Мероні – прокляте прізвище для Торіно: він грав на 500 мільйонів, малював, слухав Beatles і загинув від рук свого фаната
"Футбол 24" розповідає про трагедію найоригінальнішого футболіста Італії 1960-х. Луїджі Мероні дарував шедеври, граючи за Торіно, але водночас, наче магнітом, притягував горе і сльози.
Глибока осінь 1967-го. Туринський "Комунале" приймає Derby della Mole – надпринципове протистояння Торіно та Ювентуса. Над трибунами опустився серпанок смутку. Із гелікоптера, що завис над чашею стадіону, скидають десятки букетів із скорботними стрічками. Внизу метушаться люди – вони підбирають квіти і акуратно викладають ними правий фланг поля.
Прозвучав стартовий свисток. У могильній тиші Торіно відкрив рахунок, а на 15-ій хвилині вже вів 3:0. Хет-трик оформив французький форвард Нестор Комбен, який рвався на поле попри те, що його організм спалювала температура 39. Таким героїчним вчинком він вшанував пам'ять загиблого товариша.
Починання Комбена підтримала вся команда – Торіно того вечора здобув свою найбільшу перемогу в історії Туринського дербі (4:0). Тризна на честь головної зірки "биків" видалася ідеальною, але радості переможцям не додала ані на грам. З дня велелюдного похорону Луїджі Мероні минуло лише кілька днів. Команда продовжувала оплакувати свою приму.
*******
Луїджі Мероні народився у райському куточку – у місті Комо, на березі знаменитого озера. Острівець затишку і безпеки, а навколо Друга світова ще збирала криваві жнива. Син практично не запам'ятав свого батька – у 1945-му глава сімейства несподівано спочив у Бозі, покинувши дружину із чотирма дітьми: трьома синами і зовсім крихітною, ще у пелюшках, донькою. Щоб прогодувати сім'ю, синьйора Мероні була змушена понаднормово трудитися на текстильних фабриках міста. Підрісши, Луїджі допомагав їй малювати орнаменти – вже тоді у нього проявився непересічний хист художника.
А ще у серці хлопчака оселився футбол. Спершу – дворові баталії із молодшим братом Челестіно. Згодом – вишкіл у місцевій команді Лібертас. І, зрештою, вихід на професіональний рівень після запрошення в ФК Комо. Невдовзі юного правого нападника запросили на перегляд у Віченцу, однак там забракували, мовляв, надто ти тендітний хлопче, впадеш, тільки-но дмухне вітер. А от у Дженоа оцінили техніку Мероні і влітку 1962-го не пошкодували за нього 40 мільйонів лір.
Спершу все йшло не так вже й гладко. Луїджі переважно сидів у запасі, хоча були у нього і яскраві спалахи, як от тоді, коли поквитався зі своїми кривдниками із Віченци – гол + звання гравця матчу. А потім гравець зустрів "свого" тренера – "грифонів" очолив аргентинський спеціаліст Беньяміно Сантос і одразу зробив ставку на Мероні. Вундеркінд заграв настільки натхненно, що влітку 1964-го на нього націлились одразу два туринські гранди – Ювентус і Торіно. Тим часом Сантос, нічого не підозрюючи, відпочивав із сім'єю в Іспанії.
"Гранатові" туринці виявилися наполегливішими і щедрішими – виклали за трансфер Мероні нечувані 275 мільйонів лір, швиденько залагодивши усі формальності. Далі події розвивалися блискавично і трагічно, як у кіно.
Аркан. Найкривавіший президент клубу в історії футболу – крутий сценарій для бойовика
Дізнавшись, що найкращу перлину команди виставили на продаж, розлючені тіфозі Дженоа організовують багатотисячні акції протесту. Тривожні новини із Генуї доходять до Іспанії. Беньяміно Сантос, випльовуючи прокльони, аврально перериває свою відпустку, садить сім'ю в машину і під усіма вітрилами мчить до Італії, наївно сподіваючись, що встигне заблокувати перехід головної зірки своєї команди. Неподалік Ла-Коруньї автомобіль злітає з траси і врізається в дерево. Сорокарічний тренер загинув, його рідні із важкими травмами опинилися в лікарні.
