Підбитий пілот
Торрес, почувши про пента-трик Мессі в Лізі Чемпіонів, вирішив накласти на себе руки. Однак не зумів поцілити в петлю.
(с) Народна творчість
Йшла 63-тя хвилина матчу. До прийнятного рахунку господарям бракувало одного забитого голу. Наступний крок тренера вгадати було неважко – на поле виходив свіжий форвард…
Ще зовсім недавно персона Фернандо Торреса в будь-якого захисника викликала якщо не страх, то принаймні азарт – кому ж не хочеться кинути виклик одному із найкращих нападників світу, чинному чемпіонові світу та Європи? Тепер усе по-іншому. Хто тільки не насміхається з цього футболіста, а разом із ним із власника «Челсі» Романа Абрамовича. Вклавши 50 млн. фунтів, за 14 місяців отримати дивіденди в розмірі 5 голів… Це катастрофа!
Вчора ввечері El Niño вийшов, знову подарувавши поживу для роздумів. Ніби й той самий Торрес. Все з ним гаразд. Поборотися, відтіснити захисника, прийняти м’яч, віддати зручний пас, пробити чи то ногою, чи головою, піти в обіграш нехай навіть трьох опонентів – він усе це вміє і він усе це робить. Але от коли в овертаймі виникла нагода забити (нехай гострий кут, але ж порожні ворота!), Фернандо схибив. Знову безбожно лажанув, давши своїм недоброзичливцям чергову нагоду позловтішатися.
Я не належу до їхньої когорти. Швидше навпаки. Торрес – один із моїх улюблених форвардів, іще з часів «Атлетико». Фізика+техніка+душа. Це поєднання завжди є захоплюючим, виграшним, вбивчим. Все пішло якось не так ще перед чемпіонатом світу. Травма чи ні, але на мундіалі грати треба. Він спробував. Мучився, мордувався, але намагався віддати своїй збірній усе, що міг. І віддав. Та саме титул чемпіона світу, здобутий на уколах став ніби якимось переломним моментом…
У вівторок Торресу виповниться лише 28. Ще повно часу для того, щоби грати та перемагати. І чомусь віриться, що так воно й буде. Що ще закриються роти пересмішників; що завершиться дії ліверпульських ляльок вуду (бо, судячи з усього, спаленням футболок там не обмежилися); що Фернандо врешті поверне собі душевний спокій. І останній пункт – найголовніший. Вчора після фінального свистка Ді Матео, немов божевільний бігав по полю, святкуючи перемогу. Бачили як він вистрибнув на El Niño і яким не надто щасливим було в цей момент обличчя форварда? Його не тішать перемоги. Сам футбол не несе йому щастя та радості, що відчувалися в кожному русі того, колишнього Торреса. Такий моральний стан не найкраще підходить для того, щоби повертати собі колишню велич…
Йому потрібно піти зі «Стемфорда». І він уже давно зробив би це, якби не ті кляті 50 мільйонів фунтів. Хто зараз захоче заплатити за нього приблизно таку ж суму, знаючи про 5 голів за 14 місяців? Хіба що сім’я… Мадридський «Атлетико» завжди був для «Малюка» другою сім’єю. Нандо ж відповідав рідному клубові такою ж сентиментальністю. Жодного разу він не поцілував емблеми ані «Ліверпуля», ані «Челсі» – не хотів лицемірити. На «Вісенте Кальдероні» досі обожнюють цього хлопця – свого вихованця, який колись мужньо повертав «матрацників» до іспанської футбольної еліти. Тут – ідеальне місце для реінкарнації великого форварда. Чи є в «Атлетико» гроші на Торреса? Звісно, що ні. Однак у них є Фалькао, якого хоче пів-Європи і за якого Роман Абрамич ще й доплатить...
Це все фантазії, що ґрунтуються на деяких чутках – не більше. Просто надто вже не хочеться, щоби історія одного прекрасного форварда завершувалася так печально. Та й чому лише одного? На 111-ій хвилині зустрічі рятувати матч повинен був уже «Наполі». На заміну вийшов ще один свіжий нападник - Варгас. Чи то пак бліда тінь від того Варгаса, що минулоріч був чи не найкращим футболістом Південної Америки.
Кажуть, підбитим пілотам дуже важко знову повертатися в небо. Однак сильним духом це вдається…
показати приховати