Від приниження 0:6 до історичної сенсації: колекціонер трофеїв з Марокко і "новий Салах" посоромили зірок АПЛ
Збірна Йорданії вийшла у фінал Кубка Азії 2024. "Футбол 24" розповідає про сенсаційний успіх скромної збірної.
збірна Йорданії / Getty images
Зіркове покоління під керівництвом зіркового тренера нічого не досягло. Дуже знайома історія, навіть шаблонна. Черговим прикладом стала збірна Південної Кореї. Плеяда футболістів із топ-чемпіонатів, де вони є лідерами своїх команд, – і то не середняків, а справжніх грандів. Уболівальники сподівалися на титул. Вони й так довго чекали. Востаннє Південна Корея вигравала Кубок Азії в далекому 1960-му. Через три роки Хин Мін Сону буде 35, тоді він, ймовірно, востаннє спробує підкорити континент.
Символічно, що корейців зупинила їхня цілковита протилежність. Починаючи від особистостей, завершуючи стилем гри. "Зомбі-футбол" Юргена Клінсманна не мав жодних шансів проти енергії, швидкості та бажання Йорданії. Ця збірна ніколи не досягала вершин, а сьогодні про них говорить увесь світ. І це не перебільшення. Можливо, ми вже стали свідками найбільшої футбольної сенсації у 2024 році, хоча зараз лишень початок лютого.
Тернистий шлях нагору
Якби турнір проводили у звичні часові рамки, можливо, Йорданією керував би Аднан Хамад. Це найуспішніший тренер в історії збірної. З ним команда дісталася чвертьфіналу Кубка арабських націй та впевнено пройшла кваліфікацію на Кубок Азії. Звісно, там суперники були не найсильніші, але три перемоги без пропущених голів чогось та й варті.
Китай відмовився від права прийняти Кубок Азії 2023 через спалах COVID-19. Турнір віддали Катару й змістили дати на початок 2024 року. Тоді контракт Аднана Хамада вже добіг кінця. Попри всі успіхи, угоду з іракським фахівцем не продовжили. Федерація мотивувала своє рішення довгостроковими планами. Ціллю нового проєкту є потрапляння національної команди на ЧС-2026.
Ще кілька місяців тому це рішення не здавалося правильним. Так, збірна грала виключно товариські матчі, але ж грала жахливо. Жодної перемоги за сім спарингів, шість поразок. Єдиним виправданням могло слугувати те, що суперники були доволі сильними. Першого успіху йорданці досягли за десять днів Кубка Азії – обіграли Катар (чинного чемпіона). Однак дуже швидко Японія завдала нищівного удару по амбіціях команди, декласувавши суперника 6:1.
Словом, особливих очікувань перед поїздкою в Катар не було. Цілком прийнятним вважалося б повторити попередній результат – вихід із групи. За всю історію Кубка Азії лише двічі Йорданія виходила у чвертьфінал. Це був її максимум. Востаннє таке траплялося ще у 2011 році.
Ніхто не вірив, що нинішній турнір стане таким проривом. Зараз багато пишуть про сенсацію, яку створила 87-ма збірна в рейтингу ФІФА. Однак для Кубка Азії це цілком нормальна історія. З 24-х учасників Йорданія посідає тринадцяте місце за цим показником. Приміром, Малайзія, з якою "Нашама" грали у першому турі, посідає аж 130 місце. Рахунок виявився закономірним – 4:0 на користь фаворита. Далі була прикра нічия проти Південної Кореї, де підопічні Клінсманна врятувалися лише в компенсований час завдяки автоголу. Дострокова путівка в плей-офф, куди Йорданія потрапила як найкраща третя команда, адже в останньому турі програла Бахрейну (такому ж за статусом супернику).
Ось це третє місце в групі не залишало шансів на легку сітку. В 1/8 фіналу такі команди гарантованого грають з переможцями квартетів. Йорданія виявилася єдиною, хто зміг пройти далі. І в якому стилі! Ірак до 90+5 проходив далі, а на 90+8 уже вилетів. Фантастичний камбек у стилі Манчестер Юнайтед. Для повноти порівняння вам слід уявити, що у той вечір на Камп Ноу таке з Баварією зробив не МЮ, а луганська Зоря (згадуємо луганський клуб, бо зараз саме він посідає 87 місце в рейтингу УЄФА).
У чвертьфіналі трохи пощастило із суперником. Йорданія за останні десять років лише раз програла Таджикистану, але не то був лише спаринг, в офіційних матчах такого не траплялося. На Кубку Азії була доволі рівна гра, долю якого вирішив автогол. Півфінал проти Південної Кореї був видатним. "Нашама" бездоганно виконали тактичний план тренера й відправили суперника додому. Підопічні Клінсманна отримали у своє розпорядження м'яч, але не знали, що з ним робити, – жодного удару в площину воріт.
Якщо вам скажуть про відсутність Мін Че Кіма, то не беріть до уваги цей аргумент. Центрбек Баварії, звісно, важливий для корейців, але ж в опонентів також були серйозні втрати. Форвард Алі Олван і захисник Салем Аль-Аджалін також були дискваліфіковані, а вони – ключові виконавці для Йорданії. На щастя для команди, вона не так залежить від імен, адже має чітку структуру гри і філософію. За таких умов замаскувати втрату лідерів простіше.
