"Блохіна пам'ятають, але сина Луческу згадують частіше": у Греції запалює "новий Хачеріді" – Динамо його відпустило
"Футбол 24" вийшов на зв'язок із Дмитром та Савелієм Коссе. Гренадерська династія мешкає в Елладі, але мріє про збірну України.
Збірна України має отримати "нового Хачеріді". У системі грецького Олімпіакоса підростає захисник, який за своїм профайлом дуже схожий на Євгена. У 16 років зріст Савелія Коссе – 194 сантиметри. Хлопець починав свій футбольний шлях у системі академії Динамо. Після переїзду до Греції став гравцем найтитулованішої тамтешньої команди.
Футбол 24 поспілкувався з батьком гравця Дмитром та самим Савелієм.
"У Миколаїв за день прилітало близько 100 ракет"
– У вас грецьке прізвище. Розкажіть про своє походження.
– Усі родичі по моєму батькові – греки. Маріупольські греки, зі Старобешівського району Донецької області. Зараз там не залишилося нікого. Батько вже пішов із життя. Мама та брат живуть у Миколаєві.
– Як ви опинилися в Греції?
– Це звичайний випадок. Я працював заступником генерального директора у мережі будівельних гіпермаркетів "Нова лінія" до 2011 року. Була дуже велика кількість постачальників та партнерів. Одні з них виявились греками за походженням і вже тоді жили в Греції. Вони запропонували стати партнером у забудові в Афінах. Тут розвинутий бізнес – продаж нерухомості під отримання так званої "золотої візи". Іноземці за 250 тисяч євро купують нерухомість та отримують візу для проживання на 5-10 років без обов'язкової фізичної присутності на території Греції. Є перспектива громадянства ЄС. Потім складаєте екзамени з мови та історії і отримуєте грецький паспорт. Спробували, сподобалося, почали розвиватися. Та й досвід роботи в КНЕУ імені Вадима Гетьмана допоміг. Там був на юридичному факультеті доцентом до 2021 року.
– Самі у футбол грали?
– Трішки. Не на професіональному рівні. Грав за школу, університет, отримав травму... Батько був тренером, тому інтерес з'явився, але у велике захоплення це не перейшло. Тато все ж більше приділяв увагу брату, який став професіональним футболістом. А двох синів-футболістів для однієї сім'ї було б забагато.
– Ваш брат Володимир Коссе – відома у світі футболу людина. Розкажіть про нього...
– Грав на хорошому рівні. Про нього добре відгукуються в Україні та Молдові. Починав у СРСР ще в армії, потім тривалий час перебував у Молдові, де виступав за Тілігул. Забив у тамтешньому чемпіонаті 131 м'яч. Тепер його іменем названий символічний клуб футболістів, які забили понад 100 м'ячів у чемпіонаті Молдови. Виступав за національну збірну цієї країни. Потім повернувся додому, грав за Миколаїв, Зірку із Кропивницького, Таврію. Догравав у Казахстані. Останній проект у футболі – працював у В'єтнамі тренером. Зараз повернувся до Миколаєва. Опікується мамою. Він – директор центрального стадіону міста.
– Миколаїв сильно постраждав під час війни. Як ваші рідні пережили непрості часи для міста?
– Пережили та ще переживають! Війна – це страшне. Були дні, коли в Миколаїв за день прилітало близько 100 ракет. Фото показувати не можна, але те, що я бачив, було дуже страшним. Та мама нікуди не захотіла їхати. Брат теж відмовився. Сказав: є робота, яка йому близька, тому буде на місці.
"Синові дуже імпонував Хачеріді"
– Розкажіть про свою сім'ю.
– Звичайна українська сім'я – я, дружина та два сини. Старшого сина брат підштовхнув у напрямку футболу. Пройшов перегляд у Динамо. Йому сподобалося. Коли переїхали до Греції, продовжив своє захоплення футболом. Сподіваюся, що у нього все вдасться. Бажання має велике. Молодший син теж займається футболом. Був у системі Динамо, зараз у Греції займається в структурі Олімпіакоса, але не на такому професіональному рівні. Він 2011 року народження.
– Коли Савелій почав проявляти інтерес до футболу?
– На рівні першого класу школи, саме тоді його дядько переконував, що вже пора займатися футболом, підштовхував. Прийшов тренер і запропонував записуватися у секцію. Команда називалася Фортуна. Потім вони грали проти Динамо в Кончі Заспі. Після матчу синові запропонували спробувати свої сили у Динамо. Це було у травні. А вже зі серпня тренером команди 2007 року народження став Олександр Радченко.
