Terra Incognita. 10 несподіваних відкриттів мундіалю
Увазі шанованому читачеві Футболу24 пропонується «антипопсовий» топ-ліст маловідомих широкому загалу гравців, котрі своєю грою на ЧС-2014 заслужили визнання.
Споживацьке суспільство, у якому ми з вами живемо, з легкістю перетравлює рясні інформаційні подачки, якими так і рясніють ЗМІ, поступово виробляючи звичку «хавати» лише ті чи інші інгредієнти, і в той же час розвиває глибоку алергійну реакцію на все, що на перший погляд здається прісною, позбавленою секретного інгредієнта трапезою. Пересічний уболівальник охоче відгукнеться на пропозицію не упустити можливість на власні очі побачити черговий голеадорський рекорд Мессі, нову стильну зачіску КР7 чи черговий урок футбольного фрістайлінгу від Неймара. Водночас, пропозиція переглянути гру умовних Македонії та Парагваю викличе у новоявлених футбольних снобів лише гострий рвотний рефлекс.
Даремно ж ви так, панове лже-гурмани! Інколи навіть у скромній забігайлівці з непримітною вивіскою та невибагливим меню можна стовідсотково задовільнити свій апетит та приємно здивуватися тристоронній пропорції «ціна» - «очікування» - «результат». Пропонуємо уболівальницькій армаді сайту підбірку гравців-учасників бразильського мундіалю, які не підписують мільйонних рекламних контрактів, не посміхаються нам з обкладинок шкільних зошитів, однак своєю грою, яку ми зараз можемо спостерігати на стадіонах колишньої колонії Португалії, а нині – найбільшої держави Латинської Америки, змусили заговорити про себе.
N.B. Головна передумова потрапляння в рейтинг – відсутність у футболіста будь-якого нальоту гламурності, епатажності чи всеєвропейської популярності.
1. «Блауграна» з Еквадору
Хуан Карлос Паредес, Еквадор,26 років
Правий захисник «Барселони» (Гуаякіль) є одним із стрижневих виконавців у колективі Рейналдо Руеди. Крайній оборонець входить в категорію недоторканних у своїй збірній, стабільно появляючись у стартовій одинадцятці. І хоча «Амарільос» достроково припинили свої виступи на цьогорічному чемпіонаті, пропустивши вперед очікуваних фаворитів свого квартету – Францію та Швейцарію, важко відшукати в цьому вину Паредеса. Під час матчів групового турніру Хуан Карлос здебільшого був зациклений на виконанні своїх прямих обов’язків – надійній грі в захисті (хоча й сходити вперед наш герой мастак – пригадайте Швейцарію), і впорався із ввіреним йому завданням на високу оцінку, не дозволяючи розгулюватися по своій території ворожим вінгерам. В останньому поєдинку Еквадору після вилучення Антоніо Валенсії Паредес де-факто виконував функції третього центрального захисника – та навіть у такій ситуації не вдарив у грязюку. Навряд чи хтось здивується, якщо влітку оборонець підпише контракт із європейським клубом, хай навіть і не надто високого польоту; зокрема, Sky Sports ще перед початком турніру розвідав про інтерес до Паредеса з боку улюбленого клубу Елтона Джона – «Уотфорда».
2. Не той Валенсія
Еннер Валенсія, Еквадор, 25 років
Головною зіркою еквадорського націоналу вже котрий рік підряд вважається півзахисник «Манчестер Юнайтед» Антоніо Валенсія. Очікувалося, що саме манкуніанець (хай навіть той і провів посередній сезон, як, втім, і вся «диявольська» рать) стане головним конструктором, рушієм та завершувачем атакувальних потуг латиноамериканців. Дзуськи! У Бразилії Валенсія виглядав так, наче й не скидав червоної футболки, - блідо й непереконливо. На щастя для еквадорців, непосильну для Антоніо ношу лідера цілком успішно взяв на свої плечі його однофамілець із мексиканської «Пачуки». Варто відзначити, що передбачити такий розвиток подій було цілком можливо: Еннер провів відмінний (причому дебютний!) сезон у складі своєї команди, наколотивши одразу 23 голи в 27 матчах (12 – у регулярному чемпіонаті, 6 – на стадії плей-офф та ще 5 – в Копа Судамерикана), допомігши «Пачуці» стати віце-чемпіонами Мексики). Гольову серію Валенсія-другий продовжив і в Бразилії, забивши усі три голи Еквадору. Незважаючи на не вельми видатні анотрпомнетричні дані (174 см росту, 74 кг ваги), Еннер володіє іншими футбольними чеснотами – швидкістю, атлетичністю та витривалістю, що довзоляє йому нав’язувати боротьбу захисникам впродовж усієї гри та нерідко виходити переможцем. Через манеру гри Валенсію порівнюють з відомим колумбійським нападником Фаустіно Аспрільєю.
