"Чому я маю боятися?": капітан збірної з волейболу про повернення Плотницького, фінал ЛЧ і впертість у хорошому сенсі
"Футбол 24+" записав інтерв’ю з капітаном волейбольної збірної України та лідером польського клубу ПГЕ Проект Варшава Юрієм Семенюком.
Юрій Семенюк / фото: ФВУ
Зв’язатися з Юрієм вдалося дещо спонтанно – розмова народилася не зовсім у запланований момент, між щільним графіком та підготовкою до нових матчів. Як сам волейболіст чесно зізнався під час розмови – настрій був не з найкращих.
Втім у слухавці звучав спокійний голос із усмішкою між рядків – відвертий, щирий і готовий говорити про поразки, мрії, збірну України, родину та життя поза майданчиком.
– Юрію, ми контактували з вами щодо інтерв’ю ще до другого півфінального матчу Плюс-ліги. На жаль, команда ПГЕ Проект Варшава зазнала поразки. Як вважаєте, чого не вистачило вашому колективу?
– Цікаве запитання. Думаю, Люблін поправив свою гру – набагато краще зіграв, ніж попередні матчі з нами. А з нашого боку, можливо, не було тієї гри, того рівня, який ми приготували. Ми досить високу планку тримали на тренуваннях, а на грі не показали такого. Плюс я отримав травму і якраз останній місяць відновлювався, старався з травмою продовжувати грати, але все-таки не міг показати свій максимум. Останніх три чи чотири гри відновлювався і не зміг допомогти команді так, як мав би заграти.
Гравці ПГЕ Проект Варшава / Фото прес-служби клубу
– Як ви зараз почуваєтесь?
– Наразі ще відновлююсь, у процесі відновлення. До фіналу чотирьох Ліги чемпіонів постараюсь відновитися повністю. Ну, краще вже, ніж було, але ще не в хорошій оптимальній формі. Але є в обоймі, в команді, у дружині, тому на що спроможний, тим і буду допомагати наразі.
– Попереду боротьба за третє місце із Жешувом. Які ваші очікування від цього протистояння?
– Враховуючи наші останні два роки в Плюс-лізі – ми завжди витримували тиск і вигравали третє місце, виборювали цю медаль. Цьогоріч не дуже хороші матчі в нас складалися з Жешувом, тому думаю, ми винесемо якісь уроки із минулих поєдинків. Тренерський штаб передивиться відео, проаналізує ігри, що в нас не виходило там, над чим ще потрібно попрацювати, у яких елементах треба більше натискати на Жешув, щоб переламати цей матч у наш бік. І, думаю, все у нас вдасться.
Ми зараз у непоганих кондиціях, хоча після двох матчів із Любліном трішки психологічно, можливо, будемо втомлені. Але я думаю, що навіть на матч за третє місце, за медалі, ми знайдемо мотивацію, щоб добре виступити.
"Нас вже списали з Ліги чемпіонів, ніхто в нас не вірив"
– Ви згадали про Лігу чемпіонів і ще до інтерв’ю говорили про ваш насичений графік. Як вдається підтримувати форму та концентрацію за такого ритму?
– Напевно, найкраще сказати, що це вже з часом, з досвідом. З більше ніж 10 років досвіду організм звикає. Звісно, плюс тренерський штаб, тренер із фізпідготовки, масажисти виконують усю свою роботу добре і допомагають нам, спортсменам, щоб ми були в хороших кондиціях на довгий період, а не на короткий. Тому це не тільки наша заслуга, але й заслуга всього менеджменту, стафу і всієї команди, можна сказати.
– Якщо ми вже заговорили про Лігу чемпіонів, хотіла б повернутися до історичного матчу з Трентіно, де ваша команда перемогла у золотому сеті. Як емоційно переживали той матч і що для вас означала перемога? Тим паче, ви ще й стали MVP.
– Ну так, це, як ви сказали, історична перемога, бо мало хто з команд із такими суперниками міг зробити камбек, як вийшло у нас. Тим паче, враховуючи той факт, що нас вже списали з Ліги чемпіонів, ніхто в нас не вірив. А ми, як команда, віддали стільки сил, роботи, і не перший рік боремося за потрапляння у Фінал чотирьох. Не тільки вихід, а й за медалі поборемося – у нас мета така. Та і кожного, думаю, спортсмена, який би не починав чемпіонат чи Лігу чемпіонів, кожен мріє виграти його.
