5 плюсів і 5 мінусів у грі збірної України у матчі зі Словаччиною
"Футбол24" пропонує проаналізувати гру збірної України у матчі зі словаками і виділити сильні та слабкі сторони у грі команди Фоменка.
Україна стартувала у відборі до Євро-2016. Стартувала не найкращим чином, якщо не сказати, що взагалі паскудно. Програш від Словаччини вдома може серйозно вдарити по амбіціях команди Фоменка на участь у фінальному турнірі у Франції, адже у підсумку можна не дорахуватись навіть одного залікового балу, втраченого якраз у поєдинку зі словаками.
Але відбірковий турнір лише почався і говорити про шанси команд поки нема смислу, адже попереду ще купа матчів як у жовто-синіх так і у їхній суперників. Доцільніше поговорити про саму гру українців, про її чесноти та прорахунку.
У вчорашньому матчі, відмежувавшись від патріотизму і емоцій, наші футболісти показали, що просто гірше грають у футбол. Отже, 5 рис гри збірної України зі знаком «+» і 5 зі знаком «-».
Починаємо з позитиву.
- Стартовий натиск. Підопічні Фоменка кожен матч починають з шаленого тиску на суперника, при чому не важливо вдома вони грають чи на виїзді. Це звісно психологічно тисне на суперника, якому необхідно вийти з під тиску українців, перебрати м’яч під свій контроль і відсунути гру від своїх воріт. Але стартовий натиск нічого не вартий без швидкого голу, адже не втіливши перевагу у забиті м’ячі, ти просто витрачаєш купу сил в нікуди. Після вчорашнього матчу Андрій Ярмоленко сказав: «Ми зі старту побігли на їхні ворота, притисли їх. Так тривало перші хвилин десять, а потім ми задихнулись і почали не встигати вже за суперниками, поки відновлювались, з’явились розриви у лініях і моменти вже біля наших воріт». Тому команді треба обов’язково забивати швидкий гол, якщо вона настільки багато сил витрачає у перші хвилини матчу, що потім їй необхідно пів-тайму відновлювати дихання.
- Характер. Те, що завжди було у нашої команди і вчора так само майже спрацювало. Наша збірна до останньої секунди не здавалась і прагнула бодай зрівняти рахунок. І це вийшло після підключення голкіпера Пятова. Щоправда гол було не зараховано через порушення проти воротаря суперників у його володіннях. Щодо цього моменту навіть не варто сперечатись: емоції емоціями, а правила одні для всіх. У моменті із забитим голом Пятов однозначно порушував правила на словацькому колезі. Повернемось до характеру нашої збірної. Він був, є і буде головною зброєю жовто-синіх, але як ми бачимо, у матчах найвищого рівня одного характеру вже замало, його потрібно підкріплювати ігровими якостями, бо без цього спортивна злість наших футболістів перетворюється на нерви та агресію і виливається у зливу попереджень для гравців збірної України.
- Стандарти. Кілька небезпечних моментів було створено після стандартів. І стійка після удару головою Едмара, і не зарахований гол – все це прийшло після розіграшу стандарту.
- Флангова гра. Знов добре відіграли фланги нашої збірної. Вся гра будувалась через лівий і правий край. Але це стосується лише наших латералів Шевчука і Федецького. Лише вони нагнітали біля чужих воріт, в той час як вінгери команди були надто пасивні.
- Удари. Гравці нашої збірної намагались закінчити кожну атаку ударом. Це дуже позитивно і якщо команда і надалі ставитиме перед собою закінчувати кожну атак ударом, то результат точно буде. Поки ж попри всі намагання наших гравців вразити ворота суперника з будь-якої відстані різними способами не позначилось на результативності. Підопічні Фоменка пробивали 17 разів у бік воріт Словаччини. Хороший показник, який показує, що команда була налаштована забити і прагнула цього. Інша справа, що лише 3 з 17 ударів прийшлись у ствір воріт словаків.
Тепер поговоримо про прорахунки, недопрацювання і провали у грі збірної України в матчі зі словаками.
- Неосмисленність дій в атаці. Збірна України у вчорашньому матчі виглядала розгубленою в атаці в порівнянні зі словаками. Практична кожна атака суперника виглядала небезпечною і завершувалась загрозою воріт Пятова, адже гравці команди-суперника чітко знали як атакувати і що робити в кожну долю секунду з м’ячем. У них не було якихось незрозумілих передач в нікуди, купи безадресних навісів. Словаки грали різноманітно і гостро, створюючи дійсно небезпечні моменти. Наша збірна доводила з горем пополам м’яч до чужої карної зони і там починався ступор – ніхто не розумів що робити далі від чого витрачали надто багато часу на роздуми. В цей час словаки колективно відбирали м’яч у гравця, який впав у роздуми «як же зіграти далі?», і організовували грамотні контратаки.
