"Маліновський? Не хотів його псувати Першою лігою". Цей тренер виховав десятки зірок УПЛ і знайшов форварда у Мілан

18 апреля 15:30 722 Читати українською
"Маліновський? Не хотів його псувати Першою лігою". Цей тренер виховав десятки зірок УПЛ і знайшов форварда у Мілан
Олег Федорчук

Інтерв'ю "Футбол 24" із Олегом Федорчуком, головним тренером Енергії (Нова Каховка), який попрацював із командами усіх професіональних дивізіонів України.

Одним із відкриттів першої частини сезону УПЛ став Дмитро Шастал, хоча раніше виступав лише на рівні Другої ліги. Свого часу цей хавбек зовсім зневірився у футболі і збирався завершувати професіональні виступи.

Понад 10 років тому Володимир Гоменюк став справжнім відкриттям у Таврії, хоча переїхав у сімферопольський клуб із чемпіонату області.

В обох випадках футболісти мають дякувати долі, що потрапили до Олега Федорчука. Тренерська фішка цього спеціаліста – вміння розгледіти талант.

"Футбол 24" розпитав Олега Вікторовича про його вихованців, роботу у Таврії та життєвий шлях.

федорчук

"Хотів грати у футбол, але потрапив до танкової роти"

– Олеже Вікторовичу, як усе розпочиналося?

– У 12-13 років я мав унікального вчителя фізкультури – Леоніда Яковича Майзеберга, який чудово вмів організовувати спортивні гуртки. Діти прямо-таки тягнулися до спорту. Відбувалися змагання з футболу, волейболу, хокею тощо. Робота Леоніда Яковича надихнула мене на схожу професію. У 13-річному віці я вже чітко знав: хочу бути вчителем або тренером.

"Я штрафував і Сабо, і Фоменка": як Зоря стала чемпіоном СРСР – ексклюзив із 92-річним Германом Зоніним

У дитинстві я займався усеможливими видами спорту, які на той час були доступними у Коростені, але, на жаль, там не функціонувала секція футболу. Тож футбольну майстерність відточував на шкільних змаганнях. Вже у 14 років став капітаном шкільної збірної. Мав ціль – стати професіональним футболістом і вступити до інституту фізкультури, адже розумів, що без практики успішного тренера з мене не вийде.

Навчаючись на другому курсі інституту фізкультури, почав отримувати пропозиції від різних команд. Мав 120 карбованців та стипендію, заробляв на рівні зі своїми батьками.

– Велике значення у вашій кар’єрі відіграла армія?

– У Союзі професіональний спорт розвивався по лінії армії або міліції. Пішовши в армію, я сподівався, що служитиму у спортивних військах. Але спершу потрапив до звичайної танкової роти. Це спонукало проявляти себе у всеможливих видах спорту, аби відбувати не військову, а спортивну службу. Згодом мені запропонували контракт на 5 років із хорошим умовами.

– Як після цього склалася ваша футбольна кар’єра?

– Геннадій Жиздик запросив мене у Металург (Запоріжжя). Я провів у цій команді три місяці, але на мою позицію взяли із Дніпра досвідченого Башкірова. Потім, на запрошення Геннадія Лисенчука, перейшов у миколаївський Суднобудівник. Незабаром цю команду очолив Іван Балан (зараз – один із тренерів Ворскли, – Футбол 24).

– Яким тоді був рівень Другої ліги СРСР?

– Різниця у зарплаті між Першою, Другою та навіть Вищою лігами була незначною. Дехто навіть відмовлявся переходити у Вищу лігу із нижчих дивізіонів. В обласних командах футболіст отримував 160 карбованців, а у Вищій лізі – на 40 більше. Різниця – несуттєва. Основним матеріальним благом була квартира, яку надавали лідерам команд за два роки. Могли й відразу дати житло.

