Зінедін Зідан: Маю синій пояс з дзюдо
Зідану сьогодні виповнюється 43 роки. На зустрічі багатьох спортсменів, яку організував відомий спортивний бренд, Зідану довелось згадати про свій полівалентний спортивний орієнтир у молодості.
При нагоді Зізу розповів і про своїх синів-футболістів.
- Яке значення у Вашому життя мали інші види спорту?
- Я собі завжди казав, що я ніколи не зміг би займатися індивідуальним видом спорту. У моїй сім'ї було багато дзюдо. Наприклад, мій брат має чорний пояс і є чемпіоном Франції. Я також досяг непоганих успіхів у цьому виді спорту - у мене синій пояс (за два кроки до чорного пояса).
Мені також завжди подобався теніс, зокрема турнір "Ролан Гарос". Все ж я завжди казав собі, я ніколи не зможу займатися індивідуальним видом спорту. Мене просто лякала спортивна самотність. Якщо є перемога, то все гаразд, але у разі поразки - програєш лише ти сам, сам відпочиваєш, сам подорожуєш... Я завжди захоплювався хлопцями, які з усім цим справлялися. Готуєшся весь сезон, щоб врешті-решт вилетіти у першому раунді, наприклад.
- Хіба тренерській роботі не притаманна самотність?
- Я був гравцем, проте ніколи не зневажав важку працю тренера. Крім того, я завжди з повагою ставився до своїх наставників. Навіть якщо іноді я не цілком розумів тренера, я знав, що мені треба було робити на полі. Тепер вже і мені також відомо, наскільки важко бути тренером. Все ж у мене є бажання тренувати та вдосконалюватися.
- До якого типу тренерів належите?
- Я своєрідний тренер. Я багато не говорю і не збираюсь ставати більш говірким лише через те, що я став тренером. Часто можна почути: "треба бути суворим", "слід бути немилосердним", "варто бути таким, сяким"... Твердо переконаний, що не варто намагатись бути тим, ким ти насправді не є. Якби я все виконував "і був немилосердним", то це була б вже інша особа. Це найгірше, що може бути, тому я є сам собою: намагаюсь бути переконаним та переконливим. Мій новий виклик якраз і полягає у тому, аби передавати своє розуміння якнайзрозуміліше за допомогою своєї особистості, яка радше є стриманою. І я вчуся цьому. Усвідомлюю, що без донесення ідей на тренерській роботі не обійтися, тому мені заради прогресу слід працювати над собою. Мені подобається тренувати, тож інших варіантів нема.
- Аби наражати себе на небезпеку, прогресувати у житті. Скажу відверто, що у мене нема потреби заробляти нині гроші. Я міг би спокійно сидіти вдома, адже мені не потрібно вдаватися до тренерської роботи заради виживання. Натомість, у мене є непереборне бажання вдосконалюватись та зростати. У мене є діти і мені треба їх чомусь вчити.
- Люка нещодавно виграв Євро (U17) і Ви тренуєте Енцо...
- Успіх Люка, хоч і незначний, проте вартий уваги. Все таки він став чемпіоном Європи. У його віці про що ще можна мріяти? Такого і я не досягнув у його віці. Перед турніром я йому жартома сказав: "Якщо не станеш чемпіоном Європи - додому не повертайся".
- Вас не здивувала "паненка" Луки у фіналі Євро у серії післяматчевих пенальті?
- Я навіть не дивився серію пенальті по телевізору, оскільки перебував у літаку. Я стежив за перебігом пенальті на мобільному телефоні. Літак щойно мав злітати. Мене здивувало те, що Лука пробиває у першій серії, адже воротарі переважно пробивають пенальті у другій серії. Коли я побачив номер 4, Люка Зідан, я сказав собі: "Що він робить?" І він не забиває. "Холєра!" З люті я ледь не розбив свій телефон. Коли я побачив, що він взяв п'ятий удар від німців, мені стало легше на душі.
- Ви розмовляли із сином про це?
- Коли я приземлився, Люка зателефонував мені і сказав, що він виконав удар у стилі Паненки. Не знаю, що у нього відбувалось у голові у той момент. Думаю, що він все-таки згадав мій удар у фіналі чемпіонату світу 2006 року. Напевне, для нього такий удар був просто трюком. Я йому сказав: "Тобі краще займатися відбиванням пенальті, друже, адже коли ти не забиваєш "паненку" та ще й не відбиватимеш пенальті, то уяви лише, що може зобити з тебе преса: у разі успіху співатимуть дифірамби, а у разі невдачі - розчленують. Сподіваюсь, ти усвідомлюєш ризик".
- І все ж, як Вам син?
- Він дуже велика особистість, хоча йому лише 17 років. Він здобуває на полі впевненість, не ставить зайвих запитань. Він доволі розкутий. Проблем з ним нема.
- Цього достатньо для тренерської роботи?
- Зовсім ні. Тренерське ремесло - зовсім інший світ, насправді.
- Ви тренуєте Енцо. Він наважився б на "паненку"?
- Кожен гравець бере на себе відповідальність. Коли я забив у фіналі чемпіонату світу "паненку", то сказав про себе: "Це божевілля". Насправді, я не настільки божевільний. Я був би божевільним, якби пробивав Буффону так, як це роблю зазвичай. Своєю "паненкою", натомість, я зовсім не ризикував. Добре, що я не промазав, проте це вже інша історія. Класно також спрацював лайнсмен, який побачив, що м'яч, хоч і небагато, але перетнув лінію воріт.
- До Енцо ставитеся, як до інших?
- Суворіший, ніж з іншими. Несправедливо, але що вдієш? Не можу дати собі з цим раду. Син знає про це. Ми розмовляємо на цю тему. Зрештою, йому це може принести лише користь. Цього сезону я був доволі жорстоким, оскільки не дав йому багато ігрового часу. Хоча він заслуговував грати.
- Це заради його збереження?
- Ні. Він знає, що ЗМІ завжди напоготові, йому відома вся ця кухня. У мене нема потреби виступати у ролі протеже. На цю тему ми вже неодноразово розмовляли. Він знає своє місце і свідомий того, що його очікує.
Інтерв'ю sofoot.com адаптував та переклав Андрій Холявка
показати приховати