Від буцегарні до "Золотої бутси"
![Від буцегарні до "Золотої бутси"](https://football24.ua/resources/photos/news/201108/81594.jpg?v=201604222228&w=1200&h=675&q=10)
Найближчим часом 55-річчя відзначить футболіст, який готувався до Мундіалю у тюрмі, але стрімко подолав шлях від антигероя до супергероя.
![](https://football24.ua/resources/photos/football/players/22x30_DIR/default_player_ava.png)
Перші кроки, перші випробування
Мова, звісно, йде про Паоло Россі – одного з найталовитіших і найелегантніших форвардів в історії футболу. Його стиль гри відзначався вишуканими фінтами, делікатністю у поводженні з м’ячем, а також своєчасним торканням шкіряної кулі на завершальній стадії атак, після чого арбітри зазвичай вказували на центр поля.
Народився Паоло у 1956 році. Любов до футболу йому прищепив батько Вітторіо – робітник текстильної фабрики в Прато і завзятий уболівальник "Фіорентини". Саме за наполяганням батька у десятирічному віці Россі взяли в дитячу команду "Амброзіана" з Прато. Потім він опинився в "Католіка Віртус". Коли ж Паоло виповнилося п’ятнадцять, чутки про його талант поширилися Італією і "Ювентус" прислав емісара, який без роздумів виклав за нього гроші. Але цей факт зовсім не означав, що Россі було забезпечено місце у складі "Старої Синьйори" – Паоло став раз-по-раз змінювати команди. Три роки він провів серед юнаків "Юве". Потім у нього з'явилися болі в колінах. Йому зробили три операції. 17-річний хлопець засумнівався у реальності футбольної кар'єри і став значну увагу приділяти навчанню. І "Ювентус" у жовтні 1975 року скерував його на деякий час у "Комо", який виступав тоді в Серії А. Це була незвична оренда – не "Комо" виплачував за Россі гроші "Ювентусу", а навпаки. Від "Комо" було потрібно тільки перевірити юнака у роботі і після закінчення сезону віддати назад. Паоло провів шість матчів. Провів, м'яко кажучи, не найкраще. "Тільки мій батько продовжував вірити в мене, і його віра змусила мене продовжувати спроби", – згадує Россі.
Зустрів "свого" тренера і став бомбардиром
В "Ювентусі" місця для нього, зрозуміло, вже не було. Клуб продав половину прав на нього "Віченці", що змагалася у Серії В. Та саме у "Віченці" Паоло пощастило зустріти "свого" тренера – Джанбаттіста Фаббрі. Саме цей наставник прийняв парадоксальне, але, як згодом з’ясувалося, правильне рішення: попри тендітність хлопця, поставив його на позицію центрфорварда (раніше він був інсайдом).
І вже у сезоні-76/77 Россі став найкращим бомбардиром серії В (21 гол), допомігши таким чином "Віченці" піднятися в еліту. Тим часом "Ювентус" займався пошуками нового центрфорварда на зміну Бонінсеньї. Кандидатів було троє: Вірдіс, Пруццо і Россі. Керівництво клубу зупинилося на Вірдісі і помилилося.
Маючи рівні з "Віченцою" права на Россі, "Ювентус" невдовзі звернувся до неї з проханням поступитися другою половиною. "Віченца" відмовилася. У ситуації, коли два клуби спільно розпоряджалися гравцем і не могли досягти згоди, проводився таємний продаж. Процедура така: кожен клуб клав у конверт суму, за яку згоден викупити другу частку. Мало хто очікував, що скромна "Віченца" переможе гранда. Але сталася сенсація. Коли конверти розкрили, з'ясувалося, що "Ювентус" запропонував 1,5 мільйона доларів, а "Віченца" – удвічі більше! У чемпіонаті Россі забив 24 голи і знову очолив перелік бомбардирів. Відкриттям сезону виявився не тільки він, але й "Віченца" – дебютант став віце-чемпіоном!
Відкриття аргентинського чемпіонату
Незважаючи на серію голів у серії А і дебют у грудні 1977 року в "Скуадрі Адзуррі", Россі не особливо вірив, що зможе виступити на чемпіонаті світу в Аргентині: "У команді було багато досвідчених форвардів. Савольді, Пруццо, Новелліно і Граціані вже проявили себе там, і я вважав, що вони мають кращі шанси. Себе ж зараховував до третіх запасних".
Енцо Беарзот міркував інакше: він бачив, що саме Россі найкраще підходить для його моделі гри. Тому вже в першому матчі з Францією, коли Граціані діяв не дуже вдало, він випустив Паоло на поле. Россі забив переможний гол, потім ще два в інших матчах і був визнаний відкриттям чемпіонату світу. Після Аргентини його стали називати на іспанський манер – Пабліто. У той же рік він став гравцем року в Італії.
У 1979 році Россі знову змінив команду. "Віченца" з другого місця скотилася відразу на чотирнадцяте і, незважаючи на 15 голів своєї суперзірки, вилетіла зі серії А. Россі був відданий у борг "Перуджі".
У центрі грандіозного скандалу
Репутація Росії як лідера атак збірної Італії продовжувала міцніти, як раптом у сезоні-79/80 виник грандіозний скандал з договірними іграми і підпільним тоталізатором. Коли серед підозрюваних вперше згадали ім'я Россі, всі відмовлялися в це вірити. Не вкладалося в голові, для чого потрібно було Россі погоджуватися на змову за хабар, розмір якого був менший від його тижневої зарплати.