Джанні Аньєллі, могутній бос Ювентуса, метав громовиці, влаштувавши менеджменту свого клубу бурхливий скандал: "Ви проср*ли Мероні! Він повинен був грати за нас!" Автомобільний магнат настільки захоплювався талантом нападника, що згодом не цурався відвідувати домашні матчі Торіно. А подивитися там було на що!
*******
Якщо звернути увагу на статистику результативності Луїджі Мероні – там нічого особливого. Комо – 25 матчів у чемпіонаті, 3 голи; Дженоа – 42 матчі, 7 голів; Торіно – 103 матчі, 22 голи. Посередній форвард, скажете ви. Однак це саме той випадок, коли про велич гравця свідчать не цифри, а рівень його гри.
Мероні – творив! Він малював пензлем безпосередньо на полі. Розкішний дриблінг дозволяв йому обігрувати по пів команди, а партнери отримували передачі-цукерочки. Джіджі, до слова, ненавидів пробивати пенальті – це нудьга, вважав він. Одного разу його таки вмовили, він реалізував 11-метровий, але одразу ж підійшов до кіпера, щоб підбадьорити.
Ще яскравішим було позафутбольне життя Мероні, яке різко контрастувало із консервативними канонами, прийнятими в Італії 60-х. Він самотужки моделював і шив собі одяг, слухав джаз і The Beatles, писав вірші і малював картини олійними фарбами. Зазвичай сідав за мольберт у неділю, після матчу. Мріяв у майбутньому повністю присвятити себе мистецтву.
"Пересічні люди і критики казатимуть: "Підемо, подивимося, як цей Мероні малює. Якийсь молодий художник, я ніколи не чув про нього", – фантазував форвард Торіно. Мрії, які ніколи не збудуться…
Лук він мав відповідний – довге волосся, бакенбарди, вуса-борода. "Що цей Мероні собі думає?! Нечувано! Його вигляд свідчить про аморальний спосіб життя", – винесли вердикт журналісти. Федерація футболу Італії йшла у громадської думки на повідку. "Доки не приведеш себе до ладу, не бачити тобі запрошення у національну збірну", – попереджали Джіджі.
У квітні 1965-го заради успіху Скуадри Адзурри тренерський штаб все ж робив виняток, взявши Мероні на виїзний матч проти збірної Польщі у відбірковому циклі до чемпіонату світу. Той поєдинок закінчився нульовою нічиєю, а італійську пресу облетіли фото із Варшави, на яких Джіджі одягнутий у чудернацький одяг і з густою бородою. "Збірна Італії – не місце для клоунів", – бісилися журналісти.
Мероні відповідав їм взаємністю. Відомий випадок, коли нападник Торіно у рідному Комо вигулював на повідку… курку – тролив папараці. Іноді він переодягався у звичайний одяг і, вдаючи із себе репортера, запитував у випадкових перехожих: "А що ви думаєте про Луїджі Мероні? Як вам його гра?" Здебільшого отримував дуже схвальні відгуки.
За збірну Італії наш герой загалом провів 6 матчів, забив 2 голи. Мероні відзначався у воротах Болгарії та Аргентини під час спарингів, які передували ЧС-1966, тож головний тренер "Скуадри" Едмондо Фаббрі ризикнув і взяв Джіджі на Туманний Альбіон.
Там італійці епічно зганьбилися, програвши збірній Північної Кореї і пропустивши загадкових азіатів у плей-офф. Мероні вийшов на поле лише в одному поєдинку – проти СРСР (0:1). Цього вистачило, щоб журналісти почепили на нього тавро головного винуватця фіаско. "Клоун", "волоцюга", "циган"…
*******
У зацькованого Джіджі, по суті, було тільки дві зони комфорту – Торіно і власний дім. У клубі Мероні обожнювали, а вдома, у мансарді із неймовірним видом на центральну площу Турина, його чекала Та, якій Мероні щодня купував червоні троянди.