– Савелій у 16 років має зріст 194 сантиметри. У кого він такий вдався?
– У нас в родині не було низьких. Я теж маю високий зріст. Тому нічого дивного, що у сина така антропометрія.
– На якій позиції він грає?
– Коли працював із Радченком, його пробували на різних позиціях. Потім команду 2007 року очолив Володимир Анікєєв. Він уже визначив Савелію місце на правому фланзі захисту або в центрі оборони. У принципі, в Динамо на цій позиції син і грав. У Греції також пробували різні варіанти. В академії Олімпіакоса немає прив'язки до конкретного місця на полі. Випробовують гравців на різних позиціях, щоб вчилися різному. Син діяв опорником, на фланзі захисту, але зараз вже стабільно виступає в центрі оборони. При цьому обов’язково бере участь у стандартах завдяки своєму зросту. На турнірі у Сицилії в квітні цього року забив 2 голи.
– Хто із сучасних гравців найбільше подобається вашому сину?
– Раніше йому дуже імпонував Євген Хачеріді. Зараз динамівець вже не грає, тому син більше орієнтується на Серхіо Рамоса.
– Наскільки ви були задоволені динамівською школою?
– Все подобалося. Це професіональна школа з добрими умовами, тренерами та історією. Кожен тренер вносить щось своє у розвиток молодого футболіста.
– Відчували, що син розвивається?
– У Динамо це легко відчути. Залежить, в якій команді граєш. У Києві є основний склад. Якщо ти не там, то це не дуже добре, так вважають батьки. Хоча, пам’ятаю, кожного вересня та травня йде відбір, приходять нові обличчя – є конкуренція. Савелій завжди був у першому складі команди і грав у всіх матчах та турнірах, тому, сподіваюсь, що розвивався тоді.
В Олімпіакосі інакше – є постійна ротація. Тренери міняють, перетасовують по різних складах. Минулого року Савелій, наприклад, пів сезону грав за склад 2006 року народження, тут допускається, щоб молодші грали за старших.
У Греції велика кількість турнірів. Мені здається, що одна команда спільного року народження просто не зможе в них брати участь одночасно. Є чемпіонат Греції, турнір Аттики (регіональний), Кубок Греції, Кубок Аттики, турніри між філіалами Олімпіакоса, щорічні турніри від АЕКа, Панатінаїкоса тощо.
Ще одним плюсом у Греції є те, що тренування безперервні. Занять немає лише в липні і серпні, тому що дуже спекотно.
"Боялися забирати сина з Динамо. Тренером тоді був Яшкін..."
– Після повномасштабного вторгнення багато сімей роз’їхалися по всьому світу. Можливо ви знаєте, хто з 2007 року покинув Динамо?
– Коли побачив перший виклик збірної 2007 року на сайті федерації, то там багато знайомих прізвищ із Динамо. Частина гравців залишилася – Володимир Озимай, Данило Дегтяр наприклад. Митя Богданов – дрезденське Динамо, Олександр Ільченко – Герта, Олександр Драган – Аталанта, Дмитро Варивода – в Австрії, Богдан Попов у Польщі грає за Гурнік Забже, Єлисей Литвин – у Манчестер Юнайтед. Усі вони з Динамо та виступали із Савелієм.
– Спілкуєтеся з їхніми батьками?
– Так, контакти збереглися. З частиною батьків їздили на турніри, тому продовжуємо спілкуватися. Більшість батьків залишилася в Україні – це Литвини, Озимаї, Ільченки. У Савелія теж залишилися друзі в Динамо.
– Не боялися забирати сина, коли переходили до Греції?
– Боялися. Дуже сильно. Тоді тренером був Артем Яшкін, досвідчений спеціаліст. Він із моїм братом грав у Ярославлі. Коли йшли, то радилися з ним. Сказав, що варіантів немає, бо по моїй роботі їдемо всією сім'єю. Залишати одного Савелія не можна. Якщо повернемося, то завжди матимемо можливість знову спробувати свої сили в Динамо. Все-таки у Києві Савелій уже був адаптований до тренувань, партнерів, тренерів. А в Греції все потрібно було починати з нуля. Плюс – адаптація до нового життя.
Коли приїхали до Греції то побачили, що рівень не гірший. Вирішили розвиватися тут, а у Динамо повернутися у U-17 чи U-19. Але зараз про це вже важко щось говорити. У сина тут друзі, нова команда. Йому все подобається. І команда молодих тут грає до U-23, не зупиняючись.
