Печерську, в урядовому кварталі. Закипіла робота. Я був дуже задоволений Шевченком. Адже одна справа – шкільна дружба, інша – стосунки "футболіст – журналіст", і зовсім третє – це бути в одній команді. Зрозуміло, що він – бос для всіх, але ми працюємо в парі. Обмірковуємо дуже багато питань, дискутуємо.

Я усвідомив, що можу його у чомусь "прокачати", адже дуже класно орієнтуюся у спортивній пресі – знаю людей, хто на що здатний, у якій манері хто і як працює тощо. Разом з тим, багатьох речей я можу повчитися і у Шеви. Минуло вже три роки. Можу впевнено сказати, що почерпнув для себе велику користь від професійного спілкування із Шевченком.

– Скільки запитів на інтерв'ю із Шевченком ти отримуєш у середньому на місяць?

– Тут "вахтова" система. Вся спортивна преса, як правило, активізується перед зборами. Вони працюють за інформаційними приводами. Наприклад, La Gazzetta dello Sport написала, що кандидатура Шевченка розглядається Міланом, що він висунув свої умови – мовляв, поєднуватиме. І одразу – купа запитів від усіх. Упродовж одного дня їх може бути близько двадцяти. Хтось мені пише, знайомиться. Хтось, із ким ми вже знайомі, може коротко у WhatsApp запитати: "Він буде щось казати, чи ні?"

Є запити, не пов'язані із футбольним напрямком. Наприклад, із соціально-політичних телевізійних програм. Розмови про економіку, громадське життя. Тут, на жаль, не всі отримують від нас згоду. Шевченко не має часу їздити на етери. Плюс – він не фахівець у цих галузях.

Насправді, я зацікавлений, щоб усі запити були реалізовані – навіть неспортивні. Це дуже корисно для розвитку пабліситі національної команди. Щоб нею цікавилися не лише чоловіки, в основному, віком 18-52 років, але й значно ширша аудиторія, потрібно розповідати, як вони живуть, як облаштувалися в житті, які у них родинні стосунки, що готують, що їдять. Я дуже ціную такі можливості, але, на жаль, не всім можу посприяти.

– За ці три роки виникали нестандартні, форс-мажорні ситуації?

– Бувають ситуації не те, щоб конфузні, – вони типові. Їх можна передбачити. Наприклад, Шевченко дає інтерв'ю 3-4 виданням поспіль, а там – абсолютно клоновані запитання. У журналістиці, на жаль, існують такі речі, як формалізм. Тож на деякі запитання тренер відповідає вже сотий раз – хто на нього справив найбільше враження, у кого він почерпнув майстерність, який тренер вплинув найбільше, як пережив відхід від футболу і початок тренерської кар'єри, чи вбив у собі гравця…

"Перед моїм відльотом відбулася тривала розмова з Лобановським". Андрій Шевченко – про золоту епоху в Мілані, містичну поразку від Ліверпуля та історичний гол збірній Росії

Навіть коли ти, Олеже, спілкувався з ним у Львові, то неминуче, при поверненні назад, у ретроспективу, зачіпав прапорці, маячки, теги його кар’єри. Гол Буффону, прощальні голи у ворота збірної Швеції і тому подібне. Вкрай рідко трапляються журналісти, які накопають щось, здатне його здивувати. Здебільшого я бачу, що Андрій намагається дати відповідь хоча б формально варіативну на одні й ті самі запитання.

шевченко леоненко

"Рауль – вау! Роналду – молодець!"

– Шевченко має офіційні акаунти у Twitter, Instagram та Facebook. Хто займається їхнім наповненням?

– Андрій веде їх сам. У Twitter та Facebook йому трохи допомагає Фонд Андрія Шевченка, яким опікується його сестра Олена. Чому? Через певне жанрове розгалуження. Facebook – майданчик для офіційної інформації. На випадок, коли Андрій хоче когось привітати, наприклад – Шовковського, є ті, хто має банк фотографій, звідки дістається відповідна світлина для допису. Звична практика.