Крістіна Удерштадт. Справжня красуня, наполовину полячка. Вони познайомилися на атракціонах, і дарма, що Крістіна була фактично одруженою – навіжений ромео поцупив її з-під вінця, що зайвий раз підмочило його репутацію в очах ревної католицької громади Апеннін. Їхній роман розвивався дуже стрімко – вони не могли прожити один без одного бодай дня, тож вдавалися до хитрощів. Коли знаменитий наставник Торіно Нерео Рокко зачиняв команду на базі, Крістіна проникала навіть туди, представляючись сестрою Мероні. Їй вірили!
Натхненний 7-й номер "бордових" готував коханій пропозицію руки і серця, а тим часом з подвійною енергією творив на полі. Джанні Аньєллі божеволів від гри свого улюбленця. У якийсь момент босу Ювентуса узагалі зірвало дах і він вийшов на президента Торіно Орфео П’янеллі із грандіозною пропозицією.
Якщо коротко і по суті, Аньєллі готувався викласти за трансфер Мероні 500 (!!!) мільйонів лір одразу + сплачувати ще по 50 мільйонів упродовж наступних п’яти років. Тобто, загалом Торіно міг збагатитися на 750 "лимонів". І це ще не все! Синьйор Джанні обіцяв своїм принциповим суперникам по Дербі Турина право "першої ночі": "Якщо вам сподобається хтось із наших гравців – матимете нашу лояльність у переговорах щодо його придбання".
Але історичному супертрансферу не судилося відбутись. Поки бос Торіно роздумував над пропозицією, преса розбомбила вдрузки амбіційні наміри Аньєллі: "Яке марнотратство! І це в часи, коли простим італійцям живеться так несолодко". Джанні дав задню.
"Якщо врахувати те, що сталося потім, краще б я продав Мероні в Ювентус", – бідкався Орфео П’янеллі.
*******
Фатальний вечір 15 жовтня 1967-го. Торіно в ефектному стилі обіграв Сампдорію (4:2), тож команду замість заїзду на базу розпустили по домах. Мероні разом з одноклубником Фабріціо Полетті вирішив зайти на келих вина, а заодно зателефонувати із ресторану коханій Крістіні – виявилося, що сьогодні він забув ключі від дому.
Перетинаючи вулицю з інтенсивним рухом, футболісти опинилися затиснутими між обома смугами. З правого боку на величезній швидкості мчало авто, тож Мероні зробив крок назад і одразу потрапив на іншу автівку – Fiat жбурнув Джіджі під колеса Lancia Appia, яка протягнула бідолаху кількадесят метрів.
Переломи обох ніг і тазу, важка черепно-мозкова травма. Мероні ще дихав, але ситуацію ускладнила відсутність "швидкої" – рятувальники, поспішаючи на виклик, застрягли у безнадійному "корку". У клініку понівечене тіло футболіста доставив свідок Джузеппе Мессіна, та було вже пізно. Луїджі Мероні помер на руках у лікарів. Йому було лише 24 роки…
В останній путь Мероні провели понад 20 тисяч туринців. Форварда любили настільки, що навіть в'язні місцевої тюрми скидалися, хто чим міг, щоб надіслати на похоронну церемонію розкішний букет квітів. Щоправда, оплакували Джіджі не всі. Знайшлися фарисеї, які після поховання футболіста цькували священика, мовляв, як ти, падре, міг провести обряд над безнадійним грішником?
Водієм злощасного "фіата" виявився 18-річний студент Аттіліо Ромеро. Він – о гірка іроніє долі! – регулярно відвідував домашні матчі Торіно і просто обожнював Мероні. Після трагічної ДТП хлопець сам здався поліції, але його так і не посадили – визнали невинним. Так чи інакше, Ромеро довелося жити із тавром убивці унікального футболіста.
Через багато років, у 2000-му, Аттіліо Ромеро став президентом Торіно і його втручання знову принесло горе та страждання – цього разу фанатам легендарного клубу. Саме в епоху правління душогуба Торіно збанкрутував, а також тимчасово був позбавлений усіх титулів.
Моторошні факти на цьому не вичерпуються. Як відомо, у 1949-му році найсильніша команда в історії клубу Торіно розбилася об пагорб базиліки Суперга. Капітана екіпажу цього літака звали П'єрлуїджі Мероні, тобто, фактично Джіджі Мероні. Трагічний збіг чи містичний фатум? Кожен знайде для себе власне пояснення.
показати приховати