"Дніпро отримав за мене мільйон марок": він придумав хитрий трюк, щоб піти з Динамо, і перемагав майбутніх зірок ЧС-1998

27 вересня 12:00 12483 Читать на русском
"Дніпро отримав за мене мільйон марок": він придумав хитрий трюк, щоб піти з Динамо, і перемагав майбутніх зірок ЧС-1998
Андрій Сидельников

Максим Розенко поспілкувався з Андрієм Сидельниковим – футболістом, який починав свою кар'єру голкіпером, продовжив нападником, а закінчив захисником.

У німецькому Ваттеншайді (1992 рік) він заробляв 8 тисяч марок на місяць, у корейському Чоннам Дрегонс – 6 тисяч доларів. А коли повернувся в Дніпро, сповна відчув суддівське свавілля від Сергія Татуляна. Про це та багато іншого Андрій Сидельников відверто розповів в інтерв'ю Футбол 24.

Друга дитина – щоб піти з Динамо

– Андрію, у 1986 році ви перейшли до київського Динамо. Чому з найпопулярнішої команди України швидко повернулися в Дніпропетровськ?

– У Динамо потрапив не за власним бажанням – проходив там військову службу. Селекційний відділ киян працював відмінно – відразу ж після успішного виступу за юнацьку збірну на турнірі Гранаткіна прийшов наказ про моє переведення до Києва. Чесно кажучи, в столицю України зовсім не прагнув. Не бачив у Динамо перспективи для себе. На той момент ще грав на позиції нападника, і прекрасно усвідомлював, що пробиватися в основний склад команди мені в найближчі кілька років навряд чи вдасться – у Києві в лінії атаки грали Блохін, Бєланов, Євтушенко. Команда в тому сезоні виграла Кубок Кубків та чемпіонат СРСР, а Бєланов – "Золотий м'яч".

"Зідзвонилися із Марадоною – він мені подякував". Ігор Бєланов – як отримати "Золотий м’яч" і не забити пенальті

При цьому я не вважав, що Динамо сильніше, ніж Дніпро. Тому, коли покидав Дніпропетровськ, отримав чітку настанову від головного тренера Володимира Ємця та начальника команди Геннадія Жиздика: збільшити склад сім'ї. У мене тоді вже народився старший син Роман, а при наявності двох дітей солдата строкової служби звільняли від військового обов'язку. Тому менш ніж через рік ми відсвяткували народження Андрія, я відразу ж звільнився і повернувся у Дніпро.

Про це звільнення у Динамо всі, включаючи Валерія Лобановського, дізналися постскриптум. А у Дніпрі мене після повернення партнери по команді почали називати "Тато" – більшість моїх однолітків тоді ходили у холостяках, а в мене вже було двоє дітей.

– У Дніпрі почали грати в захисті?

– Починав у знаменитій футбольній школі Дніпро-75 узагалі воротарем! Потім перекваліфікувався в нападника. З 18 голами завоював звання найкращого бомбардира чемпіонату СРСР-1987 серед дублюючих складів. А потім наставник "дубля" Олександр Лисенко в матчі з московським Торпедо випустив мене опорним півзахисником. Виграли 2:0, я віддав дві гольові передачі.

дніпро

Дніпро кінця 80-х: Андрій Сидельников – четвертий у нижньому ряду

Мене залишили на базі і наступного дня Євген Кучеревський випустив на заміну вже за першу команду. Вийшов хвилин за двадцять до кінця, але встиг відзначитися голом. До кінця сезону відіграв у середній лінії, а взимку, в матчі проти волгоградського Ротора, Євген Мефодійович дав мені завдання персонально діяти проти грізного нападника Нікітіна. Мабуть, зі своїми новими функціями впорався. Після цього епізоду до кінця кар'єри виступав у центрі оборони.

Німеччина

– Відігравши останню першість СРСР, ви поїхали в німецький Ваттеншайд. Були ще якісь пропозиції?

– Тандем центральних захисників Дніпра ще в 1990 році у своїх рядах хотіли бачити два англійських і один іспанський клуб з елітних дивізіонів. Але нас на той момент чомусь не відпустили. У Саутгемптон поїхав тільки олімпійський чемпіон Олексій Чередник. А через сезон вже виключно в моїх послугах були зацікавлені три клуби Бундесліги.