"Ми возили сюди тренерів з Росії – це ганьба". Син Олега Базилевича про тост Лобановського і крах геніального тандему

У кожній із команд були свої лідери, на яких ходили вболівальники. Глядачі заповнювали трибуни практично повністю. Молодих гравців у командах було небагато. Здебільшого грали досвідчені футболісти. Упродовж сезону належало провести понад 50 матчів. При тому, що у заявці було не більше 20 гравців.

– Якою була ваша рідна позиція на полі?

– Мій зріст – 186 сантиметрів. Був доволі стрибучим, гарно грав на другому поверсі. Тож мені найбільше підходила позиція центрального нападника, або центрального захисника. Починав форвардом, потім перейшов на позицію опорного, останні 7 років відіграв центральним захисником.

"Польські гравці вільно пили пиво – це шок для мене"

– Найбільшим вашим досягненням став Кубок УРСР із шепетівським Темпом?

– Важко відповісти. Я б не сказав, що моя ігрова кар’єра була надто успішною. Відсутність школи компенсував бажанням та хорошими даними. Непогана команда була у Луцьку при Кварцяному. Тоді ми чемпіонами стали. Думаю, це мій найкращий період у ранзі футболіста.

– Вже екс-наставник Олімпіка В'ячеслав Шевчук нарікав, що його команду постійно засуджували. Причому, у деяких випадках судді справді визнавали свою провину. Який рівень арбітражу був у часи вашої кар’єри?

– Як то кажуть, бувало, що просто відривали голову. Мене здивував випадок, коли на одному з матчів чергували дві "швидкі". Потім мені розповіли, що одна з них призначалася для суддів. Для того, щоб вони могли безпечно покинути стадіон. Тоді не було телебачення, інтернету, суддя міг просто вбити будь-яку команду.

– У 80-х та на початку 90-х ви грали у Польщі. Наскільки легко було виїхати за кордон у ті часи?

– Все вирішив випадок. Проходив службу у Польщі. Добре себе зарекомендував на спортивних змаганнях. Місцеві клуби запросили грати за них. У той період я вже одружився та мав сина. Розумів, що потрібно шукати для себе кращі умови. Якби не було сім'ї, прагнув би виступати у Вищій лізі, думаючи тільки про спортивний інтерес.

федорчук

– Польський футбол кінця 80-х. Яким він був?

– Думаю, з часом мало що змінилося. Багато силового футболу. Поляки ніколи не були дисциплінованими на полі, завжди емоційні. Для мене стало шоком, коли у роздягальні футболісти вільно пили пиво. Українські гравці пили навіть більше, ніж вони, але не робили цього прилюдно. Польські тренери не були настільки вимогливими, як в УРСР. Тож рівень футболу навіть у Другій радянській лізі був вищим.

– А як щодо фінансових умов?

– Я отримував 500 карбованців, якщо перерахувати на радянські гроші. Мешкав у квартирі, де син вчився їздити на велосипеді. При цьому мав можливість привозити речі, які у Союзі коштували в 3-4 рази більше, ніж у Польщі. Тоді був час такий. Всі цим займалися.

"Приглянувся Кутузов, який потім перейшов у Мілан"

– З чого почався ваш тренерський шлях?

– Після завершення кар’єри гравця у 1991-му я набрав талановиту молодь 1981 року народження з усього Києва. З цими хлопцями досягнув результату на столичному рівні та міжнародних турнірах. Заявив про себе у ролі тренера. Тож мені запропонували створити другу команду в Оболоні. Згодом отримав пропозицію працювати із першою командою "пивоварів".

– Доволі гучно ви заявили про себе в Нафкомі...

– Це був суто комерційний проект. Упродовж двох років ми заробили на трансферах понад 500 тисяч доларів. Велика сума, як на ті часи. Запрошували тільки талановиту та перспективну молодь. Середній вік команди становив 19 років. А вже у Першій лізі він збільшився до 20 років. У Кубку України ми обіграли Карпати. Гідно протистояли Таврії.

– Запрошення у Таврію стало для вас несподіванкою?

