"Випивали, і тут стукіт у двері – Лобановський". Анатолій Дем'яненко – про скандальний перехід у Динамо і штраф Рінкона
"Футбол 24" розповідає про легендарного капітана та тренера київського Динамо, якому сьогодні виповнюється 60 років.
Символ чемпіонства
Протягом 27 (!) років, з 1980-го по 2007-й, жоден чемпіонський титул Динамо не обходився без участі Анатолія Дем'яненка. У 1980-му, 1981-му, 1985-му, 1986-му і 1990-му один із найкращих захисників в історії вітчизняного футболу захищав кольори Динамо. У сезоні 1992/93, вже в українському чемпіонаті, Дем'яненко відіграв перше коло і отримав свою законну медаль.
А потім, упродовж 12 років, Анатолій Васильович входив у тренерський штаб чемпіонів України – Йожефа Сабо (1993/94 – 1995/96), Валерія Лобановського (1996/97 – 2000/01) і Олексія Михайличенка (2002/03, 2003/04). Зрештою, у 2007 році Дем'яненко піднявся на вершину в якості головного тренера команди. Разом у його скарбничці 17 (!) золотих медалей з Динамо.
Хокей
Але ж Дем'яненко-футболіст міг і не відбутися. У дитинстві Толік не міг визначитися із пріоритетом – йому подобався і футбол, і хокей.
"У дитячі роки серйозно захопився хокеєм, – підтверджував Анатолій Васильович у розмові з автором цих рядків. – Взимку заливали двір, рубалися по повній програмі. Навчився пристойно триматись на ковзанах. Грав у захисті. Тренер був мною задоволений. Виїжджали на турніри "Золота шайба". Але в підсумку все-таки віддав перевагу футболу".
Муля
"Мулею став у 5 років, – усміхається Дем'яненко. – Старший брат мав приятеля з прізвищем Муравський. Для стислості звали його Муріком. Я на той час букву "р" ще не вимовляв. Називав його Мулік. Слово за слово, і мене також почали так називати. Щоправда, у Динамо ще й Дем'яном величали".
Скандальний перехід
"У Динамо йшов з Дніпра зі скандалом, – пригадує Анатолій Васильович. – Лобановський помітив мене на Кубку Переправи у 1977 році. Я виступав у складі збірної України, стали переможцями турніру. Тоді до мене й підійшов селекціонер киян Анатолій Сучков. Запросив у Динамо. Я – молодий, без досвіду. Під його диктовку заяву написав. Трохи поміркувавши, зажадав заяву назад. А коли повернувся до Дніпропетровська, довелося писати ще один лист – з відмовою – у Федерацію футболу СРСР.
Але в Динамо щодо мене були налаштовані серйозно. Тільки-но дізналися, що перебуваю на строковій військовій службі, відразу ж наказом перевели до Києва. У Дніпрі розлучатися зі мною також категорично не хотіли. І почалося! Дійшло до того, що з Києва погрожували в’язницею за дезертирство. Доводилося ночувати у друзів – "бобик" із представниками правоохоронних органів регулярно під'їжджав до мого дому і чекав мене.
Так тривало до січня 1979 року, коли отримав виклик у збірну України на Спартакіаду народів СРСР. За мною почали стежити вже в поїзді. На київському вокзалі взяли і відвезли в частину. У казармі видали форму та чоботи. Незабаром на стрільбище потрапив. Навіть довелося трохи постріляти. Погода моторошна – сльота, мокрий сніг. Температура – близько нуля. По боках – спалахи…
У казармі відбарабанив 18 днів. На 19-й до мене приїхав тренер Динамо Михайло Коман. Відразу сказав йому, щоб діставав папір та ручку – для написання заяви. Знаєте, чому не хотів у Динамо переходити? Не було впевненості, що зможу відразу заграти у Києві в основному складі. А в Дніпрі у мене на той час усе якраз налагоджувалося".
Індивідуальне визнання
"Захисники нечасто визнавалися найкращими футболістами СРСР, – констатує Дем'яненко. – У 1980 році ця вершина підкорилася Сашку Чівадзе. Моя черга настала п'ять років потому. До речі, цієї моєї індивідуальної нагороди могло й не бути. Наприкінці 1984-го надумав повертатися у Дніпро...
Буряк, Дем'яненко, Блохін, Безсонов
У мене серйозно захворів батько, я хотів перебувати поруч із ним. Та й Володимир Ємець наполегливо запрошував мене у Дніпропетровськ. Але Лобановський все-таки вмовив залишитися в Києві. Сказав: "Толя, ти потрібен команді. За батька не хвилюйся. Ми зателефонуємо, кому потрібно, – за твоїми батьками доглянуть". У підсумку, я залишився в Києві і став найкращим футболістом країни".
