"Не міг одягнути футболку з "Газпромом". Леван Кобіашвілі – про війну з Росією, контракт із Баварією і біль за Україну
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із легендою грузинського футболу Леваном Кобіашвілі – екс-хавбеком Фрайбурга, Шальке, Герти та національної збірної.
Після Матчу легенд України та Грузії практично вся делегація гостей створила таке собі енергетичне коло. Неформальна обстановка, сміх, гучні розмови. У самому центрі товариства, поруч з чемпіоном України у складі "Динамо" Михайлом Джишкаріані, прямісінько на бордюр приземлився і голова Федерації футболу Грузії Леван Кобіашвілі.
За два кроки до ювілею – як Львів тепло прийняв легенд України та Грузії
З допомогою того таки Джишкаріані нагадую Левану Зурабовичу про нашу домовленість про інтерв’ю. Час Кобіашвілі розписаний ледь не щохвилинно. Більше того, Леван разом з екс-гравцем австрійського "Штурму", а нині генеральним секретарем Федерації, Давідом Муджирі прибув до Львова пізніше – після практично безсонної ночі. Треба приділити всім увагу, з’ясувати організаційні моменти та й хоч одним оком оглянути місто.
Незважаючи на те, що вся команда дружньо прямує на бенкет, Кобіашвілі затримується і перевершує всі наші хронометричні домовленості. І все ж частину запитань доводиться "опускати" – хаотично і миттєво змушений обирати найважливіше.
На полі "Арени Львів" Леван Кобіашвілі демонструє вишуканий футбол. Дивишся на його гру і мимоволі повертаєшся на десятиліття назад. У часи тієї Бундесліги, де поруч з видатним грузином на фланзі бігав 17-річний Месут Озіл, у центрі асистував ще невідомий хорват Іван Ракітіч, який тільки-но приїхав у Гельзенкірхен з "Базеля", а на останньому рубежі вражав крижаною впевненістю 18-річний Мануель Нойєр.
"За подіями в Україні слідкую не лише я, а й уся Грузія"
– Для нас такі зустрічі є дуже важливими, – каже про Матч легенд Кобіашвілі. – Це не звичний день і не просто рядові два тайми. Для нас, як і для українців, я думаю, це щось більш особливе. Такі поєдинки стали хорошою традицією – українці приїжджають до нас у Грузію, ми радо відвідуємо вашу країну. Це потрібно не тільки для футболу, а й для двох наших держав. У нас велика історія.
– Кого з українських футболістів можете назвати своїм товаришем?
– Чесно кажучи, у мене в Україні багато друзів. Я завжди приїжджаю сюди із задоволенням. У Львові востаннє гостював ще у 2004-му, коли тут зустрічалися наші національні збірні. Нещодавно я прилітав до Києва на фінал Ліги чемпіонів, де зустрічався з Андрієм Вороніним. Також спілкуюся з Андрієм Шевченком. Для нас це відносини, перевірені часом, які не обмежуються футбольним полем.
– У жовтні виповниться три роки з того часу, як вас обрали головою Федерації футболу Грузії. Спочатку вам було важко змінити футболку і бутси на діловий костюм?
– Так, це було нелегко. На полі – одне життя, а у кабінетах зовсім інше. Однак це все відбувалося не дуже стрімко. Коли я завершив кар’єру, то протягом року працював менеджером в академії берлінської "Герти". Мій перехід відбувався плавно і не відразу, я готував себе до цього. У федерації є певні успіхи, однак попереду ще багато роботи і ми хочемо розвивати грузинський футбол.
– Практично половину свого життя ви провели в Німеччині і сповна адаптувалися до місцевого устрою. Не розглядали варіанту із повноцінним переїздом з Грузії?
– Я завжди знав і завжди казав, що в Німеччині пройде моя футбольна кар’єра, однак згодом я обов’язково повернуся на Батьківщину. Це важливо для країни, для футболу. Вважаю, що футболісти повинні повертатися додому, змінювати свою країну на краще, допомагати. Принаймні, такою була моя ціль.
