Шамоні-1924: історія першої Зимової Олімпіади – король вечірок на ковзанах, львівський футболіст на лижах та інші герої

У 1924 році Ігри в Шамоні були під великим питанням, адже влада міста ніяк не могла визначитися, чи їм потрібні змагання з таким сумнівним статусом. Ось як про це писав президент Міжнародного олімпійського комітету (МОК) П’єр де Кубертен у листі своєму другу Анрі де Байє-Латуру (згодом він теж сидітиме в кріслі очільника МОК): "Мерія міста стверджує, що буде у всеозброєнні до приїзду спортсменів, але їхні посмішки виглядають дуже вимученими, а аргументи, які вони наводять – вкрай непереконливі. Тож я їм не вірю. У мене склалося враження, що вони просто сміються над нами".

кстати

Україна буде представлена в 11 видах спорту на Олімпіаді-2026 – 46 спортсменів

реклама 21+

Чому Кубертен зробив ставку саме на Шамоні? Це був логічний вибір. Шамоні – давній гірськолижний курорт. Долина Шамоні розташована між Монбланом, найвищим піком Західної Європи, і горою Егюїй-Руж. Тут один із найдовших спусків в Альпах – легендарна Біла долина, мрія кожного гірськолижника – 22 кілометри траси серед казково красивих льодовиків.

рекламная информация

Але проблеми Кубертена тоді не обмежувалися лише непорозуміннями з владою Шамоні. Чи не найбільше палиць в колеса президента МОК вставляли скандинави. І їх можна зрозуміти. Оскільки зимові види спорту мали для них ледь не сакральний статус. Ще з початку XX століття в Стокгольмі проводилися Нордичні ігри і вікінги логічно припускали: навіщо потрібні якісь інші.

Шведи, норвежці та фіни вважали, що їхнім улюбленим дисциплінам нічого робити на Олімпіаді. "Це ж яка дурниця. Хіба давні греки їздили на ковзанах чи на лижах? Ну які це в біса олімпійські види спорту?!", – казали критики і з ними важко не погодитися. Зрештою Кубертен, використавши увесь свій дипломатичний хист та зв’язки, таки зумів переконати опонентів погодитись на експеримент у Шамоні.

Спортивні споруди, на яких відбувалися змагання, повністю відповідали високому статусу Ігор та були одними з найбільших у світі. Створений, щоб побити всі рекорди довжини, Олімпійський трамплін використовується навіть зараз. Через 100 з гаком років продовжуючи славні традиції Шамоні. Та й бобслейна траса Пелерінс не повністю канула в Лету. Деякі її фрагменти встояли під натиском усемогутнього часу.

Будівництво траси є непересічним в історії Олімпіад. Пелерінс споруджували з використанням техніки сухої кладки, яка визнана нематеріальною культурною спадщиною. Тоді ж бобслейна траса в Шамоні вважалася найсучаснішою у світі. Олімпійський стадіон включав льодову арену площею понад 36 000 квадратних метрів. На ньому відбувався турнір із хокею, змагання з фігурного катання та ковзанярства. Також на Олімпійському стадіоні рубалися керлінгісти. Він тоді був найбільшою льодовою ареною у світі. І французи збудували його в рекордні терміни. Щоправда, за кілька тижнів до відкриття небесна канцелярія сказала своє вагоме слово. За добу в Шамоні випало аж 1,7 метра снігу. Однак мешканці разом із солдатами прийшли на допомогу організаторам і все ж встигли розчистити стадіон та поверхню ковзанки до старту змагань.

25 січня 1924 року був такий лютий мороз, що, здавалося, він міг розколоти навколишні скелі. Яскраве сонце освітлювало долину, коли Гастон Відаль, заступник державного секретаря з питань технічної освіти, урочисто вимовив історичні слова: "Я проголошую ці Зимові ігри в Шамоні, що проводяться з нагоди VIII Олімпіади (малися на увазі Літні Ігри, які влітку приймав Париж), відкритими". Тоді на урочистій церемонії представники різних країн, одягнені у спортивний одяг, марширували та несли свій інвентар: ковзани, лижі, хтось навіть тягнув боб, а збірні з квідичу керлінгу гордо крокували з мітлами.

