Жовто-синя Верона з амароне
Правило номер один під час відвідування Верони – не йти до будинку Джульєтти з горезвісним балкончиком! Звичайно, якщо ви не хочете, щоб вас затоптали під час намагання доторкнутися до того, чого ніколи не існувало. Набагато цікавіше роздивитися пам’ятники справжній «грі престолів» – готичні арки Скалігерів. Ці щедро прикрашені башти з вершниками – не що інше як усипальниці середньовічних правителів міста з родини делла Скала (Скалігерів): поряд вічним сном сплять ті, хто за життя вбивали один одного у боротьбі за владу. Але водночас забезпечували розквіт Верони, тому їх герб з зображенням драбини («scala» у перекладі з італійської – це і є «драбина») й досі залишається улюбленим символом, зокрема у ультрас «Еллас».
Жовто-сині геральдичні кольори міста усюди радують українське серце, а навколишнє середовище – естетичні почуття. Навіть не обов’язково шукати споруди, передбачені загальною програмою: місцевий амфітеатр Арену, численні площі з їх відомими принадами: п’яццу Бра, п’яццу делле Ербе, п’яццу дей Сіньйорі, замок Кастельвеккьйо чи мости через річку Адідже… Можна просто брести тихою непоміченою туристами імені Шекспіра вуличкою і побачити звичайнісінький будинок… у стіну якого вростають античні ворота! Мініатюрність міста, яка дозволяє забути про громадський транспорт, – ще одна перевага. Тут можна гуляти безкінечно, а потім забігти у енотеку та перепочити за келихом вина.
П’ють у Вероні соаве, вальполічеллу й, передусім, амароне. Останнє – неймовірне вино з ароматами спілих фруктів, зокрема вишень та слив, м’яким смаком й порівняно високою міцністю у 14-15 градусів. Амароне слугує прикладом того, що не завжди висока ціна (починаючи з 20 євро за пляшку) є лише результатом популярності та зростання попиту. Ціна також пояснюється складною процедурою виробництва: спочатку виноград частково висушують, перетворюючи його у родзинки, що призводить до втрати третини його ваги, лише потім пресують, піддають ферментації та залишають дозрівати не менше п’ять років. Як часто буває у житті, амароне винайшли випадково: готуючи традиційне десертне вино, забули частину матеріалу у бочці, де перебродив увесь цукор, – і народився сухий шедевр!
Верона має репутацію міста, у якому рівень расизму і дискримінації сягає свого апогею. Ліга Норд – партія, метою якої є відділення північної частини країни (Паданії) від південної, – має тут найбільшу підтримку населення. Мабуть, усі чули про референдум у Венеції, особливо від російських ЗМІ, котрі подавали цю новину так, ніби уже завтра з’явиться чергова невизнана республіка. То це саме Ліга Норд займається – збирає підписи, бо у Європі ж так не буває, що сьогодні оголосили референдум, а вчора уже провели. Проте не варто сприймати цю ініціативу серйозно, як мені пояснили друзі, Ліга почала втрачати шанувальників через різноманітні скандали, у тому числі з фальсифікаціями, тому їм конче потрібно було вигадати виграшний піар-хід. Без далекоглядних планів.
Єдине провінційне місто Італії, яке хоч раз в історії вигравало скудетто (1985 року) та може похвалитися дербі у рамках Серії А, – це теж Верона. Хоча, насправді, вболівальників вистачає лише на одну команду – «Еллас», яка завжди була поза конкуренцією, навіть коли районний «К’єво» виступав у еліті, а їм доводилося бовтатися у третьому дивізіоні. Прапори «Верони» можна побачити у вікнах, на балконах, біля дверей – відразу видно, котрою з двох команд живуть місцеві мешканці.
Тепер до питання винесеного у підзаголовок: чому все ж таки італійці не ходять на футбол? Бо бардак – за таких умов я б теж не ходила. І цього разу може й не пішла б, але дуже вже хотілося відвідати стадіон «Маркантоніо Бентегоді». Відразу скажу, що арена сподобалася: затишно, поле добре проглядається, а у якості бонусу – ще й панорама міста з другого ярусу. Єдиний мінус – для тисяч відвідувачів відкривають лише декілька воріт, тому черги на вхід довжелезні, і, якщо не прийти завчасно, то можна й не встигнути потрапити усередину до стартового свистка. Але найцікавіше з квитками: виявилося, що без картки вболівальника (tessera del tifoso) завчасно купити тікет неможливо – тільки у день матчу у касах стадіону. Доброзичливі співробітники Hellas Store порадили прийти о 9-30, щоб зайняти чергу, хоча каси відкриваються не раніше 11-00. Зручніше не буває, чи не так?
Корисна вранішня прогулянка – з історичного центру до стадіону можна дійти пішки хвилин за сорок – і я на місці. Була однією з перших – просто пощастило. Оскільки віконець у каси зо двадцять і не усі з них працюватимуть, люди не стають у чергу відразу – просто збиваються у купу і все. Далі – як складеться: при перешикуванні у відчинених віконець той, хто був останнім, може виявитися першим, і навпаки. Квитків на Курву Суд, де розміщуються ультрас «Верони», звичайно, давно немає, тому доводиться погоджуватися на центральну трибуну. Добре, що для жінок знижка, отже, витрачаю усього 15 євро. І ще – під час очікування є можливість зайти у мобільний магазин атрибутики та вибрати собі цілком патріотичну розу, що я і зробила. А також підійти до монументу на честь ліцеїстів, які у перервах між вивченням грецької мови («Еллас» же!) заснували цей славетний клуб.
Матч «Верони» та «Фіорентини» – атмосферний: жовто-сині кольори змішуються з фіолетовими, палкі обійми, спільні посиденьки у кафешках за пивом та кавою… Фішка у тому, що вболівальники цих клубів давно дружать: якщо точно, то з 1973 року, незважаючи на, здавалося б, непереборні політичні протиріччя: серед веронезі, як відомо, переважають праві (звідси дружні стосунки з лаціалі), у той час як серед флорентійців – ліві. Жодних проблем – сидять-стоять поруч на трибунах та заряджають разом про свої улюблені команди. І не так важливо, хто там перемагає на полі, особливо зараз, коли у чемпіонаті для них уже нічого не вирішується. Футболісти з такого приводу не поскупилися на шоу – яскрава гра, цікаві комбінації, вісім голів! Ніхто не хотів залишати стадіон, особливо групка тіфозі з моєї східної трибуни, які продовжували співати знову й знову:
Tu sei il mio Verona, altro io non ho...
Tu sei la mia squadra, noi crediamo in te...
Tu sei il mio Verona, altro io non ho…
Noi saremo sempre con te…
Ти моя «Верона», іншої немає…
Ти моя команда, ми в тебе віримо…
Ти моя «Верона», іншої немає…
Ми завжди будемо з тобою…
Яна Дашковська, спеціально для "Футболу 24"
показати приховати