"...І от гравцям Динамо дарують темношкірих дівчат". Сенсаційні історії офіцера КДБ, який стежив за Лобановським і Ко

10 липня 13:00 15222 Читать на русском
"...І от гравцям Динамо дарують темношкірих дівчат". Сенсаційні історії офіцера КДБ, який стежив за Лобановським і Ко
Ігор Черкасов та Олег Блохін

З 1987 по 1991 рік Ігор Черкасов їздив із київським Динамо в закордонні відрядження – заступником керівника делегації. У відвертій розмові з Максимом Розенком екс-офіцер КДБ розповів про специфіку своєї роботи з командою і нестандартні ситуації, які виникали під час поїздок.

Динамо і контрабанда

– Ігоре Федоровичу, пам'ятаєте свій перший виїзд із Динамо?

– У грудні 1986 року керівництвом КДБ СРСР було прийняте рішення ввести до складу делегації Динамо "під прикриттям" інструктора спорткомітету УРСР, офіцера спецслужби – для вирішення завдань "щодо забезпечення безпеки гравців, тренерського складу та лікарів під час виїздів до країн головного противника". Головними противниками тоді вважалися майже всі капіталістичні країни.

У січні 1987 року команду чекав виїзд на збори в німецький Руйт. Ще до виїзду в Німеччину, у Києві, в офісі клубу, нас познайомили з Валерієм Лобановським. Раніше я не був футбольним уболівальником. Знав імена зірок київського Динамо, але не більше. На матчі Динамо не ходив. У юності займався боксом, був чемпіоном Донецька і України серед товариств, виступав за "Трудові резерви". Навіть тренером із боксу встиг трохи попрацювати у Донецьку.

– У Динамо в той час було багато закордонних поїздок?

– Достатньо. У лютому 1987-го кияни грали в Монако зі Стяуа на Суперкубок Європи. Жили в готелі "Мірабо" шість днів, у мене був номер "люкс" навпроти кімнати Валерія Васильовича. Після Монако полетіли в Ліон, потім в Іспанію, далі в Німеччину, потім до Італії. Радянські люди в основній масі тоді хіба що Польщу лише по картинках бачили. Я ж був простим хлопцем із робітничої сім'ї. Багато хто не міг зрозуміти, за що мені таке щастя.

– Дійсно, за що? Чому ваше керівництво не проводило ротацію, і тільки ви супроводжували київське Динамо?

– Генерали запитували у Лобановського, як там наш молодий співробітник, не підводить? Валерію Васильовичу вартувало сказати слово, і мене б моментально замінили. Охочих прийти на моє місце, напевно, було чимало. Але тренер зазвичай казав, що в цій грі вважає за краще обійтися без замін.

"Я – корінний москвич, але дії Росії – агресія". Екс-карпатівець, який працює у військкоматі – унікальне інтерв'ю

Були випадки, коли на окремі гостьові матчі збірної СРСР, яку очолював Валерій Васильович, із командою виїжджав офіцер супроводу по лінії контррозвідки з Москви. При цьому Лобановський продовжував наполягати на моїй кандидатурі. Причому аргументував своєрідно: кістяк збірної країни складають українці, тож хочу, щоб і офіцер супроводу був українцем. За штатним розкладом мене знімали з поїздки. Але в останній момент Валерій Васильович дзвонив: "Збирай сумку, їдеш з нами". У нас був повний робочий і людський контакт.

– Чим заслужили таке ставлення Лобановського?

– Не завжди дотримувався інструкції. Наприклад, коли дізнався, що одного з гравців Динамо намагаються втягнути в авантюру – футболіст повинен був провести контрабанду – серйозно поговорив з ним, він від цієї ідеї відмовився. У результаті контрабандній акції запобігли, про це знали тільки я і Лобановський. Своє керівництво я не повідомив, вважаючи, що це не було справою державної ваги.