У змаганнях взяли участь 304 спортсмени та спортсменки з 16 країн.

У Шамоні до олімпійської програми входило лише шість видів спорту – хокей, ковзанярський спорт, бобслей, керлінг, фігурне катання і нордичні (північні) лижні дисципліни. Один із журналістів залишив такий запис про ті знакові Ігри: "Це були мужні й захопливі змагання, що об’єднували силу, спритність, молодість і дружбу". Олімпіаду в Шамоні відвідали майже 10 000 глядачів.

Перший тріумфатор Зимової Олімпіади

26 січня 1924 року, здобувши перемогу в ковзанярському спорті на 500-метровій дистанції, американець Чарльз Джетроу став першим в історії чемпіоном Зимової Олімпіади. Ключову роль в кар’єрі атлета відіграв батько. Він займався ковзанярським спортом, а влітку продавав лід, який тоді замінював холодильник. Чарльз не лише допомагав татові тягати льодові брили, а й катався на ковзанах. І згодом він почав перемагати не лише батька, а й всіх опонентів. Так, у 1921 та 1923 роках Джетроу ставав чемпіоном США. Чарльзу належали кілька світових рекордів.

Джетроу ніколи не мав грошей, тому і не планував їхати в Шамоні. Однак його вирішив підтримати бізнесмен Джек Меббіт. Ставка мецената зіграла і Джетроу повернувся з Франції із золотом. Після Олімпіади Чарльз вирішив повісити ковзани на цвях та почав працювати представником фірми з продажу спортивних товарів. Чемпіон завершить свою трудову кар’єру охоронцем у банку, а доживатиме віку перший зимовий олімпіонік у сонячній Флориді. Золота медаль Джетроу зараз експонується в Смітсонівському інституті.

Унікальні чемпіони

У фігурному катанні золото взяв швед Їлліс Графстрем. Цікаво, що йому підкорилося вкрай оригінальне досягнення. Їлліс став чемпіоном Літньої і Зимової Олімпіади. Аналогічним результатом може похизуватися американець Едді Іган. Щоправда, досягнення янкі виглядає набагато крутішим. Графстрему просто пощастило. Тому що фігурне катання входило в програму Літньої Олімпіади 1920 року.

До речі, на тих Іграх в Їлліса зламався один із ковзанів, і шведу довелося вирушити на закупи, щоб придбати нову пару. На жаль, у продажу були тільки ковзани тієї моделі, на якій Графстрем майже ніколи не катався. Однак це не завадило Їллісу перемогти. А ось Іган взяв золото з боксу на тій же Олімпіаді в Антверпені, а у 1932-му на Зимових іграх в Лейк-Плесіді тріумфував у складі американської бобслейної четвірки.

Грип скосив господарів

Міцна команда лижників, чимало атлетів якої народилися в Шамоні, представляла Францію в п’яти дисциплінах: лижних перегонах на 50 і 18 кілометрів, стрибках із трампліна, двоборстві (стрибки з трампліна й лижні перегони) і командній гонці військових патрулів на 30 (в деяких джерелах – 25) кілометрів. Альфред Кутте, капітан команди, який теж з’явився на світ у столиці першої Зимової Олімпіади, щиро зізнавався: "Я не можу сказати, чи я став ефективним тренером, адже наші атлети проживали в казармах, у яких тоді грип скосив цілий батальйон. Тому не дивно, що спортсмени теж підхопили хворобу. Вони виходили на старт лижних гонок, кашляючи та спльовуючи, і під час змагань майже не розлучалися з носовичками".

Представники Франції були у такому кепському стані, що від них нічого не очікували. Попри грип, французи все ж змогли піднятися на п’єдестал. Господарі взяли три бронзи – у гонці військових патрулів, керлінгу та фігурному катанні серед пар, де сяяли Андре Жолі та П’єр Брюне. Вже за чотири роки цей тандем візьме золото в швейцарському Санкт-Моріці. А в 1932-му повторить свій успіх в американському Лейк-Плесіді. Андре та П’єр виявилися не лише топовими спортовцями, а й Людьми з великої літери. Вони бойкотували Олімпіаду-1936 у Гарміш-Партенкірхені, котру приймав Гітлер та його посіпаки.

