Барон Нісі: денді в світі самураїв та забутих окупацій – історія злету головного олімпійського вершника Японії
Великий лонгрід Михайла Юхименка про життя Такеіті Нісі – найвеличнішого японського конкуриста в історії Олімпійських ігор. У першій частині читайте про аристократичну молодість легенди, спортсменів-офіцерів у військових агресіях Імперії та унікальний союз вершника з конем-велетнем.
Японія аж ніяк не асоціюється з кінним спортом. Країна аніме та офісних самовбивць не перемагає на Олімпійських іграх з конкуру протягом 90 років, та і загалом важко уявити мініатюрних самураїв на могутніх скакунах. Втім, барон Такеіті Нісі в першій половині ХХ століття не просто поєднав ці два образи з медалями – він став єдиним японським олімпійським чемпіоном з конкуру.
Його світ був настільки яскравим, що при написанні біографії важко залишитись у межах одного тільки конкуру. Наш сьогоднішній герой поєднав, здавалось би, несумісні речі – класичне японське суспільство й західний стиль життя, екстравертність і самотність, мир і війну. А фоном відбувалися події, які до болю нагадують взаємовідносини між російським агресором, міжнародними організаціями та Україною.
Бешкетний бастард всесильного барона
Життя Такеіті Нісі декілька разів могло піти зовсім іншим шляхом, однак випадкові події ніби вели барона до визначеної точки. Вперше ця особливість проявилась ще задовго до народження.
Його батько – Токудзіро Нісі – міг залишитись офіцером у закритій від світу Японії. Втім, падіння режиму сьогуна в 1868 році й реставрація імператорської влади відкрили широкі можливості. Нісі завів знайомства у МЗС і поїхав вчитись у Петербург, де побудував кар’єру видатного дипломата.
Він був присутнім на коронаціях одразу двох царів, підписував важливі договори, отримав титул дансяку (барона), став таємним радником Імператора. Зрештою, Нісі-старший сам очолив Міністерство закордонних справ.
Токудзіро Нісі у 33-річному та 56-річному віці
Все могло завершитись у 1900 році в Пекіні, охопленому повстанням “боксерів”. Токудзіро перебував там у якості посла й ризикував потрапити під тотальну різанину іноземців – така сумна доля вже спіткала його колегу з Німеччини. Втім, хороші відносини з китайською імператрицею Цісі та інтервенція великих держав врятували японське дипломатичне представництво. Барон Нісі повернувся додому живим, та ще й з ексклюзивним правом на торгівлю китайським чаєм.
Словом, Фортуна обожнювала Токудзіро. Не посміхалась вона тільки в одному важливому питанні – великий дипломат довго не мав законного нащадка. Його перший син Сайчі вмер після народження, а при пологах другого стався викидень – причому дружина Кейта загинула. Друга дружина – Мінеко – подарувала йому сина Какумо, однак той помер у віці 14 років.
Мінеко Кано, друга дружина Такудзіро Нісі
Невдовзі після народження рідну матір Такеіті знову вигнали з маєтку. Їй дозволили писати листи, однак вперше побачити сина вона змогла аж через 27 років. Мачухою стала Мінеко.
Вже у 10 років хлопчик залишився без батька. Маленький Такеіті став 2-м бароном Нісі й успадкував колосальні статки. Зокрема, у власність хлопчика перейшов маєток на трьох гектарах у Токіо, дві вілли, 50 будинків під здачу в оренду та величезна кількість акцій.
Сумарна вартість активів склала 2,5 мільйони єн, в той час як зарплатня в 100 єн вважалася дуже високою.
Маленький Такеіті з сестрою Фуку
Хлопець мав отримати топову освіту й зробити кар’єру у вищих владних ешелонах Японської імперії. Баронета ще за життя батька відправили в елітну початкову школу Гакусюїн, а в 13 років він став учнем Першої середньої школи префектури Токіо (існує й донині). Рівень цього закладу можна описати просто – однокласниками Такеіті стали майбутній прем'єр-міністр Сакомідзу Хісацуне й видатний письменник Хідео Кобаясі. У честь останнього заснована премія, адже він перетворив літературну критику в Японії на самостійний жанр.
