"Хочеться у фінал Євро, але це волейбол": Янчук – найкращий ейсмен Ліги націй, запалює у Греції і пам'ятає мамину пораду
Велике ексклюзивне інтерв'ю "Футбол 24+" з одним із лідерів волейбольної збірної України Дмитром Янчуком.
Дмитро Янчук / Фото FIVB
Всі інсайди про зірок збірної України.
– Дмитре, вітаю! Як дісталися до Фінляндії? Василь Тупчій опублікував у своєму Telegram-каналі відео про те, як деякі гравці настільки захопилися естонськими краєвидами, що запізнилися на пором до Фінляндії та були змушені чекати наступного ще дві години. Ви випадково не були серед тих, хто милувався краєвидами й трохи не розрахував час?
– Так, був я і ще вісім гравців та один представник команди.
– Хто ще з гравців разом із вами замилувався естонськими краєвидами?
– Плотницький, Євстратов, Семенюк, Тонконог, Бойко, Пампушко і, здається, ще Щуров, якщо не помиляюся.
– Чи сильно ця ситуація вплинула на ваш стан перед товариськими матчами? Можливо, відчували певну втому після очікування?
– Та ні. Зовсім.
– Ми спілкуємося напередодні товариських матчів із Фінляндією. Які головні завдання команда ставить перед собою на ці поєдинки?
– Я гадаю, тренер поставить нам якісь цілі, що слід робити в грі, і потрібно буде старатися це виконувати. Потрібно награвати якісь комбінації, більше взаємодії. Я знаю, що ми вже довго разом працюємо, але щось новеньке, можливо, все ж треба нам напрацювати. Тому, думаю, буде так.
"Неважливо, яка команда перед тобою, важливо, як ти граєш цю гру і що ти можеш показати"
– Збірна України провела дуже сильний попередній етап і дійшла до чвертьфіналу Ліги націй. Які емоції залишилися після цього турніру? Що найбільше запам’яталося особисто вам?
– У першу чергу – це супер. Минулого року нам трішки не пощастило, ми не потрапили до плей-офф, а цього року вже це зробили. Це означає тільки одне: команда росте, ми всі розвиваємося індивідуально і як команда, у нас є прогрес. Що для мене запам’яталося? Не знаю, напевно, те, що став найкращим ейсменом. Це завдання не з простих (Усміхається). Адже дуже багато гарних і сильних гравців грають, стати найкращим ейсменом – це велике, велике досягнення.
– Так, для вас Ліга націй вийшла особливо яскравою і в індивідуальному плані. Чи очікували від себе такого показника перед турніром?
– Звісно, я прагнув цього, але якось не замислювався, просто робив свою роботу. Коли вже під час останніх ігор побачив, що є хороший шанс отримати індивідуальну нагороду, то, звичайно, це ще більше мотивувало краще подавати і загалом діяти на майданчику.
– Чи такі індивідуальні показники взагалі мають для вас значення, коли йдеться про командний вид спорту?
– Звичайно, як-не-як, подача – це дуже хороша зброя проти інших команд. Якщо ти вибиваєш суперника з прийому, це дуже добре і для команди.
– А наскільки результат у Лізі націй додає команді впевненості перед чемпіонатом Європи? Адже збірна обігрувала суперників найвищого рівня.
– Я вважаю, що це показало нам: неважливо, яка команда перед тобою, важливо, як ти граєш цю гру і що ти можеш показати.
– Нещодавно стало відомо, що Ілля Ковальов не зможе допомогти збірній на чемпіонаті Європи через проблеми зі здоров’ям. Чи можете розповісти, що з ним сталося і як зараз почувається Ілля?
– Чесно кажучи, не знаю, до мене така інформація не доходила, що саме з ним сталося. Знаю тільки, що за станом здоров’я. Ілля це сильно не розголошує: можливо, щось таке, можливо, щось серйозне, можливо, несерйозне. Нічого не можу сказати щодо цього. Я гадаю, що тільки тренер про це знає.
– Бажаємо Іллі здоровʼя. А ми поговоримо про цілі збірної на Євро. Які завдання ставите перед собою та командою? Є конкретний результат, якого хочеться досягти?
– Ну, в першу чергу, треба гарно підготуватися до нашої групи. У нас там п’ять ігор, і не можна сказати, що будуть якісь дуже слабенькі команди. На ЧЄ немає слабких команд, тому потрібно виходити з групи і просто намагатися вигравати всі наші наступні ігри. Звичайно, хочеться потрапити до фіналу, але це волейбол, як ми всі знаємо... Хочеться максимального результату, і, гадаю, ми будемо цього прагнути.