Я ще з дитинства любив невеликі міста, тому відразу вирішив з'їздити на перегляд у Ваттеншайд. Це містечко межує з Гельзенкірхеном. Після першого ж тренування мені сказали, що підходжу, і незабаром підписав трирічний контракт. Сума мого трансферу склала, якщо не помиляюся, мільйон марок. Пам'ятаю, був гордий тим, що Дніпро, який дав мені путівку у футбол, отримав за свого вихованця гідну компенсацію.

– Але в Бундеслізі у вас не склалося.

– До Німеччини приїхав у січні 1992 року з травмою – защемив нерв у гомілкостопі. Німці зробили обстеженя, правильно діагностували і вилікували. Відновився, зіграв у товариському матчі і отримав дуже прикру травму коліна – розрив зв'язки. Лікувався сім з половиною місяців. Знову відновився, і на тренуванні порвав ту саму зв'язку. Коли через півроку видужав, відбулася зміна наставника. На тренерський місток заступив відомий в минулому футболіст Ганс-Петер Брігель.

"Скала запрошував мене у Шахтар". Він виграв Лігу чемпіонів, послав Заммера до біса і двічі забив Оліверу Кану

Мене відверто вразила своєрідна система його тренувань. У клубах Бундесліги середня тривалість заняття становила 70-75 хвилин – спілкувався на цю тему з екс-одноклубниками по Дніпру Вовою Лютим і Петром Нойштедтером, які виступали у Німеччині. При дозованому навантаженні. У нас же Брігель вольовим рішенням збільшив тренування до двох годин, і при цьому явно щось наплутав із навантаженнями. Спочатку я думав, що мені одному важко. Але потім дивлюся: навіть найміцніші хлопці явно "попливли". Вирішив звернутися до президента Ваттеншайда Гюнтера Ріттера з проханням знайти мені нову команду.

– Не наважилися відверто поговорити з Брігелем?

– Не бачив сенсу. Був ще один епізод, який мені не пішов на користь. Якось довелося працювати в парі з тренером на полі. З простим завданням: відбір, обведення і знову відбір. Я жорстко зіграв у підкаті, він впав, мені зааплодувала вся команда. Після цього його ставлення до мене, здається, змінилося. Перестав підпускати до основного складу – при ньому жодного разу в заявку не потрапив.

– Умови контракту клуб при цьому виконував?

– Неухильно. Взагалі ніколи не було з цим проблем. Щодо зарплати – ні дня затримки. Хоча вона в мене була цілком пристойною – 8 тисяч марок на місяць. І це без преміальних. Умови проживання – відмінні. Моїй родині була надана розкішна п'ятикімнатна квартира в Гельзенкірхені і Mercedes 190-ї моделі. Від квартири до стадіону, де ми тренувалися, – 10 хвилин їзди. Дітей влаштували в садок. Вони вже через 3-4 місяці заговорили німецькою. Після Дніпропетровська, де умови для футболістів були одними з найкращих в СРСР, моя сім'я все одно потрапила в казку.

– Давайте повернемося до розмови з президентом. Як Гюнтер Ріттер відреагував на вашу пропозицію?

– У розпал сезону влаштувати мене в інший клуб було дуже складно. Але до спільного знаменника ми прийшли: заради ігрової практики я погодився переглянути в бік зменшення умови особистої угоди, став виступати в регіональній лізі за другу команду Ваттеншайда. Відіграв за неї 18 матчів і в 16 з них за версією журналу Кіккерс був визнаний найкращим у своїй команді. Але Брігель мене однаково ігнорував. Довелося йти до президента з повторним проханням про зміну команди.

– Цього разу прохання задовольнили?

– Так. Але спочатку мій екс-одноклубник по Дніпру Іван Вишневський по своїх турецьких зв'язках вивів мене на Антальяспор. Я вже взяв квиток до Туреччини, де після прильоту мав підписувати контракт без всяких переглядів. Але в останній момент керівництво Ваттеншайда підняло ціну за мій трансфер. За попередньою домовленістю, мій трансфер повинен був обійтися туркам у 400 тисяч доларів, але німці без пояснень підняли планку до 650 тисяч. Антальяспор до такого повороту був неготовий.