Втім, всього через два роки барон несподівано перевівся у Хіросімську кадетську школу. Взнаки далася пропаганда у початковій школі Гакусюїн, створеній спеціально для дітей вищої аристократії. Її очолював генерал Маресуке Ногі – герой російсько-японської війни й наставник імператора Хірохіто. Він запевняв, що хлопчики з благородних родин зобов'язані бути воїнами.
Такеіті, рано залишившись без батька, не мав авторитетів і не слухав порад, твердо вирішивши стати військовим.
Тоді ж він і одружився. Обраницею барона стала донька графа Кавамура – Такеко. 19-річний Такеіті зустрів її на своїй віллі й закохався, але родина 16-річної дівчинки не приймала бешкетного курсанта. Графський статус вважався вищим за баронський, а сама Такеко була внучкою адмірала.
У розпачі Нісі придбав автомобіль Liberty, на якому ганяв по Токіо на високій швидкості. Існує байка, ніби поліція закривала на це очі, адже Такеіті подарував правоохоронцям будинок для поліцейського відділку. Ймовірно, це лишень анекдот, адже правил дорожнього руху тоді ще не існувало.
Тим не менш, через три роки після зустрічі з Такеко барон таки зміг з нею заручитись.
Оточення сподівалось, що ця подія відірве бешкетного аристократа від кабаків та розкидування грошей. Втім, це не допомогло. Такеіті збудував великий дім у західному стилі, де влаштовував вечірки з друзями – серед них були офіцери, родичі Імператора, іноземні дипломати й зірки богеми. Свою фамільну резиденцію барон орендував колишньому послу у Великій Британії.
Такеіті славився напівдитячим характером, що виливалось у дивні звички. Він замовляв гейш у свій дім, аби грати з ними і Такеко в хованки, а одного разу влаштував шумну гулянку одразу з 10 гейшами. Такеко тривожилась через значні витрати чоловіка, але в цілому родина жила дружно.
У шлюбі Такеіті став батьком трьох дітей – сина Ясунорі й двох дочок, Йосіко та Хіроко.
Як і чому барон Нісі познайомився з кіньми
Необмежені можливості, відсутність батьківського контролю та особливості родини сформували біполярний характер Такеіті.
З одного боку, барон був по-дитячому відкритим і життєрадісним, але також бешкетним та емоційним – що виливалось у часті бійки в школах, барах і на вулиці. Такеіті хизувався, що навіть напідпитку здатний побороти одразу чотирьох людей. Також він любив яскраве життя, витрачаючи купу грошей на гейш, ресторани, одяг, модні зачіски й американські машини.
З іншого боку, молодий Такеіті почувався дещо самотнім. Особливо це відчуття загострилось у підлітковому віці, коли мачуха померла, а його сестра вийшла заміж. Контакт з мамою він так і не налагодив – зустрівшись з нею у 27-річному віці, Такеіті залишився розчарованим. Він нічого не відчув і більше ніколи з нею не бачився.
Тим не менш, Такеіті полюбив свою самотність, конвертувавши її у захоплення фотографією. У віці 14 років він навіть облаштував вдома фотолабораторію. Саме через це захоплення барон і прийшов до коней – на третьому курсі кадетської школи знімав заняття кавалеристів, а потім попросився проїхатись верхи.
Перша спроба виявилась невдалою (кінь побіг і скинув Такеіті), однак хлопець зацікавився настільки, що вирішив стати вершником.
У новому захопленні Нісі поєднував жагу до дорогих іграшок, швидкості, порушення правил і бажання хизуватись. Молодий барон їздив у пошитій на замовлення формі, одягав чоботи французької фірми Hermes і замовляв шпори в Англії.
Такеіті Нісі в 1932 році
На шляху до тренувального табору він разом з армійським конем перестрибував через паркани – хоча це могло коштувати здоров’я обом.
В історії залишилось чимало фото, де Такеіті Нісі перестрибує через кабріолети. На коні Фудонг він навіть перестрибнув власний Chrysler, у якому сидів однокурсник. Перешкода висотою в метр і шириною в два метри не є важкою, однак коні бояться незнайомих предметів – навіть у наш час вони можуть зірватись у галоп, злякавшись машин.