Як рятували Озерова

– У рамках чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів 1986/87 Динамо зустрічалося з турецьким Бешикташем, – згадує Ігор Федорович. – Перший матч повинні були провести в Стамбулі. Вже прилетіли до Туреччини, розмістилися у "Сюрмелі-готель". Але наступного ранку на цю південну країну обрушився нечуваний снігопад. Аеропорт закрили, машини не їздили, наш готель перекрили. У штаб-квартирі УЄФА прийняли рішення перенести матч. Боролися зі стихією чотири доби.

На другий день після обіду Лобановський викликав мене з тренерським штабом у свій номер. Повідомив, що акредитований на матч коментатор Микола Озеров телефонував Володимиру Вєрємєєву і зізнався: перебуває у скрутному становищі. Спорткомітет СРСР виділив йому відрядження на три доби. Сьогодні закінчувався його термін проживання в готелі, гроші теж закінчуються, і він просить допомоги у Динамо. "Потрібно подумати, як врятувати Озерова", – підсумував Лобановський.

Щербачов: правда про Чорнобиль, "полуничка" з Лобановським і цигарка Блохіна

Напередодні до мене приїжджали колеги, які працювали в Туреччині. На колесах їхньої машини були ланцюги. Я подзвонив, попросив забрати легендарного коментатора з його готелю. Через годину Озеров вже був у нас. Організували йому номер, увечері Микола Миколайович на спільній вечері перебував у прекрасному настрої, розповідав цікаві історії. Погода нормалізувалася тільки через три дні.

Яремчук і мати

– Наскільки часто під час поїздок із Динамо виникали нестандартні ситуації?

– Кілька історій можу згадати. На зборі в Руйті до мене якось підійшов Анатолій Пузач. Анатолій Кирилович перед відбоєм перевіряв наявність гравців у номерах. І зауважив, що кожного вечора з 19:00 до 22:30 з бази кудись йде Яремчук. На всі запитання тренера, де він проводить час, Іван тільки крутив головою.

"У матчі з Реалом мене зламав Вальдано – потім вибачався". Легендарний "динамівець", який програв у казино абсолютно все

Ситуація, насправді, могла бути серйозною. Яремчук вже був зіркою радянського футболу – небезуспішно грав за збірну. Раптом якийсь із клубів Західної Європи запропонував йому контракт? Може, вони вже навіть розробили план втечі? Не додавав настрою і той факт, що поряд з нашою тренувальною базою розташовувалася база НАТО.

– Зникнення Яремчука вирішили розслідувати самостійно?

– Після тренування викликав Івана до себе в номер – з дозволу Лобановського. У розмові зі мною Яремчук відпиратися вже не став. У гравця була слабкість до жіночої статі. Виявилося, поруч проходили перекваліфікацію кадрів молоді тренери з ручного м'яча. Жіноча команда щовечора проводила тренування. То Яремчук приходив у зал і, з дозволу тренера, лежачи на матах, переглядав це заняття від початку до кінця. Після чого йшов у номер. Я, звичайно ж, провів розслідування, яке повністю підтвердило слова Івана. Напруга зникла, доповів про все Лобановському.

– Більш серйозні ситуації виникали?

– Наприкінці зборів у Руйті в 1989 році імпресаріо запропонував нам організувати виставкову гру зі збірною Ізраїлю. На Землі Обітованій. Переліт, розміщення – все за рахунок господарів. Лобановський погодився – гра в південній країні органічно вписувалася у програму підготовки до нового сезону. Ось тільки на той момент у СРСР не було дипломатичних відносин з Ізраїлем – всі міжнародні контакти велися через консульську групу, яка перебувала при фінському посольстві.

Коли ми зателефонували до Києва і розповіли про свої плани, нам неофіційно порекомендували не робити дурниць і повертатися додому. Мовляв, за таке самоуправство ми багато чим ризикуємо. Мені вже почала малювалася картина, як після повернення додому колеги зустрічають мене в аеропорту і я їду на службовій "Волзі" в іншому напрямку, ніж уся делегація. Довелося поділитись своїми сумнівами з Валерієм Васильовичем.