Тому були досить налаштовані на цей матч, хоча першу гру у Варшаві ми програли 2:3. Але що можна сказати: по-перше, Трентіно зашвидко повірив у себе і дав слабинку, недооцінили нас. Ми зі свого боку хотіли цієї перемоги більше і тому заслужили її, вигризли й виграли 3:2, і золотий сет також.
А за MVP... То не тільки моя заслуга. Так, я старався грати, виконувати тренерські налаштування, мої всі завдання, які тренер і штаб мені поставили. Тому MVP – то так, дуже грубо сказано. То виграла команда і заслуговує на таку статуетку вся команда і тренерський штаб, бо вони проробили велику роботу, а ми тільки старалися виконати все, як вони нам дали, показали.
"Це вже вирішуватиме команда, хто буде капітаном – чи я залишаюсь, чи ні"
– Уже 16 травня на вас чекає протистояння в ЛЧ з Перуджею Олега Плотницького. Що для вас означає цей матч? Чи додає інтересу той факт, що по інший бік сітки буде українець?
– З ним перший раз зустрічатимусь. Проти Перуджі перший раз. Але так, у Плюс-лізі грали із командами, де по той бік українці, тому якось... Я вже звик бачити з кожним роком більше і більше наших українців, які грають в іноземних чемпіонатах. Круто, чому ні. І плюс такий турнір, Ліга чемпіонів, приємно буде зустрітись з ним і не тільки зустрітись, але й грати проти нього.
Я не думаю, що то до мене запитання. Ставте фанатам, думаю, вони би краще відповіли на нього. З мого боку – я професіонал і не важливо, хто по той бік. Звісно, треба завжди поважати суперника, і в такому виді спорту виграє сильніший. Тому зіграємо і побачимо.
– Плотницький у розмові зі мною зізнавався, що прагне принести своїй команді ще один "вухань". Для вашого ж колективу він може стати першим. Чи додає це принциповості майбутній зустрічі?
– Ну так. Клуб, який вже мав такі перемоги, завжди хоче повторити ще раз. А клуб, який вперше в історії вийшов до Фіналу чотирьох і має шанс поборотись за перемогу в ЛЧ, то тут не треба додаткової мотивації. Тут сама перемога, сам трофей говорить сам за себе.
– Оскільки уже заговорили про Олега, не можу оминути тему його повернення до збірної. Знову ж таки у розмові зі мною він зазначав, що така ймовірність існувала цього року, а зараз уже відомий список гравців, які готуватимуться до Ліги націй – він присутній. Чи зв’язувався Плотницький із вами особисто як із капітаном?
– Наразі запланована у мене з ним розмова, але враховуючи, що у нас були інтенсивні графіки – у нього півфінали італійської ліги, у мене плей-офф і також півфінал Плюс-ліги – з таким інтенсивним графіком не дуже було часу зв’язатися. Плюс я ще отримав травму, і це так трішки збаламутило всі мої плани.
Семенюк та Плотницький у збірній
Тому наразі я був дуже сконцентрований на відновленні. І зараз, враховуючи, що у нас буде одна гра на тиждень із Жешувом, то з'явиться більше часу поспілкуватись із тренерським штабом національної збірної України. Запитати, спланувати, які взагалі будуть плани, яка буде підготовка, коли я і також Олег можемо з’явитись у збірній, як це все ліпше організувати. І думаю, з ним треба буде також поспілкуватись, а може вже на матчі ЛЧ і порозмовляємо.
– А загалом у команді вже якось обговорювали цю новину?
– Якщо чесно, ні. Ще наша група збірної, де гравці, мовчить наразі (Усміхається).
– Ви стали капітаном збірної України саме після відходу Олега Плотницького. Можливо, трохи провокативне запитання: чи не боїтеся втратити статус капітана за його присутності?
– Чому? Чому я маю боятися? Це збірна України, сюди приїжджають всі топові гравці, які мають допомогти збірній у цій нелегкій дорозі до найкращого рейтингу на даний момент у майбутньому, і коли буде шанс потрапляння на Олімпіаду. Тому я тільки за, якщо в команду повертається гравець високого рівня. Головне, щоб не тільки повернувся, а щоб ми всі показали цей рівень і результат минулого року, як мінімум, має бути.
Тому не боюся. Це вже вирішуватиме команда, хлопці чи тренер, яка буде атмосфера, хто буде капітаном – чи я залишаюсь, чи ні. У нас є аж 14 гравців, які можуть бути лідером і капітаном збірної, тому я тільки за, якщо будуть пропозиції.
