На чужому нещасті
"Результат залишається, а гра забувається", - це стара футбольна істина, перевірена часом, а її істинність жодним сумнівам не підлягає. Україна перемогла на виїзді Білорусь 2:0 - і це справді найголовніший підсумок цього матчу.
Але кожен, хто хоча б трохи тямить у футболі прекрасно розуміє: на довгій дистанції, якою є відбірний турнір, відсутність гри прямо позначається на результаті. Збірна України перемогла, але водночас із цим продемонструвала найгіршу свою гру під керівництвом Фоменка, можливо за винятком виїзного матчу з Францією річної давнини.
Що іще гірше, зниження якості гри - це не поодинокий випадок, а тенденція. Змушені констатувати: збірна України стала грати гірше, ніж у минулому відбірному циклі, де набір команд сукупно був куди серйознішим. Перші прояви ми побачили ще у товариському протистоянні із Молдовою, потім - у грі зі словаками. Тепер ось Білорусь.
Пропоную свій варіант топ-4 причин слабкої гри збірної України із білорусами.
1. Відсутність варіативності в атаках. Головний тренер білорусів Кондратьєв наситив лінію захисту п'ятьма оборонцями, в допомогу яким було два опорника. Плюс крайні півзахисники сідали дуже низько. Стандартна картинна для цього поєдинку така: Ярмоленко або Коноплянка отримували м'яч на своїх флангах, а навколо них було уже до трьох футболістів з додатковими варіантами підстраховки. І Коноплянку, і Ярмоленка білоруси закрили наглухо.
В результаті лідери нашої команди замість звичних півдесятка ударів по воротах суперника, завдали по одному, і то непідготовленому. Окрім гри через фланги, в нас не було ефективних домашніх заготовок. Коли не вдавалися проходити Ярмоленка і Коноплянки, українці вдавалися до абсолютно безперспективних навісів на Зозулю, якого практично завжди з'їдали білоруські захисники-гренадери. Комбінаційної гри в атаці у нас просто не було.
2. Вибір нападника для моделі гри першим номером. Роман Зозуля в Михайла Фоменка є практично безальтернативним форвардом. Причому немає різниці, з ким граємо: з білорусами, словаками, англійцями чи поляками. Зозуля, коли у формі, справді є незамінною одиницею команди Фоменка, але, здається, лише у грі під конкретного суперника. Він хороший, коли збірна України грає другим номером - у швидких контратаках, коли на перший план виходить здатність футболіста швидко і якісно прийняти рішення. До якості такої роботи Зозулі часто є питання, але кращого за нього у цьому компоненті поки нікого немає.
Є у нас форварди й швидші за Романа, наприклад, Кравець, але Роман більш комбінаційний, тонший гравець, і саме тому йому надає перевагу Фоменка. Окрім того у Зозулі неймовірна працездатність на полі, і він може один замучити весь захист суперника, як це було з Францією - це подекуди приносить свої плоди. Але в матчах із суперниками калібру Молдови чи Білорусі потрібні форварди-тарани, нападники одного доторку та ідеального гольового чуття. В принципі, коли в ідеальній формі Селезньов, то він міг би за своїми ігровими характеристиками закрити цю позицію. Зараз же Селезньов травмований, а Кравця і Гладкого наставник "синьо-жовтих" чомусь взагалі не викликав. Хоча, мабуть, дарма, бо за такої моделі гри суперника вони були б куди кориснішими за Зозулю.
3. Жахливі фізичні та психологічні кондиції. В першому таймі Україна грала ще більш менш нормально. В командному та індивідуальному русі футболістів навіть переважали суперників. Але в другому розпочалася серія помилок, причому у гравців всіх ліній: Ярмоленко, Федецький, Кучер, П'ятов... Характер цих помилок (віддав в простій ситуації не на суперника, а в аут, помилився при опіці, не добіг за своїм гравцем) вказують на серйозну втому гравців. Тут, щоправда, питання скоріше не до Фоменка, а до нашої Федерації, яка напередодні відповідальних матчів збірної не зробила нічого, аби футболісти підійшли до них якщо не в ідеальних, то принаймні в куди кращих кондиціях. В нас модно зараз у всьому критикувати Росію, але там в інтересах збірної відмінили цілий тур перед матчем з основним конкурентом, і команда на виїзді зі шведами здобула позитивний для себе результат. Так, можна показувати пальцем в сторону Європи, кажучи, що там грають в такому графіку вже десятиліттями. Але це буде підміна понять. Бо в Європі під то вибудувана ціла система - від тренувань в дитячих академіях - і до індивідуальних графіків гравців-професіоналів, а в нас хотіли стати Європою за один день, поставивши експеримент на збірній. Тут окремий привіт Палкіну та Суркісу, які були категорично проти перенесення "Динамо" - "Шахтар". Наступного разу такий матч можна зіграти не за три, а взагалі за два дні до збірної - хороша нагода переплюнути Європу. А так, якби Україна вийшла в таких кондиціях проти Іспанії, то це був би розгром ще в першому таймі.
Тому й не було нічого дивного, що Ярмоленко провів один із найгірших матчів сезону, що в Кучера, Шевчука і Степаненка нічого не залишилося в середині після недільного візиту в Київ. У своєму попередньому блозі я писав, що якщо Україна за таких умов і переможе Білорусь, то скоріше трапиться всупереч, а не завдяки, таким "подарункам" для збірної. Так воно в принципі і сталося.
4. Відсутність бажання ризикувати. Михайло Фоменко - це тренер-консерватор. Бувають моменти, коли це йде на користь команди, бувають - коли навпаки. В минулому відбірному циклі в нас був сформований кістяк команди, причому сформований якраз Фоменком. З деякими його кадровими рішенням категорично не погоджувалися футбольні спеціалісти, але система Фоменка працювала, значить була правильною. Михайло Іванович дуже часто робить ставить на людей, яким довіряє, а не на кращих у даний момент. Ще раз повторюся: дуже часто це працює, але буває й таке, що ні. Ситуацію із Зозулею я вже описав. Подібною є ситуація з кількома іншими гравцями. Наприклад, за логікою речей, Хачеріді, який після піврічної перерви відіграв лише один поєдинок (і то кубковий), не мало бути місце у старті.
Траплялися кілька епізодів, коли було явно помітно, що Євген не встигає за суперником - як в індивідуальних єдиноборствах, так і в швидкісних забігах. Сам Хачеріді після матчу підтвердив, що зараз дуже далекий від своїх ідеальних кондицій. Але Фоменко його поставив. Та ж ситуація і з Сидорчуком, який в даний момент є одним із найкращих гравців чемпіонату України, але в той же час Фоменко випустив Едмара, котрий помітно здав в порівнянні з минулим сезоном, та ще й до того цієї осені має проблеми зі здоров'ям.
Не дуже хотілося б вказувати тренеру, який склад виставляти, тим паче що консервативність тренера у цьому питанні дуже часто є не недоліком, а чеснотою. Та все ж футбол це безперервний процес, і гнучкість у кадрових питаннях - це одна зі складових успішності результату.
Цього разу збірній Україні просто пощастило. За великим рахунком ми здобули перемогу на чужому нещасті. Бо ключовий момент матчу - автогол Мартиновича незадовго до фінального свистка. І хоча відомо, що щастить майже завжди сильнішим, але ми ж то прекрасно знаємо, що так буває не завжди. Наступного разу потрібно сподіватися не на фортуну, а на свої можливості і клас.
показати приховати