Королі із провінції або Коротка історія «Кайзерслаутерна» в персоналіях. Частина 3
Розповідь про «Кайзерслаутерн» була би просто неможливою без історії цього футболіста. Він – найбільший з-посеред усіх «чортяк», його іменем названа домашня арена «Die roten Teufel» - Fritz Walter Stadion.
Можна довго дискутувати стосовно того, хто з німців був найкращим – Герд Мюллер чи Франц Беккенбауер, Карл-Хайнц Румменігге чи Лотар Матеус. Лише стосовно одного немає жодним сумнівів – цей ряд великих німецьких футболістів розпочинається із Фрідріха (Фріца) Вальтера.
Він був вихованцем «Кайзерслаутерна» і став його символом. За всю кар’єру Вальтер не грав більше за жодну іншу професійну команду, провівши в складі «чортів» 411 матчів і забивши 380 (!!!) голів. Перших 30 – упродовж 15 матчів сезону 1939/40. Феноменального бомбардира просто не мав права не помітити Зепп Гербергер – головний тренер збірної Німеччини. Відтак у липні 1940-го відбувся дебют Фріца в футболці бундестіму. Лівий інсайд забив 3 голи у ворота збірної Румунії, а матч завершився із рахунком 9:3 на користь німців.
Наприкінці 1942-го року в активі Вальтера було вже 24 матчі і 19 голів за збірну. Так-так, футбол у Німеччині жив і під час війни. Щоправда проводили не єдиний чемпіонат, а регіональні першості (згадаймо чемпіонат Галичини, в якому в 1943-му тріумфувала «Скала» (Стрий), а в 44-му – дрогобицька «Ватра»). Та навіть попри такий, не найвищий рівень змагань, результативність форварда вражає. Так, скажімо, в сезоні 1941/42 у 16-ти матчах Фріц забив 44 голи.
Однак у 1943-му ситуація на війні суттєво змінилась і німцям виявилось не до футболу. Загальної мобілізації не оминув і лівий інсайд «Слаутерна». Вальтер вирушив на Східний фронт і вже невдовзі опинився в полоні. Саме там із ним сталася пригода, яка могла зберегла світовому футболу «кайзера Фрідріха».
На Фріца чекала довга подорож до Сибіру, але від таборів, а може й смерті, гравця врятував його талант. Невідомо як потратив м’яч у табір для військовополонених на українсько-угорському кордоні. Однак футбольний снаряд викликав серед чоловіків, які чекали на ешелон до Сибіру значне пожвавлення. Кілька передач і м’яч потрапив до Вальтера, а він мав що показати іншим. Трюки полоненого побачив охоронець-мадяр. - «Як його звати?» - «Фріц Вальтер». То був справжній шок. Охоронець особисто свого часу бачив гру футболіста в поєдинку збірних Угорщини та Німеччини.
Як тільки про видатного футболіста дізнався комендант табору, то відразу викреслив Вальтера із сибірського списку, та ще й наказав нагодувати. На лівого інсайда збірної Німеччини в радянського капітана були свої плани. Вже невдовзі військовополонений вийшов на поле в єдиній команді в своїй кар’єрі, крім «Кайзерслаутерна». Фріц, ретельно приховуючи власне походження, став «підставою» в чемпіонаті поміж військовими частинами.
Без сумнівів, один із провідних гравців Німеччини виділявся з-поміж радянських військових і приніс своїй команді чимало славних перемог. За них був ви нагороджений по-королівськи. Згаданий вже комендант видав Вальтера за француза, тим самим подарувавши йому свободу. Відтак уже в сезоні 1945/46 Фрідріх знову в «Кайзерслаутерні»! 16 голів у 14 матчах в першому післявоєнному сезоні, і 22 в 16-ти в наступному. Тепер у «чортяк», до слова, було вже 2 Вальтери – Фріц і його молодший брат Оттмар. Саме навколо двох братів почав будувати відновлену команду Зепп Гербергер, а базовим клубом збірної Німеччини став саме «Слаутерн».
Коли бундестім вирушила на чемпіонат світу до Швейцарії, Фріцу Вальтеру було вже 34. Він був капітаном і беззаперечним лідером команди. Команди, яку в 1954-му ніхто й не думав зачисляти до фаворитів Мундіалю. Це й не дивно. Тоді була ера Aranycsapat… «золотої команди»… неперевершеної збірної Угорщини… До початку ЧС Пушкаш і компанія стали авторами неймовірної серії – 28 матчів без поразок (згодом мадяри збільшать її до 32-ох, цей рекорд Європи досі не побитий). Упродовж цих чотирьох років команда Густава Шебеша виграла олімпійське «золото», а збірна Англії за підсумком двох матчів була розтрощена із загальним рахунком 13:4! Саме про ту «золоту команду», а не про бразілів уперше почали говорити: «забийте нам скільки можете, ми ж заб’ємо скільки захочемо». Тому й не дивно, що титул ще практично до Мундіалю віддавали Угорщині. Виклик Aranycsapat, на думку фахівців, лише за дуже сприятливих умов могли кинути південноамериканські команди – Бразилія та Уругвай. Аде аж ніяк не поствоєнна Німеччина.