У підсумку, Йорданія розбила корейців і вийшла до фіналу. Це, без перебільшення, фантастичний результат. Але цілком заслужений. Йорданці вперше в історії виграли чотири матчі за один розіграш Кубка Азії (раніше навіть три не було). Також вперше забили понад 10 голів за один турнір. Зараз їх уже дванадцять – це на три більше, ніж за два попередні розіграші сумарно. Сенсаційно – так, але завдяки своїй роботі, а не просто збігу обставин.
Тренер
Після Аднана Хамада проєкт довірили Хуссейну Аммута. У Європі мало що чули про цього марокканського фахівця. Він зробив собі ім'я на батьківщині та в Аль-Садді (Катар). Під час кар'єри гравця також не вибирався за межі цих регіонів. У складі збірної Марокко брав участь в Олімпійських іграх 1992 року, коли вперше ввели обмеження для учасників на рівні U-23.
Тренувати Аммута почав у клубі Земаурус, але дуже швидко перебрався в рідний Іттіхад (не той, що в Саудівській Аравії). Молодий наставник організував для клубу найкращий сезон в історії, який завершився завоюванням срібних медалей. Стало очевидно, що Аммута потребує нового виклику. Його переманив Аль-Садд – спочатку на посаду технічного директора, але вже через рік довірили керівництво командою.
Вигравши всі можливі трофеї в Катарі, Аммута повернувся на Батьківщину, щоб очолити тамтешній гранд – Відад. Знову успіху довелося чекати недовго. Вже в перший сезон тренер виграв африканську Лігу чемпіонів. Далі був міжнародний досвід. Зі збірною Марокко виграв Чемпіонат африканських націй (особливість цього турніру полягає в тому, що учасниками можуть бути лише ті футболісти, які виступають за африканські клуби).
У 2022-му році Аммута ще раз підхопив Відад, оскільки звідти висмикнули Валіда Реграгі, якого призначили в головну збірну Марокко. За три місяці до ЧС-2022. Ми знаємо, що це рішення було правильним, адже "Атлаські леви" дійшли до півфіналу катарського Мундіалю. Наш герой у схожому стилі перебрався до Йорданії. І це також спрацювало.
Попередник Аммута заклав міцний фундамент, привчивши команду до організованої гри в обороні. Тож марокканцю потрібно було від цього відштовхуватися. Він не став нічого ламати, а просто додав до функціонала гострі контратаки. А головне – навчив гравців не боятися йти вперед. Сміливість, агресія, дисципліна – три стовпи, на яких тримається гра збірної Йорданії. І це не змінюється, з ким би не довелося грати. Навіть ціною провалів, як це було в дебютному матчі Аммута проти Норвегії. Європейці виграли 6:0 навіть без Холанда в складі.
"Коли ви зустрічаєтеся з сильнішими командами, вам також не слід їх надто боятися, бо це також негативно впливає на гравців. Ми повинні поважати кожну команду та бути впевненими у своїй здатності покарати кожного, хто буде на нашому шляху", – говорить про свою філософію Хуссейн Аммута.
Головна зірка
Тут без варіантів. Муса Аль-Тамарі – єдиний гравець цієї команди, який виступає у топ-чемпіонаті Європи. Нехай це буде навіть скромний французький Монпельє. Порівняйте з представниками Баварії, ПСЖ і зірок АПЛ у тієї ж Південної Кореї. Просто факт: трансферна вартість Аль-Тамарі становить 6 мільйонів євро, а усіх інших гравців збірної Йорданії лише на один млн більше.
Звісно, цінник не опише усю важливість 26-річного вінгера для національної команди. Муса забив за збірну 15 голів. Це більше, ніж за будь-який свій клуб у Європі, хоча там він проводив більше матчів. Водночас сказати, що все будується навколо нього, буде неправильно. Скоріше, сам Аль-Тамарі доповнює партнерів, робить так, щоб їхні зусилля не були марними.
Чотири роки тому підписати йорданця хотів Ліверпуль. У ньому нібито бачили потенційну заміну Салаху. Аналогію справді не важко помітити. Схожа техніка, схожі функції на полі, однак єгиптянин все робить на значно вищому рівні. Мохамед однаково комфортно почувається і на просторі, і в умовах його відсутності. Останнього Аль-Тамарі дуже бракує. Але якщо суперник відкриє для нього поле, то може статися отаке:
Футболіст Монпельє ризикував пропустити гру з Південною Кореєю через травму. На щастя, встиг відновитися. Його асист і чудовий гол зробили результат. Втім, Муса Аль-Тамарі, як справжній лідер, акцентує на команді, а не на собі: "Наші амбіції – перемагати. Тренер хотів, щоб ми атакували із самого початку і не дали Кореї можливості контролювати м'яч. Команда Йорданії слідувала правилам і забила два красиві голи. Ми також впевнені в обороні, навіть коли стикаємось із чудовими нападниками суперника.
Тепер, коли збірна Йорданії вийшла у фінал, я не можу повірити у цю істину. Це різка відповідь усім тим, хто сумнівався та критикував нашу збірну перед Кубком Азії. Я дякую тим уболівальникам, які підтримували нас протягом усього турніру. Будь ласка, дочекайтесь появи сильної команди Йорданії на стадіоні Лусаїл у фіналі".
Доволі гучна обіцянка. Однак будьте певні, хлопці Хуссейна Аммута гарантовано віддадуть у фіналі всі свої сили. Ця команда просто не вміє інакше.