– Як ваші діти йшли з Динамо?
– Ніяких проблем не було. Спочатку документів ми не брали. Думали, що повернемося. Коли реєструвалися в Олімпіакосі, нам сказали, що потрібні документи про відсутність зобов’язань перед Динамо. Потім карантин почався, COVID-19. Усередині країни документів для гри було достатньо. І лише після закінчення карантину, майже через рік, взяли документи з Динамо.
"Хлопці пограли у футбол, потім сіли за шашлики"
– Як побудована система юнацького футболу у Греції?
– Усіх, хто бажає, намагаються підвести до U-17 чи U-19. Система футбольної школи для мене незрозуміла. Дуже велика сітка філіальних шкіл по всій країні. Вони збирають дітей в кожному куточку. Аналогічно роблять АЕК, ПАОК, Панатінаїкос. Збирають, розподіляють по різних командах, через рік все змінюють.
В Афінах три клуби – АЕК, Панатінаїкос, Олімпіакос. Вони мають хороші стадіони. Біля арен, під час матчів основних команд, неможливо проїхати. Побудована інфраструктура, по 10 полів на кожен район міста. Не кажучи вже про маленькі поля для міні-футболу. Кожна дитина має можливість займатися футболом. Плюс – футбольні поля у пішому доступі. У мене від дому два стадіони десь на відстані 1-2 кілометрів. Це громадські арени, за ними закріплені якісь клуби, але вхід безплатний з 10 ранку до 22 години вечора. З 17-ї години там починають грати різні аматорські команди – реєструють час і грають. Масовість – величезна. Після тренувань юнацьких команд поля орендують дорослі.
– Як пройшла адаптація вашого сина?
– Потрібно знати греків. Це дуже товариська нація. Більшість розмовляють англійською. Якщо ви ще й заговорите грецькою, то станете близькими друзями. Ніхто нікуди не поспішає. Спартанські риси закладені – вони добрі, але якщо потрібно воювати, то підуть воювати. На іграх батьки кричать, у дудки дують, як на справжньому дорослому футболі. Дуже схожі в цьому на українців. Якщо потрібно допомогти – завжди допоможуть. Савелія на самому початку якось вдарили по нозі у штрафному суперника. Всі підійшли. Дали йому пробити пенальті, хоч він ніколи не робив цього. Адаптація пройшла дуже швидко.
– Грецькою ваш син спілкується?
– Розуміє добре. Розмовляє важкувато, але говорить.
– Як ви потрапили в Олімпіакос?
– Як і в Динамо. На сайті побачив три школи офіційні. Пройшли відбір та залишилися.
– Як побудована система клубу?
– На сайті Олімпіакоса – три школи, які вважаються офіційними. Є багато філіальних груп. Для розуміння, до 15 років щороку відбувається чемпіонат між філіальними групами Олімпіакоса. Вони грають цілий рік у два кола – щотижня. Визначають найкращих. Потім із кожного регіону по дві команди їдуть на Крит і там визначається переможець.
Футбольні школи прив'язані до місця чи району. Є, наприклад, мікрорайон, де живуть 20 тисяч осіб. Там існує представництво всіх грецьких грандів. Далі вже вирішується, наскільки батьки готові возити в інший район, якщо хлопець перспективний. Основні школи Олімпіакоса – у Піреї. Якщо ти хочеш грати у футбол та маєш талант, то тебе не прогавлять.
– Часто їздите на міжнародні турніри?
– По-різному. Коли бушував COVID, не їздили. Останні два роки – десь двічі на рік. Олімпіакос намагається не пропускати можливості зіграти юнацькими командами на міжнародному рівні. У самій Греції відбуваються багато юнацьких змагань, особливо на островах. Для розуміння, знову ж таки, масовості – на Криті я бачив три арени рівня стадіону Динамо імені Лобановського, з освітленням та трибунами. Зазвичай такі турніри організовує хтось із грандів.
– Що вимагається від батьків?
– У цілому нічого платити не потрібно. Але це залежить, на яких умовах ти тренуєшся. Є групи, в яких треба платити за участь, але плата доволі символічна. Це, наприклад, 200 євро на рік. Обов’язок батьків – присутність сина на всіх тренуваннях та іграх. А от у менш титулованих клубах, за моєю інформацією, платити потрібно.
– Бували на матчах Олімпіакоса?
