"Сиділи на згарищі моєї колекції на піддонах з цегли і дивилися матч Чорноморця. Нас було осіб 500". Зворушлива історія про унікальний музей футболу в Одесі

"Сиділи на згарищі моєї колекції на піддонах з цегли і дивилися матч Чорноморця. Нас було осіб 500". Зворушлива історія про унікальний музей футболу в Одесі
Міша Болгарин. Фото: Іван Вербицький

Зі своєю колекцією футбольних раритетів "Футбол 24" ознайомив її власник, фанат і колекціонер Міша Болгарин.

Цими вихідними Одесу заполонили тисячі футбольних вболівальників з усіх куточків України. Одні приїхали підтримати в матчі Суперкубка Динамо, другі Шахтар, а інші просто бажали подивитися футбол і гарно відпочити. Звісно, вся ця армада скупчилася районі Дерибасівської, Потьомкінських сходів, на Думській площі, створеному нещодавно надзвичайно красивому Турецькому парку, вздовж морського узбережжя, на пляжах врешті-решт. Кав’ярні, паби і ресторани в ці дні були забиті. Не дивлячись на дорожнечу (дешевше ніж за 30 гривень у центрі Одеси пива не знайдете), вільних столиків було вкрай мало.

Люди відпочивали так, як то прийнято в курортному місті. І мало хто з них знав, що на вулиці Небесної сотні (колишня Жукова), в районі, трохи віддаленому від морського узбережжя, поруч із ринком "Селянка" є унікальний футбольний музей, аналогів якому в нашій країні немає. Створив його відомий в Одесі фанат Міша Болгарин на місці, в бік якого порядна людина не повернулася б. Там було щось схоже на скверик. Засмічений настільки, що ставало моторошно. Нині вся ця територія облагороджена, сквер перед музеєм став приємним місцем відпочинку – з альтанкою, спортивним і дитячим майданчиками. Музей, до слова, постав на місці так званого волейбольного майданчика. Волейболу на ньому не грали давно. Зазвичай то було місце, де люди після новорічних свят скидали розібрані ялинки.

Алея...

..і її автор

Безпосередньо ж до музейних сходів прямуємо вздовж Алеї футболу, попереду якої за копією "Золотого м’яча" встановлено пам’ятник трьом його володарям з України – Олегу Блохіну, Ігорю Бєланову і Андрієві Шевченку. За їхніми спинами по обидва боки на постаментах стоять головні трофеї світового і українського футболу, внизу, на п’єдесталах вирізьблені назви усіх їхніх володарів. Бракує лише Кубка світу. "Андрій Шевченко, побувавши у нас, пообіцяв у 2018 році здобути разом зі збірною України і привезти сюди оригінал" - жартує Міша Болгарин. Якщо ж серйозно, то копія світового кубка ще в роботі. Майстер, який взявся за виготовлення трофеїв, дарує їх музеєві безкоштовно.

- На відкриття цього музею мене надихнула поїздка на чемпіонат світу-2006 до Німеччини, - розповідає одесит з болгарським корінням Еммануїл Ганєв, той самий Міша Болгарин. – Коли повернувся, довго був під враженням. Розповідав про свої емоції друзям. А ті підколювали, мовляв, чому лишень хизуєшся, а нічого не робиш? Річ у тім, що вже тоді мав величезну футбольну колекцію, одних шарфів у якій налічувалося 1050.

Вирішив щось справді створити. Знайшов кімнату площею 55 квадратних метрів. Свої ідеї тримав у таємниці, зберігав інтригу. Закінчив роботу в 2009 році і на свій День народження запланував відкриття. На нього запросив найближчих друзів з футбольного світу. Їх виявилося так багато, що навіть рідному братові місця забракло.

Одним з тих, хто приїхав на те відкриття, був камерунець Нгаха Колінс. Тоді він виступав за луганську Зорю. Клуб потерпав від безгрошів’я, зарплати футболісти не отримували місяцями. Колінс встиг одружитися на українці, дружина подарувала йому дитину. Найбільше радувала та ситуація тещу Нгахи, для якої шоком було вже саме розуміння, що донька одружилася на африканцеві. А тут ще й виявилося, що в африканця немає грошей. "Коли запитував друзів, як там Колінс, мені відповідали: "Ти бачив колись блідого негра?" - згадує Міша Болгарин.

На відкриття музею Колінс приїхав на милицях. На додачу до всіх бід він ще й травмувався і хотів у Одесі трохи відволіктися. "Намагався приділити Нгасі увагу, розвеселити його, співав пісню про "шоколадного зайку", - розповідає Міша. – Наступного дня зателефонував, щоб запитати, чи нормально камерунський друг доїхав до Луганська. "Моню, всю ніч не спав, болить голова" - відповідає Коля. "Ти що впав, вдарився, ногу пошкодив?" - не вірю і перепитую. П’ять хвилин Колінс говорив про голову, а я про ногу, поки не вияснили, що голова Нгаху болить від побаченого. Він сказав, що ще ніколи не бачив такої кількості футбольних пам’яток".

- Всі ми, одесити – діти Жванецького, – каже Міша Болгарин. – Гостям ми завжди раді і зустрічаємо їх вельми ґречно. Наші двері завжди відкриті. Правда, наступного разу з порожніми руками нікого не впускаємо. Маю на увазі футбольну атрибутику. Тож поступово музей наповнювався все новими й новими подарунками від людей футболу. Місця у кімнаті площею 55 метрів почало бракувати. Бо стелажами з частинками життя знаних особистостей обріс навіть кабінет директора. Почав роздумувати над розширенням.