лобановський

– Якою була відповідь Лобановського?

– Запропонував організувати телеграму з міжнародного відділу ЦК КПРС, яка дозволяла нам виїзд, причому з побажаннями перемоги. Добу ми чекали відповіді з Москви. І дочекалися. Мені ця телеграма дуже допомогла. Вже після повернення з Тель-Авіва до Києва дізнався, що дехто з керівників шукав привід, аби усунути мене від роботи з Динамо. Ось тут якраз телеграма і зіграла свою роль – її копії лягли на стіл КДБ. А з таким документом у той час було складно боротися.

– Тим паче, повернулися з Ізраїлю з перемогою.

– Обіграли господарів 4:0. Враження були неоднозначні. Вже після виходу з трапа літака побачили два БТР із кулеметами. Після мирної Європи це було дивовижне видовище. Наш багаж перевіряли дуже ретельно, з собаками. На стадіоні імені Бен-Гуріона був аншлаг – прийшли 25 тисяч глядачів. Здавалося, цілі трибуни займали емігранти з СРСР, які під час матчу скандували: "Динамо – чемпіон!".

– Після гри був бенкет?

– Вечеря у ресторані "Берізка". Як видовище був обіцяний "танець живота". У розпал вечері з'явилася танцівниця, яка трохи відрізнялась своїм виглядом від наших уявлень про таке... Присвятила нам більше двох годин. Підходила до столиків, запрошувала гравців і тренерів приєднатися до неї. І її заклик, у підсумку, мав ефект. З-за одного зі столів піднялися двоє гравців. Один вирвався на середину танцполу і допомагав танцівниці, вміло повторюючи її рухи. За ним пішов й інший футболіст.

– Валерій Васильович здивувався такій розкутості підопічних?

– Він попросив Вєрємєєва дізнатися, в чому справа. З'ясувалося, що через шеф-кухаря і обслуговуючий персонал у замовлений томатний сік футболістам додавали трохи горілки.

Темношкірі дівчата без партквитків

– На міжнародний турнір у Лос-Анджелес Динамо вирушило, погодивши цей момент зі спорткомітетом СРСР?

– Так. У турнірі також брали участь французький Бордо, німецький Кельн і мексиканська Гвадалахара. Після 22-денного (!) збору в Руйті ми прилетіли у Бордо і вже звідти, разом із французькою командою, вилетіли в Лос-Анджелес. Динамо тоді становило кістяк збірної СРСР і фактично готувалося до чемпіонату Європи-1988.

"Син Бандери визволяв мене з поліції". Він станцював на полі гопак із прапором України в матчі збірної СРСР

Турнір команда виграла, в першому матчі обіграли Кельн – 3:0. Наступного дня нас запросив до себе додому екс-киянин Семен Кац, який разом із сім'єю поїхав у Лос-Анджелес у 70-х. Всіх нас вразили розміри його будинку, відкритий басейн на галявині перед особняком. Після вечері Семен запропонував вирушити в ресторан "Отаман". Лобановський відкланявся – наступного дня Динамо грало у фіналі з Бордо, який у першому матчі обіграв Гвадалахару. Побажав нам "бути на висоті".

динамо

– Вдалося?

– Причому дуже органічно. До "Отамана" дісталися о другій годині ночі. Я звернув увагу на офіціантів – вони були одягнені в російські косоворотки, хромові чобітки, з рушниками через плече. Було відчуття, що тут ожили герої книг про царську Росію або "білу еміграцію".

– Що було далі?

– Співак у білому костюмі з невеликою борідкою співав російською мовою. Це був Михайло Шуфутинський, який тоді мав славу тільки у вузьких колах. Виконавши пісню, як "неможливий Київ без Подолу", Шуфутинський оголосив, що радий вітати справжніх киян – делегацію київського Динамо. Емігрантська публіка нас відразу оточила, почалися тости.