– Розмови про це були раніше. Я вже готувався до роботи у Вищій лізі. Мене запрошували три клуби, але найбільш наполегливою була саме Таврія. Проти кримчан ми зіграли вдало в Кубку України. Програли тільки в додатковий час – гол забив Едмар. Таврія перебувала на останньому місці чемпіонату, тож я отримав повний карт-бланш. Вважаю, що мій період у цьому клубі був доволі успішним.

– Як вам працювалося у Сімферополі?

– Що вищий рівень гравців, то простіше працювати. Я не боявся відповідальності, не боявся вдарити обличчям у болото. Пройшов школу Першої та Другої ліг, тож мав певний досвід і контакти. Набрав гравців із нижчих дивізіонів. Той же Гоменюк взагалі ніде не грав серед професіоналів. Високий рівень амбіцій футболістів багато в чому посприяв. Вони доволі тривалий час після цього грали на високому рівні.

– Чому наступний сезон видався провальним?

– Стяло завдання вийти в єврокубки. Це тиснуло на гравців. Частина провідних футболістів покинула команду. Бразильці запізнилися із відпустки. Команду захитало. У такій ситуації винний тренер.

– Як почувається тренер, який після Вищої ліги повертається у Першу або Другу лігу?

– Бути тренером – моє покликання. Отримую задоволення від своєї професії. Я вчився на тренера, а не на тренера великих команд, тому роботою не перебираю. Працюючи у нижчих лігах, я підготував багато гравців для Вищої ліги. Можливо, саме в цьому моє покликання.

"Женя тренувався у спортзалі, де було холодніше, ніж на вулиці". Як Коноплянка прийшов у футбол і чому він кращий від Ярмоленка

Відкрию таємницю: найбільше у фінансовому плані я заробив саме як дитячий тренер. Великі клуби зацікавлені в тому, щоб найкращі молоді таланти були саме у них. Тому, звичайно, звертаються до тренера та максимально його мотивують, щоб він допоміг у цьому.

– У вашій біографії є період скаутської діяльності. Розкажіть про це детальніше.

– На початку 2000-х одна румуно-італійська агенція запропонувала шукати для неї гравців. Вектор пошуку – Східна Європа. Належало переглядати можливих футболістів, збирати про них інформацію. Пригадую, у молодіжній збірній Білорусі приглянувся Кутузов, який потім перейшов у Мілан. Фінансові умови виявились хорошими, але я ж – тренер. Діяльність скаута була не для мене.

"У Миколаєві вивішували банер "Эксперт, уходи"

– Який сьогодні рівень футболу у Другій лізі?

– Футбол підіймається на місцях. Так само, як і аматорський футбол. Рівень фінансування та кількість команд зростає. У Херсонській області є 10 полів високої якості. Варто збільшити число клубів і забрати обов’язкові умови підігріву та кількості глядачів. Хоч на певний час. Це дасть можливість для розвитку.

– Якими є фінансові витрати на рівні Другої ліги?

– На мою думку, бюджет повинен становити не менше 4 мільйонів гривень. Зарплата – не меншою 10 тисяч гривень. Якщо буде менше, люди банально йтимуть в інші професії. Або ж гратимуть за аматорів, де зароблятимуть більше.

– У чому фішка Херсонської області, що одразу чотири команди – Мир, Енергія, Кристал, Таврія – виступають на рівні Другої ліги?

– Більшість клубів пов’язані з аграріями. Чимало херсонських футболістів раніше грали в Криму. Зараз вони повернулися. Область розвивається. Фермери – люди активні. Тому все це має значення.

– Ви відомі вмінням відкривати молодих футболістів. Назвіть своїх найкращих вихованців...

