Непомітний переможець
Вшановуємо світлу пам'ять Франсеска "Тіто" Віланови.
Вихованців великих клубів значно більше, аніж місць у першій команді. Для багатьох з них перебування у академії овіяної славою інституції залишається найяскравішим спогадом футбольної кар’єри. Спогадом про часи, коли злет на самісіньку верхівку здавався неминучим, а приналежність до клубу — гарантією цього злету.
Здійснення юнацьких мрій та прагнень залежить значною мірою від самого мрійника, від того наскільки самовіданно він йде до її здійснення й не відволікається на «дрібниці», що дуже легко можуть відволікти у будь-якому, а особливому юному віці.
Здійснення юнацьких мрій та прагнень залежить ще й від вчасно отриманого шансу. Тренер, що переводить молодого гравця до першої команди може піти перед наступним сезоном, а новий наставник віддасть перевагу іншому. Сама команда може переживати не найкращі часи й визріти у ній до рівня майстра буде вкрай нелегко.
Вихованець футбольного клубу «Барселона» Франсеск Віланова і Байо дебютував у першому іспанському дивизіоні 6 вересня 1992 року. У дербі. Але не каталонському, а галісійському. Першому за двадцять років. (Що воно таке Тіто відчув ще до матчу, коли автобус «Сельти» закидали камінням).
До першої команди «Барси» Віланова так ніколи і не потрапив. Два сезони (1988 – 1990) він грав за «Барселону Атлетик» (тодішня назва філіалу). У другому з них команда вилетіла з Сегунди й Тіто пішов в оренду до «Фіґереса». Разом з ним клуб Сеґунди Б орендував у «Барси» Жоана Бланкеру та Аурелі Альтіміру. Ситуації у них були різні. Бланкера, наприклад, навіть у другій команді зіграв за сезон всього лише півгодини, а Віланова був одним з ключових виконавців. (25 матчів, 1 гол, у ворота, до речі, «Фіґереса»).
І все одно Тіто стверджував, що перейшов до «Фіґереса» для того, «щоб грати». Вочевидь навіть того ігрового часу, що йому виділіли у «Барселоні Атлетик» Віланові було замало. У «Фіґересі» він справді вкрай рідко пропускав матчі й після двох хороших сезонів нарешті отримав запрошення до еліти. Навряд чи він міг тоді розраховувати на повернення до «Барси». Адже йдеться про 1992-й рік. «Дрім Тім» виграла свій перший чемпіонський титул під орудою Кройффа, здобула перший в історії клубу Кубок Чемпіонів. Двох хороших сезонів у Сегунді Б було б замало для місця у тій команді…
У першому турі чемпіонату Іспанії 1992-1993 у Ла-Коруньї «Депортиво» приймав «Сельту». Клуб з Віго щойно повернувся до еліти й прагнув покласти край майже постійному курсуванню між першим та другим дивізіонами, що стало звичним для «Сельти» у другій половині 1980-х. Коли Віланова переходив до «Сельти» «Барса» на всяк випадок зарезервувала право викупити його за 30 мільйонів песет (теперішній один євро дорівнює 166 песетам).
Єдиний гол у Прімері
У галісійському дербі Тіто з’явився на полі після перерви. «Сельта», у складі якої дебютував у першому дивізіоні Санті Каньїсарес, вже поступалася 0:2. Замінив Віланова Хуана Карлоса Мандіа, ще одного майбутнього тренера (у березні цього року його після трьох з половиною місяців роботи звільнив «Алавес»). На 87-й хвилині у Тіто був шанс відзначитися вже у дебютному матчі у еліті. Але пенальті він не забив, спрямувавши м’яч вище воріт. Попри цю невдачу саме перший сезон Тіто у «Сельті» був найбільш продуктивним. Він зіграв 19 матчів. У двох наступних Віланова провів на полі лише 90 хвилин. 30 квітня 1995-го він забив свій єдиний гол у Прімері.
