Надто хороший Бонавентура
Вперше с 1995-го року «Аталанта» здобула четверту перемогу поспіль. Такі результати не можуть суттєво змінити положення команди у таблиці, проте привертають увагу до її найкращих виконавців. Серед них – місцевий вихованець Джакомо Бонавентура. Цей хлопець з не надто футбольного регіону Марке потрапив до футбольної школи Бергамо у юному віці та пройшов нелегкий шлях до успіху. Зокрема, уродженому треквартисті довелося змінити позицію на полі: з 2010 року «Джек» частіше грає на лівій бровці (а може і справа), а не під нападниками, що дозволило йому діяти гостріше в атаці та більше забивати.
Але поза межами ігрового майданчика Бонавентура мало нагадує сучасного футболіста.
- Татуювання?
- Жодного.
- Сережки?
- Бачите хоча б одну?
- Ірокез?
- Ніколи.
- А чи є у тебе хоча б якісь вади?
- Гітара…
Лише поле говорить за цього футболіста. І от погляньмо: хто, крім спеціалістів та схиблених на футболі, знає амплуа та ігрові характеристики «Джека» Бонавентури? Насправді, таких небагато.
У цьому й полягає одна з непривабливих особливостей сучасного футболу. Уся увага звернута на одних і тих же виконавців, найчастіше іноземців, особливо якщо вони виступають у топ-клубі, а такі як Бонавентура залишаються у тіні. Їх світлини не публікують на передовицях видань, про їх успіхи не розповідають по телевізору, незважаючи на те, що вони забивають і забивають. 24-річний Бонавентура є продуктом італійської школи футболу, який уже досяг рівня збірної. Він би обов’язково був на обкладинках, якби не прізвище, походження (з містечка Сан-Северино-Марке) та клуб, за який він виступає: гідний, але надто провінційний. До того, його зовнішність також жодним чином не відповідає сучасному футболу. Що ж тут робити…
- Вибач, але як ти такий збираєшся виживати у футболі?
- Я й сам часто задаю це питання. Буду продовжувати дотримуватися власного стилю.
- Якого саме?
- Бути спокійною та неконфліктною людиною, іноді навіть занадто. Знаю, що у певних ситуаціях потрібно бути злішим. Світ футболу – безжальний, якщо залишатися надто хорошим, завжди знайдеться хтось хитріший, хто цим скористається.
- Яким чином?
- Наприклад, дозволити клубним функціонерам обманювати себе під час підписання нового контракту… Я належу до тих людей, котрі завжди кажуть: «Добре, нехай буде так». А в футболі так неможна. Але я задоволений тим, якою людиною я є, тому що залишаюсь собою. Звичайною людиною, яка походить зі звичайної родини.
- Яка складається з…?
- Тата-робітника, матері, яка працює кухарем у ресторані, та сестри, котра вчилася також і за мене. Вона отримала диплом, багато подорожувала, говорить іноземними мовами, зараз займається продажем товарів компанії за кордон. Тато супроводжував мене на тренування, завжди вірив у мене, а мама, навпаки, сумнівалася та казала, щоб думав про навчання. Вона змінила свою думку тільки, коли я у 15 років поїхав грати у Тоскану (у фарм-клуб «Аталанти»).
- Ти коли-небудь задумувався про таке: якщо твоє прізвище закінчувалося б на «с» як у бразильців або на «ч» як у слов’ян, то ти б уже грав у складі гранда?
- Так, задумувався про подібне, але єдине, що можу зробити – це рвати жили на полі. У Джовінко була подібна ситуація – йому довелося докладати багато зусиль, щоб утвердитися. Я уже змирився з тим, що іноземці завжди виглядатимуть привабливіше за італійців. Щоб змінити таке становище, потрібно міняти менталітет, у що я не вірю.
- Останнім часом у тебе було багато можливостей перейти у гранд, жалкуєш, що не сталося?
- Ні, адже мені усього 24 роки – мій потяг ще не пішов. Цей вік є найкращим для того, щоб спробувати власні сили у сильнішому клубі. Я б дуже хотів грати у єврокубках, проте маю сказати, що усім завдячую «Аталанті» і тому щасливий бути тут.
- Які переваги провінційний клуб має над грандом?
- Мабуть, це можливість спокійно випити каву у барі. Чи поговорити з уболівальником на вулиці. Але у гранді, у великому місті ти зростаєш і як гравець, і як людина.
- Такому розвитку допомагає конкуренція з старшими та досвідченішими партнерами по команді, котрі, однак, диктують свої правила у роздягальні.
