"Побачивши кров Жиздика, народ просто озвірів". Леонід Колтун – про Дніпро 80-х, страшну ніч у Ташкенті і договірняки

16 жовтня 2018 6084 Читать на русском
"Побачивши кров Жиздика, народ просто озвірів". Леонід Колтун – про Дніпро 80-х, страшну ніч у Ташкенті і договірняки
Леонід Колтун

Інтерв’ю Максима Розенка із знаменитим голкіпером та тренером Дніпра. Колтун відверто розповів про унікальний тандем Ємця та Жиздика, матчі дніпрян із колгоспними командами та ігнор від Коломойського.

35 років тому провінційний "Дніпро" вперше став чемпіоном СРСР. У вирішальному матчі з рахунком 4:2 був переможений "Спартак", і саме після цього поєдинку серед фанів "Дніпра" стала популярною кричалка "Спартаку" покаже перець наш великий тренер Ємець". 5 років потому "Дніпро" став чемпіоном країни вдруге, закріпившись в 80-х в ролі третьої сили радянського клубного футболу – поряд з київським "Динамо" та московським "Спартаком".

Вдало дніпряни грали і на континентальній арені. Двічі "Дніпро" брав участь в розіграші Кубка чемпіонів (попередника теперішньої Ліги чемпіонів) і обидва рази виходив у вісімку кращих клубних команд Європи. У підсумку в кінці 80-х на домашньому для команди стадіоні "Метеор" була популярною вже інша кричалка "В Союзе не было и нет команды лучше чем наш Днепр".

Ми поговорили по душах із Леонідом Ковтуном, який протягом усіх цих славних для команди років беззмінно працював у тренерському штабі "Дніпра". Леонід Якович розповів, для чого після матчів в Кубку чемпіонів "Дніпро" грав в обласних колгоспах, кому команда зобов'язана своїм сходженням і як часто в союзному першості дніпряни грали в договірних матчах.

колтун

Склянкою в лоб

Успіхи "Дніпра" Леонід Якович пов'язує з тандемом Володимир Ємець – Геннадій Жиздик, які на початку 80-х стали керівниками команди.

– Жиздик і Ємець були людьми, які випередили час, – розповідає Колтун. – У 1981 році їх дует був переведений з районного Нікополя рятувати головну обласну команду. З нікопольським "Колосом" Ємець та Жиздик домоглися вражаючого прогресу, вивівши районний колектив в першу союзну лігу. Жиздик – колишній фронтовик-орденоносець, танкіст, що втратив на війні праву руку. Людину, яка свого часу горіла у танку, неможливо було чимось налякати.

Пригадую історію. Грали в Ташкенті, Іштван Секеч тоді очолював "Пахтакор". Виграли 1:0. Місцеві фани були сильно розчаровані – "Пахтакор" непогано почав чемпіонат, здобув кілька переконливих перемог. Після гри йдемо по біговій доріжці повз трибуни в роздягальню. Я на хвилину відволікся, вітав хлопців на полі. Раптом почув вибух. Обернувся, бачу, Жиздик тримається своєю єдиною рукою за лоб і повільно опускається на землю. Кров хлище з-під пальців. Він із залитим кров'ю обличчям сповзає на доріжку. Хтось із уболівальників кинув гранований стакан, який потрапив Геннадію Опанасовичу в лоб. Якби це був будь-який інший чоловік, результат, напевно, виявився б летальним. Але не для Жиздика.

"Міліціонер сказав: "Вийдете зі стадіону – вам кінець". Зірка Буковини – про піджак Заяєва і Монако часів Венгера

Далі було більше – побачивши кров, народ просто озвірів. Міліції коштувало великих зусиль стримати натовп. Близько 20 тисяч місцевих фанів рвалися до нас в роздягальню, готові були розтерзати "Дніпро". До стадіону підтягнули внутрішні війська. Але швидко вгамувати народ не вийшло. Ми просиділи в роздягальні до 3 ночі. Зайшов міністр МВС Узбекистану, вибачився, сказав чергові "знайдемо винного і покараємо". Додому летимо літаком. Жиздик – перев'язаний, майже в несвідомому стані. Через день на базі "Дніпра" було тренування. Приходжу, дивлюся, він на базі з перев'язаною головою – не міг ні дня прожити без команди.