Подальша його кар’єра гравця пройшла у клубах Сегунди та Сегунди Б. Хоча у сезоні 1996-97 він допоміг «Мальйорці» повернутися до першого дивізіону. Разом з Вілановою за балеарську команду у тому сезоні грав Ернесто Вальверде, але основними вони не були.
«Барселона» небезпідставно так ніколи й не скористалася правом викупити Тіто Віланову-гравця. Натомість саме у кантері клубу формувався Віланова-тренер. Нескінченні розмови про футбол з Пепом Гвардьйолою, дружба з Аурелі Альтімірою, який згодом увійшов до їхнього штабу. Віланова вивчав футбол прискіпливо, безперервно. Й робив це на основі тих ідей, що створили філософію «Барси».
Вихованців великих клубів значно більше, аніж місць у першій команді, але безмежним є простір ігрових концепцій. Тож навіть якщо футболіст не зумів втілити їх на полі у складі рідного клубу, є інша робота — вкорінювати ці концепції у наступних поколіннях гравців, чи то дитячої, чи то першої команди. У сезоні 2001/2002 у команді кадетів «Барси» Віланова тренував Ліонеля Мессі, Жерара Піке та Сеска Фабрегаса. З цією команди Тіто виграв два національних титули. А влітку 2003-го Віланова знову виявився непотрібним «Барселоні». Сандро Россел, тоді віце-президент клубу, звільнив більшість тренерів кантери на чолі з легендарним Жоакімом Ріфе вже через два тижні після початку своєї роботи. Вілтку 2012-го вже президент Сандро Россел призначив Тіто тренером першої команди.
Віланові не уникнути було порівнянь з Пепом. «На прес-конференціях Гвардьйоли іноді панувала така тиша під час його відповідей, що здавалося, що говорить Далай-Лама», — сказав якось журналіст Джиммі Бьорнс. Слова Тіто не ловили з льоту, не завмирали захоплено в очікуванні що от прямо зараз він усім продемонструє філософський камінь футболу, а коли «Барса» під його керівництвом з єдиною втратою пройшла ціле коло чемпіонату знаходилися й ті, хто крутив носом. Так ніби щосезону у чемпіонаті Іспанії хтось виграє 18 матчів з 19 у першому колі.
Синергія Пепа та Віланови рухала «Барсу» вперед. Постійний пошук мотивації, досконалості виснажував Гвардьйолу й привиди ймовірного занепаду зрештою мучили Пепа значно більше, аніж це мало б бути. Віланова перебрав усю повноту відповідальності вже тоді, коли хвороба проявила себе й видав найкращий сезон у історії клубу. Минуло стільки років й він не просто потрапив до першої команди, а й гідно витримав неймовірне випробування.
«Ми адаптуємося до суперника у атаці, але у захисті ніколи, — казав Тіто у 2010-му, — тому у «Барсі» так важко грати, ми діємо не так, як більшість інших команд, а навпаки. Суперники нас вивчають, тож нам не залишається нічого іншого, як постійно винаходити себе самих і ми це робимо щороку».
Роль Віланови у цьому процесі самовинаходу не варто недооцінювати. З далеких часів юнацьких розмов він та Гвардьйола переймалися тим, що має цікавити кожного вихованця цього клубу: Як залишатися «Барсою», як застосовувати свої знання й вміння згідно з її філософією.
У цій роботі Гвардьйола був, звичайно ж, на першому плані. Віланова залишався у затінку. Його внесок у загальну справу бачили й розуміли безпосередньо причетні до команди, а більшого Тіто особливо й не прагнув. Навіть коли очолив першу команду й привів її до титулу зі 100 очками та 115 забитими м’ячами. Франсеск Віланова і Байо, як кожна і людина, чию відсутність помічають лише коли її не стане, не заходив до залу славу «Барселони» під фанфари. Він зробив це тихо, ніби вибачаючись за власну зухвалість. Хоча мав на це право, як і будь-який інший вихованець великого клубу.
показати приховати