– Звичайно. Олімпіакос, як Динамо, дає гравцям квитки на матчі. В Афінах три клуби високого рівня, коли кожен із них грає – це дурдом у сусідніх кварталах. На самому стадіоні – просто шоу як безпосередньо в грі, так і на трибунах. А матчі – щотижня. Для греків це одна із величезних розваг, усі чоловіки, мені здається, вболівають за якийсь із цих трьох клубів, знають гравців та розклад ігор.
Іншим, альтернативним відпочинком для них є родина, вони полюбляють збиратися по 10-20 осіб. До того ж вони ще й православні. Крім вболівання греки люблять грати самі. Так нещодавно привіз дитину на стадіон, запаркувався, десь 12 година була. Проходжу через невелике поле, хлопці пограли у футбол, потім сіли за шашлики (у Греції це називається сувлакі, вважається національною стравою), вино, кухня. У більшості випадків, до речі, біля стадіону є кафе.
– Ім'я Савелій – грецьке?
– Ні. Обирали з мамою незвичне ім'я. Зупинилися на Савелію.
– Як греки називають вашого сина?
– Його ім'я читається Саввас, друкується так – ΣΑΒΒΑΣ. Усі звичні імена для України дублюються.
– Ви вже адаптувалися до нової країни?
– Грецькою не розмовляю, але частину слів розумію. Англійською більшість греків володіють, це мабуть пов’язано із туризмом та мореплавством, які тут дуже розвинуті. Порт Пірей – один із найбільших в Європі вже кілька тисяч років. Греки – товариські. Плюс – комфортний для мене та сім'ї клімат. Сніг раз на рік вночі випадає і до обіду його вже немає. Але в цей день все зупиняється: діти до школи не йдуть, футболу немає. Тут навіть гуму для автомобілів тільки літню продають.
– В історії Олімпіакоса є український слід: Олег Блохін, Олег Протасов, Геннадій Литовченко. Пам'ятають у Греції легендарних українців?
– До українських футболістів та українців ставляться дуже добре. Пам’ятають як Динамо обіграло кілька років тому Олімпіакос в 1/16 Ліги Європи. Зараз більше на слуху Олександр Зінченко, бо греки полюбляють англійський футбол. Тільки тут по-особливому вимовляється його прізвище. Відразу і не розбереш, про кого мова – літер "З", "Ж", "Ш" немає.
Блохіна, звичайно, пам'ятають як тренера. Але що при Олегу Володимировичу виграли всі чемпіонати та кубки – ні. Тут тренер має зробити щось більше, особливо запам’ятовуються події на міжнародній арені. У Греції чомусь більше згадують сина Луческу, який зараз працює в ПАОКу.
"Вчитися потрібно, граючи і з сильним суперником, і зі слабким"
– Тема громадянства. Є можливість отримати паспорт Греції?
– Наші зі сином думки співпадають – ми не думаємо змінювати громадянство. Хоча представник Олімпіакоса вже цікавився цим питанням. Якщо закінчуєш школу в Греції, то подаєш документи і отримуєш паспорт. Бо вивчати мову та історію вже не потрібно, достатньо шкільних екзаменів. Мені подобається Україна, і в сенсі громадянства нічого міняти не хочу. Позиція сина аналогічна. Можливо, потім щось зміниться.
– Своє майбутнє бачите в Греції?
– Це важке питання, філософське навіть. Буду жити, сподіваюсь, там, де будуть мої діти. Де будуть вони жити, враховуючи глобалізацію – ніхто не знає. Я десять років тому не уявляв, що житиму в Афінах. Для сина – аналогічно. Поки немає жодних передумов щось міняти. Українське громадянство – нормальне громадянство. Ми тут живемо 4 роки. Документи на проживання видають. Ніяких проблем поки не виникає. Дружина кожного місяця хоче повернутися до Києва. Подивитись на парк КПІ біля дому, погуляти там. Якби дозволяли фінанси, з травня по вересень жив би в Україні, а в інший час – у Греції. Тут зима доволі м'яка.
– Світ агентів. Чи є інтерес до вашого сина від них?
– Агента у нас нема. Пора в цьому напрямку ворушитися. Основний рух футболістів починається із 16-17 до 19 років, якщо є перспектива. До цього часу агенти нічого не дають. Можна робити десятки переглядів, на які запрошують, але передумов для цього немає. Ми перебуваємо у хорошому клубі. Навіщо щось змінювати? Тут уже школа, побут налагоджений. Є проблеми, які можуть виникнути з точки зору українця, якому немає 18 років. Потрібен переїзд із сім'єю.
– Хтось проявляв інтерес?