Ігри в колгоспах після матчів Кубка чемпіонів

Футболісти "Дніпра" 80-х відзначали, що заробляли в місті на Дніпрі не менше, ніж в інших найбагатших (якщо такий термін можна вживати щодо радянських команд) колективах країни. "У нас була невелика зарплата, але хороші преміальні – якщо вигравали, могли заробити до 1000 рублів на місяць", – зізнавався найкращий футболіст СРСР-1984 Геннадій Литовченко, який вже в 21 рік став капітаном "Дніпра". Леонід Колтун оригінально пояснює цей феномен.

– Коли Ємець і Жиздик прийшли в "Дніпро", там була розруха, – стверджує Леонід Якович. – Вони налагодили цю систему. Якби Ємець і Жиздик не прийшли за два з гаком роки до чемпіонства "Дніпра", в місті на Дніпрі нічого б не було. Вони заклали фундамент, далі просто будували будинок. Прийшовши на зміну Ємцю, Євген Кучеревський просто продовжив їхню справу, у нього все йшло по накатаній.

дніпро

Вони знали, де брати гроші. Але знати і вміти – це дві великі різниці. Всі радянські тренери знали, де брати гроші – йти і просити в обкомі партії. Але там далеко не кожному дають. Не кожному вірять, не з кожним розмовляють. Та й просто так їх ніхто не давав – за гроші потрібно було відповідати. В першу чергу, результатом. І чітко звітувати за кожен витрачений рубль. КПК (Комісія партійного контролю) часто приїжджала з Москви. Якщо ти хоч рубль переплатив на добових або вийшов з ліміту за проживання в готелі (ліміт був 2,50) – у бухгалтерії виникали великі проблеми. Я б хотів подивитися на нинішніх менеджерів – як би вони змогли працювати в тих радянських умовах.

Крім цього, "Дніпро" легально заробляв іграми в багатих колгоспах Дніпропетровщини.

– Команда їздила по всій області, – не приховує Колтун. – Уявіть зараз ситуацію, коли в середу клуб грає в Кубку чемпіонів, а на наступний день о 8 ранку практично весь основний склад сідає в автобус і їде в колгосп, де відзначають свято врожаю. Не святкувати – грати в полудень з місцевою командою на полі, схожому на справжній город. Скажіть, хтось би з нинішніх легіонерів "Шахтаря" вийшов на такий матч?! У "Дніпра" ж такі ігри були звичними. Область величезна, колгоспів, які запрошували команду, вистачало. Тож їздили часто, заробляючи гроші на таких виїздах. Гроші потрібно було перераховувати на законних підставах – для цього навіть велися протоколи ігор.

Колтун вважає, що одна з причин успіху команди – добра слава, яка по сарафанному радіо швидко поширювалася серед футболістів про "Дніпро".

– Всі гравці бігли в "Дніпро", тому що знали: там не обдурять, – стверджує Леонід Якович. – Що не було випадку, коли в команді гравцям вчасно не заплатили премії за матч. Немає жодного скривдженого футболіста, якого обдурили при Ємці та Жиздику. У нас іноді були проблеми з грошима – не вистачало готівки. Жиздик збирав весь тренерський штаб і просив принести особисті гроші. Мовляв, футболістам затримувати обіцяні виплати не можна, видамо їм премії, потім всі борги тренерам погасимо. Якось довелося зняти зі своєї ощадкнижки всю суму – 20 тисяч рублів – на премії гравцям. Жиздик повертав частинами протягом півроку. І такі випадки були непоодинокими.