Корея

– Проте, мабуть, готовими були представники Країни ранкової свіжості.

– Так, створений за рік до мого приїзду клуб елітної корейської ліги Чоннам Дрегонс потребував кваліфікованого ліберо. І вже буквально через кілька тижнів президент німецького клубу Гюнтер Ріттер, з яким у мене були чудові стосунки, оформляв мій трансфер у Корею. Все пройшло швидко – перебував на зборах з Ваттеншайдом у Португалії, вирушив до Кореї на перегляд, зіграв там пару товариських матчів і обговорив умови особистого контракту. З Азії полетів до Португалії, де все ще тривали збори Ваттеншайда, а вже після повернення команди у Німеччину всі документи, пов'язані з моїм переходом, були оформлені.

– Рівень чемпіонату Південної Кореї після Бундесліги не розчарував?

– Дійсно, він тоді перебував на стадії розвитку. Але я все одно чекав гіршого. Формула чемпіонату була нескладною – 10 команд грали в чотири кола. Розігрувався і Кубок країни. Але він більше нагадував тренувальні збори – відбувався напередодні чемпіонату. У невеликому 120-тисячному містечку Кваньян, на самому півдні Кореї, був, на мою думку, найкращий стадіон. На домашніх матчах регулярно збиралися 18-19 тисяч глядачів. А коли не вистачало місць, корейці сідали на сходинки в проходах, дехто видряпувався на решітки. За рік футбол у Кваньяні став спортом №1.

Умови, які мені надав клуб, були не гіршими, ніж у Німеччині. Зарплата 6 тисяч доларів на місяць, плюс, знову ж таки, чималі преміальні. Відмінне помешкання, а від машини я відмовився – їздив на своєму джипі.

"Спершу подумав, що Макао – це якесь село". Як український тренер став чемпіоном дуже екзотичної ліги

У моєму дебютному сезоні Чоннам Дрегонс завоював бронзові медалі. У наступному чемпіонаті ми були п'ятими. Для мене у футбольному плані все складалося чудово. За два сезони пропустив лише кілька матчів через травми. У 62 іграх забив 6 м'ячів. На той момент серед центральних захисників був другим за результативністю в історії чемпіонатів Кореї. Один місцевий ліберо забив 7 голів, але для цього йому довелося зіграти в 249 матчах.

– Заїзди перед матчами у Чоннам Дрегонс практикувалися?

– Тільки для молоді. Перед виїзними матчами ми увечері виїжджали автобусом на гру, селилися в готелі. На два виїзди вирушали літаками – дві команди елітного дивізіону базувалися в далекому для автобусних маршрутів Сеулі.

корея

– Не спекотно було грати?

– У першому сезоні на домашньому стадіоні не було штучного освітлення, тому матчі, як правило, починалися о 16:00. Повітря прогрівалося до 40 градусів, на полі панувала страшенна задуха. Але наприкінці чемпіонату встановили освітлювальні щогли, матчі почали ставити на 20:00 і проблема вирішилася.

– У спілкуванні з одноклубниками і тренерським штабом проблем не виникало?

– Спочатку ситуація була анекдотичною. Якщо мені належало про щось поговорити з керівництвом клубу, дзвонив у Німеччину своєму менеджеру, корейцеві за національністю. А він з Німеччини телефонував у клуб. Але потім я опанував кілька фраз і за допомогою жестів непогано міг порозумітися.

– Як вам корейська кухня?

– У них чудове м'ясо. Коли їхав, переписав кілька рецептів. Риба у них теж чудовою була. Чи куштував собачатину? Кілька разів пропонували, але категорично відмовлявся. Занадто люблю собак.

Свавілля від Татуляна

– Якщо вас все влаштовувало в Кореї, чому повернулися в Україну?

– Після завершення контракту з Чоннам Дрегонс відразу три провідні корейські клуби – Самсунг, LG і команда Валерія Непомнящого – Пучхон Юкон – вийшли на мене з конкретними пропозиціями. Але в той же час надійшла і пропозиція від рідного Дніпра. Ініціатором переходу був В'ячеслав Грозний. Я повірив на слово і повернувся до Дніпропетровська.