- Індивідуальна майстерність. Це той фактор, в якому Україна вчора цілком і повністю поступилась Словаччині. Словацькі футболісти у більшості грають у сильних європейських чемпіонатах, незважаючи на те, що виступають вони не в топ-клубах, а в середнячках. Але різниця в швидкості прийнятті рішень, в якості тих самих рішень, в нестандартності мислення була просто колосальна. Словаки були просто сильніші в цьому компоненті. Кидалась в очі різниця роботи наших гравців і словаків. Практично кожен з суперників дозволяв собі впевнено обігрувати українських футболістів, а ті в свою чергу фолили і заробляли «гірчичники». І не важливо захисник чи хав чи форвард – всі вони обігрували один в один наших футболістів.
- Відсутність лідера. Олександр Кучер після матчу сказав: «Нащо нам лідер? Наша команда єдина і вона працює як єдиний механізм». Добре, пане капітан, все вірно. Але в кожній команді є лідери. Можна подивитись на топ-збірні і на топ-клуби – там є лідери в командах і це правильно, бо це футбол і роль лідера в команді багато що значить. У словаків на полі було кілька лідерів. У захисті – Дюріца, у середній лінії – Гамшик і Мак, в нападі – Вайсс. Всі вони грали командно і не перетягували ковдру на себе, але вони є висококласними гравцями з екстраординарними навичками, яких нема у інших членів словацького колективу, тому команда грала на них і старалась допомогти їм на повну використати їх талант. У нас же лідера не знайшлось. Ну можливо з натяжкою лідером був Федецький, можливо Едмар. А в цілому лідера не було. Провально зіграла оборонна вісь «Шахтаря». Трикутник Степаненко-Ракицький-Кучер виглядала абсолютно ненадійно. Довгі передачі Ракицького практично всі були безадресними або перехоплювались, його удари з суперперспективних штрафних просто шокували бездарністю виконання. В моменті з пропущеним голом наварила якраз лінія оборонців «Шахтаря». Степаненко не встиг за Гашиком, Ракицький вирішив піти на перехоплення, а потім різко зупинився чим завів себе з статичне положення і залиши за спиною мертву зону, яку мали страхувати Шевчук або Кучер, які в свою чергу теж чи то не встигли чи не додумались. Величезним розчаруванням стала гра лідерів атаки. Зозуля постійно ховався від передач, і жодного разу не виграв позиційну боротьбу у оборонців. Гусєв… просто бігав по флангу. Ярмоленко – це жах. Гравця читають вже на протязі другого сезону з його зміщенням в центр під удар з лівої. Але якщо це ще деколи працює в УПЛ, то у відборі для словацьких захисників – це не стало чимось несподіваним адже вони у своїх чемпіонатах часто грають проти гравців рівня Ярмоленка, яких в Європі сила-силенна.
- Відсутність варіативності. Про це всі заговорили після матчу з Молдовою. Команда збивається на довгі рейди по флангах, забігання і подачі в карну зону суперника. І все, і більше взагалі нічого. Це примітивно і не дієво. До речі, славетні забігання наших гравців по флангу вчора продемонстрували свою неефективність. Наші футболісти витрачали стільки сил на біг, що їм вже бракувало сил на якісну подачу чи простріл. І взагалі, як можна зводити гру до подач, колив команді суперника майже всі гравці вище за власних. Центр хави знов не грали, а просто бігали в центрі і фолили. Різниця між грою в центрі нашої збірної і словацької – це бездонна прірва. Гамшик і Вайсс постійно загрожували воротам Пятова саме через розрізні передачі центром, після того як флангові гравці розтягували оборонні побудови нашої команди. Щодо України, то синьо-жовті розтягували оборону словаків, а з центру ніякої загрози не було абсолютно. Наші центрхави просто вибивали м’яч з ніг суперника, а словацькі перекушували передачі українців, читали гру і відібравши віддавали пас і одразу ж пропонували себе далі, а не виключались.
- Консерватизм. Консерватизм у грі диктується ультракласичними поглядами на футбол головного тренера Михайла Фоменка. Він поставив дуже одноманітну, легкочитаєму гру. Він боїться йти на ризик навіть коли команда програє і до кінця матчу лишається 10 хвилин. Нічого нового наставник жовто-синіх не приносить, а лише консервує нашу команду на даний момент. Звісно можна списати все на відсутність Коноплянки, Ротаня і Гармаша, але є Безус, Громов, Шахов, Хомченовський, які є лідерами своїх клубів, але Фоменко відмовляється довіряти молоді і йти навіть на мінімальний ризик. Наші суперники у групі іспанці постійно заграють в національній збірній талановиту молодь. Напередодні за «фурію роху» дебютував 19-річний Мунір, який провів лише два матчі за першу команду «Барси» і засвітився у молодіжці. На лідируючі ролі виходить Коке, який замінив самого Хаві, який би ще міг грати і грати. В українському футболі – це виглядає як паранормальне явище. Знов доводиться говорити про систему підготовки молоді, довіри молоді, сприянню розвитку талантів через загравання в національній збірній лідерів молодіжки.
В підсумку хочеться звісно ж побажати Фоменку розібратись з ігровими проблемами збірної і модернізувати гру команди. Так, Україна програла дуже важливий матч, але ще все попереду і надалі не можна допускати жодної помилки, адже суперники цього лише і чекають.
Марк Копич, Футбол 24
показати приховати