"Перед моїм відльотом відбулася тривала розмова з Лобановським". Андрій Шевченко – про золоту епоху в Мілані, містичну поразку від Ліверпуля та історичний гол збірній Росії

13 листопада 09:00 5277 Читать на русском
"Перед моїм відльотом відбулася тривала розмова з Лобановським". Андрій Шевченко – про золоту епоху в Мілані, містичну поразку від Ліверпуля та історичний гол збірній Росії
Андрій Шевченко / Фото Ігоря Хомича ("Футбол 24")

Інтерв’ю "Футбол 24" із культовим екс-форвардом Мілана, Динамо та збірної України, володарем "Золотого м’яча-2004".

Відколи Шевченко-тренер очолив національну збірну України, Шевченко-гравець відійшов на другий план. Ми вже не сприймаємо його, як виняткового таланту суперфорварда, який забивав на найкращих стадіонах Європи. Останнім часом інтерв’ю Шевченка – наче під копірку. Усі запитання та відповіді здебільшого крутяться навколо теми української збірної. Це логічно. Але…

"Футбол 24" вирішив піти іншим шляхом. Перед товариським матчем із Словаччиною ми отримали можливість розпитати тренера про події давно минулих років. На півгодини Андрій Миколайович знову став тим Шевою, який вигравав бомбардирські перегони в Серії А і влучним ударом з 11-метрової позначки здобув для Мілана перемогу у фіналі Ліги чемпіонів.

"Слова Лобановського зіграли величезну роль"

– Є легенда, що ваш роман із Міланом розпочався задовго до офіційного переходу на "Сан-Сіро". Мовляв, перебуваючи на екскурсії, ви кинули монетку на міланському стадіоні, щоб повернутися. Готуючись до нашої розмови, перечитав ваші попередні інтерв’ю. В одному з них ви підтверджуєте цю історію, в іншому – спростовуєте. То була монетка, чи ні?

– (Усміхається) Монетка була однозначно. Така традиція існує не тільки в нашій країні. Тунель на "Сан-Сіро", збоку – огорожа. Я кинув туди монетку. І в самому Мілані також кинув – у фонтан. Але це не має великого значення.

– Яким було благословення вашого переходу в Мілан від Валерія Лобановського? Які настанови отримали від Метра?

– Перед моїм відльотом, вже після закінчення сезону, у нас відбулася тривала розмова. Валерій Васильович сказав мені так: "Піднятися на певний рівень – це дуже важко. Але ти піднявся. Втриматися на цьому рівні – ще важче". Ці слова зіграли величезну роль у моєму житті, надали мені колосальну мотивацію. Я сфокусувався на завданні, яке полягало в тому, щоб приїхати і чудово зіграти не лише один сезон, а якомога більше років утримуватись на високому рівні.

Шевченко

Згодом, коли приїжджав у Динамо, ми з Валерієм Васильовичем продовжили спілкування. Я розповідав, з якими труднощами зіштовхнувся в Італії, яка мотивація і так далі. Він казав: для того, щоб перебудувати організм від тих навантажень, які були в Динамо, потрібно працювати індивідуально. Особливо в період адаптації до іншої методології тренувань. Це мені допомогло. Я знав, коли потрібно простимулювати себе, зайнятися додатковими тренуваннями.

– Зізнайтеся: мандражували, їдучи у табір європейського суперклубу?

– Ні. Я почувався спокійно. Був впевнений у своїх силах.

– Ви почали багато забивати з перших же матчів за Мілан. Якщо взяти персоналії – хто найбільше посприяв вашій швидкій адаптації?

– У Мілані був дуже хороший колектив. Я познайомився з командою на Сардинії. Костакурта, Альбертіні, Себастьяно Россі, Мальдіні – вони взяли наді мною шефство у перший період. Особливо – Костакурта. Він заїжджав по мене і забирав на тренування або на обід в ресторан – ми жили неподалік один одного. Не пригадую жодного вечора (особливо впродовж перших 2-3 років), коли я залишався наодинці. Завжди – у товаристві команди.

"Мілан" золотої епохи Шевченка. Де вони зараз

– Мені розповідали, що у Мілані вам спершу забороняли телефонувати додому, щоб ви повністю адаптувалися у новому мовному середовищі. Це правда?

– Ні, мені ніхто нічого не забороняв. Для мене створили хорошу можливість спілкуватися з командою, знайомитися з новими людьми. Я одразу ж почав брати уроки італійської мови – 2-3 рази на тиждень. Після перших трьох місяців відчув значний прогрес. Став без проблем розмовляти з партнерами по команді, давати інтерв'ю. Італійська мова, сама по собі, легка, але разом з тим дуже важка. Особливо в плані граматики.

– Як батьки переживали розлуку з вами?

– До Мілана я приїхав у липні, а вже у листопаді перевіз їх до себе. Батькові якраз потрібно було робити операцію на серці. Вони перебували зі мною доти, поки татові не стало краще, і лікарі не дозволили йому повернутися в Україну.

