Кутові у Серії А: хто, як і чому обороняється
Як відомо, стандартні положення грають значну роль у сучасному футболі. Не меншу – побудова захисних редутів під час їх виконання.
Цікавий матеріал з’явився у Gazzetta dello Sport після того, як недосвідчений тренер Піппо Індзагі спробував у «Мілані» новий варіант оборони під час стандартних положень: замість персональної опіки – зональна. Його рішення є вимушеним, позаяк жодна команда Серії А, крім «Чезени», не пропускає більше голів у результаті кутових, ніж «россонері». Останньою краплею став гол у матчі проти «Дженоа», коли Бонера не впорався з Антонеллі. Пригадуєте?
Перше, що варто зазначити: під час стандартних положень ближче до середини поля майже усі захищаються зонально, щоб залишатися достатньо високо та не дозволяти суперникам занадто наближатися до власних воріт. А під час кутових та флангових штрафних ударів можна захищатися або зонально, або персонально, або використовувати змішаний варіант з переважанням зональної чи персональної.
Пропоную ознайомитись з тим, що обирають клуби Серії А.
Клуб: варіант оборони – пропущені голи після кутового – пропущені голи зі стандартів
«Аталанта»: персональна – 0 – 3
«Кальярі»: зональна – 2 – 8
«Чезена»: персональна – 10 – 14
«К’єво»: зональна – 5 – 7
«Емполі»: зональна – 1 – 4
«Фіорентина»: змішана (з переважаючою зональною) – 1 – 2
«Дженоа»: змішана (з переважаючою зональною) – 1 – 3
«Інтер»: зональна – 1 – 3
«Ювентус»: персональна – 0 – 1
«Лаціо»: змішана (з переважаючою персональною) – 3 – 7
«Мілан»: змішана (з переважаючою персональною) – 6 – 7
«Наполі»: персональна – 3 – 5
«Палермо»: персональна – 5 – 10
«Парма»: зональна – 2 – 9
«Рома»: персональна – 3 – 5
«Сампдорія»: змішана (з переважаючою персональною) – 2 – 6
«Сассуоло»: персональна – 3 – 3
«Торіно»: персональна – 1 – 5
«Удінезе»: зональна – 1 – 5
«Верона»: персональна – 2 – 4
Як бачите, у Серії А більшість тренерів обирає змішану оборону з переважанням персональної, тобто два або максимум три гравця перекривають певні зони (ближню штангу та воротарський майданчик, як правило, таку роль виконує форвард, який вміє грати головою, але не надто вправний у персональній опіці), а всі інші прилипають до суперників. Винятками є «Дженоа», «Емполі», «К’єво», «Кальярі», «Парма», «Фіорентина» (у окремих випадках використовується персональна опіка, коли треба прикрити найнебезпечніших футболістів суперника) та «Інтер», який оборонявся персонально при Маццаррі, але перейшов до чистої зони з Манчіні.
Звичайно, ідеального захисту не існує. Якщо оборона персональна, то можна утримувати суперника, контролювати його дії, але, з іншого боку, можна наштовхнутися на блокування або ж перестаратися з утриманням – арбітр усе бачить і може суворо покарати. Зональна оборона передбачає вивчення траєкторії польоту м’яча, але існує ризик опинитися надто далеко від суперника, що дозволить йому спокійно діяти. Зазвичай, якщо у команді є вправні на другому поверсі гравці (які уміють грати персонально), використовується персональна опіка, наприклад, «Ювентус» з К’єлліні, Бонуччі, Відалем та іншими діє таким чином і не пропускає (не пропустили жодного гола з кутового так, як і «Аталанта» – ще одна команда «гренадерів»).
Коли ж в оборони виникають проблеми – через регулярну втрату концентрації виконавцями чи відсутність досвіду персональної опіки, доводиться обирати зону, при якій кожен футболіст відповідає за певний клаптик поля. Перша концепція якраз і полягає у так званій «оборонній фортеці». Тобто, створюється мур, метою якого є захист власних воріт. Існує немало інтерпретацій, але найбільш розповсюджена передбачає наявність виконавця на ближній штанзі, чотирьох в лінію у воротарському майданчику, трьох перед ними та двох на лінії штрафного майданчика. Інша варіація: п’ятеро виконавців розміщуються півколом перед воротами, двоє в лінію біля позначки одинадцятиметрового удару та один на лінії штрафного. Або те саме, але з розподілом 4-2-2. А також залежить від самого кутового: якщо удар закручують у ворота, то їх потрібно захищати у першу чергу; якщо удар направлений у центр штрафної, більше уваги приділяється зоні біля одинадцятиметрової позначки.
Над зональною обороною треба ретельно працювати, тому що у кожного виконавця є чіткі завдання. Початковим принципом є те, що увага концентрується на пошуку м’яча з рухом вперед або по діагоналі – і ніколи назад (за винятком гравця на дальній штанзі, який несе відповідальність також і за зону, що знаходиться у нього за спиною). Враховуючи індивідуальні характеристики, футболісти розподіляються таким чином: в зону ближньої штанги відправляють виконавців, котрі добре грають на випередження і мають непогану техніку; біля штанг розміщуються футболісти з акробатичними здібностями та гарними рефлексами, а також вони мусять порозумітися з голкіпером на випадок його виходу з воріт при необхідності; трійка у центрі штрафної – найвищі та найпотужніші (наприклад, Ранокк’я або Мексес), яким, крім того, не бракує мужності, оскільки там буде найгарячіша обстановка і куди ймовірніше потрапить м’яч; гравець на дальній штанзі має вміти передбачувати рикошети та бути здатним рухатися на 360 градусів; той, хто на лінії штрафного майданчика, має попереджувати потенційні удари здалеку, а також бути готовим вискочити у контратаку. Що найважче? Підібрати відповідних виконавців… і змінити їх образ мислення.
Схематично зональна оборона під час кутового виглядає так:
За матеріалами Gazzetta dello Sport
показати приховати