3. Фламандський «афробандерівець»
Дівок Оріджі, Бельгія, 19 років
Перед стартом мундіалю про золоте покоління бельгійського футболу, поява якого стала можливою завдяки грамотній політиці тамтешньої федерації, не говорив лише лінивий. Серед всієї констеляції бельгійських талантів прізвище 19-річного Дівока Оріджі виглядало таким собі астрономічним карликом на фоні червоних гігантів. Скептицизм щодо ставки на юнака (хоча вихідці з Африки задовго до досягнення повноліття можуть дати фору дорослим чоловікам в антропометрії) підсилювався і тим фактом, що до мундіалю нападник виступав лише за молодіжні бельгійські збірні. Однак ставка Марка Вільмотса на амбіційного, спраглого до великих футбольних успіхів форварда повністю себе виправдала. В усіх матчах «червоних дияволів» Оріджі вносив у гру додатковий темп та загрозу воротам суперника, появляючись на полі. А гол Ігорю Акінфєєву надовго зробив Дівока персоною грата в Україні (хоча й інспірував чутки про зв’язок футболіста з бельгійським осередком «Правого сектору»). Жарти жартами, однак не доводиться сумніватися в тому, що гравець, на рахунку якого наразі більше голів, аніж в основного наконечника атак бельгійців Ромелу Лукаку, може повторити долю свого колишнього одноклубника по «Ліллю» Едена Азара та здійснити серйозний кар’єрний стрибок в іменитіший чемпіонат, аніж французька Ліга 1. А поки що головною нагородою Оріджі, заробленою на турнірі, є названня на його честь новонародженого дельфінчика в аквапарку Брюгге – за той-таки гол росіянам.
4. Боснійська тінь Мессі
Мухамед Бешіч, Боснія, 21 рік
За декілька місяців до старту чемпіонату прізвище «Бешіч» не фігурувало ані в розширеному списку головного тренера національної збірної Боснії Сафета Сушіча, ані в переліку прізвищ тих, на кого розраховував наставник боснійської молодіжки Владо Ягодіч (хоча за U-21 Мухамед вперше зіграв ще у 18 років), а сам гравець захищав кольори маловідомого в Європі «Ференцвароша» (уболівальники київського «Динамо» зі стажем одразу з пригадають славнозвісний для «біло-синіх» фінал Кубка кубків 1975 року). Виною цьому була занадто конфліктна натура самого гравця, котрий спочатку примудрився вступити в перепалку з керманичем німецького «Гамбурга» Торстеном Фінком, за що й був відправлений в угорське заслання, а потім - і з вищезгаданим Ягодічем. Тим не менше Бешіч, який народився у Берліні, завжди наголошував, що гратиме винятково за свою рідну збірну. Можливо, саме патріотизм Мухамеда, помножений на його високий рівень гри, і призвели до того, що Сафет Сушіч пробачив вільнодумця та міцно інкорпорував його в ігрові структури боснійської збірної. За довіру до себе Бешіч віддячив старанною грою на позиції опорного півзахисника, а бенефісом 21-річного хавбека став матч проти Аргентини, коли головна зірка «асбі-селесте», а по сумісництву – чотириразовий володар Золотого м’яча була практично наглухо закрита роботящим боснійцем. І хоча гол Мессі виявився вирішальним у тій грі, інтернет-меми, де Мухамед переслідує Ліонеля на всіх його селфі-фотографіях, довго користувалися великою популярністю в мережі.
(ДАЛІ БУДЕ,,,)
показати приховати