Шевченко

"Берлусконі допоміг з операцією для мого батька"

– "У нас, народжених в СРСР, був закладений бар’єр: на Заході живуть зовсім інші люди. Насправді – ми всі однакові", – сказали ви в одному зі своїх інтерв'ю. Скільки часу вам знадобилося, щоб зрозуміти це?

– Я з раннього дитинства дуже багато подорожував, тож у мене була можливість порівнювати способи життя, технічний прогрес і так далі. Бачив, наскільки західні країни пішли вперед. Але коли ти приїжджаєш туди, коли спілкуєшся з людьми, розумієш їхній менталітет, країна відкривається для тебе зовсім по-іншому. І коли я спробував порівняти українців та італійців, то усвідомив, що ми між собою дуже схожі у багатьох речах. Це стало для мене великим відкриттям. Просто після того, як освоюєш мову, набагато комфортніше почуваєшся в їхньому середовищі.

– Восени 99-го, вже в якості гравця Мілана, ви забиваєте історичний гол на "Лужниках" у ворота збірної Росії. Та нічия досі болить росіянам. Суто по-людськи вам шкода Філімонова, який пропустив "парашут", що, за великим рахунком, зламало його кар’єру?

– Я про це ніколи не замислювався. Це – футбол. У кожного є свої злети і падіння, хороші матчі або погані. На особистості я ніколи не переходив. Перед нами стояло завдання вдало зіграти у цьому матчі, повернутися додому з результатом. Як склалася доля Філімонова потім – це його особисте.

– Після фінального свистка ви підійшли до нього. Пам'ятаєте, що сказали?

– Я вже не пам’ятаю той момент (Усміхається). Минуло надто багато часу.

– У першому ж сезоні ви стали найкращим снайпером кальчо. Зіркою у команді зірок. Бажаним гостем на світських елітних вечірках. Як вам, даруйте, не зірвало башту від успіху? Як вдалося залишитись собою, не зазвіздитися?

– Я вам вже відповів на це запитання (Усміхається). Коли казав, що для мене найголовніше – мотивація. Вийти на певний рівень і там якомога довше протриматися. Я знав, що у мене попереду ще багато років у футболі.

В Італії – дуже високий суспільний тиск. Там страшенно люблять футбол, випускають безліч футбольних журналів. Вони можуть тебе прославляти, але з таким же успіхом і критикують. Ти ризикуєш дуже боляче впасти із висоти і розбитися. Тому завжди потрібно тримати певний баланс. Якщо маєш мету чогось досягнути – це тобі надає сил. Балансуєш, щоб не було відчутних падінь.

Шевченко

– Траплялися моменти, коли ЗМІ вас критикували?

– Багато таких моментів було. Просто в Італії ти перебуваєш на сковороді кожного тижня. Якщо зіграв поганий матч, не розраховуй, що це зійде тобі з рук. Тож мотивація – величезна! До наступного матчу ти повинен зробити висновки і зіграти набагато краще. Це стосується і результату команди, і твоєї особистої гри.

– Ви народилися в рік Дракона. Перший сезон у Мілані також пройшов у рік Дракона. Маєте татуювання з драконом. Надаєте символам великого значення?

– Це єдине татуювання, яке я зробив. Хотів зафіксувати важливий рік у житті – переїзд в іншу країну, багато змін – тому залишив на своєму плечі маленьке нагадування. Хоча загалом я не надаю значення містичним символам. Вони не мають на мене впливу. А тату з'явилося спонтанно. Тоді це було дуже модно. Багато хлопців із команди зробили собі татуювання. Я подумав і вирішив – чому б і ні?

– Сільвіо Берлусконі – мультимільярдер. За час його правління у Мілані змінилися сотні, тисячі футболістів. Але саме між вами виникли особливі дружні стосунки. Як ви це пояснюєте для себе?

– Сільвіо Берлусконі – добра людина. Через Мілан проходили безліч зірок. Він до всіх знаходив підхід, з усіма спілкувався, шукав спільну мову. До мене Берлусконі ставився дуже добре, з душею. Допомагав з операцією для мого батька, в інших життєвих ситуаціях. У складних моментах завжди простягав руку допомоги. Але це не тільки мене стосується, а й багатьох інших гравців Мілана.

Шевченко

– Епоха Берлусконі закінчилася. Мілану поки що не вдається повернутись на колишній високий рівень. Що ви думаєте з цього приводу?

– Я вже про це сказав кілька слів. Зараз не хочу коментувати. У них є своє бачення розвитку клубу і так далі. Подивимося, як вони закінчать цей сезон.

"Це найвідоміший італійський бренд після мафії і піци". Космічний "Мілан" епохи Берлусконі

– Є знаменита історія, як ви привозили у Мілан сало. Хто в команді найбільше підсів на український наркотик?

– Важко пригадати. Хлопцям цікаво було спробувати сало. Щоправда, не всім – хтось скуштував, а хтось ні (Усміхається). Підсадити італійців на щось не їхнє, не традиційне, дуже важко. Найцікавіше те, що у них є цей продукт – у віддалених частинах Італії, здебільшого північної.

"Коли йдеш до "позначки", все життя пролітає перед очима"

– Фінал Ліги чемпіонів-2003 проти Ювентуса. Ви виконуєте вирішальний удар у серії пенальті. Що відчували у той момент?

