Свято вдалося!
Футбольна столиця України переїжджає на схід? Можливо й не варто поспішати з такими гучними висновками. Але ювілейний, 75-ий рік, погодьтеся, вдався Донецьку на славу. Третій в історії «Шахтаря» «золотий дубль» ніяк не повпливав на виступ «кротів» на міжнародній арені. Більше того – сезон у Європі став найуспішнішим за ці 75 років… «Гірники» навчилися без втрат воювати на всі фронти? Чи просто слабка гра конкурентів дозволила їм розподіляти сили без шкоди загальному результату? Мабуть і одне, і друге – всього потрохи…
Згадується хіба що найболючіший ляпас, що його ювіляри отримали в чемпіонаті від «Динамо». Кумедно було читати в інтернеті коментарі донецьких уболівальників, які виправдовувалися за ту поразку. Мовляв, «ми вже дійшли, куди хотіли»… «виграли, що хотіли»… «не маємо кому і що доводити»… Більше того – я впевнений, що якби вчорашній матч завершився по-іншому, то ці ж персонажі розпочали свою «гарну та нову» пісню – «цей кубок нам нафіг не потрібен»… «ми все одно чемпіони»…» Це виглядає жалюгідно. Але зараз не про це…
Зовсім по-іншому, ніж інтеренет-воїни, сприйняли цю поразку футболісти і керівники «Шахтаря». Це в першому таймі було чудово помітно. Донеччани, які в матчах проти «Роми» відчайдушно пішли в атаку і перемогли; донеччани, які в матчах проти «Барселони» відчайдушно пішли в атаку і програли; цього разу нікуди не помчали! «Гірники» зі стартових хвилин зрадили власному малюнкові гри, думаючи передовсім про захист. Чому? Та тому, що ця гра була для «Шахтаря» важливішою, ніж матчі проти «Роми» та «Барселони». Поразка в раунді плей-оф Ліги чемпіонів (при дебютному потраплянні туди) могла принести лиш розчарування. Якось трохи вдарити по амбіціях чи самолюбству. І все. Поразка в Сумах могла б мати серйозніші наслідки.
Вони святкують. Вони тріумфують. Вони на коні. Як можна поміж такого тріумфу дозволити принциповим суперникам зіпсувати ювілей? Сьомін програв фінал у перерві матчу. Він думав, що така сплячка триватиме до завершення матчу – кубкова гра, ніхто не має права на помилку. Його ж помилка була саме в таких розмірковуваннях. Хитрий Луческу зрозумів, що якщо щось не поміняє, то програє. І підвищив темп. «Динамо» адекватно зреагувати не змогло. Як наслідок – ніхто не зіпсував ювілей Донецьку.
Якщо абстрагуватися від конфлікту команди із уболівальниками та тим фактом, що вчора на полі було більше бразильців, аніж українців, то «Шахтарю» можна тільки позаздрити. Команда прогресує з кожним роком і нема жодних передумов, аби цей поступ найближчим часом закінчився. На місце дорого проданих чарівників м’яча приходять нові, не менш талановиті. І, здається, цей потік ніколи не засохне. Їхня арена – одна з найкрасивіших на планеті і вже невдовзі нею буде любуватися вся Європа. Власник їхнього клубу вкладає просто неймовірні гроші в розвиток «Шахтаря», однак його статки з року в рік лише зростають. А відтак інвестиції будуть не менші, а швидше за все – ще й соліднішими з кожним сезоном. Це ідилія. І вже наступного сезону «кроти» просто змушені довести – місце якщо не в ТОР-8, то, принаймні, в ТОР-16 європейського клубного футболу – не випадок. Воно тепер належить їм по праву.
Зовсім із іншим настроєм Суми покидали «динамівці». Це схоже на катастрофу. Гадаєте, я перебільшую? Київське «Динамо» вже два роки не виграє жодного трофею! Востаннє таке ставалося при переході від радянського до українського чемпіонату (1991 і 1992 роки). Не варто, мабуть, винити в чомусь Сьоміна. Він прийшов вичищати авгієві стайні. Однак і хвалити його наразі нема за що. Варто просто керівництву столичного клубу дати наставнику ресурси, які він попросить (у межах розумного, звичайно), і ще принаймні рік часу. Завдання? Не знаю. Продемонструвати, що в сучасному українському футболі два лідери, а не один. Якось так…
І на завершення про теперішню схему Кубка України. Мушу Вам сказати, шановні, що я захоплююся нею! Кожен будь-коли може зустрітися з кожним. Один матч. На полі нижчолігової команди. Просто пісня! Я щиро сподіваюся, що посів при жеребкуванні нашого кубка віджив уже назавжди. Особисто мені в цьому столітті фінал КУ «Динамо» VS «Шахтар» уже міцно засів у печінках. І, думаю, якщо таке й надалі повторюватиметься з року в рік, то інтерес до турніру різко впаде. Тож нехай живуть «Таврія», «Ворскла» та запорізький «Металург»! Звісно і протистояння грандів у вирішальній грі має право на існування. Ніхто ж не каже зводити їх навмисне на ранніх стадіях. Але нехай усе вирішить жереб! І нехай він буде справді сліпим…
Дехто може нарікати, що сліпий жереб відкриває дорогу в Європу не найсильнішим командам. Так, але ЦЕ Ж ЧУДОВО! Шоста путівка в євро кубки зробила наш чемпіонат надзвичайно цікавим. Ви помітили, яка м’ясорубка була в останніх турах на дні і в середині. Якби не втік «Шахтар», то взагалі будо б ідеально. Так давайте зробимо таким же запальним, інтригуючим і непередбачуваним і наш Кубок України. Давайте не будемо робити життя кількох команд лише яскравим і святковим, а життя інших – лише сірим і буденним. Повірте, наші «Сток Сіті» і «Бірмінгеми» заслуговують на власні історичні звитяги не менше, ніж англійські.
показати приховати