– Свій патріотизм ви продемонстрували у 2008-му, коли відразу після збройного вторгнення Росії зважилися на вольовий вчинок – відмовилися одягати футболку свого "Шальке" із логотипом титульного спонсора російської корпорації "Газпром". Ніколи не шкодували про такий вчинок?
– Жодного разу! Якщо я приймаю певне рішення, то добре його обдумую. Той день був одним з найстрашніших у моєму житті і в історії Грузії. Я повинен був зробити цей крок, я не міг одягнути футболку із зображенням "Газпрому".
– Той день – це 08.08.2008 року?
– Так, коли почалася війна. Це були жахливі дні для нашої країни. Саме тому я прийняв таке рішення.
– Ви слідкуєте за тим, що відбувається зараз на Сході України?
– Звичайно, і не лише я, а вся моя країна. Ми переживаємо за вас, адже знаємо, як це було… Це страшно, ми пережили щось схоже у 2008-му. Просто хочу побажати Україні, щоб весь цей жах завершився.
"Іашвілі виконав важливу місію"
– Свою кар’єру у Грузії ви розпочали під керівництвом видатних постатей місцевого футболу. Спочатку навчалися у футбольній школі, директором якої був Михайло Месхі, а одним з перших тренерів у вашому житті був Реваз Дзодзуашвілі.
– Реваз Михайлович навчив мене важливим речам. Відзначив би також і Олександра Чівадзе. Разом з цими двома легендами ми подорожуємо у складі ветеранської збірної. Ці люди супроводжували мене, коли я робив прем’єрні кроки у футболі.
"Ми були "Радістю народу" – як Гаррінча". Культові грузини – про ігнор Росії і футбольну війну
Згодом я потрапив у свою першу професійну команду – Дзодзуашвілі запросив мене у "Металург" з Руставі. Я вдячний йому за цей шанс. Чівадзе також повірив у мене – мені було всього 19, а він вперше викликав мене у збірну Грузії.
– У 1995-му ви попрацювали із ще однією легендою – Давід Кіпіані запросив вас у тбіліське "Динамо".
– Кожен з цих тренерів має свій стиль. Кіпіані – один з найкращих грузинських тренерів в історії. Про те, яким він був футболістом, мабуть, зайве нагадувати. Для молодого хлопця велика честь працювати з такими людьми.
– Через три роки після запрошення Кіпіані ви їдете у Німеччину, де стаєте гравцем "Фрайбурга". Для багатьох вболівальників у 90-х "Фрайбург" і Грузія були синонімами. Давід Таргамадзе розповідав, що тренер цієї німецької команди Фолькер Фінке дуже прихильно ставився до грузинів.
– Фінке – наставник, який дуже любив шукати футболістів у маленьких країнах. "Фрайбург" у той час не мав великих грошей і не міг похвалитися серйозним бюджетом. Клуб намагався відшукати таланти. Фінке неодноразово приїжджав у Грузію, переглядав матчі нашої збірної. Дуже важливу місію виконав Олександр Іашвілі, який став першим грузином у "Фрайбурзі". Якби він зарекомендував себе погано, то наступних трансферів з Грузії могло і не бути. Іашвілі високо підняв планку і відкрив дорогу іншим молодим землякам. Далі гравцями "Фрайбурга" стали Кобіашвілі і Цкітішвілі. Згодом цей клуб придбав і Таргамадзе, також дуже класного виконавця.
– У "Фрайбурзі" ви мали нагоду слідкувати за першими кроками у футболі Себастьяна Келя, який згодом стане легендою дортмундської "Борусії". Нещодавно Кель ввійшов до менеджменту клубу, де виступає Андрій Ярмоленко.