– А як загалом змінилась ваша роль у команді в статусі капітана? Окресліть головні аспекти.
– У першу чергу капітан, з моєї точки зору, це не тільки якісь завдання, а бути лідером команди, допомагати у всіх елементах, брати на себе відповідальність як на майданчику, так і тримати комунікацію між тренерським штабом і командою, між тренерським штабом і гравцями. Найбільше – це комунікація з тренерським штабом та командою. Ну і також із федерацією треба комунікацію тримати, зі спонсорами.
Юрій Семенюк на чолі збірної України з волейболу / Фото ФВУ
– Які завдання ставите перед собою та командою у Лізі націй і на чемпіонаті Європи?
– Як я вже згадував, це, як мінімум, виступити не гірше, ніж минулого року. Але в планах взагалі потрапити в основну вісімку і там поборотися, показати якийсь результат кращий, ніж у нас був. А на чемпіонаті Європи – це, звісно, пробитися якомога далі і поборотися як одна з найкращих команд континенту. Щоб ми дійшли до нашого максимуму, здобути якнайбільше рейтингових балів і планувати майбутнє.
– Чи маєте якісь персональні цілі?
– Виходячи з того, скільки років я уже в збірній, то таких персональних особливо немає. Я не скажу, що здобув дуже багато, але все, що хотів, я вже показав для себе. Тому наразі тільки хочу допомогти команді, показати нашу збірну з найкращого боку – що в непростий час ми все одно боремось не тільки на фронтах в Україні, але й на фронтах спортивних. Показати з найкращого боку команду, а для себе, скажімо так, довів усе, що хотів.
"За цей рік показав, на що я спроможний і що маю куди розвиватися"
– Після розмови про збірну хотілося б трохи повернутися до вашого клубного шляху. Не так часто доводилося бачити, щоб ви розповідали про досвід виступів у Бельгії. Що цікавого можете виділити з того періоду? Чим особливий цей чемпіонат?
– Я, напевно, скажу, що це був один із найкращих моїх підписаних контрактів. Цей клуб і чемпіонат мені дуже допомогли. Я зробив перші кроки у ЛЧ, зробив перші кроки десь за кордоном, а не в зоні комфорту в Україні, зі своїми хлопцями, своїм тренером, у своїй країні. А так – виїхав за кордон, і це було, не скажу, що з перших кроків моя зона комфорту. Важко довелося, все нове. І ця команда, цей момент у цьому житті, вони зробили мене ще самостійнішим, впевненішим у собі.
Юрій під час виступів у Бельгії / Фото із соцмереж
Бо в чужій країні, де ти був сам, старався показувати хороший волейбол, розвивався також. І тренер багато чого мене нового навчив. Плюс у команду коли я приїхав – не сказати, що був аж такий впевнений у собі. Вмів волейбол грати досить непогано, але щоб бути таким лідером команди... Я б не сказав, що був у собі впевнений аж настільки. Але ця команда мені допомогла, показала, що я можу, і з кожної гри я себе тільки ще більше удосконалював. Досить добре я там виступив, навіть враховуючи, що ми не закінчили чемпіонат – у мене вже було багато пропозицій для зміни клубу.
Цей клуб дав мені хороший поштовх у кар’єрі. Шкода, що почався COVID і ми не змогли закінчити чемпіонат, хоча могли боротися за медалі. Але думаю, що за цей рік показав, на що я спроможний, що маю куди розвиватися. Дуже задоволений, що підписав цей контракт і пограв цей рік там.
– Чемпіонат Польщі, де ви зараз виступаєте, – один із найсильніших у світі. А чи хотілося б спробувати інший досвід, наприклад – Італія?
– Колись таке було, звісно. Я думаю, у кожного спортсмена є такий пункт, що він хотів би спробувати себе в різних чемпіонатах – яка ліга більше підходить під його стиль гри. Тому колись таке планував. Не сказав би, що я вже молодий гравець, тому чи хочу себе ще в якихось чемпіонатах спробувати – так, у майбутньому, думаю, побачимо. Але наразі моїй сім’ї комфортно в Польщі, мені комфортно тут, моя команда грає Лігу чемпіонів, бореться за медалі в Плюс-лізі, завжди стоять найвищі завдання. Мені тут комфортно і я хочу залишитись поки в Плюс-лізі.
"Менше знають – ліпше сплять"
– Хотілося б поговорити про життя поза волейболом. Практично немає інформації про вашу сім’ю, та й у соцмережах ви цього майже не висвітлюєте. Чому обрали саме такий підхід?