– Андрій Корнєв, В'ячеслав Шарпар, Володимир Гоменюк, Олександр Ковпак, Іван Козоріз, Валерій Іващенко, Володимир Бондаренко, Федір Прохоров, Віктор Мельник, Максим Старцев, Сергій Литовченко, Михайло Сергійчук, Андрій Пилявський, Дмитро Шастал, Дмитро Немчанінов, Дмитро Козьбан, Денис Фаворов, Сергій Воронін, Артем Старгородський, Дмитро Козаченко.

– На що ви насамперед звертаєте увагу у футболістах?

– Життєва позиція, характер, внутрішня агресія, мотивація. Важливо, щоб людина була чесною та хотіла працювати. Все інше можна набути.

– Коли ви працювали у вінницькій Ниві, до вас на перегляд приїжджав Руслан Маліновський. Не розгледіли у ньому талант?

– Дитячий тренер попросив переглянути Маліновського, бо він перебував без клубу. У 16 років грати у Першій лізі було вкрай складно. Тим паче, конкуренція була високою. Потенціал у Руслана був помітний відразу. Я не хотів псувати його кар’єру Першою лігою.

– Зараз багато говорять про довіру молодим гравцям. Є приклади Луніна, Зінченка, Маліновського, які вже грають в Європі. У Динамо розкрився ряд молодих гравців. Чому ця тенденція проявляє себе не в повному об’ємі?

– Однозначно, що належить збільшити кількість команд. Футболу потрібна масовість. Тільки так молоді гравці повинні отримувати свій шанс. Дві команди у півфіналі Кубка України тільки підтвердили, що рівень Першої ліги не такий вже й низький. Вважаю, що треба розширювати і УПЛ, і Першу, і Другу лігу.

– Відходить покоління тренерів 90-х. Зараз настає покоління 2000-х. Чому у нас так мало довіряють молодим спеціалістам? Де нові Лобановські, Кучеревські, Носови, Прокопенки?

– Не варто все прив’язувати до віку. У цій професії вік – не головне. Тренер або є, або його немає. Безперечно, потрібен досвід. Луческу повністю розкрився тільки після 60 років.

Без Реброва, Ротаня та Шевчука: топ-8 найкращих молодих тренерів України

Потрібно більше довіряти молодим. Своєю чергою молодим тренерам не варто чекати суперпропозицій, а йти працювати в Першу, Другу лігу, чемпіонат дублерів. Тільки там можна сформуватися, як тренер.

– Ви також відомі, як експерт, і не боїтеся називати речі своїми іменами. Наскільки важко бути експертом в українському футболі?

– Це все непросто. У Миколаєві вивішували банер "Эксперт, уходи". Експерт – це людина, яка має досвід роботи тренером або футболістом, а ще краще – і тим, і іншим. Найголовніше – йому мають довіряти. Я можу бути необ’єктивним тільки щодо гри Ліверпуля. Неприємно, що у нас багато говорять про самого експерта, а не про те, що він говорить. Поки у нас немає культури дискусії. А передбачити у футболі абсолютно все – просто неможливо.

– Між Києвом та Новою Каховкою – 650 кілометрів. Не було боязко їхати так далеко без сім'ї?

– Я категорично не можу без роботи. У мене сім'я велика, її потрібно забезпечувати. Зараз життя дороге. Мене запрошував сам мер Нової Каховки Володимир Коваленко. Коли тебе кличуть, коли створюють умови, то відстань не має значення.

– Ви згадали про сім'ю. Розкажіть про найрідніших.

– Я одружений вже 38 років. Сину – 36 років. Середня донька народила мені двох онуків-близнят. Працює фітнес-тренером. Молодша донька займається мистецтвом. Я задоволений власною сім'єю. Всі реалізували себе, всі – з характером. Я вдячний власним батькам, які ось недавно відзначили 80-річний ювілей, за те, що вони мене виховали таким, яким я є. Я – щаслива людина.

Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24

"Заради БАТЕ віддав усі гроші, які заробив в Одесі". Олег Дулуб – про Карпати, допомогу Димінського і прогрес Кравця

Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
29
мин
Болонья
21:30
Наполи
Угадай исход матча
Залиште відгук