Євро-2012: Відсвяткуймо сорокаріччя і станьмо чемпіонами Європи!
![Євро-2012: Відсвяткуймо сорокаріччя і станьмо чемпіонами Європи!](https://football24.ua/resources/photos/news/201104/73241.jpg?v=201612022642&w=1200&h=675&q=10)
Очікуване і неочікуване, бажане і небажане призначення Олега Блохіна головним тренером збірної України – харч для роздумів та імпульс до дії.
![](https://football24.ua/resources/photos/football/players/22x30_DIR/default_player_ava.png)
Привід для оптимізму вже є, а світла в кінці тунелю ще не видно
Після нещодавнього кадрового рішення Виконкому ФФУ проблеми національної дружини, звісно, не зникли, але воно має сприяти вирішенню цих проблем. Принаймні, у це хочеться вірити. Чи зросли шанси української команди успішно виступити на домашньому Євро-2012 після того, як її знову очолив Блохін, однозначно сказати важко. Але не тому, що є серйозні підстави для сумнівів у здатності цього видатного футболіста й ефективного тренера збірної налагодити там усе, що треба налагодити, і спонукати усіх, кого треба спонукати на вирішення максимальних задач. Свою спроможність він довів непересічними результатами попередньої роботи на цій посаді. А підстави для сумнівів дає передусім теперішня загальна атмосфера у вітчизняному футболі, за якої (незалежно від прізвищ тренерів і гравців збірної) залишається тільки сподіватися, що не буде сформовано "п’яту колону", яка ставитиме "палиці в колеса". Усім, хто очікує злагодженої та продуктивної роботи, оптимізму, мабуть, додала інформація про те, що донедавна замісник головного тренера Юрій Калитвинцев погодився стати одним із головних помічників Блохіна.
Тренер збірної України зайвим тут не став би
Про потенціал збірної України наразі говорити завчасно, адже новий наставник, звісно, вноситиме певні корективи (як кадрові, так і тактичні), а от згадати та проаналізувати історію попередніх чемпіонатів Європи не завадить і сьогодні. Так от, як відомо, ці змагання було започатковано у 1960 році під назвою Кубок європейських націй (чемпіонатом континенту вони стали у 1968 році). Якщо вже мова йде про тренера нашої збірної, а завдання стати чемпіоном Європи ніхто з неї не знімав (хоча, може, ніхто офіційно і не ставив), то варто згадати усіх наставників, що приводили національні збірні до вершин європейського футболу на тринадцяти попередніх першостях.
1960 р. Володар кубка європейських націй – збірна СРСР
1960 р. СРСР. Гавриїл Качалін
1964 р. Іспанія. Хосе Вільялонга
1968 р. Італія. Ферруччо Валькареджі
1972 р. ФРН. Хельмут Шьон
1976 р. ЧССР. Вацлав Єжек
1980 р. ФРН. Юпп Дерваль
1984 р. Франція. Мішель Ідальго
1988 р. Нідерланди. Ринус Міхелс
1992 р. Данія. Ріхард Мьолєр-Нільсен
1996 р. ФРН. Берті Фоґтс
2000 р. Франція. Роже Лемер
2004 р. Греція. Отто Рехаґель
2008 р. Іспанія. Луїс Араґонес
Таким чином, жодному з наставників досі не вдавалося двічі приводити збірну однієї чи різних країн до звання чемпіона Європи. Хотілося б, щоб і цього разу тренером переможців стала нова людина – зрозуміло, хто саме. Із тринадцяти наставників дванадцять, перш ніж зійти на тренерський місток, були футболістами (деякі – дуже вправними і відомими). Тільки іспанець Хосе Вільялонга не мав досвіду гравця, а на тренерську роботу перейшов із військової служби. Також дванадцять із тринадцяти наставників чемпіонів були вихідцями з країн чи громадянами країн, зі збірними яких досягнули визначного успіху на європейській футбольній арені. Тільки німецький спеціаліст Отто Рехаґель тріумфував разом із грецькою національною дружиною. З огляду на це, можна стверджувати, що у разі здобуття збірною України головних нагород Євро-2012, ім’я та прізвище її сьогоднішнього наставника стануть логічним і доречним продовженням наведеного вище переліку.
Гарну традицію треба збагатити
Коли мова йде про переваги, якими збірна України володіє порівняно з іншими претендентами на чемпіонство у 2012 році, зазвичай називають статус господаря фінального етапу. Та, беручи до уваги те, що господарів цього разу двоє, таку уявну перевагу варто розділити між збірними обох країн. До речі, досі тільки тричі команда-представник країни, що приймала ту чи іншу європейську першість, стала її переможцем. Такого успіху досягнули у 1964 році іспанці, у 1968 році італійці та у 1984 році французи.
Цікавим є і той факт, що у кожній фінальній частині чемпіонатів Європи дебютувала хоча б одна команда. Як і українській дружині, статус господаря дозволив вперше стати учасником вирішального етапу шведам (у 1992 році) та австрійцям (у 2008 році). Проте ані одні, ані інші на найвищу сходинку п’єдесталу пошани не зійшли (збірна Швеції вдома поступилася у півфіналі, а збірна Австрії вдома не вийшла з групи, посівши у ній третє місце).
Та чотири рази дебютанти все ж здобули звання чемпіонів Європи. Така традиція склалася на чотирьох перших першостях. Золотим виявився дебют збірної СРСР у 1960 році, збірної Іспанії у 1964 році, збірної Італії у 1968 році та збірної ФРН у 1972 році.
Таким чином, наступного року мине сорок років відтоді, як дебютант фінальної частини востаннє ставав переможцем чемпіонату Європи. Безумовно, треба повернути і збагатити цю гарну давню традицію, вписавши до переліку дебютантів-тріумфаторів національну збірну України.
показати приховати