Герої Шамоні

Норвежці та інші скандинави домінували на тих Іграх. Однією з головних зірок Олімпіади став Торлейф Геуг, який взяв золото у лижних перегонах на 18 та 50 кілометрів і двоборстві. Він підходив до змагань у Шамоні в статусі фаворита, адже з 1919 по 1924 роки дев'ять разів перемагав на Голменколленському лижному фестивалі, найбільшому лижному змаганні того часу. Шість вікторій Торлейф здобув у лижних гонках і три – в двоборстві. Тоді були зовсім інші часи. І олімпійське золото, як правило, не ставало для спортсменів соціальним ліфтом. Так, Геуг до кінця життя працював сантехніком. У 40-річному віці він помер від пневмонії. Зараз у Норвегії проводиться гонка, названа на честь Торлейфа.

Навіть незважаючи на золотий хет-трик, Геуг все ж опинився в тіні фінського ковзаняра Класа Тунберга. Він теж взяв три медалі найвищого ґатунку, однак додав до них ще й срібло та золото. Клас почав серйозно займатися ковзанярством досить пізно – аж у 18-річному віці. До того, як сконцентруватися на спорті, Тунберг був королем вечірок. Він викурював по дві пачки цигарок за день та й у випивці себе не обмежував.

Клас Тунберг (у центрі) / IOC

З 28 років, коли Клас дебютував у чемпіонаті Європи з класичного багатоборства, фін домінував у всіх міжнародних змаганнях. У Шамоні він зійшов на найвищу сходинку п’єдесталу пошани на дистанціях у 1500 та 5000 метрів і в класичному багатоборстві. До речі, Клас досі залишається єдиним атлетом, що вигравав олімпійське золото в цій дисципліні. Адже Ігри в Шамоні були єдиними, де класичне багатоборство мало олімпійський статус. Через чотири роки в Санкт-Моріці фін поповнив свою скарбничку ще двома золотими медалями і став найстарішим олімпійським чемпіоном з ковзанярсього спорту. Йому тоді було вже 34.

Варто зауважити, що Класу дещо пощастило. Набагато кращим за нього вважався норвежець Оскар Матісен, якому належали найшвидші секунди Європи та світу. Так його рекорд на дистанції у 1500 метрів, який він встановив у 1914-му, залишався непобитим нереальні 23 роки. Але в тому ж 1914-му Оскар вирішив стати профі. Відтоді про участь в Олімпіадах він міг лише мріяти. Адже в ті сиві часи у головних змаганнях чотириріччя могли брати участь лише любителі. На жаль, життя Матісена закінчилося фатально. У 1954 році Оскар застрелив дружину, яка тривалий час страждала від депресії, а потім вкоротив собі віку.

Майстер-клас від канадців

Навідміну від фігурного катання, котре в Шамоні практично нікого не цікавило, глядачі масово перли на хокейний турнір. А фінал між збірними Канади (її представляла аматорська команда Торонто Гранітс) та США відвідали аж 2003 глядачі, які заплатили за квитки грубі гроші. У першу чергу таке зацікавлення публіки викликали легендарні канадці. "Кленові листки" на тій Олімпіаді просто знущалися над суперниками. У груповому раунді розтрощили Чехословаччину 30:0, Швецію 22:0 та Швейцарію 33:0.

Той фінал з янкі більше нагадував вуличну бійку. Гравці отримали чимало травм, адже тоді вони не мали ні щитків, ні шоломів. У Шамоні хокеїсти виступали в елегантних беретах, кашкетах або ж із непокритими головами. Зрештою канадці довели свою першість не лише в кулачних поєдинках, а й у грі. Здолавши американців 6:1, вони стали першими хокейними чемпіонами Зимової Олімпіади, завершивши той турнір із якоюсь нереальною різницею забитих і пропущених шайб – 91:1.

