П’яніч: Після Кубку Італії ми плакали, але тепер усе минулося
Один із героїв збірної Боснії та Герцеговини, яка дебютуватиме на мундіалі, а також старту чемпіонату Серії А розповідає про себе та свої досягнення.
Вперше П’яніч зіткнувся з глобальними змінами у своєму житті, коли його сім’я, втікаючи від громадянської війни у рідній Боснії, перебралася до Люксембургу. Остання ж "революція", навпаки, виявилася грандіозним святом – 15 жовтня збірна Боснії вперше в історії здобула путівку на чемпіонат світу! Міралем згадує той щасливий момент з особливим ентузіазмом, хоча і клубна кар’єра розвивається найкращим чином: хто б міг подумати, що усе так обернеться для "Роми"?! Літом П’яніча нещадно критикували тіфозі, багато хто навіть включав до списку обов’язкових трансферів на вихід, а зараз неможливо уявити центр поля команди Руді Гарсії без боснійця, який встигає все: в атаці, в обороні, у конструюванні, у реалізації – всюди!!!
- Вперше в історії збірна Боснії зіграє на чемпіонаті світу. Що Ви відчули у вечір такого досягнення?
- Ми не мали права на помилку. Наша країна багато страждала і у всіх футболістів, які виросли за межами Боснії, як я чи Джеко, було нестримне бажання подарувати співвітчизникам велику радість. Нам усе вдалося завдяки підтримці вболівальників – на останній матч прийшло 50 тисяч. Ми грали для цих людей!
- З Боснії у Люксембург, потім у Францію та Італію. Ваша сім’я живе з Вами у Римі?
- Я народився у Боснії, але виріс у Люксембургу, куди переїхав у віці одного року, у 1991-ому, ще перед війною. То мій другий дім, оскільки там і досі живуть мої рідні: батьки, сестра Еміна та брат Мірза. Але вони часто приїжджають до мене у гості – дуже сумую за ними.
- А до Боснії повертаєтесь, окрім матчів за збірну?
- Коли повернувся вперше, бачив американські танки на вулицях, хоча війна уже закінчилася. Мої дідусі та бабусі й досі там живуть, у період відпустки завжди їду до них у гості. Мені подобається там бувати, зараз порівняно нормальна обстановка…
- Враховуючи, що у житті футболістів часто відбуваються зміни, де б Ви хотіли жити у майбутньому?
- Ще не знаю, але Сараєво мені, справді, дуже подобається. У мене точно там буде будинок, окрім того, що у Люксембургу, поряд з моїми рідними. Не можу жалітися на теперішнє місце проживання, адже Рим – найкраще місто серед тих, де я коли-небудь жив. Хотів би подорожувати по світу, у мене ще досить часу, щоб зробити вибір.
- Як Ви проводите вільний час у Римі?
- Я вибрав житло недалеко від моря. У місто їду за покупками з моєю нареченою Йозефою або щоб посидіти десь з приїжджими друзями та показати їм рай, у якому я знаходжусь. У мене ще попереду багато римських відкриттів.
- Улюблене місце?
- Площа Іспанії. Завжди ходжу в кафе, яке вибрав відразу після приїзду у Рим. Але краще туди часто не ходити, враховуючи, які дорогі магазини там поряд…. (сміється).
- Продовжуючи тему змін у Вашому житті. Вас вважали одним з кандидатів на трансфер, а тепер Ви стали одним з найважливіших виконавців у команді Руді Гарсії. Навіть вболівальники тепер ставляться до Вас по-іншому. Як Ви пережили ці зміни?
- Ніколи не думав про те, щоб залишити "Рому". Але це нормально, що результати та настрій людей на трибунах впливають на життя футболістів. Проте я та мої партнери на втрачали віру у те, що потрібно продовжувати йти по дорозі, обраній минулого сезону. Перемоги походять з тих далеких часів.
- Дербі у фіналі Кубку Італії ще досі є відкритою раною?
- Не говорячи про всяку брехню, яку розповсюджували про мене, зазначу, що ми, гравці, були серед перших, хто плакав через ту поразку. Але усе минулося. Ми знали, що буде нелегко знову завоювати довіру вболівальників, але попереду є безліч матчів, у яких ми можемо показати себе найкращим чином. Зараз ми щасливі, що можемо подарувати радість тим, хто нас підтримує.
- Що приніс у "Рому" новий тренер Руді Гарсія?
- Команда відчуває впевненість у своїх силах, ми отримуємо задоволення від гри, точно знаємо, що можемо зробити і не боїмося, що дуже важливо. У матчі з "Пармою", коли ми відігралися, усе це яскраво проявилося. Ми також навчилися чекати, вигравати з рахунком 1-0, коли гра не зовсім складається, – це теж позитивна якість.
- Що стимулювало Вас показувати на полі ще більше, ніж до цього?
- Не буду приховувати, що я відчував злість по відношенню до певних людей, чиї слова мене дуже образили. У мене такий характер, що я не дуже люблю демонструвати свої почуття, але у мене завжди було сильне бажання швидко усім довести: "Міралем Пяніч щасливий залишитися у Римі, він готовий викладатися по-максимуму, щоб виправдати надану йому довіру!"
- Ви ніколи не приховували своє захоплення італійським футболом, надаючи йому перевагу перед французьким, де Ви заявили про себе у футболці "Ліона". Чому?
- У Франції грають жорсткіше, а в Італії мене вразив тактичний рівень – тут не знайдеш команди, яка б не була добре вишколеною. Це чудовий стимул для футболіста, бо надихає його ще більше працювати над собою.
- А поза газоном Вам подобається навчатися? Читати любите?
- Не дуже, якщо чесно, навіть у школі не подобалось. Коли усі казали, що хочуть бути лікарем, адвокатом чи інженером, коли виростуть, я міг думати лише про футбол. Ніколи не приховував власні амбіції.
- Ви небагато навчалися, але говорите шістьма мовами: у кого їх більше – у Вас чи у Вашого тренера?
- Говорю італійською так, як запам’ятав на слух, головне, щоб мене розуміли, а також французькою, англійською, люксембурзькою, боснійською та німецькою. У школі завжди тримався на рівні, серед найкращих не був, але й не серед найгірших. А після завершення навчання мені дуже пощастило, бо збулась моя найзаповітніша мрія.
За матеріалами Sport Week
показати приховати