Зрозуміло, що це не настільки гіперрозвинуто, як у Кріштіану Роналду. Навколо португальця постійно ходять фотограф та оператор, які валять щодня, плюс – редактор, адміни (я бачив це власними очима). У нас усе значно спокійніше. Разом з тим Андрій розуміє важливість розвитку соцмереж – це дуже потужне джерело комунікації.

Instagram він веде сам. Іноді просить мене зняти його телефоном на стадіоні, поруч із тренерами. Але фото опрацьовує і публікує самотужки. Тим і цікавий людям Instagram, що є акаунтом людини, а не піар-образу, на який працює ціла команда. Якщо не помиляюся, серед усієї нашої команди найбільше Instagram-фоловерів саме у Шевченка та Зінченка. За півмільйона перевалило.

– "Кожен день я роблю все, щоб під час гри ти стрибав, сміявся, плакав". Як оціниш рекламу, у якій знявся Андрій Миколайович?

– Реклама – це інструмент, який працює на запам'ятовування. Принцип полягає в тому, що її не обов'язково повинні любити. Головне – щоб запам'ятали. Ролик із Шевченком запам'ятали всі. Отже, ціль досягнута – її обговорюють. Він озвучив зрозумілі речі. Чому "плакали, сміялися"? Бо він хоче досягнути успіху в тій сфері, яка людям близька, і якою дуже емоційно переймаються – футболом.

шевченко васильков

– У Шевченка в мові часто трапляються слова-паразити. Чи працюєш над тим, щоб позбутися цього дефекту?

– Тут не потрібно перебільшувати моє значення. Шевченко перемикається з мови на мову – я бачив, як це йому іноді важко дається. Зрозуміло, з пресою та аудиторією він спілкується вже давно. Але переходити з англійської на російську, з російської на італійську – непросто. Тож виникають моменти, коли треба підшукати належне слово. Італійці, наприклад, заповнюють цю паузу звуком "е-е-е".

Безперечно, слова "значит", "як би" – трохи паразити, але я б попросив не акцентувати на цьому увагу. Для мене це – абсолютно не проблема. Важливо звертатися не до форми, а до змісту. Змістом я задоволений. Мені подобається, як Андрій будує свої думки. Він акцентує увагу на футбольній суті.

"Я вбив у собі гравця і почуваюся абсолютно спокійно". Правила життя Андрія Шевченка

Я бував на сотнях прес-конференцій, і розумію, як легко відстрілятися загальними фразами – "це була важка гра з сильним суперником", "у нас було багато травмованих", "ми докладемо максимум зусиль у майбутньому", "наша команда у стадії становлення" тощо. Формальний набір готових речень, які нічого не скажуть людям.

Я звернув увагу, що Шевченко завжди говорить конкретно. Навіть у програних матчах розбирає сам футбол. Це не вибачення, не пошук винних, а аналіз конкретних ігрових ситуацій – що було зроблено не так, на чому слід акцентувати увагу. Це саме те, що вимагається, як я бачу, наприклад, на британському телебаченні від аналітиків та гостей.

– Чи хотів би ти бачити Шевченка біля керма Мілана? Чи погодився би переїхати в Італію, щоб продовжити свою роботу на посаді прес-аташе головного тренера?

– Я був би радий бачити його у збірній України. Мілан для мене не така близька команда, як для Андрія Шевченка. Я вболіваю за наші команди, а не зарубіжні. Чи поїхав би туди працювати? Ні, тому що до Мілана і до італійської преси я маю такий же стосунок, як і ти.

Хоча у мене там багато знайомих і я навіть можу спілкуватися італійською на певному рівні. Однак, повір мені: Шевченко знає італійську пресу набагато краще. Він знайомий із першими особами тамтешніх ЗМІ – редакторами La Gazzetta dello Sport, Tuttosport, RAI. Тож я не думаю, що йому б знадобилися мої послуги.

гіггз шевченко

– Мабуть, ти неодноразово брав участь у різноманітних раутах, де Шевченко перетинався із світовими зірками першого футбольного калібру. Хто з них справив на тебе найбільше враження своєю енергетикою та величчю?