– (Сміється). Менше знають – ліпше сплять, як то кажуть в Україні. Нічого не приховую, наразі так як і було, я професіонал своєї справи, тому поки спрямовую свою увагу у свою кар’єру. Не скажу, що я її будую і розвиваю так сильно, але поступово бачу, на що спроможний, і роблю свої серйозні кроки.
Семенюк із сімʼєю / Фото із соцмереж
А щодо сім’ї, ну, не знаю. Соцмережі тільки суто, скажу так, спортивного характеру і все. А для сім’ї я стараюся приділяти максимум свого часу, уваги, і чекаю, коли в мене з’явиться ще більше дозвілля, щоб хоча би поїхати десь відпочити разом. Бо, враховуючи мій інтенсивний графік, я б не сказав, що приділяю їм багато вільного часу.
– Під час домовленості про інтерв’ю ви сказали, що сьогодні у вашій сімʼї так званий "День тата" і ви повезете сина на тренування. Я так розумію – волейбол?
– Ні, він відмовився, сказав, що не хоче волейбол, бо там потрібно багато стрибати (Сміється). Тому на початку цього сезону пішов у садочок, у zerówku, як тут у Польщі називають. Там уже на базі поле, і в мене було дві умови – він має вибрати сам, на який хоче йти вид спорту. Син обрав футбол.
З мого боку була ще умова: якщо він йде на футбол, тоді обирає або плавання (футбол з плаванням поєднувати), або йде на англійську додатково. І він з того вибрав тільки футбол (Усміхається). Але все-таки вибрав і одну мою умову: якщо він іде на футбол, вибрав взуття, яке він хотів, і тому тренується футболу і ходить на додаткову англійську.
– З огляду на ваш зріст, син, здогадуюсь, перейняв антропометрію батька. Чи має він уже позицію на полі?
– Ще ні. Він тільки цього року розпочав. Вони місяців 5-6 тренуються, я сьогодні був на занятті, розмовляв з тренером. Наставник сказав, що він досить великий крок зробив від початку своїх тренувань, бо був дуже такий спокійний, більш стриманий, не надто брав ініціативу в свої руки. А зараз більш-менш став активнішим, вже, знаєте, звик до колективу, може показати своє "я".
Юрій із сином / Фото з особистого архіву
І тренер сказав, що наступного року відбуватимуться по три тренування на тиждень, тому там буде видно більш конкретні кроки і конкретні позиції, які йому підходитимуть. Враховуючи, що він у мене вже не маленький, а такий високий зростом, не скажу, що аж дуже швидкий. Бо є там менші зростом хлопці і швидші від нього, а він величенький трохи (Усміхається). Тому, думаю, може бути захисником переднім або може півзахисником – побачимо.
– А до воротарської позиції не тягнеться?
– Я в своєму житті також займався футболом не один рік і багато чого спробував, багато яких позицій. І такий, як я був голодний до спорту, то він не дуже активний воротар буде, тому краще йому стати півзахисником. Він більше любить пасувати, оборонятися, тому йому це краще підійде. На воротах треба бути дуже активним, нахабним і голодним до м’яча. Не боятися, від м’яча ще ніхто не помер.
– Як проводите вільний час із сином, не враховуючи ось такі поїздки на тренування?
– Сьогодні понеділок, і думаю, у нас буде час після інтерв’ю. Ми складаємо Lego, і я йому пообіцяв, що ми будемо складати замок Гаррі Поттера. Тому в нас сьогодні день Lego. Плюс ще має приїхати моя сестра, 100% там має бути якийсь для нього сюрприз.
Фотографії інколи літають, всілякі жарти в інтернеті "Як ви інвестуєте в своїх дітей", батьки відкривають шафу, а там тупо вся шафа завалена Lego – то в нас ідентично. Дуже любить складати, просто неймовірно, кожен день. І останнім часом ми активно таким хобі займаємось, дуже багато часу проводимо за складанням Lego.
– Чи маєте ви якісь захоплення поза волейболом?
– Я... Та не знаю. Думаю, мені в першу чергу приносить велике задоволення волейбол, я отримую звідти багато позитивних емоцій, від тренувань. Тренажерний зал – це також для мене такий хороший час від життя (Усміхається). Моє хобі – це тренажерний зал.
Але так... Навіть не можу сказати. На даний момент, коли маєш якісь мікротравми, травми, тоді більше концентруєшся на відновленні і на поверненні у свій ритм життя спокійний. Тому не сказати, що в мене якесь таке захоплення. Люблю складати з сином Lego. Зараз ось будуть, не скажу що онлайн-трансляції, але в Instagram буде більше роликів, де ми з ним разом складаємо.