Трохи згодом на коні Ірландець барон подолає перешкоду висотою в 2 метри 10 сантиметрів – у першій половині ХХ століття ця планка підкорилась не більш ніж 10-ти конкуристам. У Японії рекорд Нісі досі не побитий.
Фото 34-річного Нісі (другий зліва). Помітно, що він не губиться на тлі традиційно кремезніших європейців.
Барон виріс атлетичним і гнучким, що вилилось у перший дан з дзюкендо (бойового мистецтва зі штикового бою), а його довгі ноги та короткий корпус неабияк сприяли верховій роботі – і особливо допомагали у стрибках з перешкодами. Вважається, що такій статурі Нісі мав завдячувати походженню з князівства Сацума, де здавна їли свинину.
Такеіті Нісі став особливим топ-конкуристом вже у молодості
Під час свого навчання наш герой не просто хизувався кавалерійськими навичками. Такеіті тренувався цілими днями й серйозно опановував мистецтво кінного спорту.
Існує три стилі верхової їзди: німецький (він же штучний), італійський (природній) та французький (помірний). Різниця полягає у технічних деталях – положенні корпусу в сідлі, роботі ногами, способах врівноваження руху, поводженні з конем тощо.
Техніка стрибка в епохи до появи італійського стилю, заснованого капітаном Федеріко Капріллі наприкінці ХIХ століття
Французька виїздка відзначається м’якістю методів і дає більшу свободу коню, тоді як німці витискають із нього максимум – так описує різницю між системами конкурист Жан-Клод Расін. Італійці ж ставили коня у центр уваги – тут було найменше дресури, батіг замінявся командами, а завданням вершника була допомога тварині при виконанні завдань.
Японські кавалеристи навчались у французькому стилі. Так сталося через російсько-японську війну – генерал Акіяма Йосіфіру, який неодноразово бив козацьку кінноту (її вважали найкращою в світі), навчався у офіцерській школі Сен-Сір. Пізніше він обіймав посаду інспектора імперської кавалерії. При ньому кавалерія наповнилась вихідцями й послідовниками французьких шкіл, хоча всі інші роди військ перейшли на пруську модель.
Втім, лейтенант Нісі вирізнявся поєднанням різних підходів. Він, як і німці, нещадно шмагав коней батогом і тяжів до потужних порід, однак у вільний час поводився з тваринами сердечно – що характерно для італійців чи французів. Коні дуже любили Такеіті.
У технічному плані Нісі виділявся роботою ногами. Барон підтягував коня стегнами, а не колінами. Тоді це ще не увійшло у моду, але в наші часи подібна техніка вважається нормою.
Детальніше техніку барона описав Ясумаса Кійора, один із пізніх учнів Такеіті.
"Стрибки пана Ніші були найкращими у світі. Безперечно, він був генієм. Зокрема, те, як він підштовхував шию коня до перешкоди перед собою, було просто чудово.
У нього були довгі стегна. Він тримав поводи так коротко, як міг, а в момент стрибка нахилявся вперед так, що здавалося, ніби він сидить на шиї коня. У звичайному випадку при приземленні його було б скинуто, але Нісі міг так скакати завдяки своїм сильним ногам.
Її очолював "бог верхової їзди" – Кохеї Юса, випускник Сомюрської кавалерійської школи. У першій третині ХХ століття він виховав цілу плеяду зіркових конкуристів. Крім того, Юса взяв участь аж у шести Олімпіадах – як вершник, суддя, тренер і менеджер.
Кохеї Юса (1883 – 1966)
Такеіті Нісі неодноразово посідав призові місця на змаганнях в Кавалерійській школі. Він завершив навчання у 1927-му, отримавши звання старшого лейтенанта 1-го кавалерійського полку в Токіо.
Японія тероризує Азію й бере спорт на озброєння. Світ не проти, офіцери-конкуристи – "поза політикою"
Спецдокладачі ООН та очільники МОК люблять розказувати про "спорт внє політікі". Історію появи Японії на кінних олімпійських змаганнях вони чомусь згадувати не хочуть. А дарма.