– Від усіх – різне враження. Наприклад, Фернандо Єрро вдягається настільки вишукано, що справляє ефект тореадора, який переколов усіх биків, і прийшов на прийом до королеви. Когось я сам по-вболівальницьки люблю, а когось – ні. Стів Макманаман мені не дуже імпонує. Натомість Рауль – вау! – це крутий чувак. Дуже приємний у спілкуванні Паоло Мальдіні. Аналогічно – Кріштіану Роналду.

Мати Роналду пройшла крізь люте пекло – побої, приниження, аборт, спроба самогубства. Кріштіану народився лише дивом

Я розумію, який тиск на португальця з усіх боків – всі від нього щось хочуть. Інтерес до Кріша в разів 10 більший, ніж до Шевченка, хоча й до Андрія вистачає охочих доторкнутися. При цьому Роналду дотримується простоти у спілкуванні. Намагається приділити увагу всім. Тож хочу поаплодувати Рону – він молодець!

Так само класний у спілкуванні Бекхем. Проте у Девіда є певна маска – англійські манери. Він підійде, усміхнеться, скаже "вау-вау-вау", а потім – р-р-раз, миттєво, "сорі, дякую" – і пішов. Тобто він дотримується лише необхідного мінімуму.

"Шева в Англії працює таксистом"

– Попереду – три вирішальні матчі нашої збірної – проти Литви, Португалії і Сербії. Чи змінилася поведінка Шевченка? Чи помічаєш хвилювання, напругу?

– Так, цей період відрізняється від попередніх. Я б не назвав це прямо-таки хвилюванням. Вони всі – досвідчені люди, що вже казати про Шевченка, який вигравав дуже багато і перехвилювався дуже багато.

Зараз настав етап сконцентрованості. Це позначиться і на відкритості до преси. Сьогодні ми провели відкрите тренування (розмова відбулася 8 жовтня, – Футбол 24), побували на радіо тощо. А далі, перед Литвою, команда буде малодоступною для журналістів. Вони дають інтерв’ю практично щодня – хтось виходить на збірну через мене, хтось через Сашка Гливинського, він комунікує з усіма гравцями.

Зараз усе буде трохи спокійніше. Збірна хоче зосередитися на вирішенні завдання. Кожен матч – як фінальний. Ми – дуже близькі до мети. Коли спаде напруга вирішальних поєдинків, ми знову станемо відкритішими для спілкування – в усьому і чи не щодня.

– Андрій Шевченко за межами поля і залів для прес-конференцій. Який він?

– По-перше, він – дуже родинний. Майже увесь свій заощаджений час Андрій використовує для перебування із сім’єю, яка мешкає неподалік Лондона. У нього – четверо дітей, у мене – троє, я його розумію. Возить дітей у школу, а сина – ще й на тренування у футбольну школу Челсі. Працює там таксистом, як сам каже. Він – така людина.

У спілкуванні – достатньо простий. Для того, щоб у цьому переконатися, не обов’язково бути за лаштунками. Це може зробити будь-хто, у будь-якому місці, де зустріне Шевченка. Якщо Андрій не виснажений до краю, ніколи не відмовить в автографі… І не тільки в Україні, а й в Італії, Англії, Португалії. Його досі впізнають на вулицях. У принципі, володарів "Золотих м’ячів" не забувають.

Приємно це бачити, бо у нас стереотипний образ колишніх футболістів трохи не такий. Вони, як правило, неговіркі, достатньо закриті, забуті, зазвичай – без продовження кар’єри. Це не їхня провина – такі життєві обставини. Є яма, у яку звалюються навіть великі спортсмени, коли закінчують свої виступи.

Хтось хоче стати тренером. Але власників pro-дипломів все більше, а команд – все менше. Тому їм нічим зайнятися. Хтось спивається, хтось – замикається у собі. У Шевченка я того всього не бачу. Він уникнув "чорних квадратів" після закінчення кар’єри. І слава Богу!

Сторінка автора у Facebook

"Суркіси – це минуле, яке гальмує Динамо". Вахтанг Кіпіані – про Блохіна на батьківських зборах і "Бей-бей москалей"

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
21
год
:
49
хв
Німеччина
21:45
Північна Ірландія
Вгадай результат матчу
Залиште відгук