Але вже на перших зборах отримав невелику травму. Природно, з цієї причини не міг тренуватися в загальній групі. На цьому грунті виникли розбіжності з Грозним. Вони призвели до мого розлучення із Дніпром. Через місяць підписав контракт із ЦСКА і вирушив у Москву.

– Але й у Росії затрималися ненадовго...

– Поїхав із Москви через шість тижнів. Останні чотири сезони грав за кордоном. Звик, що всі умови контракту дотримуються. Довелося знову зануритися в нашу сувору реальність. Клуб не виконав умови угоди – не виплатив підйомні. У підсумку відіграв за ЦСКА лише в стартовому турі чемпіонату країни.

"Газзаєв пропонував російське громадянство". Богдан Шершун – про ЦСКА, інтерес від Баварії, бійку Кварцяного і війну

– І довелося знов повертатися в Дніпро.

– Кілька місяців був безробітним, а потім новий головний тренер Вадим Тищенко запросив мене в команду. Провів із Дніпром пару зборів, перед третіми підписав контракт. Чемпіонат команда завершила четвертою. Могли завоювати бронзові медалі, але нам цього не дали зробити – в останньому матчі з Карпатами у Львові Сергій Татулян просто не випускав нас на чужу половину поля. Такого відвертого свавілля мені бачити не доводилося.

Найстрашніше, що ми знали, що нас чекає. Уявляєте стан футболістів, які вирушають на вирішальний матч, знаючи, що суддя їхню команду буде "вбивати"! У підсумку гра закінчилася нульовою нічиєю і Карпати фінішували на третій сходинці п'єдесталу.

Про рівень українського суддівства в ті часи взагалі можна складати легенди. Відразу на думку спадає матч на Кубок України з київським ЦСКА. Вдома ми програли 0:1. У Києві основний час закінчився з таким же рахунком, але на нашу користь. Суддя ще трохи пом'явся. А коли побачив, що для господарів справи кепські, дав пенальті в наші ворота на 120-ій (!) хвилині матчу.

– З Дніпра ви пішли зі скандалом.

– У клубу була чимала заборгованість перед гравцями щодо преміальних. Тривалий час терпів, сподівався, що все владнається. Але коли Вадима Тищенка змінив Володимир Кобзарєв, у нас із ним виник невеличкий конфлікт. Я отримав мікротравму і попросив наставника деякий час не залучати мене до тренувань. Кобзарєв із цим не погодився, почав мене "виховувати". Я ж вирішив не виходити на зелений газон доти, поки зі мною в клубі не розрахуються. Однак Дніпро заборгованості так і не погасив. Довелося судитися з клубом. Але про цю сумну історію навіть розповідати не хочу.

– Перш ніж завершити кар'єру, ви ще кілька місяців відбігали в азербайджанському Кяпазі.

– Відіграв фінальний турнір, в якому п'ять команд у два кола визначали найсильнішого. Платили в Кяпазі небагато – 500 доларів на місяць плюс преміальні. Але залишатися на наступний сезон відмовився не через це – клуб не зміг надати жодних умов для побуту. Так два місяці й прожив на базі. І повернувся до Дніпропетровська.

Шалений удар у "дев'ятку"

– Яскрава сторінка вашої кар'єри – перемога на молодіжному чемпіонаті Європи-1990. Найкращим для вас став гостьовий поєдинок із югославами?

– Дійсно, тоді я, центральний захисник, забив два голи і ми перемогли 4:2. Але все ж найбільш вдалою своєю грою в тому турнірі вважаю виїзну зустріч із Німеччиною. У першому, домашньому матчі в Сімферополі ми зіграли 1:1. І перед повторним поєдинком німці були впевнені у своїй перемозі. Німецькі друковані видання вже почали міркувати, з ким їхня збірна зустрінеться в півфіналі. Та що там німці, команду «поховала» навіть вітчизняна преса.