Люблю переглядати фільми. Останнім часом не дуже сидів у комп’ютері, але надіюсь, зараз буде трохи більше часу для перегляду. Можливо, як то кажуть, залечу в ігровий простір, може десь там щось нового знайду. Знаю, що зараз наш український Stalker вийшов у соцмережі, тому, можливо, його собі скачаю, спробую пограти. По-різному. Карти Pokemon також колекціоную. Не скажу, що маю дуже велику колекцію, але сину це подобається, а я з ним разом.
"Хай приїжджають самі, нехай покажуть на своєму прикладі, як треба грати, подавати, а не просто сидіти і тільки негативно "клювати" гравців"
– Далі маю таке загальне запитання. Як оцінюєте розвиток українського волейболу наразі? Цікаво почути вашу думку.
– Я переглядав кілька матчів. Навіть фінальних матчів. Не скажу, що на супер-пупер рівні ми, але враховуючи, що такий час, продовжується чемпіонат, продовжуються ліги, є клуби, є гравці, грають, розвиваються. Ну, вони тримають якийсь певний рівень цього спорту в Україні. Тому надіємося на нашу найшвидшу перемогу, і тоді країна і всі міста почнуть відбудовуватися, зокрема спорт, і рівень волейболу буде тільки рости.
– Як ставитеся до соціальних мереж і уваги вболівальників? Ви доволі активно ведете свій профіль в Instagram.
– Я люблю критику, ну і похвалу також, але більше похвалу команди. А коли є критика, яка шкодить гравцям або несправедлива до гравців, тоді я можу відповідати цій критиці або захищати свою команду чи гравців.
Семенюк із вболівальниками / Фото із соцмереж
Бо, враховуючи минулі роки, я бачив, наскільки наша збірна працювала, наскільки хлопці віддавали свого часу, свого здоров’я, своїх емоцій. Просто віддалися повністю, посвятили всіх себе збірній і отримали дуже велику критику. Це мені не сподобалось. Тому я дав коротко зрозуміти: якщо комусь не подобається, як ми виступаємо чи як збірна грає, то хай приїжджають самі, нехай покажуть на своєму прикладі, як треба грати, подавати, а не просто сидіти і тільки негативно "клювати" гравців.
– Яка ваша волейбольна мрія?
– Я думаю, мабуть, найосновніша, як і для кожного спортсмена, – це Олімпійські ігри. Звісно, як то кажуть, апетит приходить під час їди. Коли я розпочинав кар’єру, то в мене були мрії поступові. Перші кроки, як я починав грати, то тільки мріяв чи думав: ой, як би то бути кандидатом у майстри спорту, як би то отримати таке звання. Потім, через певний час, я отримав кандидата в майстри спорту, а вже після нього почав думати, як би отримати кандидата в майстри спорту міжнародного класу. І так з кожним роком, звісно, апетит росте.
Ну, на даний момент я не виграв ще Плюс-ліги, не виграв Кубка. Взагалі, перемогти в якомусь турнірі, підняти над головою трофей – це для кожного волейболіста, спортсмена певна мрія, завдання. Бо ти маєш контракт, ти в клубі, ти тренуєшся, ти граєш, віддаєш цілий свій сезон для команди. Окей, це твоя робота, ти отримуєш зарплатню, але коли цілий рік відпрацював і нічого не виграв, то це б’є дуже сильно по твоїй психології, по мотивації на наступні сезони. Важко, коли стільки працюєш і не отримуєш такий, як то кажуть, бонус, як медалі чи Кубок.
– Ким бачите себе після завершення кар’єри? Ваші колеги називали різні варіанти, цікаво почути вашу відповідь.
– Я якраз два дні тому мав інтерв’ю з польським медіа, також дуже багато зі мною розмовляли і згадали до волейболу, ким я хотів бути, на кого я навчався. Я навчався у Львівській політехніці і вивчав правознавство – мав бути якимось адвокатом, нотаріусом, юристом, щось у такому плані.
І мені один експерт сказав: "А, то якщо ти любиш з документами працювати як юрист, адвокат, то ти підеш у менеджери, будеш агентом, значить, бо якраз агенти працюють з документами, підписують контракти" (Усміхається). Я кажу: це треба мати досить велику базу знайомств, довгу кар’єру волейбольну, щоб пограти і зробити свій авторитет аж щоб бути менеджером. Якщо чесно, на даний момент дуже не задумувався, бо ще хотів би пограти кілька років у волейбол, а там вже буде видно. Можливо, якимось менеджером у клубі бути, допомагати у всяких організаційних питаннях.
