Мундіалізми: Престолонаступництво
Чемпіон світу склав свої повноваження. Чому так сталося? Дмитро Джулай вважає, що "з природних причин".
Усього лише чотири рядки поклали край цілій епосі. Сухі, офіційні, без надмірного словоблуддя, іноді притаманного документам такого штибу. Епоха закінчувалася спокійно. Якщо справді треба було б забарвити ці рядки пафосними метафорами, то й тоді найкращим варіантом стали б простенькі слова «з природних причин». Іншого пояснення не існувало. Король Іспанії Хуан Карлос зрікся престолу на користь свого сина Феліпе й опустив завісу над 37-річним царюванням, епохою, що змінила Іспанію, бо відчув, що настав для цього час.
Футбольна збірна Іспанії востаннє програла два офіційних матчі поспіль у 2006-му, у відбірному турнірі чемпіонату Європи. Спочатку команда поступилася у Белфасті 2:3, а потім абсолютно закономірно була бита у Стокгольмі (0:2). У матчі зі шведами іспанці постали командою без чітких орієнтирів, сповненою сумнівів, вагань. Луїс Арагонес цілком міг би визнати, що його особиста епоха у футболі добігає кінця, адже на той момент він був пов’язаний з грою ще довше, аніж Хуан Карлос сидів на троні.
Натомість мудрий наставник відчув, що у цій команді вже є зародки чогось нового, чогось майже небаченого в історії національної збірної. Чогось, що лише через 30 років по смерті Франко вивело б команду за межі пропагандистських кліше, нав’язаних у часи правління «генералісимуса».
Термін Furia Roja з’явився у вжитку ще до Франко, але саме він активно просував його у своїй боротьбі з реальними та уявними ворогами. Попри технічну оснащеність іспанських футболістів, збірна мала насамперед бути дивакуватим «негативом» кориди. Якщо на її аренах прославляли кмітливість, швидкість та вертлявість тореро, то на футбольному полі збірна мала «бикувати» й демонструвати таким чином «справжні іспанські дух та характер».
Зараз немає сенсу дискутувати, наскільки «фурійним» персонажем був Рауль, але саме його присутність у команді здалася Арагонесу зайвою. Манера гри була певною мірою підлаштована під переміщення та потреби цього форварда, а ще подейкували про надмірний його вплив «за лаштунками», хоча наразі ця тема зовсім вже застаріла. Насамперед через те, що принесла збірній Іспанії революція гобітів, яким Арагонес віддав усю владу на полі. Віддав, зверніть увагу, до появи Гвардьйоли у «Барселоні». Та ще й з гордістю узяв на озброєння термін, який Хав’єр Клементе колись зневажливо виплюнув із себе, аби підкреслити свою «любов» до надмірного, на його думку, контролю м’яча. Арагонес немов сказав Фурії: «Тіки-так, спокійно!» й переконав своїх гравців, що саме цей стиль якнайкраще їм пасує. За день до фіналу Євро-2008 Чаві впевнено заявив: «Ми або переможемо, або помремо з тікі-такою».
Луїс Арагонес змінив «матрицю» збірної Іспанії, бо для цього настав час. Нові покоління виростали вже в Іспанії Хуана Карлоса та демократичних урядів, дедалі далеких від впливу догматів диктатури. У 2008-му футбольний варіант цих глибоких змін зачаровував на стадіонах Австрії, насамперед віденському. У місті, де роками вальсували під музику найвидатніших композиторів у історії людства, побачили елегантний, динамічний, яскравий футбольний вальс. Власні стадіонні враження від півфіналу та фіналу того турніру досі залишаються одними з «найтепліших» у житті.
На чемпіонаті світу 2014 року збірна Іспанії знову зазнала двох поразок поспіль у офіційних матчах. Вісенте Дель Боске цілком може вирішити, що його особиста епоха у футболі добігає кінця, адже на цей момент він пов’язаний з грою лише трохи довше, аніж Хуан Карлос сидів на троні. Ці дві поразки, щоправда, жодним чином не стерли з пам’яті вдячність цій команді та найкращим її футболістам за шість неймовірних років, за майстерний удар Торреса у Відні, за гол дона Андреса у Йоганнесбурзі, за феєричну перемогу на полі «Олімпійського», за фантастичні сейви «святого» Ікера. Матч проти австралійців став всього лише тихим прощанням з епохою. Для цього настав час.
У футболі перемагає не стиль, а його втілення на полі. Зістарився не стиль, а найкращі виконавці. Та вже є зміна, молодь, що розуміє, яким чином з допомогою цього стилю можна здобувати перемоги. Славетним ветеранам не вистачило динаміки, більш невпинного руху, більш активної гри без м’яча. «З природних причин».
Психологічна свіжість, вміння швидко сприймати загрози з боку суперника й реагувати на них вкрай важливі на такому швидкоплинному турнірі. Іспанці, таке враження, не надто переймалися тим, що зможуть їм запропонувати голландці з чилійцями. Можливо, через те, що роками проти них усі грали досить одноманітно, лякаючись навіть власної тіні, що вже казати про загрозливу тінь низькорослих велетнів. На попередніх турнірах Іспанії бракувало суперників, що ставили б значно більше питань захисту та середній лінії команди Дель Боске, а коли вони зрештою з’явилися, то вже у самих іспанців не вистачило емоцій, аби прийняти виклик.
Чотири року тому у довіднику, присвяченому чемпіонату світу, надрукували ілюстрацію, що зображувала першу зустріч іспанців з індіанцями. Супроводжувало її гасло: El mundo puede volver a ser nuestro (Світ може знову стати нашим). У Південній Африці збірна Іспанії впоралася із цим завданням й зараз передає новому поколінню золотий спадок, що знадобиться для «Реконкісти».
Дмитро Джулай
показати приховати