Плюс – Геннадій Опанасович розпорядився, щоб всі працівники "Дніпра" отримували премії за успішні ігри команди – включаючи обслуговуючий персонал. У підсумку всі намагалися зробити все можливе, щоб команда грала і вигравала. Бабусі-прибиральниці тричі хрестили автобус, коли він виїжджав з бази. А от щодо преміальних, то у Жиздика був особливий дар – він діставав гроші з кишені однією лівою рукою – правильно давав будь-яку суму, не перераховуючи її! Наприклад, футболістові потрібно було дати премію 150 рублів. Геннадій Опанасович дістає з кишені пачку купюр і видає гравцеві. Той перераховує – там 150 рублів.

Договірняк

Ще одна легенда свідчить, що "Дніпру" у 80-х нерідко допомагали досягати результату українські команди. Іноді – закавказькі і середньоазійські – якщо, звичайно, були матеріально зацікавлені в цьому.

– Я вже вище розповів, що сталося, коли ми виграли в Ташкенті, – відмахується Колтун. – Повірте, той же "Пахтакор", "Арарат" або "Динамо" Тбілісі не були зацікавлені програвати вдома на очах рідної публіки. Грошей у них вистачало і без міфічних хабарів "Дніпра". Що ж стосується українських команд, то розповім історію.

У чемпіонському сезоні-1983 вже за кілька турів до фінішу чемпіонату ми грали виїзний матч із "Чорноморцем". Вся футбольна країна знала, що Одеса віддає нам гру. Тільки Одеса не знала і, напевно, тому виграла поєдинок 1:0. На наступний день сидимо в номері у Жиздика й Ємця. Всі засмучені. Наступна гра в Кишиневі з "Ністру", потім два матчі вдома – з московськими "Динамо" і "Спартаком". Думаємо, як будемо грати в Кишиневі.

Настрій, м'яко кажучи, не дуже, в кімнаті накурено, хоч сокиру вішай – дихати нічим. Весь наш тренерський штаб в кількості 8 осіб у номері. Всі в трусах і в майках. Раптом відчиняються двері і заходить доктор юридичних наук, голова Федерації футболу СРСР Борис Топорнін. З ним ще 4 людини з Москви. Топорнін відразу починає розмову з позиції сили. Мовляв, до нас надійшли сигнали, що в Одесі ви хотіли зіграти договірну гру. Ємець і Жиздик палять, в диму вже нічого не видно. Три хвилини Топорнін розповідає. Після чого Ємець його перебиває і видає спіч на 40 хвилин.

"Серце розірвалося, як граната". Неймовірне життя і трагічна смерть тренера, який зробив "Дніпро" чемпіоном

Шкода, що тренера ніхто не записав – це був шедевр. Володимир Олександрович говорив у серцях, від переживань, що програли. У підсумку через 40 хвилин вся комісія з Москви спиною до дверей тихенько вийшла. Ємець порекомендував їм стежити за "Спартаком" – як його судять, як клуб заявляє гравців. Топорнін і компанія не звикли, що їм говорять такі речі. Розгубилися і пішли.

Про одну договірну гру я все ж таки можу розповісти. У 1979 році ми ледь не вилетіли з Першої ліги до Другої. Могли вилетіти – якби "Кубань" не допомогла в Дніпропетровську. Всю ніч вмовляли тренера краснодарців нам допомогти. Внічию можна було грати, тоді ще діяв ліміт на нічиї. Ми якраз до нього впритул підійшли. Нам пішли назустріч. В кінці гри рахунок був 1:1, гості розступилися, ми забили і виграли 2:1. А далі пішли вгору і через 4 роки стали чемпіонами СРСР.

Збиті льотчики

– Навіть за умови хорошого фінансування "Дніпро" не міг собі дозволити запросити футболіста з Москви або Києва, – нас би заклювало столичне партійне керівництво, – розводить руками Колтун. – Ми забрали з Душанбе Чередника, був величезний скандал. Обком партії не міг боротися з ЦК республіки. Москва не захотіла сваритися з Таджикистаном, в результаті весь чемпіонський сезон-1983 Олексій був дискваліфікований і грав у дублі "Дніпра" під чужим прізвищем. Втім, це запрошення себе все одно виправдало – Чередник відіграв шість сезонів за "Дніпро", став олімпійським чемпіоном Сеула-1988, і в кінці кінців клуб отримав за нього непогану компенсацію, коли Олексій переходив в англійський "Саутгемптон".

