"Виходячи на ринг, як Кассіус Клей, я перемагав нокаутом". Реваз Дзодзуашвілі – боксер, який зупинив Джорджа Беста
Інтерв’ю "Футбол 24" із непрохідним захисником тбіліського Динамо і збірної СРСР 1960-70-х Ревазом Дзодзуашвілі. Він вигравав дуелі проти найкращих форвардів світу.
Неділя. Десята година ранку. Фойє готелю у самісінькому центрі Львова. Я прийшов сюди наступного дня після перехресного інтерв’ю із легендарними Чівадзе та Дзодзуашвілі: приніс матеріал на вичитку – таким було побажання грузинських ікон.
"Олександра Габріеловича вже немає, – ошелешили в готелі. – Він вилетів до Грузії ще о сьомій ранку. Зате Реваз Михайлович залишився".
"Ми були "Радістю народу" – як Гаррінча". Культові грузини – про ігнор Росії і футбольну війну
Дзодзуашвілі – у чудовому настрої, незважаючи на те, що напередодні грузинські ветерани поступилися українським візаві у товариському матчі на "Арені Львів". Зав’язується розмова, 73-річний Реваз не заперечує, коли я вмикаю диктофон.
"Чівадзе проганяли з Динамо – я заступився"
– Ревазе Михайловичу, ваші враження від матчу ветеранських збірних України та Грузії? З ким із старих друзів поспілкувалися? Що пригадували?
– Кожна наша зустріч – це велика ностальгія. Коли перетинаємося, то пройдений етап у наших головах – як відеокасета, яку вмикаєш. Нас поселили в готель у самісінькому центрі Львова. Ми з Чівадзе пройшлися містом, оглянули усе, пригадали всі наші пам’ятні куточки.
Ми часто сюди приїжджали, як гравці. Гуляли Львовом, заспокоювалися. У той радянський період це місто вважалося одним із небагатьох європейських. Ти потрапляв до Львова і одразу почувався, наче в Європі. Архітектура, менталітет, багато поляків.
Побачити це все: як змінилося місто, який красень-стадіон збудований, зустріти друзів, з якими обмінювалися гольовими пасами… Це – наше життя. Навіть не друга, а, напевно, третя молодість (Усміхається).
Ми кажемо футболу "дякую", адже що заслужили – те й отримали. Вік бере своє, а разом із ним приходить мудрість. Завдяки цьому на життя дивишся зовсім по-іншому. Найголовніше, що справа, якій ти віддав усе своє життя, допомагає нам бути здоровими, потрібними, свіжими, і перебувати у русі. Я чесно віддав свій борг улюбленому ремеслу, вписався у цей список.
– Наскільки я зрозумів, ви дуже давно товаришуєте із Олександром Чівадзе, були його вчителем…
– Це своєрідна передача естафети. Ми разом вже 44 роки. Пам’ятаю, був момент, коли Чівадзе хотіли прогнати із дубля тбіліського Динамо. Він – молодий хлопець, трохи погуляв. Я тоді перебував у списках найкращих гравців Європи, і, маючи авторитет, виступив на зборах команди: "Цей хлопчак провів з нами лише кілька тренувань. Він мені сподобався. Дайте йому пограти сьогодні. І якщо він не доведе своєї придатності – тоді проганяйте". Чівадзе дали шанс – він вийшов на поле і забив гол. А згодом став лідером Динамо і збірної СРСР.
Практично 90 відсотків хлопців, які грали за збірну Грузії, – мої вихованці. Сорок років свого життя я присвятив роботі на посаді головного тренера – національні збірні Грузії та Латвії, Сконто, Динамо (Тбілісі), Торпедо (Кутаїсі)… Десь близько 20 років серйозної тренерської роботи. Це – моє життя.
"Не було такого, що хтось обіграв Дзодзуашвілі"
– У збірній Грузії практично завжди виступали зірки топ-рівня – Каладзе, Арвеладзе, Кінкладзе, Кобіашвілі, проте за результатами ваша національна команда не дотягує навіть до рівня європейського середняка. Чому?
– Це залежить від того, на що робить ставку держава. Окрім того, потрібно дивитися глибше. Наша природа і наш клімат – ідеальні для футболу і спорту загалом. У вас, в Україні, значно більше холодної погоди, зими. Відповідно, у нас було не так багато штучних полів, критих стадіонів. Усе – на вулиці, на гаревих полях. Але в цьому – наша перевага. Бо коли ви у залі, ми – на свіжому повітрі. У такому середовищі виростали хороші футболісти, затребувані у національних збірних.
Але прийшов час, коли футбол став великим бізнесом. Наші футболісти могли б бути якщо не найкращими у світі, то принаймні не гіршими від Роналду чи Мессі. Той же Кінкладзе – він, до речі, мій вихованець. Я його брав у Динамо (Тбілісі), а потім – у збірну. Коли він хотів розпрощатися із футболом, з моєю допомогою зумів продовжити. Та й узагалі 16-17 гравців, яких я підготував, грали у збірній Грузії, яку очолював Чівадзе. Це як у вас – Динамо Лобановського, футболістам якого не було альтернативи у збірній України.
Якби продовжити нашу діяльність у такому стилі, ми могли заробити дуже великі гроші. От я трохи попрацював у Латвії. Так склалося, що лише в Англію ми продали 10 гравців – у Сконто зайшли чималі фінанси. Але це зараз багато кого не влаштовує – конкуренцію, яку може нав'язати Грузія, хочуть знищити.