Медаль через 50 років

У стрибках з трампліна враховувалася не лише довжина, а й техніка стрибка. Тоді американець норвезького походження Андерс Геуген полетів найдалі, однак підвела техніка. Так, він ледь не впав під час приземлення. Тому Андерс, згідно з підрахунками суддів, фінішував лише четвертим. У 1974-му на зустрічі, присвяченій 50-річчю загальнокомандної перемоги Норвегії на Іграх в Шамоні, лижник Торальф Стремстад, котрий брав участь у тій Олімпіаді, запитав спортивного історика Якоба Вааге, чому бронзова медаль дісталася Торлейфу Геугу, а не Геугену. За свідченням іншого норвезького лижника Нарве Бонни, триразовий чемпіон тих Ігор сам визнавав, що бронзову медаль тоді мали присудити Геугену.

Вивчивши архіви, історик дійшов висновку, що судді кепсько вчилися у школі і насправді американець набрав на 0,095 очка більше, ніж норвежець. Вааге повідомив МОК про виявлену неточність, після чого чиновники вирішили вручити медаль Геугену. Дванадцятого вересня 1974-го 86-річного Андерса запросили на історичну батьківщину, де він отримав бронзу з рук доньки Геуга. Ця медаль стала першою і наразі залишається єдиною для США олімпійською нагородою у стрибках з трампліна.

Дебют Соні Гені

Секретар Ігор Роже Фрізон-Рош, описуючи церемонію відкриття, звернув увагу на контраст між білявим велетнем у норвезькій делегації та крихітною дівчинкою. Цією дитиною була фігуристка Соня Гені. У Шамоні вона посяде останнє місце. Але тоді Соні було лише 11. І про норвежку згодом заговорить увесь світ. Гені візьме золото на трьох наступних Іграх. Біографія Соні напрочуд цікава, тож ми невдовзі плануємо зробити матеріал про цю непересічну жінку.

Висвітлення Олімпіади

"У Шамоні перебували близько 200 журналістів, які надіслали не менше 100 000 слів. Більшість телеграм передавалася в період між 6:00 та 22:00 Також на Іграх чергував автомобіль і два-три мотоцикли. Крім цього роботу поштово-телеграфно-телефонної служби продовжили до 1:30 і провели шість додаткових телефонних ліній", – згадував Роже Фрізон-Рош.

Олімпіада постфактум

Спершу Ігри в Шамоні називалися "Міжнародним тижнем зимових видів спорту". На їхньому відкритті Гастон Відаль трішки підлив води на млин Кубертена, зауваживши, що "змагання організовані під патронатом Міжнародного олімпійського комітету". Олімпійський прапор хоча і не майорів над стадіоном, проте був на змаганнях із бобслею і стрибках з трампліна та незмінно стояв біля п’єдесталу під час церемоній нагородження. Саме ці аргументи стануть одними з ключових через рік, коли МОК проголосить Ігри в Шамоні першою Зимовою Олімпіадою.

Кубертен міг бути задоволений підсумками змагань у Франції. Адже громадськість позитивно сприйняла ідею Зимової Олімпіади. На церемонії закриття він заявив: "Серед численних глядачів є багато тих, хто відкрив для себе деякі зимові види спорту, про красу яких раніше не підозрював. Можливо, їх здивувало те, що ці види є настільки фізично виснажливими та агресивними. Це тому, що людей ввели в оману педагоги, які плутають фізичне виховання зі спортом. Перше є корисним для всіх, а ось друге вимагає більшого. Це справжня школа відваги, енергії та сили волі".

На сесії МОК у травні 1926 року в Лісабоні прийняли рішення про проведення ІІ Зимових Ігор в швейцарському Санкт-Моріці. Тож Кубертен з різницею у 28 років вдруге став "батьком". У 1896-му він подарував світу Літню Олімпіаду, а 1924-го – Зимову.

Організатори спіймали облизня

А ось самі організатори Ігор у Шамоні опинилися біля розбитого корита. Незважаючи на золоті гори, які їм обіцяв Кубертен. "Та лише змагання лижників і ковзанярів зберуть більше 30 000 людей", – спокушав земляків президент МОК. Реальність виявилася набагато похмурішою. Вдалося продати лише 10 044 квитки (у ті часи – єдине джерело прибутку для організаторів) – повна катастрофа для Шамоні.