– Я дивився ліворуч, на арбітра, очікуючи свистка. Щоправда, коли він прозвучав – я не почув. Переводив погляд з голкіпера на суддю, з судді на голкіпера. Коли ж побачив кивок, який дозволяв бити… Я знав, що вирішується доля. Що у мене є шанс змінити долю команди. Я, як і багато інших футболістів Мілана, вперше грав у фіналі Ліги чемпіонів. Усвідомлював величезну відповідальність, але був до неї готовий.

Емоції, звичайно, приголомшливі. Ці 50-60 метрів від центра поля до 11-метрової позначки. Коли йдеш до м'яча, все життя пролітає перед очима. Був зосереджений. Думав про те, як виконуватиму удар. Мав конкретну заготовку – знав, як пробиватиму. Подумки повторював: "Не змінюй рішення, не змінюй рішення…" Пробив Буффону саме так, як хотів.

– Багато разів переглядали відеозапис цього матчу?

– Його часто показують, тому щоразу подивишся – і приємно (Сміється). А спеціально – не так часто.

– Ваші слова: "Іноді здається, що за вирішальний гол у серйозній грі можна життя віддати". Фінал Ліги чемпіонів-2005 проти Ліверпуля – саме з такої категорії?

– Це взагалі містичний момент, який навіть важко собі уявити. Мілан був значно сильнішою командою. Вели 3:0, мали безліч шансів навіть тоді, коли Ліверпуль зрівняв рахунок. Пам'ятаю момент, коли удар практично з лінії воріт – м'яч потрапляє Дудеку в руку. Він міг зрикошетити до мене або у ворота, проте я дивлюся – м'яч таким парашутом йде вище рамки. Важко… Це шокує… Чому так сталося?.. Але тим футбол і прекрасний. У той вечір ми програли. Зате через два роки Мілан обіграв Ліверпуль в іншому фіналі Ліги чемпіонів.

Шевченко

– Як довго вам боліло фіаско у тому стамбульському матчі?

– Це моменти, які залишаться на все життя. Це програний фінал і, так чи інакше, залишились неприємні відчуття. Таке не забувається – і виграні фінали, і програні. Потрібно розуміти, що між перемогою і поразкою – зовсім тоненька межа. Усе може змінитися в той чи інший бік. Принаймні у мене залишилося переконання, що я зробив все, аби ми могли перемогти в тому матчі.

Для Ліверпуля відігратися з 0:3 і перемогти в серії пенальті… Команда проявила неймовірну мужність. Пригадую останні хвилини, коли захисник Каррагер, якого я обігрую, який практично нічого не бачить і не може встояти на ногах, падає і таки зупиняє цей м'яч. Вони віддали абсолютно всі сили. Ліверпулю варто віддати належне за бажання, яке команда проявила для того, щоб повернутися в гру, переламати хід подій і виграти у серії пенальті.

– Ви згадали про Каррагера. Цікаво, хто був найбільш непрохідним захисником, якого ви зустрічали на своєму шляху?

– Свого часу я грав проти Паоло Мальдіні – це був один з моїх перших матчів за збірну України. На "Республіканському" ми приймали Італію. Сабо випустив мене правим нападником, а ліворуч у них грав Мальдіні. От тоді я зрозумів, що таке хороший захисник (Усміхається). Мальдіні – найкращий захисник в історії футболу.

– Через Мілан пройшло немало топових плеймейкерів. Чиї передачі вам було найкомфортніше втілювати в голи?

– Скажу, що Андреа Пірло – це феноменальний гравець. Маю на увазі його техніку, бачення гри і ювелірність передач. Ті ж Кака і Руй Кошта – топові футболісти, але хочу виділити саме Пірло. Те, як він умів знайти нападника, виконати ювелірну передачу, незалежно від відстані, швидкості, розташування захисників. Я знав, що він завжди бачить мене. Якщо зроблю рух – віддасть саме туди, куди побіжу.

Андреа Пірло – Геній, який провів 23 роки на полі, божеволів в Україні, шокував секретом Індзагі та називає вчителем Луческу

– Ви вже спілкувалися після того, як Пірло закінчив кар'єру?

– Звичайно. Ми з Андреа спілкуємося досить часто.

– Якби була можливість переграти епізод: ви б однаково перейшли з Мілана в Челсі?

– Я не дивлюся так на життя. Цей період повинен був статися. У мене було багато травм, після яких важко відновлюватися і демонструвати хороший футбол. Хоча моментами мені це вдавалося. До періоду в Челсі я ставлюся дуже спокійно. Десь він був невдалим, а десь – навпаки.

Фото Ігоря Хомича ("Футбол 24")

Сторінка автора у Facebook

"Я 40 років перебував під прицілом КДБ – мої родичі воювали в УПА". Як Мирону Маркевичу живеться у Винниках і що подарували тренеру Мессі та Зідан

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
1
год
:
36
хв
Атлетік
21:45
Вільяреал
Вгадай результат матчу

Новини

Загрузка...
close
Залиште відгук