– Хто?
– Можливо, Європа. Будь-яка країна. Подивіться, що робить Африка! Вона зайняла свою нішу у великому футболі. А радянський футбол розвалився – ми залишился у власному соку. Не беруть у Європу не через те, що у нас погані футболісти, а щоб гроші сюди не зайшли. Це – війна. Війна бізнесу. Майбутнє покоління, якщо дослухається до нас, то зрозуміє ситуацію. Вони візьмуть у руки кинджал та меч (бутси і щитки) і змагатимуться по-гладіаторськи, працюючи до сьомого поту. Природні дані дозволяють нам бути великими футболістами світу.
– Справді: ви, Чівадзе, Кіпіані, Дараселія довели це.
– Послухай, дуже багато говорить історія. Свого часу мене характеризували, як непрохідного захисника. А це – рідкісний дар. Молодий Дзодзуашвілі був таким персональником, якого боялися найкращі нападники світу – Бест, Джаїч, Кремерс, Любанскі, Лято. Виходячи на ринг, як Кассіус Клей, я перемагав усюди – нокаутом! (Усміхається) Дуже багато великих футболістів після дуелі зі мною втрачали місце у національній збірній. Упродовж 5 років я виходив в усіх відповідальних матчах збірної СРСР.
Я, до речі, колишній боксер. Боксерська практика мені дуже допомогла у футболі. Виходячи на поле, я не відчував страху. Адже якщо ти, опинившись на рингу, чогось боїшся, отже програєш.
– У братів Кличків було правило: "Якщо ти контролюєш страх – він тебе зігріває. Якщо втрачаєш контроль – спалює"…
– Певний острах повинен бути. Але не мандраж! Острах допомагає тобі не помилитися, не промахнутись. Психологія рингу чудово працює на футбольному полі.
– Проти своїх суперників ви діяли по-боксерськи, чи коректно?
– Усе було в рамках правил. Із найкращим спортсменом Югославії-1969 Драганом Джаїчем я зустрічався 5 разів. Усі 5 разів я його поклав – це записано в історії.
– Джорджу Бесту снилися у страшних снах?
– О, про Джорджа у мене хороші спогади. Ми обмінялися футболками. Мене називали "найкоректнішим гравцем проти Беста". Уяви собі, що зараз у Грузії з'явився гравець, який зупиняє найкращих футболістів світу. Новий Дзодзуашвілі. Скільки за нього дадуть? 3-5 мільйонів? Ці гроші підуть у Грузію – кому таке потрібно? Ось у цій боротьбі нас притискають до кута рингу.
– У чемпіонаті СРСР ви також знешкоджували всіх топових форвардів?
– Бишовець, Блохін… Практично у будь-якій команді були гідні опоненти. Але мене ж не пройдеш! (Сміється). Не було такого, що хтось обіграв Дзодзуашвілі.
"Деякі фінти Месхі досі не можуть розгадати"
– Грузія – це вино. Як футболісти ваших команд протистояли спокусі порушити режим?
– Чесно кажучи, були футболісти, які і випивали, і грали. У наш час заборонялося вживати багато води і їсти хліб – щоб не додавати у вазі. Зараз – навпаки: змушують пити багато води, вживати вітаміни, а хліба їж, скільки хочеш. Тому ми, футболісти, повинні вміти йти за течією і проти неї (Усміхається). Ось це і називається діяльність Дзодзуашвілі. Чому я був у списку найкращих гравців Європи? Тому що я, якщо потрібно, – з водою, і, якщо потрібно, без води.
Є гравці, які вино вип’ють – і однаково добре грають. Кожному – своє. Особиста програма – складна штука. Он візьмімо Роналду – атлет на всі 100 відсотків, це його програма. А була програма Стрельцова, Іванова, Бєскова – вони дозволяли собі випивати, але при цьому залишалися найкращими. Ти повинен знати свій організм.
– Вічна суперечка: коли футбол був кращим – тоді чи зараз?
– Кожна епоха має своїх улюбленців. Наприклад зараз ти не зрозумієш, хто з тобою розмовляє, бо ти не бачив мене на полі. Моя епоха цінує мене значно більше, ніж твоя. Увімкни і подивися наш період – Марадона, Пеле, потім подивися сьогоднішніх героїв – Мессі, Роналду. Коли було складніше? Складніше було завжди і всюди, бо належало стати найкращим. Бігати і жонглювати можна у будь-яку епоху.
Але подивися сьогоднішню гру: два підкати – два пенальті. Найменша жорсткість – карається. А тоді – тільки щільніше, щоб суперник навіть не мав можливості прийняти м’яч. Звісно, що в цьому плані сьогодні грати легше. Тоді ж більше працювали над технікою і тактикою. Наприклад, спершу у футбол грали щічкою, підйомом. А потім бразильці придумали різані удари, з’явилися інші трюки. У нас був Міша Месхі – деякі його фінти досі не можуть розгадати. Футбол був мистецтвом.
– На ваш погляд, ця гра ще зможе нас чимось здивувати?
– А хіба цей чемпіонат світу не дивує нас? (Усміхається) Дивує. Залежно, яка гра, звичайно. Але якщо не буде поганого матчу, ми не оцінимо хороший. У цьому – таємниця футболу.
– Ви не тільки футбольний боксер, а ще й футбольний філософ.
– Я цим живу.
Реваз Дзодзуашвілі: У Шепетівці Маркевич мене "кинув". "Блатні" йому за це ледь не відрізали вух
показати приховати