Медалі за штурм Евересту

Хоча це не була одна з 16 офіційних дисциплін "Міжнародного тижня зимових видів спорту", ​​на церемонії закриття П’єр де Кубертен вручив золоті медалі з альпінізму учасникам британської експедиції на Еверест 1922 року. Її метою стало підкорення найвищого піку на Землі. Оскільки Непал був закритий для відвідування європейцями, штурмувати Джомолунгму довелося з боку Тибету. Незважаючи на те, що члени експедиції вперше використали кисневі балони, вона закінчилася фіаско. Під час третьої спроби підкорення Евересту носіїв накрила лавина. Це стало першим задокументованим випадком загибелі людей при спробі підйому на Джомолунгму.

З хорошого – експедиція встановила світовий рекорд висоти сходження – 8326 метрів. П'ятого лютого 1922 року Кубертен вручив 13 золотих медалей (по одній кожному її учаснику) підполковнику Едварду Стратту, заступнику керівника експедиції. Президент МОК зауважив: "Ми відзначаємо хоробру команду, яка здійснила цей подвиг не лише заради своєї країни, а й заради всього людства".

Львівський слід

Уродженець Львова Степан Вітковський поїхав на Ігри в Шамоні у складі польської команди військового патруля. Чимало джерел вважають ті змагання, які були прообразом біатлону, неофіційними. Плутанину створює і те, що на кількох наступних Зимових Іграх вони дійсно показувалися, як демонстраційні. Але у 1924-му змагання військових патрулів входили до офіційної програми.

Після триденної подорожі поїздом, польська команда прибула до Шамоні та одразу вийшла на старт невідомої і досить складної траси. Кожна команда складалася з чотирьох осіб, а дистанція становила 30 (25) кілометрів. Мішенями слугували повітряні кульки, розташовані на відстані 150 метрів. На старт перегонів вийшли лише шість команд, однак через кепські погодні умови дві збірні не змогли фінішувати. Польська команда бігла як вміла, Вітковський навіть зомлів, перехвилювавшись, але мужньо продовжив боротьбу разом із колегами. Та коли командир патруля поламав лижі, тімка зійшла з дистанції. Щоправда, львів’янин не збирався так легко капітулювати. Вже наступного дня Степан стартував у лижних перегонах на 50 кілометрів.

Степан Вітковський / Вікіпедія

На такі довгі дистанції Вітковський ніколи не бігав, але прагнув закінчити – бодай одну олімпійську дисципліну – тому, зціпивши зуби, вийшов на старт разом з 32-ма суперниками. Тоді у Франції панував 18-градусний мороз. Тому не дивно, що число учасників гонки почало стрімко скорочуватися. "Вітковський біг на якихось античних нартах із довгими палицями і мав дорогою чимало пригод", – описувала львівська преса виступ земляка.

Степан кілька разів падав на трасі. На жаль, на цьому неприємності львів’янина не закінчилися. Він зламав лижу. І тривалий час пересувався на одній, поки якийсь вболівальник не позичив йому своєї. Степан все-таки зміг фінішувати, хоча й останнім, програвши зірковому Геугу майже три години. Звісно, це можна назвати провалом, але давайте не забувати, що, навідміну від 12 інших учасників, Степан все ж зумів перетнути фінішну лінію. Та й Вітковський ніколи і не бігав таких довгих дистанцій. Зважаючи на всі негаразди, що траплялися зі Степаном під час проходження маршруту, його можна вважати справжнім героєм.

Вітковський був більше відомий як футболіст другого за силою львівського клубу Чарні (також виступав за збірну Львова). Він захищав їхні барви з 1921 по 1931 роки. Степан "вийшов на пенсію", коли йому виповнилося майже 39. Неймовірне, як на ті часи, довголіття. Також цей пан був успішним підприємцем. У Славському він володів пансіонатом, куди з’їжджалися аматори лижного спорту. Олімпієць часто підробляв там інструктором. Саме завдяки старанням Вітковського у Славському з’явився 45-метровий трамплін.

кстати

"Гітлер помахав мені рукою": культовий чемпіон Олімпіади страждав від расизму, змагався з конями і мотоциклами