У травні 1927 року війська китайських націоналістів розпочали наступ на Пекін проти угрупування прояпонських мілітаристів, аби остаточно об’єднати країну. У відповідь Японія почала інтервенцію на Шаньдунський півострів.
Імператорська армія під приводом захисту японського населення окупувала ключові міста (Циндао, Цзинань, Вейхай), вдавшись до звірських розправ над китайськими солдатами та офіцерами. Війська вийшли з провінції аж у 1930-му. Західні держави ніяк не відреагували, хоча за Договором дев'яти держав 1922 року суверенітет над Шаньдунем передавали Китаю.
Саме на такому тлі мала пройти Олімпіада-1928 в Амстердамі. Японія вперше відправила на турнір збірну з кінного спорту – команда складалась з чотирьох чинних офіцерів імператорської армії. На початку ХХ століття майже всі конкуристи були кадровими військовими, але провести паралель із сучасними російськими офіцерами-спортсменами можна. На першому місці в їхньому житті теж були змагання, а держави намагалися берегти своїх олімпійців від участі в боях.
Збірна Японії з кінного спорту на Олімпіаді-1928. Зліва направо: Кохеї Юса, Шундзо Кідо, Кодзекі Окада та Сігетомо Йосіда
Мікіо Ода на цих Іграх завоював першу олімпійську медаль Японії у потрійному стрибку, однак на кінному турнірі найвищою сходинкою Імперії стала 20-та. Уряд, на відміну від армії, оцінив зростання популярності цього спорту – змагання кавалеристів-аристократів через свою елегантність називали "Гран-прі націй". Вершники стали суперзірками епохи.
Деякі автори пишуть, що Японія на Іграх-1932 цілеспрямовано збиралася покращувати свій імідж, зокрема й через кінні змагання. Покращувати було що – вже у 1931 році Імперія спровокувала Мукденський інцидент, розпочавши інтервенцію в Китай і окупувавши гігантську Маньчжурію. Так було створено аналог "ДНР" – маріонеткову державу Манчжоу-Го.
Манчжоу-Го (виділене червоним) за площею більша, ніж Західна й Центральна Європа
А вже взимку 1932-го, після низки провокацій у стилі росіян перед 24 лютого, японський флот провів десант у Шанхаї. Місто бомбардували з бойових човнів та літаків. Жертвами стали 18000 мирних жителів, однак окупувати місто не вдалося. До Олімпіади в Лос-Анджелесі залишалося шість місяців.
Винних у вторгненні прямо не назвали, а французькі дипломати наполягли, аби Японію навіть не визнали агресором. Єдиним наслідком став спалах жовтого расизму на Заході.
Японський броньовик під час десанту в Шанхаї. Лютий 1932 року.
А чим же займався барон Нісі? А нічим. Його бригада участі в китайських подіях не брала, тож вершник спокійно готувався до Олімпійських ігор. Те ж саме стосувалось і його партнерів по збірній – вони залишались "поза політикою".
Японія у 1930 році сформувала групу претендентів на змагання в Лос-Анджелесі, до якої увійшов і 27-річний Такеіті. Старший лейтенант Нісі виявився наймолодшим у зірковому складі. Він навіть писав дружині, що його обрали із жалю, однак насправді вибір був прагматичним. Вихованець школи Кохеї Юси вважався одним із найперспективніших конкуристів Японії.
До того ж, веселий, дипломатичний і молодий аристократ, який вільно спілкувався англійською, мав стати зіркою для вороже налаштованих американців. Йоші Оно – головний біограф Такеіті Нісі – писав, що в особі барона західний світ міг розділити політику й спорт. Тим не менш, його потрапляння у збірну не слід називати цілеспрямованим рішенням уряду.
Усі кавалеристи тієї епохи мали привабливий образ, як і топ-спортсмени загалом (хоча Нісі виділявся особливим лоском). Саме тому теза про бажання покращити імідж Японської імперії через Олімпіаду виглядає правдивою, однак це бажання не звільняло від необхідності проходити відбіркові етапи й здобувати високі результати – а вершники часто ще й готувались до турнірів своїм коштом. Не обійшла ця доля і Такеіті Нісі.