– Інтерес проявляли, але здебільшого саме інтерес. Усі вони також говорять про реальні можливості після 16-17 років, а нам у березні було тільки 16. До 16 років вважається, що хлопець може передумати грати, здоров’я може змінитися та ще багато чого. Зацікавлення наразі проявляється переважно у тренерів та скаутів під час міжнародних турнірів, бо в Греції один одного знають, країна доволі маленька. Савелій грає в нормальному європейському клубі, тому щось кардинально змінювати ще не думали. Хоча, як ви правильно сказали, пора вже.
– Збірна України 2007 року починає перші перегляди, збори. Чи цікаво для вас це?
– Звісно. Хочеться потрапити хоча б на перегляд. А грати ще більше хочеться. Представляти країну – вершина кар'єри футболіста, якщо не говорити про фінансовий бік.
– Як Савелій навчається у школі?
– Має середні оцінки. Йому цікаві інформаційні технології, програмування – у цьому напрямку рухається. Наступного року вже можна обирати університет.
*****
До розмови приєднується Савелій Коссе.
– Розкажіть трохи про себе.
– Якщо про футбол, то граю центрального захисника. Команда здебільшого діє у два захисники, якщо потрібно більше оборонятися, то переходимо на гру втрьох. Тоді я стаю центральним оборонцем із трьох. Є ще варіант, що центральні захисники можуть починати атаку (йти вперед флангом), тоді опорний захисник страхує позаду.
– А про команду?
– Виступаю за команду 2007 року народження Under-16. У клубі система побудована так, що у різних турнірах виступають різні команди одного віку. На чемпіонат Греції (плей-офф) – це одна команда, турнір Аттики – інша. Щороку склади можуть частково змінюватися. Минулоріч я грав за 2006 рік народження. Вважаю, це дозволяє мені прогресувати.
У Динамо я завжди хотів грати проти сильних, вчитися у них. Але перший мій тренер в Олімпіакосі сказав: "Вчитися потрібно, граючи і з сильним суперником, і зі слабким. Сильний вчить одного, показує, як може бути класно, куди ти повинен прагнути. А зі слабким гравець розкривається, розвиває можливості техніки, креативного мислення на полі".
При цьому така побудова дає можливість сформувати команди з 13-15 гравців, які постійно мають ігрову практику. Залежно від рівня, виступають або в чемпіонаті Аттики, або в чемпіонаті Греції, але практика є у будь-якому випадку.
– Якою ногою граєте?
– Моя сильна нога – права. Але також можу грати і лівою. Не бачу в цьому проблеми.
– Які ваші козирі?
– Як кажуть тренери, я бачу поле, маю хороший і точний пас – як короткий, так і довгий. Добре відбираю м’яч у суперника, хоча в Греції це складніше завдання, ніж у Динамо. Тут усі гравці дуже технічні, прийому м’яча нападником без фінта практично не буває, тому дуже складно іноді прогнозувати, куди полетить м'яч. Намагаюсь забирати його ще до торкання. І головне – мене використовують у стандартах, зріст дає можливість забивати головою після подачі кутових.
– Тренування у Динамо та Олімпіакосі – чим вони відрізняються?
– Вони просто різні. У Греції більше вчать техніці, щоб міг обіграти будь-якого суперника один в один. Тому завжди працює підстраховка в захисті. Тут просто з дитинства вчать грати один в один. Коли ми приїхали, мене здивувало, що у кожному тренуванні 20 хвилин – це вправа, коли один гравець вступає в єдиноборство з іншим і обов’язково повинен обіграти його фінтом. Також в останній рік почалися додаткові фізичні тренування. Все це було і в Динамо, але, мені здається, підхід трохи відрізняється.
– Опишіть свій робочий тиждень.
– У мене 5 тренувань на тиждень. Один чи два матчі на вихідні.
– Є іноземці у команді?
– Так, один хлопець. Франкомовний.
– Який європейський клуб вам подобається? А гравець?
– ПСЖ. Гравець – Хачеріді. Але зараз більше орієнтуюсь і хочу бути схожим на Серхіо Рамоса.
– Збірна України 2007 року збирається. Хочеться отримати виклик?
– Так. Хотів би отримати виклик. Кожен футболіст прагне грати за свою збірну.
– Адаптувалися до життя в новій країні?
– Знайти друзів та почати спілкуватись було просто. Пішов у школу і цього виявилось достатньо. Щодо футболу аналогічна історія. Мене добре прийняли.
– Дядько вас підтримує?
– Так, ми спілкуємося. Можу завжди порадитися, хоч він і грав на позиції форварда. У нього величезний досвід.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24