Однак нас такі прогнози тільки мобілізували. У німецькому Аугсбурзі ми продемонстрували відмінний футбол. Після першого тайму програвали 0:1. У пропущеному голі була і моя провина – переривав передачу, виніс м'яч, його на лінії штрафного підхопив нападник господарів, обробив і завдав результативного удару. Однак ми не розгубилися – на початку другого тайму Дмитро Чугунов зрівняв рахунок. А в додатковий час, на 115-ій хвилині, мені вдалося забити переможний м'яч. Тобто, реабілітувався сповна. Після гри з хлопцями в роздягальні усвідомили, що в цьому турнірі нас вже нікому не зупинити.

– Швецію і Югославію не боялися?

– Зі скандинавами ми зіграли в гостях 1:1, а в Сімферополі впевнено перемогли 2:0. З югославами було складніше. Команда у них була на ходу, за неї грали хорвати Роберт Ярні, Давор Шукер, Звонімір Бобан, Роберт Просінечкі, Ален Бокшіч, серби Мірослав Джукіч, Сініша Міхайловіч, чорногорець Предраг Міятовіч.

Але в першому матчі у Сараєво мені вже на 9-ій хвилині вдався шалений удар метрів з 35. Влучив у "дев'ятку"! Мабуть, найяскравіший гол моєї кар’єри. Шукер відновив рівновагу, але в кінці першого тайму Андрій Чернишов знову вивів нас вперед. А на 49-ій хвилині другого тайму я вкотре підключився до атаки і успішно зіграв на добиванні. У середині тайму Ярні скоротив відставання в рахунку, але наприкінці матчу Ігор Добровольський з пенальті поставив переможну крапку.

"Від Лобановського я втік". Уродженець України відмовив Динамо, виграв Лігу чемпіонів і міг опинитися у Реалі

Матч-відповідь у Сімферополі став лише формальністю. Але ми і його провели на одному диханні. На голи Добровольського, Мостового і Канчельскіса гості відповіли лише м'ячем Бокшіча.

– Чому молодіжна збірна СРСР грала в Сімферополі?

– Спочатку – через кліматичні умови, адже домашній матч із німцями ми проводили в середині березня. До того ж у Криму на той час були дуже пристойні стадіон та база. І прекрасна відвідуваність матчів. Ну а коли ми пройшли в чвертьфіналі Німеччину, наше футбольне керівництво почало вважати стадіон у Сімферополі фартовим. Прийняли рішення решту домашніх поєдинків зіграти в Криму.

– Відразу після перемоги у першості Європи семеро гравців молодіжної команди, зокрема й ви, були викликані на збори в національну дружину. Але стати своїм у збірній СРСР вам не вдалося. Що завадило?

– Не склалися стосунки з тренером команди Анатолієм Бишовцем. Як виявилося, занадто різними у нас з Анатолієм Федоровичем були погляди на життя. Він мене запитав, чи не кинув я палити. Брехати не хотів, тому відповів, що не кинув. Анатолія Федоровича така відповідь не вельми влаштовувала – він виступав за здоровий спосіб життя. У підсумку, після італійського турне збірної, Бишовець мене в розташування своєї команди більше не викликав.

ДОСЬЄ

Андрій Сидельников

Народився 27 вересня 1967 року в Ровеньках Луганської області (Україна). У 6 років з родиною переїхав до Дніпропетровська.

Виступав за команди: Кривбас Кривий Ріг (1983), Дніпро Дніпропетровськ (1984-85, 1987-91, 1998), Динамо Київ (1986), Ваттеншайд, Німеччина (1992-94), Чоннам Дрегонс Кваньян, Корея (1995-96), ЦСКА Москва (1997), Кяпаз Гянджа, Азербайджан (1999).

Досягнення: Володар Кубка СРСР (1989). Чемпіон Азербайджану (1999).

Чемпіон Європи U-23 в складі збірної СРСР. За молодіжну збірну СРСР провів 8 матчів, забив 3 голи. За національну збірну СРСР провів 2 матчі.

Забив 16 голів за дублюючий склад Дніпра у чемпіонаті СРСР-1984 і 18 голів у чемпіонаті СРСР-1987, що принесло йому титул найкращого бомбардира першості.

Максим Розенко, спеціально для Футбол 24

"...І от гравцям Динамо дарують темношкірих дівчат". Сенсаційні історії офіцера КДБ, який стежив за Лобановським і Ко

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
10
год
:
11
хв
Швейцарія
21:45
Ірландія
Вгадай результат матчу
Залиште відгук