– Потенціал Себастьяна був помітним відразу. Можливо, він не вражав технікою чи талантом, але Кель завжди був лідером команди, її главою. Вже тоді ніхто не сумнівався, що цей хлопець гратиме на найвищому рівні.
"Кенія? Так стається, що кожного місяця ти отримуєш травму"
– Вашою другою німецькою командою став "Шальке", де вам довелося попрацювати з Юппом Хайнкесом. Ми звикли до його магії на чолі "Баварії". Яким був містер Хайнкес 15 років тому?
– Це один з найкращих тренерів у моїй кар’єрі. Це велике щастя і задоволення працювати з ним. Навіть слова правильно не підберу, щоб передати своє захоплення. Юпп – тренер, який допоміг зробити мені ще один величезний крок вперед.
– Хайнкес допомагав не лише вам. Поруч з вами своє сходження до зірок світового футболу розпочинали Месут Озіл, Мануель Нойєр та Іван Ракітіч.
– Серед молодих талантів також виділявся Бенедикт Хьоведес, який зараз грає у "Ювентусі". Цей був хороший час. Наприклад, тренер довірив місце у складі Нойєру, віддавши йому перевагу перед дуже досвідченим Франком Ростом. Пригадую дебют Мануеля, коли ми приймали вдома "Баварію". Вже тоді всі помітили, що цей хлопець стане одним з найкращих воротарів світу. Розумієш, Нойєр продемонстрував тоді кардинально інший стиль гри. Він відкрив щось нове у воротарському мистецтві. Ці передачі, ця гра ногами… Футбол постійно змінюється. Нойєр, як і тер Штеген зараз, був не просто воротарем, який добре стоїть у воротах. Він швидко приймав рішення, читав гру.
– Озіл чи Ракітіч, як ваші безпосередні колеги за позицією на полі, часто зверталися до вас за порадами?
– На той час я був гравцем основи, а Месут та Іван були молодими виконавцями. Я намагався їм допомагати, проте вже тоді було помітно, що на них чекає світле майбутнє. Для "Шальке" велике щастя, що вони розпочинали саме у цьому клубі.
– У переліку головних талантів Бундесліги був і грузин Леван Кенія. В основу "Шальке" він почав наполегливо грюкати, коли йому було 16. Згодом Леван певний період часу провів у львівських "Карпатах". Чого на вашу думку не вистачило Кенії для реалізації потенціалу?
– Леван – один з найбільш талановитих футболістів в історії Грузії. Я намагався допомогти йому з адаптацією, протягом півтора року він жив у мене вдома. Добре знаю Кенію, у нього був чудовий потенціал. Однак так стається, що кожного місяця ти отримуєш травму. Тільки повертаєшся і знову пошкодження. І так постійно… Дуже шкода, що так трапилося. Це велика біда не лише для Левана, а й для всього грузинського футболу – ми втратили великий талант.
– Ви прийшли у "Шальке", де основу команди складали досвідчені гравці: Франк Рост, Томаш Хайто, Ніко ван Керкховен, Еббе Санд, Йорг Беме. Як вони прийняли вас у колективі?
– У мене завжди були хороші відносини з одноклубниками. Проте це був той час, коли в "Шальке" почалися серйозні зміни. Ті гравці, яких ти перечислив, готувалися до прощання з командою, у Гельзенкірхені готувалися до перебудови. Звичайно, нелегко, коли ти сидиш на лавці чи трибуні, а на поле виходить молодий хлопець (посміхається). Дуже важливо проявляти себе не лише під час матчів. Свій рівень новачок повинен демонструвати також на тренуваннях. Жодної розслабленості, максимум налаштування.
"Контракт з "Баварією" лежав у мене вдома"
– Свого часу преса активно писала про ваш можливий перехід з "Шальке" в "Баварію". Розкрийте карти, як все було насправді?