– Тепер хотілося б трохи відійти від актуальних подій і поговорити вже про ваш шлях у збірній. Ви дебютували за національну команду у 2024 році. Пам’ятаєте свій перший виклик та дебют? Які емоції тоді відчували?
– Це була, напевно, Євроліга, тому що я доволі пізно почав свою волейбольну кар’єру. Для мене це було неймовірно. Думаю, кожен гравець, кожен волейболіст хоче потрапити до національної збірної, і не просто потрапити, а ще й грати там.
Дмитро у збірній / Фото ФВУ
– Пригадаєте свій дебют, емоції?
– Це була Золота Євроліга. Ми там грали, можна сказати, експериментальним складом, бо не було багатьох наших лідерів. Тому це навіть зіграло мені на руку. І, звичайно, це було дуже класно і, в першу чергу, хвилююче, тому що не хочеться зіграти погано. Можливо, це місцями заважало, але гра за грою мені ставало все спокійніше і цікавіше грати (Усміхається).
– За ці два роки ви пройшли шлях від дебютанта до одного з ключових гравців команди. Як самі відчуваєте цю зміну? Коли зрозуміли, що вже стали важливою частиною збірної?
– Напевно, минулорічна Ліга націй, я так думаю. Коли ми там виступали, я зіграв, мабуть, усі 12 ігор. І, напевно, саме в цій Лізі націй я відчув, що є одним із ключових гравців. Ну, не хочу говорити, що саме я ключовий, але я – як один із компонентів ключових гравців, отак скажу.
– У перший же рік у вас з’явився трофей зі збірною – Золота Євроліга 2024 року. Які ще трофеї хотіли б додати до активу?
– Зараз у нас чемпіонат Європи, звичайно, хочеться поборотися за медалі, за кубок. Так само наступного року хотілося б ще більше покращити наші результати, пробитися до півфіналу, фіналу і, знову ж таки, взяти якісь медалі, якщо пощастить. Завжди хочеться найвищих результатів, не тільки зупинятися на Золотій Євролізі.
"Грецька мова дуже важка. Знаю тільки, як подякувати і привітатися"
– Якщо говорити про клубну кар’єру, зараз ви виступаєте за Панатінаїкос. Як взагалі виник варіант із цим клубом? Чому вирішили спробувати себе саме в Греції?
– Там грав Тимофій Полуян, і він казав, що зараз грецький чемпіонат дуже сильно розвивається. Сказав, що для мене це було б дуже непогано. Я з ним просто спілкувався. Він каже: цей клуб завжди бореться за медалі, завжди прагне якнайкращого. Я такий: а чому б і ні, можна спробувати. І поїхав.
Фото із соцмереж
Я не очікував, що там буде якась сильна конкуренція, але те, що побачив у реальності, – це зовсім інше (Усміхається). Там хороший чемпіонат, він розвивається. На наступний сезон буде ще сильніший, оскільки збільшили ліміт легіонерів на майданчику до п’яти. І зараз багато клубів набирають собі іноземних гравців, тому мені цікаво, що буде далі.
– Коли отримали пропозицію від Панатінаїкоса, довго вагалися, чи рішення прийшло досить швидко?
– Ні, трошки думав, як-не-як, бо були ще деякі інші варіанти, але все ж таки зупинився на Греції. Напевно, тижні два обдумував це все.
– Якраз випередили моє наступне запитання про інші пропозиції з-за кордону, окрім Панатінаїкоса. Розкрийте, що це були за команди? І що саме переконало вас обрати саме грецький клуб?
– У першу чергу, це те, що команда бореться за медалі, за чемпіонство, за кубки, і те, що сам чемпіонат розвивається. Мені цікаво бути там гравцем, розвиватися і допомагати клубу.
А щодо пропозицій, якщо чесно, не дуже пам’ятаю, хто саме цікавився. Напевно, з Польщі не було. З Європи якісь там, певно, були: Франція, ще якісь клуби, але точно я вже не пам’ятаю, якщо чесно.
– Ви до цього ніколи не виступали за кордоном. Як вас прийняли в Панатінаїкосі? Наскільки швидко вдалося адаптуватися до нової команди, тренерського штабу та партнерів?