Однак планам не судилося збутися через велику біду. В жовтні 2013-го кухарка бару, який межував з Музеєм футболу, трохи відволіклася на сервірування столів і не помітила, як на кухні загорілася сковорідка. В наслідок масштабної пожежі до тла згорів не лише бар, а й музей Міші Болгарина. З попелища вдалося вийняти лише медалі, подаровані Юрієм Никифоровим. Серед них медаль чемпіона світу серед юніорів, срібна медаль чемпіона Європи серед юніорів, медаль чемпіона Росії і чемпіона Нідерландів. З решти експонатів не вціліло майже нічого.

Автор був у відчаї. Колекція, якій він присвятив життя, зникла майже миттєво. Життя немов зупинилося. Благо, підтримали у важку хвилину Еммануїла Ганєва друзі – вболівальники, футболісти і функціонери. Вже наступного дня після пожежі охоронці ринку почали телефонувати й розповідати, що зупиняються люди на машинах і в’яжуть на шлагбаумі та воротах шарфи.

– Коли приїхав сам, застав хлопця, який якраз пов’язував чергову "розу", згадує Міша Болгарин. – "Що ви робите?" – запитую. "Ви що не читаєте інтернету? Тут у Міші Болгарина музей футболу згорів, – чую відповідь. – Ми об’єдналися і в’яжемо шарфи". Коли дізнався, що то за фанатське угрупування ініціювало таку акцію, зателефонував їхньому лідеру. Запропонував зустрітися під час наступного виїзного матчу Чорноморця. На місці, де був музей. Встановив там телевізор, а брат привіз вина, хліба і бринзи. Зібралося осіб 500. Не лише фанатів, а й колишніх футболістів, були навіть депутати міськради, чиновники з міської громади. Ми розсілися на піддонах з цегли, дивилися футбол і розмовляли. Тоді мені принесли близько 300 шарфів, а також іншої футбольної атрибутики. Але головне не те. Тоді зрозумів, що маю підтримку, що те, що робив, комусь потрібне. Тому є сенс займатися музеєм далі, відновлювати його.

Листопад 2013-го. Колишній гравець Чорноморця, а нині православний священник Андрій Кирлик освячує місце, де мали відновити згорілий музей

Невдовзі до Міші Болгарина приїхав заступник мера Одеси. Подивився на складені в кутку зібрані заново речі, запитав про плани відновлення й запропонував об’єднати зусилля. Мовляв, у програмі розвитку міста закладено будівництво поруч із тим місцем, де знаходився/знаходитиметься музей футболу, сквер. "Який сквер? Я винен півмільйона гривень!" - не розумів Міша Болгарин. Після цих слів його запросили в мерію. "Коли ділився своїми думками, на мене дивилися, наче на божевільного, згадує Еммануїл Георгійович. – Але план все ж накреслили і передали його архітекторам".

Менш ніж через рік після пожежі, 2 вересня 2014-го, у день 220-річчя Одеси відбулося відкриття скверу "Історія футболу". Після того впродовж 2015 року в зв’язку з українсько-російською війною роботи були заморожені й відновлені лише наступного року. Тому й відкриття оновленого музею, який нині має площу 300 квадратних метрів, відклали аж до 2016 року.

Вхідні двері захищає фрагмент огорожі зі старого стадіону "Чорноморець"

Входом безпосередньо в приміщення музею слугує ширма зі зображенням виду, який виникає перед футболістами при виході з тунелю одеського стадіону

Перша зала присвячена історії одеського футболу, починаючи з 1878 року, коли гру на терени Південної Пальміри привезли англійські моряки

Футбольні пам’ятки Віля Сулими, зірки одеського футболу 50-х років, Еммануїлові Ганєву презентувала донька футболіста

Стелаж 3D, на якому встановлені трофеї турнірів різного рівня

Ігореві Бєланову присвячений окремий куточок. Найближчим часом Ігор Іванович збирається передати музеєві всі свої регалії, а "Золотий м’яч" виставляти в окремо відведені дні

Історія чемпіонатів світу від одного з одеських вболівальників. Ручна робота

Колишній президент Чорноморця Григорій Бібергал, який живе у США, презентував музеєві свій подарунок на 60-річчя – картину з футболками, на яких справжні підписи Пеле і Марадони

Міша Болгарин розміщує в музеї й колекції своїх колег. Ігор Мотов на прізвисько Кіт, представник одеського ультрас-руху, привіз у музей вісім мішків. У них знаходилася 381 футболка з плечей футболістів і з автографами цих гравців на них. Нині ця колекція розширилася до 461-ї футболки

Колекція значків генерального директора луганської Зорі Сергія Рафаїлова

Наразі в музеї 2045 футбольних шарфів. На момент пожежі їх було 2876

Колишній воротар київського Динамо і одеського Чорноморця Юрій Роменський теж презентував для музею чимало своїх футбольних реліквій

Суддівський светр з автографом П'єрлуїджі Колліни

Свої автографи гості залишають на спеціально адаптованих для цього віконних жалюзі

До відставки Колліни. Сім років балансування між "київськими", "донецькими" і принципами професіоналізму

Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
4
час
:
34
мин
Шальке
16:30
Фрайбург
Угадай исход матча
Залиште відгук