– Тобто тренером ви себе не бачите?
– Я, напевно, скажу, що дуже самокритичний, і я б, напевно, не зміг бути тренером, бо дуже багато від себе вимагаю. Тому навіть уявити не можу, як би я був наставником і скільки би я вимагав у тих спортсменів, яких тренував би. Буде дуже важко, і навіть не мені, а моїм спортсменам, дітям або хлопцям, яких би я тренував. Думаю, вони би цього не витримали (Сміється).
– І підсумкове запитання, яке вже стало своєрідною традицією у розмовах із волейболістами: якби могли звернутися до того Юрія, який тільки починає кар’єру, що б порадили самому собі?
– Що б я порадив... Не знаю, що я би собі сказав. Сказав би багато, але не знаю, чи можна то в інтерв’ю вносити (Сміється). Знаєте, деколи жартують: спорт – це життя. Тому я не знаю, чи хотів би щось міняти. Мене все в моїй кар’єрі влаштовує, все поступово, все по відношенню, як я можу це виконати, я все виконував.
Юрій Семенюк / Фото із соцмереж
Бути більш впевненим у собі. Деколи я себе недооцінював, дуже сильно недооцінював. Якби інколи собі більше дякував, своєму організму більше давав відпочивати, то, можливо, менше би мав таких серйозних травм і менше би відновлювався.
Тому сказав би цінувати, що маю, і більше давати собі моментів чи дякувати за ті моменти, які я зробив. Більше собі давати відпочинку чи хороших моментів, більше радіти тим, яким я не радів.
"Мріяв виступати за національну збірну України з футболу"
Улюблена страва: Налисники.
Марка авто: Маю Volkswagen, але подобається Audi.
Книга, яку можете перечитувати неодноразово: Або "Сім звичок надзвичайно ефективних людей", або "Як говорити з дітьми про гроші".
Фільм або серіал, який вас захопив: Останнім часом переглядав "Володар перснів".
Музика під час тренувань: Я взагалі проти музики на тренуваннях, бо люблю більше концентруватися на тренувальному процесі, на елементах, які хочу виконати. Але перед матчами чи тренуваннями люблю послухати, проте не скажу, що є певна музика – суто по настрою, який день взагалі, чи з тієї ноги встав, чи ні.
Країна або місце, яке мрієте відвідати: Я додому хочу.
Риса характеру, якої хотіли б позбутися: Самокритичність.
Найулюбленіше місце в Україні: Дім.
Суперсила поза спортом: Напевно, швидкість.
Хобі, про яке мало хто знає: Наразі мало знають, але будуть більше бачити – складання Lego. І колекціонування Pokemon (Усміхається).
Якби не стали спортсменом, ким могли би бути: Юристом.
Фобія: Бути самотнім.
Спортивний кумир або людина, яка надихає: Двох можу назвати – Леброн Джеймс і Ліонель Мессі.
Найяскравіший матч у кар’єрі: Мені запам’ятався дуже останній з Трентіно, який ми виграли 3:2 і золотий сет. Плюс MVP отримав. Це, думаю, буде на даний момент один із таких матчів. Але ще запам’яталася минулорічна збірна України проти Японії, коли ми перемогли 3:2.
Найважчий момент кар’єри: Операція.
Ідеальний день без тренувань і матчів: Сон.
Найкраща порада, яку отримували у житті: Ніколи не здаватись.
Мрія дитинства: Виступати за національну збірну України з футболу (Усміхається).
Як ви відпочиваєте після важкого матчу: Після таких матчів і дуже часу немає, але, думаю, також сон.
***
– Одне слово, яке найкраще вас описує.
– Думаю, це запитання можна поставити вболівальникам або, може, вам... Давайте я так зроблю: ви, думаю, бачили мій Instagram, бачили мої пости, приблизно знаєте, як виглядаю – опишіть ви мене одним словом. Плюс 50 хвилин інтерв’ю ви з мене взяли, ви вже приблизно створили картинку, хоча мене особисто, можливо, і не бачили вживу.
– Можливо, цілеспрямованість, оскільки ви багато розповідали про такі ситуації. Скажімо, впертий у хорошому сенсі.
– Дуже впертий. От так можете і написати – впертий у хорошому сенсі.