– Я не очікував, що мене приймуть так тепло. Думав, буде трошки якось по-іншому, можливо, якось тяжче, але все було зовсім по-іншому. Все було доволі легко. Хлопці зустріли, відразу почали спілкуватися зі мною. Ми дуже швидко знайшли якийсь контакт між гравцями, між тренерами і менеджментом клубу також.
Дмитро Янчук з партнерами по Панатінаїкосу / Фото із соцмереж
– А що все ж виявилося найбільшою складністю після переїзду до Греції? Мовний бар’єр, новий чемпіонат, побут чи, можливо, щось інше?
– Гадаю, просто те, що не вдома, не в Україні, і все. Бо, як ви перед тим сказали, це був перший сезон поза межами України. Тому, напевно, так. Але я адаптувався доволі швидко.
– До речі, за цей час уже трохи знаєте грецьку? Чи в команді переважно спілкуєтеся англійською?
– В основному англійською спілкуємося. Там деякі слова я повивчав, але грецька мова дуже важка, тому не дуже багато її вивчив. Знаю тільки, як подякувати і привітатися (Сміється).
– А як загалом у Греції ставляться до ситуації в Україні? Чи знають, що у нас відбувається, чи цікавляться війною, розпитують вас про це?
– Звичайно, знають. Знають навіть просто фанати, які можуть зустріти мене на вулиці. Ми можемо поговорити, вони можуть розпитати мене, як там ситуація в Україні. Вони і новини теж дивляться, тому все знають і підтримують нас.
– Ви вже провели в Греції достатньо часу, щоб відчути різницю між українським і грецьким волейболом. Які головні відмінності для себе виділили після переходу?
– Важко сказати, оскільки наш чемпіонат зараз перебуває у дуже важкому становищі через війну. Тобто важко порівнювати ліги, де в країні війна, і в країні, де, слава Богу, її немає. Важко сказати. Якщо до війни взяти, то я вважаю, що в Україні сильніший чемпіонат був би, оскільки у нас багато було гарних клубів, багато спонсорів залучалися, а зараз зовсім по-іншому.
Дмитро Янчук із президентом ФВУ / Фото із соцмереж
– Ви згадували, що найскладнішим для вас в адаптації було перебувати не вдома. Наскільки загалом складним стало рішення залишити український чемпіонат? Чи вже відчували, що настав час для наступного етапу кар’єри?
– У мене було в голові одне: якщо я хочу розвиватися як гравець і потім допомагати збірній у виступах, то потрібно щось міняти, йти вперед. Тому я, напевно, вже почав замислюватися ще коли був у Прометеї, що потрібно щось шукати, якісь варіанти, якийсь хороший клуб, щоб розвиватися далі.
"Замислювався над тим, чи потрібен мені волейбол"
– А якщо говорити про майбутнє, який чемпіонат вам найбільш цікавий? Чи є конкретний клуб або рівень, до якого хотілося б дорости?
– Конкретний не знаю, тому що клубів гарних дуже багато. Але щодо чемпіонатів, то, думаю, Італія, Японія, Польща та сама.
– Хоч ми вже заговорили про майбутнє, але хотілося б повернутися до минулого, до самого початку вашого шляху. Як взагалі у вашому житті з’явився волейбол?
– Та ходив собі в селі до школи, там на перервах – у спортзал, грали якийсь волейбол. Потім їздили на районні змагання зі школи. Нічого такого, просто їздиш собі на змагання та й все. Потім на область поїхали – ну, просто шкільні змагання.
Потім все більше почалось після того, як я поступив в університет Лесі Українки у Луцьку. Пішов туди на перші тренування. У нас був такий тренер Швай Олександр Дмитрович. Мабуть, місяць минув, можливо, менше, як я тренувався. Команда Олюртранс у нас в Луцьку є, і він каже: "Чи тобі не цікаво було б туди сходити та спробувати?" Кажу: "Звичайно, хотілось би".
Фото pvlu.org
Ось я потрапив туди у команду, і там дуже багато було досвідчених волейболістів, які колись гарно виступали і на чемпіонаті України, і не тільки. Після цього я там був чотири роки, виступав. Я вже навіть замислювався над тим, чи потрібен мені волейбол, бо немає якогось прогресу, можна так сказати. Вища ліга, і всі чотири роки поспіль ти там граєш.
Але, напевно, в останній момент мені тоді підвернувся ВК Дніпро. Пізніше в Прометей я прийшов з Дніпра, і з цього, можна сказати, почалась моя по-справжньому професійна кар’єра.