- Я не боюсь конкуренції з великими чемпіонами. Я буду змушений починати усе з початку, тому я готовий і до цього.
- Залишив би Італію?
- Так. Більше подобається Англія у порівнянні з Іспанією, атмосфера АПЛ мені цікавіша. Крім того, обожнюю Лондон.
- Так, але ж там неймовірні швидкості, а арбітри не надто суворі. Чи не затопчуть такого малюка як ти?
- Для мене то краще. Став би злішим на полі.
- Ти уже вдруге так говориш про себе… Хто або що вплинуло на тебе, допомогло змінитися?
- Не було конкретного моменту. Можливість стабільно виходити на поле дозволили мені краще пізнати себе, визначити власні сильні сторони й, відповідно, впевнено підходити до кожного матчу. Неправда, що людина народжується з сильним характером – усе можна сформувати, потрібні тільки час та досвід. Дуже допоміг тренер Колантуоно, який багато часу приділив роботі зі мною. Тепер він рідше до мене звертається, бо уже зробив з мене такого футболіста, якого хотів бачити.
- У чому тобі ще треба прогресувати?
- Потрібно бути егоїстичнішим. Менше думати про результативні передачі і більше про голи.
- «Ювентус» був би ідеальним для тебе, тому що…
- Тому за останні роки клуб довів, що представляє авангард кальчо. Він випереджає усі інші клуби за рівнем управління.
- «Рома»?
- Тому що це молода та технічна команда, яка грає у футбол, який мені подобається. Можливо, він менш прагматичний у порівнянні з «Ювентусом», але теж приносить свої плоди.
- «Наполі»?
- Тому що мене цікавить атмосфера навколо команди, яка одночасно є і сильною, і слабкою стороною клуба. Мабуть, кращого місця навіть не вигадаєш, щоб сформувати характер. До того ж, там працює такий класний тренер як Бенітес…
- «Фіорентина»?
- Як і у випадку з «Ромою», мені дуже подобається гра команди. Монтелла прищепив новий світогляд, який здатен принести велику користю усьому італійському футболу. Це нова реальність, яка постає, а себе я також вважаю новачком, отож…
- «Інтер»?
- «Інтер» переживає перебудову, тому зараз там нелегко грати. Потрібно мати дуже міцний каркас, щоб вистояти.
- «Мілан»?
- Команда звикає до нового рівня після втрати своїх зірок. Але клуб мені подобається, бо у нього є клас. Ох, ви хоч не напишете, що я пропоную свої послуги направо і наліво?
- Не турбуйся… До речі, президент «Аталанти» Перкассі заявив, що не відпустить тебе менше, ніж за 15 мільйонів. А хто викладе за тебе такі гроші?
- (Сміється). Отож! Думаю, він так сказав, щоб усіх налякати та утримати мене в Бергамо. Саме за його керівництва я по-справжньому заграв.
- Якщо оглянутися назад, що бачиш?
- Хлопця, який робив усе можливе, щоб стати тим, ким я є. Завдяки рішучості, щедрості, працелюбності, амбіційності.
- Футболка під номером «10» – тягар, честь чи відповідальність?
- Я взяв його собі через рік після повернення до Серії А. Я провів гарний сезон, забив 9 голів, і, оскільки «десятка» була вільною, я спитав у лідера команди Доні, що він думає з цього приводу. На що отримав відповідь: «Вперед!» Оскільки це мій власний вибір, то не вважаю його тягарем. Звичайно, це відповідальність, але мені як раз і подобається відповідальність.
- Серед великих «десяток» твоїм кумиром є Дель П’єро. Вважаєш його найкращим виконавцем?
- Я б поставив його і Тотті на одну сходинку. Можливо, Дель П’єро трохи кращий… Мені подобається його позитивне ставлення до усього.
- Думаєш, у вас є щось спільне?
- Не хочу ні з ким себе порівнювати. А найсильнішим треквартистою Європи вважаю Азара з «Челсі».
- Що тобі найбільше не подобається у цьому світі?
- Те, що дуже багато хто говорить, як тяжко працює, а, насправді, нічого не робить.
- Знаєш, що у містечку, де ти народився, тобі присвятили пісню?
- Так. Автор давав мені її послухати.
- А ти що граєш на гітарі?
- Блюз. А усі мої одноклубники слухають реп…
- Коли ти повертаєшся у Сан-Северіно-Марке, там завжди свято?
- Так, завжди. Крім того разу минулого року, коли я забив гол «Інтеру». Тоді мій друг, який є вболівальником «нерадзуррі», зачинив для мене двері свого бару.
І після недавнього туру Серії А історія може повторитися…
За матеріалами Sport Week
показати приховати