У розпал веселощів до Пузача підійшов один з емігрантів, зняв із себе золотий Rolex і зі словами "ви були моїм улюбленим футболістом", вручив його Анатолію Кириловичу. Паралельно нам всім запропонували піднятися на другий поверх. Сказали, що там нас чекають дивовижні темношкірі дівчата. Мовляв, все вже оплачено, це наш подарунок для київського Динамо, за яке ми всі щиро вболіваємо.

– Приваблива перспектива.

– А яким був би резонанс, якби інформація про цю розважальну акцію просочилася в пресу?! Я швидко прокручував у голові варіанти, як вийти з цього делікатного становища з найменшими втратами. Несподівано виручив Пузач. Анатолій Кирилович сказав, що, напевно, із задоволенням поспілкувалися б із темношкірими дівчатами. Але перед від'їздом у США на партзборах ми домовилися, що спілкуватися будемо тільки з жінками, які близькі нам в ідеологічному плані. А ці дівчата навряд чи мають партквитки. Відповідь викликала вибух реготу, і питання відпало саме собою.

Без образливого підтексту

– Лобановський не дозволяв собі жартів з приводу вашої приналежності до спецслужб?

– Трохи жартував наді мною разом із Пузачем. У 1987 році, після збору в Руйті, команда вирушила автобусом до Швейцарії – для участі в турнірах, які відбувалися в Лозанні і Люцерні. Валерій Васильович і Анатолій Кирилович згадували телефільм "Сімнадцять миттєвостей весни", цікавилися, чи знаю я, де Штірліц відправляв пастора Шлага на лижах у Швейцарію. Але ці жарти сприймалися весело, без будь-якого образливого підтексту.

– Коли ви пішли з "органів"?

– Мені вистачило кількох місяців після ГКЧП, щоб проаналізувати ситуацію. Пощастило – просто так з "органів" за власним бажанням, зазвичай, не звільняли. Перший президент Федерації футболу України Віктор Банніков написав листа моєму керівництву. Мовляв, у зв'язку зі створенням ФФУ просимо відрядити вашого співробітника Черкасова Ігоря Федоровича на роботу в одну з команд майстрів Вищої ліги України. Команду не вказали. Але я знав, що піду в Динамо. Лобановський мені якось сказав: "Якщо у тебе на службі справи підуть погано, йди до нас".

"Здоров'я мого батька підірвала критика з московських кабінетів". Валерій Лобановський, яким ми його не бачили

І я ще з Динамо трохи попрацював начальником управління безпеки. Потім запропонували роботу у Відні. Півтора роки відпрацював в Австрії і повернувся до Києва. А далі вже працював на відповідальній посаді в одній з найбільших газових структур країни. Там зумів стати фінансово незалежною людиною.

шевченко

– Тепер можете жити, як офіцер ФБР на пенсії?

– До речі, вони дуже непогано живуть. Пенсії у них залежать від чину і вислуги років. Але більшість отримує по 10 тисяч доларів. Плюс – є ще цілий ряд пільг. Наприклад, звільняють від оплати за комунальні послуги і так далі. Вважаю, що правильно зробив, коли прийняв рішення піти в бізнес. Гроші не вкрав, нікого не зрадив. А у футбол ще повернувся – працював начальником команди в національній збірній України, коли "жовто-синіх" тренував Олег Блохін. Але це вже інша історія.

ДОСЬЄ

Черкасов Ігор Федорович

Народився 24 жовтня 1958 року в Донецьку

У 1979 році з відзнакою закінчив Київський державний інститут фізичної культури. У 1981-92 роках – на оперативній роботі в органах КДБ. Військове звання – майор. У 2003-08 і 2011-12 працював начальником команди національної збірної України.

Максим Розенко, спеціально для Футбол 24

"У Франції Заварова викликали на дуель". Унікальний українець, який писав для France Football і перекладав для Лобановського

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
16
год
:
6
хв
Арарат-Вірменія
18:00
Лінкольн Сіті
Вгадай результат матчу
Залиште відгук