Леонід Колтун (ліворуч) поруч із Володимиром Ємцем та Геннадієм Жиздиком

Але найчастіше ми брали гравців, яких багато хто вважав "збитими льотчиками". Олег Таран не зміг заграти ні в київському "Динамо", ні в "Чорноморці", ні в московському ЦСКА. У "Дніпрі" в чемпіонському сезоні-1983 він став найкращим бомбардиром, зробивши хет-трик у вирішальному матчі проти "Спартака". Вадим Тищенко не зміг заграти в "Динамо", а у нас став чемпіоном країни і олімпійським чемпіоном у складі збірної. У Івана Вишневського не вийшло в московському "Спартаку", а в "Дніпрі" він шість років цементував оборону команди, потрапив у заявку збірної на Євро-1988 і в 32 роки поїхав до турецького "Фенербахче".

Відмова Коломойського

На початку 90-х Колтун тренував волгоградський "Ротор" і з півдюжини українських команд, працював у тренерському штабі "Зеніта" асистентом Анатолія Бишовця. А в 1999 році отримав запрошення очолити "Дніпро".

– Я сам дуже хотів повернутися в рідну команду, – не приховує Леонід Якович. – Але "Дніпро" зразка 1999 року і кінця 80-х – це дві великі різниці. Тоді команда вела боротьбу за збереження у класі найсильніших. Я взяв із запорізького "Торпедо", яке до цього тренував, сімох хлопців. Але посиленням це було невеликим – клас футболістів не відповідав рівню "Дніпра". Під моїм керівництвом команда програла обидві гри. Я просив керівництво залишити в "Дніпрі" Олега Шелаєва і Михайла Поцхверію, які перебували тоді в команді на правах оренди. Намагався зустрітися з Ігорем Коломойським. Але у нього бажання зустрічатися не було.

"Ахметов вклав у "Донбас Арену" вдесятеро більше, ніж я у "Дніпро". Правила бізнесу Ігоря Коломойського

Можливо, зокрема і на емоційному фоні я прийняв рішення покинути команду – контракту з клубом не підписував, була тільки джентльменська угода. І власні фінансові умови з керівництвом "Дніпра" навіть не обговорював. На тренуванні попрощався з командою і відбув до Києва, де якраз купив собі квартиру. Рік був на роздоріжжі, а потім відправився в Китай, де упродовж п'яти років з невеликими перервами плідно працював з командою "Санті" з Нанкіна. Але це вже інша історія.

З досьє:

Леонід Колтун.

Майстер спорту СРСР з футболу. Воротар.

Народився 7 вересня 1944 року в Харкові.

Виступав за команди: "Авангард" Харків (1961-65), "Суднобудівник" Миколаїв (1965-67), "Зірка" Кіровоград (1967-70), "Дніпро" Дніпропетровськ (1970-78).

Працював у тренерському штабі "Дніпра" (1980-91) і "Зеніта" з Санкт-Петербурга, Росія (1996-98).

Тренував "Ротор" Волгоград (1991), "Ворсклу" Полтава (1992), "Ниву" Тернопіль (1992), "Евіс" Миколаїв (1992-94), "Полісся" Житомир (осінь 1994-го), "Металург" Запоріжжя (1995), "Торпедо" Запоріжжя (1998-99), "Дніпро" (1999), "Санті" Нанкін (2000-04, з перервами). З грудня 2006 року по лютий 2007-го працював тренером-консультантом "Ротора" Волгоград, Росія.

Розмовляв Максим Розенко

"Рамос кепкував до Коноплянки: "Як Олійника беруть у збірну, якщо він у Дніпрі не грає?" Бомбардир №1 в історії Буковини

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
2
дн
:
14
год
:
34
хв
Агробізнес
14:00
Чорноморець
Вгадай результат матчу
Залиште відгук