8 тисяч німецьких марок
"Наприкінці 80-х більшість футболістів Динамо хотіли продовжити клубну кар'єру у Західній Європі. У мене були пропозиції від серйозних клубів, – зізнався Анатолій Васильович. – У 1988 році запрошували в Рому. Сказали, що гратиму в Римі атакувальним захисником. Не склалось.
У підсумку, в 1991 році довелося їхати в німецький Магдебург, який виступав у другій Бундеслізі. Тоді у Динамо зарплата складала 500 доларів. З преміями доходило до тисячі. А в Магдебурзі за контрактом заробітна плата – 8 тисяч марок, плюс бонуси. У Магдебурзі був вражений побутом німців. Німеччина тоді тільки-но об'єдналася. Щоб відчути різницю, достатньо було проїхатися східною і західною частинами країни.
Як українці феєрили у Бундеслізі. Топ-20 фото "старої школи"
Шкода, що ми не виконали поставлене завдання. Після Магдебурга їздив до Бельгії, середнячок місцевого чемпіонату запропонував підписати контракт. Але в підсумку я опинився у польському Відзеві – мій приятель знав власника клубу. У Лодзі отримував 5 тисяч доларів на місяць".
Лобановський
"Спочатку Валерій Васильович, всупереч моїй волі, поставив мене на позицію лівого захисника, хоча я вважав за краще виступати праворуч, – каже Дем'яненко. – У підсумку, після двох матчів за "дубль", вже почав грати в основі. А далі все пішло "по накатаній". За збірну зіграв 80 матчів. Потім працював помічником Лобановського у Динамо.
У 80-х в Динамо була традиція. Увечері на базі збиралися в умовленому місці – розслабитися. Випивали. І ось уявіть ситуацію. Ми зібралися, вже налили в стакани. І тут стукіт у двері. Всі відразу напружилися. На правах капітана грізним командирським тоном запитую: "Прізвище, ім'я, по батькові?". У відповідь чую з розстановкою: "Валерій Васильович Лобановський".
З легендарним українським тенісистом Андрієм Мєдвєдєвим (у центрі)
Або ще один епізод на цю тему. Якось Динамо вирушило у США на один із комерційних представницьких турнірів. Додому поверталися з Лос-Анджелеса. У "дьюті-фрі" один з одноклубників купив пляшку горілки. Розплачується вже. Чує, його ззаду хтось за руку смикає. Невдоволено розвертається, а там – Лобановський. Дивиться на гравця і запитує: "А це що таке?". Хлопець не розгубився: "Додому везу – як сувенір". Валерій Васильович подивився на нього і хмикнув: "Гаразд, тільки після прильоту покажеш мені цей сувенір".
Рінкона оштрафували на 100 тисяч доларів
"Хтось вважав, що, як тренер, я занадто м'який. Не згоден із цим, – наголошує Анатолій Васильович. – Коли потрібно було покарати футболіста, майже завжди це робив.
Пригадую історію під час перебування на посаді головного тренера Динамо: бразилець Діого Рінкон запізнився на збір команди на 10 днів. Був оштрафований на 100 тисяч доларів. Ми з президентом клубу виробили систему штрафів. Найбільш проблемними гравцями у Динамо для мене були Рінкон, Родріго і Алієв".
ДОСЬЄ
Анатолій Дем'яненко
Народився 19 лютого 1959 року у Дніпропетровську. Заслужений майстер спорту СРСР (1986).
Виступав за команди: Дніпро Дніпропетровськ (1976-78), Динамо Київ (1979-1990, 1992), Магдебург, Німеччина (1991), Відзев Лодзь, Польща (1991-92).
Досягнення: 5-разовий чемпіон СРСР (1980, 1981, 1985, 1986, 1990). 4-разовий володар Кубка СРСР (1982, 1985, 1987, 1990). Володар Кубка Кубків УЄФА (1986). Віце-чемпіон Європи (1988). Чемпіон Європи серед молодіжних команд (1980). Учасник трьох чемпіонатів світу (1982, 1986, 1990). За збірну СРСР провів 80 матчів (4-е місце в історії збірної), забив 6 м'ячів. Найкращий футболіст СРСР (1985).
Дем'яненка називали футболістом "з двома серцями" через його невтомну човникову роботу на лівій бровці поля.
Тренерська кар'єра: Динамо Київ (2005-07), Нефтчі Баку, Азербайджан (2008), Насаф Карши, Узбекистан (2010-11), Волинь Луцьк (2012-13). З лютого 2016 року очолює ветеранську збірну України.
Тренерські досягнення: чемпіон України (2007), володар Кубка України (2006, 2007). Найкращий тренер України (2007). З Насафом у 2011 році виграв Кубок АФК (Азійської конфедерації футболу) – другий за значенням футбольний клубний турнір в Азії.
Максим Розенко, спеціально для Футбол 24
показать скрыть