Стартові матчі чемпіонату світу лише підтвердили прогнози. Угорщина розтрощила німців із рахунком 8:3. Заради справедливості зазначу, що бундестім виступала в цій грі не в найсильнішому складі. Це виглядало так: «Яка різниця яким складом програвати цим чарівникам? Краще поберегти сили на матч проти Туреччини – може й із групи виповземо». Так воно, мабуть, і було. Спрацювало! Німеччина вийшла до раунду плей-оф, пробившись таким чином до числа восьми найкращих збірних планети. Це вже можна було вважати прийнятним результатом.
Тим часом Aranycsapat змітала все на своєму шляху. Після 17-ти голів у груповому турнірі, фаворити поступово самотужки примусили пакувати валізи головних конкурентів. У чвертьфіналі капітулювала Бразилія, в півфіналі – Уругвай. Коли угорці добрались до фіналу й побачили хто на них там чекає, то, я думаю, задоволено посміхнулись. Та сама, громлена в групі, Німеччина. Команда Фріца Вальтера скористалась прихильністю жеребу і піднялась до небачених висот, здолавши в плей-оф Югославію та Австрію.
Це був неймовірний матч. Упродовж стартових 9 хвилин угорці забили двічі – в той момент ніхто не сумнівався, що все завершиться чергових розгромом. Утім, минуло ще 9 хвилин – і рахунок уже рівний, 2:2. Шоковані фаворити так і не зрозуміли як відбулося переродження суперників. А ФРН вже грала так, як (це ми вже тепер знаємо!) німці грають завжди – впевнено, спокійно, сильно, систематично. В другому таймі Угорщина пропустила втретє. Це була не просто несподівана перемога, це була перемога, що дозволила обезкровленій, приниженій країні об’єднатися й знову відчути власну міць. І німці відчули її. Відчули тоді, коли Вальтер-старший підняв над головою Кубок. А проливна злива, в яку відбувався фінальний матч, в Німеччині дотепер називається «погодою Фріца Вальтера». Кажуть, коли сонце ховалося за хмарами, Фрідріх був просто неперевершений. У полоні він підчепив малярію. До речі! Цікаво чи пожалів у 1954-му охоронець-угорець, що тоді упізнав Вальтера?
Після швейцарського тріумфу Фріц отримав прізвисько «легенда Берна» і покинув збірну. Втім продовжував доводити до екстазу вболівальників «Кайзерслаутерна». Тут він був не просто кумиром – він був Богом… У Західній Німеччині й досі згадують, наприклад, його гол у ворота «Вісмута» (6.10.1956) – п’ятою в падінні через себе!
Покликали «легенду» й на Мундіаль 58-го. Із групи Вальтер із хлопцями вийшов із першого місця, залишивши позаду Північну Ірландію, Чехословаччину та Аргентину. В чвертьфіналі чинні чемпіони знову вибили югославів. Однак невдача на німців очікувала в півфінальному поєдинку проти господарів турніру – шведів. 38-річний Фріц у цьому матчі (останньому для себе у футболці бундестіму) отримав травму. Оскільки замін на той час іще не практикували, ФРН залишилась удесятьох, а після вилучення одного із футболістів – удев’ятьох. Як наслідок, 3:1 на користь Швеції.
Наступний після Мундіалю сезон (1958/59) став для Вальтера останнім і в складі «Кайзерслаутерна». Фріц відправив ще останній десяток голів у ворота суперників «чортяк» і в 39 років повісив бутси на цвях. І зробив це в статусі першого легендарного футболіста Німеччини. І безперечно героєм свого рідного містечка. В 1985 році, в честь 65-річчя футболіста, тутешній стадіон (ще за життя Фрідріха) назвали в його честь. Вальтер мріяв, щоби відвідати матч чемпіонату світу на цій арені. «Легенда Берна» вже знав, що ЧС-2006 відбудеться в Німеччині. Однак помер за 4 роки до Мундіалю – якраз під час ЧС-2002 в Японії та Кореї. У 2006 році матч між Італією та США в Кайзерслаутерні розпочався хвилиною мовчання за символом цього міста…
На цьому й завершу історію про легендарних для «Die roten Teufel» футболістів. У сьогоднішньому складі таких яскравих гравців, звісно немає. Претендує на те, щоби стати в майбутньому «зіркою» хіба що гравець молодіжної збірної Сід Сам. Однак права на нього належать «Гамбургу». Путівку до першої бундесліги для «Кайзерслаутерна» виборювали також гравці, орендовані в «Штутгарта», «Бохума», «Айнтрахта» та «Герти». А лідер атак «чортів» – словак Ендрішек – уже гравець «Шальке». Хочеться вірити однак, що літа «Слаутерну» вистачить, щоби залатати дірки. І в наступному чемпіонаті «кайзери» не зганьблять людину, чиє ім’я носить їхній домашній стадіон…
показати приховати