Доленосна зустріч з Ураном і Голлівудом
Барон Нісі у 1930-му році взяв відпустку на шість місяців і відправився у турне по Європі. Мета була настільки ж прагматичною, наскільки й романтичною – Такеіті поїхав за конем свого життя.
У 1930-му Такеіті отримав лист від свого вчителя й друга з кавалерійської школи – майора Ясусі Імамури. Він придбав собі коня у Англії й проводив олімпійську підготовку в Італії. Там же конкурист пригледів 10-річного коня англо-норманської породи, якого через сварливий характер не змогли опанувати – а тому виставили на продаж. Барон відповів, що купить його за свій рахунок, після чого відправився у круїз через два океани.
На шляху до Апеннін японець завітав до Лос-Анджелеса, аби поглянути на кінну базу. Потім Такеіті проїхав через усю Америку й дістався Нью-Йорка, а звідти взяв квиток у Європу.
Riviera Country Club – тренувальна база для кінних спортсменів на Олімпіаді-1932. Також тут проводили змагання з виїздки та триборства.
Такеіті виділявся на лайнері своїм аристократичним і модним видом. Його співвітчизники рідко носили костюми, погано зав’язували краватки й ходили з суворою армійською стрижкою, а от Нісі виглядав справжнім денді. Не дивно, що під час подорожі він зав’язав знайомства у західній богемі – і не з ким-небудь!
Такеіті Нісі разом з Дугласом Фейрбенксом на борту лайнера "Чічібу Мару". Американець разом з Мері Пікфорд приїхав у гості до японця
Приїхавши до Італії й зустрівшись з конем у березні 1930 року, барон Нісі був приголомшений. Чистокровні породи в той час мали зріст від 160 до 170 см. Англо-норманська порода трималася в діапазоні між 155 й 170 см, але побачений кінь мав зріст у 181 см!
Такий велетень більше відповідав критеріям породи першерон, але це – коні для особливо важкої роботи або легких прогулянок. Італійці називали його "верблюдом-чудовиськом", але це чудовисько мало ідеально розвинені для конкуру м’язи та необхідний нахил плечей. Треба було тільки подружитись з цим темпераментним гігантом.
Як не дивно, японцю це вдалося дуже швидко. Вони потерлись головами, після чого барон осідлав мастодонта. Це була доленосна зустріч. Незадовго до своєї смерті барон говорив, що ніхто із людей не розуміє його так, як цей кінь.
Такеіті заплатив за нового улюбленця 2000 єн. Для порівняння – за 15 єн можна було орендувати дім, стартова зарплатня бюджетників починалася з 75 єн, а за 300 вже можна було купити непоганого жеребця.
Кінь із красивою каштановою шерстю отримав прізвисько Уран – через білу пляму на лобі, яка нагадувала форму зірки. Це вже через 15 років уран буде асоціюватись з атомною енергією. Цікаво, що два моторних човни Нісі також мали назву "Уран".
Такеіті Нісі та Уран, 1932 рік
На цьому європейське турне барона не завершилось. Разом із Ураном та Ясусі Імамурою японець брав участь у змаганнях в Італії, Франції, Швейцарії та Німеччині. Зіркою був Імамура, який виграв Кубок принцеси Іоланди в Турині, але Нісі набирався досвіду.
Уран був вкрай норовливим партнером. Зокрема, він вперто не бажав підгинати копита при стрибках через перешкоди. Замість цього кінь викидував їх уперед, ризикуючи зачепитись за поперечину й впасти разом з вершником. Треба було мати неймовірно сильний характер, аби працювати в такому стилі, однак існував і важливий плюс – стрибки у стилі Урана могли бути довшими й вищими за звичайні.
Повернувшись на батьківщину, Такеіті продовжив службу в Токіо, а от Уран відправився у конюшні в Нарасіно. Як наслідок, для тренувань перед фінальними раундами олімпійського відбору треба було долати по 40 кілометрів. Барон працював наполегливо й зрештою потрапив у фінальну заявку.
Попереду на нього чекали лос-анджелеські вечірки, зіркові знайомства та світова слава, якою могли скористатись японські мілітаристи. Втім, барон Нісі шокував партнерів відмовою від Олімпіади. Що було далі – читайте за кілька днів у другій частині лонгріду...