Йшлося про матч "Перуджі" з "Авелліно", який сторони домовилися зіграти внічию. Умова Россі полягала в тому, щоб йому дозволили "забити два м'ячі". Гра закінчилася з рахунком 2:2. Федерація дискваліфікувала Россі на три роки. При цьому він ще й опинився у тюрмі. Пізніше термін дискваліфікації скоротили до двох років і вона закінчилася 30 квітня 1982 року.
Ціна на нього різко впала: ніхто не знав, як Россі покаже себе після тривалої бездіяльності. У цій ситуації "Ювентус" зробив дуже мудро, викупивши його у "Віченци" всього за мільйон доларів. Россі не падав духом, тренувався двічі на тиждень, а в міру того, як наближався термін закінчення дискваліфікації, збільшував навантаження. Він встиг застати кінцівку сезону-81/82, провівши за "Ювентус" три матчі.
Спочатку не "виблискував", та потім "засяяв"
В Італії сперечалися, чи варто робити ставку на Россі на чемпіонаті світу в Іспанії, адже нападників високого класу не бракувало. У хорошій формі перебували Граціані і Пруццо, відмінно розкрився Альтобеллі. Але найавторитетніші фахівці стверджували, що варто.
"Клас Россі не міг зазнати змін за дворічний період відносного відпочинку", – говорив Джованні Трапаттоні. "Майстерність Россі потрібна збірній, – переконував Еленіо Еррера. – У нього будуть легкі ноги, тоді як в інших м'язи можуть виявитися забитими після виснажливого сезону".
Беарзот був тієї ж думки. Він включив Россі спочатку в "перелік сорока", а потім, на початку травня, коли Пабліто ще жодного разу не зіграв, – в остаточну заявку на чемпіонат. В Іспанії "Скуадра Адзурра" дебютувала нічиєю з поляками. Крім небезпечного удару головою, Россі за 90 хвилин нічого не створив. У наступній нічийній грі (з Перу) діяв невиразно і після першого тайму його замінив Каузіо. Заключна зустріч із Камеруном теж завершилася унічию – і Россі знову не відзначився.
З великими труднощами Італія таки пройшла перший етап. Чи треба говорити, скільки критики довелося вислухати Беарзоту за свою пристрасть до Россі? Але він відчував, що момент, коли свіжі ноги Пабліто можуть зіграти свою роль, обов'язково настане. Потрібно було тільки дочекатися цього, не вилетіти раніше. У групі другого етапу з Аргентиною і Бразилією італійців вважали аутсайдерами. А вони розпочали з перемоги над Аргентиною. Россі знову не забив, але зіграв продуктивно. Це був перший матч, за який його не критикували. На пару з Конті він оголив слабкості в обороні суперника постійними проривами центром і флангами. Зрештою дійшла черга поєдинку з надзвичайно потужною збірною Бразилії, яку, здавалося, в принципі, обіграти було неможливо. Але Россі забив корифеям три м’ячі – саме стільки, скільки було необхідно для перемоги, а його голи вийшли абсолютно різними.
Цікаво, що у 1978 році в Аргентині Маріо Кемпесу вдалося стати найкращим бомбардиром, не забивши ані разу в перших трьох іграх. Та у 1982 році Россі пішов ще далі – виборов на Мундіалі "Золоту бутсу", почавши забивати тільки з п'ятого за рахунком матчу!
Дубль у ворота поляків у півфіналі і перший із трьох голів у ворота збірної Німеччини у фіналі були виконані ним у схожій манері: вміло підставивши ногу під простріл або голову під навіс. Загалом голів у Россі назбиралося шість. Румменігге залишився на другому місці з п'ятьма. Збірна Італії стала чемпіоном світу, а за результатами сезону Паоло отримав "Золотий м’яч" як найкращий гравець Європи.
Нагород і грошей удосталь
Після чемпіонату 1982 року Россі продовжив кар’єру в "Ювентусі" і виграв із туринським клубом багато трофеїв – Кубок чемпіонів, Кубок Кубків, Суперкубок Європи, а також чемпіонат і Кубок Італії. Та він не забивав так багато, як раніше (була об'єктивна причина – важка травма коліна, яку так і не вдалося залікувати).
У 1985 році "Юве" скерував форварда у "Мілан", де він забив тільки два голи за сезон. Проте Россі знову опинився в заявці на чемпіонат світу 1986 року. Всі розуміли, що Беарзот зробив це з моральних міркувань. На поле в Мексиці Пабліто не вийшов. Надалі ж відвідував Мундіалі як спортивний коментатор.
Останній сезон (86/87) Россі провів у "Вероні", а останній гол забив "Наполі". "Верона" тоді перемогла майбутнього чемпіона країни – 3:0. Офіційно ж Паоло оголосив, що залишає футбол наприкінці 1987 року. За збірну Італії він провів 48 ігор (забив 20 голів), загалом за кар’єру зіграв 299 матчів (забив 123 голи).
Знайшов своє покликання Россі і поза футболом. Вже тривалий час він займається вирощуванням винограду й оливок. Значний прибуток отримує також від агентства нерухомості.
показати приховати