– Я двічі міг стати гравцем "Баварії". Контракт з мюнхенським клубом лежав у мене вдома, залишалося просто поставити підпис. У мене було дві зустрічі з керівництвом "Баварії". Знаєш, у мене зовсім інша ціль кар’єри. Для мене не такою важливою є назва клубу. Я віддавав пріоритет іншому – мені мало бути комфортно і затишно. Я хотів відчувати, що на мене розраховують і я буду важливим гравцем. Зовсім не шкодую про своє рішення. Раніше вже казав – якщо роблю певний вчинок, то перед цим добре його обмірковую. Тут я також не один день витратив на роздуми.
– У "Шальке" ви попрацювали з Феліксом Магатом. Німецька преса писала про його тренування максимально яскраво: "Спочатку жорстко, потім ще жорсткіше, потім жорстко так, що далі нікуди, і тоді вже по-магатівськи". Графіте через його навантаження втрачав свідомість, Кевін Кураньї розповідав про тренування о 3-й ночі, а Фарфан скаржився, що Магат забороняв сміятися. Що ви запам’ятали про одного з найбільш жорстких тренерів в історії футболу?
– Можу підняти вгору дві руки і сказати, що тренування Магата – найважчі, які я коли-небудь бачив. Це при тому, що я колись грав у "Аланії". Повір, там у Валерія Газзаєва також було непросто, я пройшов хорошу школу. Але Магат – це взагалі… Як тренер, він непоганий, хороший. Просто не думаю, що хоч якийсь гравець може працювати з ним два-три роки поспіль.
– У Гельзенкірхені свою професійну кар’єру розпочинав перуанець Карлос Самбрано. У січні він став гравцем київського "Динамо", але у ділі українські вболівальники практично не бачили. Що це за гравець?
– У Самбрано талант присутній. Проте він завжди мав певні проблеми. Я бачив його потенціал, але йому постійно щось заважало. У нього ж був потім хороший сезон у Франкфурті, однак свій потенціал він повністю не розкрив. Можливо, йому завадили зайві емоції. Пригадую часті вилучення з поля. Не знаю, у якому функціональному стані він перебуває, проте в Німеччині Карлос був гравцем хорошого рівня.
– Зайву емоційність у 2012-му році продемонстрували і ви. Спортивний суд Німецького футбольного союзу встановив, що після матчу плей-оф за збереження місця у Бундеслізі ви завдали удар у потилицю судді Вольфгангу Штарку, через що арбітр ледве не впав зі сходів. Ви отримали космічну дискваліфікацію і неодноразово заперечували звинувачення у пресі. Якби зараз зустрілися зі Штарком на вулиці, подали б йому руку?
– У мене немає жодної образи. Це було давно і ми всі про це забули.
– У ЗМІ писали про рекордну річну дискваліфікацію і грошовий штраф у розмірі 60 тисяч євро.
– Не пригадую, яка сума фігурувала. Я запам’ятав інше – поза футболом я опинився на 6 місяців. Мені скоротили дискваліфікацію. Це найстрашніший період, все решта – дрібниці. Щасливий, що повернувся на поле і завершив кар’єру тільки через півтора роки. Я не хотів, щоб моє футбольне життя закінчувалося на такій негативній події.
– До певного моменту ви разом із бразильцем Зе Роберто ділили перше місце за кількістю проведених матчів у Бундеслізі серед легіонерів. Проте згодом Клаудіо Пісарро перевершив ваше досягнення.
– Пісарро і далі грає, правда? (сміється) Йому скоро тільки 40 виповниться.
– Якщо вести мову про футбольних довгожителів серед тренерів, то особливе місце тут займає Отто Рехагель. Свою кар’єру він закінчував у 74 в "Герті", де якраз виступали ви.
– Рехагель – дуже цікава людина, я завжди згадую про нього з теплом. Крім того, він сильний тренер. Радий, що доля подарувала мені нагоду працювати з ним. Та й загалом я щасливий, що провів таку кар’єру.
показати приховати