– У дитинстві ви пробували себе ще в якихось видах спорту? Трохи стереотипно, але зазвичай юнаки здебільшого полюбляють футбол.
– Я тоді все пробував, якщо чесно. У дитинстві і футбол бігав, і баскетбол також. Їздив, грав. Навіть в Луцьку мені пропонували їхати навчатись у ліцеї, вони в баскетбол грають, але я відмовився і вирішив собі, що ні, буде в мене волейбол все ж таки (Усміхається).
– Якщо вам комфортно, розкажіть трохи про свою сім’ю та дитинство. Яким Дмитро Янчук був малим? Чи підтримували рідні ваше захоплення – можливо, у вашій сім’ї також були спортсмени, які підштовхнули вас до цього?
– Я вже був у школі, мабуть, сьомий клас – тоді орієнтовно почав волейбол грати. До того просто як дитина бігав собі, футбол, всім займався. Потім вже у більш зрілому віці... Ми зазвичай з мамою про це спілкуємось. Вона мені казала: "Що тебе найбільш приваблює, що тобі найбільш хочеться – те і вибирай". Ось я так до цієї поради і прислухався.
А в сім’ї в нас всі люблять спорт. Не було прямо професійних виконавців, але на любителя всі щось грали, якийсь футбол. У мене дядько є, він вчитель фізкультури у школі, де я навчався. Він займався колись гандболом дуже добре, теж об’їздив і Європу, і Україну. Тому в мене спорт у крові, можна сказати.
"У пляжному волейболі багато не потрібно – вдягнув шорти і пішов"
– На завершення трохи загальних запитань. Якою є ваша головна волейбольна мрія? Є щось, чого ви найбільше хочете досягти саме як гравець?
– Це, мабуть, Олімпіада.
– А ким бачите себе після завершення кар’єри? Хотіли б залишитися у волейболі – наприклад, стати тренером, працювати в менеджменті, чи поки взагалі про це не думаєте?
– Наразі це для мене важке питання. Це все ж таки буде більше залежати від обставин і вирішуватиметься трохи пізніше. Ну, не трохи, а набагато пізніше (Усміхається). Сподіваюсь пограти ще немало років.
– У ваших соцмережах можна знайти чимало фото з пляжного волейболу. Що для вас цей вид спорту? Чи залишається зараз у вашому житті місце для нього?
– Немає часу зараз на пляжний волейбол. Я люблю цей вид спорту, мені подобається. Там багато не потрібно – вдягнув шорти і пішов (Сміється). Кросівок, футболок – нічого такого не потрібно. І це дуже класний вид спорту, на мою думку, бо ти можеш водночас і відпочити, і гарно пограти у волейбол. Тому клас. Сонечко гріє (Усміхається).
Фото із соцмереж
– І останнє запитання, яке вже стало традиційним у наших розмовах із волейболістами. Якби ви сьогодні зустріли Дмитра Янчука, який тільки починає свою волейбольну кар’єру, що б ви йому порадили?
– Не здаватись. Завжди шукати мотивацію – напевно так.
"Якби не став волейболістом, міг би бути баскетболістом"
Улюблена страва: Паста карбонара.
Книга, яку можете перечитувати неодноразово: Не дуже люблю читати книги, якщо чесно.
Фільм або серіал, який вас захопив: "Ходячі мерці".
Музика, яку слухаєте перед матчами: Різна, немає окремого жанру.
Місце, яке мрієте відвідати: Немає такого вже. Багато хотів відвідати і всі відвідав, але, напевно, Італія була найбажанішою.
За чим найбільше сумуєте в Україні, коли перебуваєте за кордоном: За близькими людьми, за ріднею.
Хобі, про яке мало хто знає: Комп’ютерні ігри.
Риса характеру, якої хотіли б позбутися: Впертості.
Суперсила поза спортом: Спокій.
Якби не стали волейболістом, ким могли б бути: Баскетболістом (Сміється).
Спортивний кумир: Османі Хуанторена.
Найяскравіший матч у кар’єрі: Одна з фінальних ігор з Панатінаїкосом, де я набрав 27 очок, проти ПАОКа. А зі збірною – минулого року проти Італії.
Найважчий момент кар’єри: Коли почалась війна.
Ідеальний день без тренувань і матчів: Лежати в ліжку, дивитись серіал якийсь.
Найкраща порада, яку отримували в житті: Не спіши, все буде (Усміхається).
Мрія дитинства: Бути щасливим і в достатку.
Що б ви побажали собі через 10 років: Іти до цілі, яку я собі поставив.
