Команда Мрії - 2012. Обирай найкращого тренера!
Сьогодні у нашому конкурсі - останнє запитання. Символічна збірна у нас вже готова, залишилося обрати для неї тренера.
У цьому матеріалі ви можете ознайомитися з кандидатами на звання найкращого тренера минулого сезону. А проголосувати за одного з них можна на сторінці нашого конкурсу "Команда Мрії - 2012".
Леонід Кучук
Періодами "Арсенал" демонстрував непоганий футбол і при попереднику Кучука Бакалову. Але тоді команді помітно не вистачало стабільності та дисципліни. У це міжсезоння керівництво київського клубу прийняло дуже правильне і виважене рішення, запросивши на посаду наставника шестиразового чемпіона Молдови Леоніда Кучука, і залишивши при цьому у тренерському штабі Бакалова, який і починав створювати цю команду.
Результат такої роботи дуже навіть непоганий: команда хоч і не здобула жодного трофею, але вперше у своїй історії пробилася у єврокубки. Кучук зробив з "Арсеналу" дуже непоступливий колектив, який до того ж не лише обороняється, а справді вміє грати у футбол. Думаю, що у наступному сезоні завдання перед командою підвищаться.
Мірча Луческу
За роботу Луческу найкраще говорить результат, хоча і малюнок гри команди уже який рік милує око вболівальників не лише донецької команди. А що стосується результату, то він є стовідсотковим: золото чемпіонату та Кубок України. тут можна, звичайно, згадати програний минулого липня "Динамо" матч за Суперкубок, але цей трофей в жодне порівняння не йде з двома здобутими.
Луческу можна було б дорікнути, що команда примудрилася посісти останнє місце в чи не найслабішій лігочемпіонівській групі... Але в нас опитування за підсумками чемпіонату. А там команді румунського спеціаліста рівних не було. І давно вже немає.
Роман Григорчук
Григорчук ще раз довів, що він є чудовим тренером. Принаймні для команд, які не входять у кагорту грандів. Кілька років тому він працював із запорізьким "Металургом", і тоді не лише створив симпатичний боєздатний колектив, але й посів високе, як для цієї команди 9-те місце у чемпіонаті. Не будемо також забувати, що Григорчук виховав багатьох добротних футболістів, що тепер виступають в інших клубах. Після відходу Романа Йосиповича із запорізького клубу, там почалася тренерська чехарда, в результаті якої клуб вперше у своїй історії вилетів у першу лігу.
Коли Григорчука покликали вивести "Чорноморець" у Прем'єр-лігу. я особисто чомусь і не сумнівався і підсумковому успіху цього проекту. Але вже тут, в елітному українському дивізіоні в "Чорноморця" виникли певні труднощі. На початку сезону команда борсалася у хвості турнірної таблиці. Але і з цими негараздами Григорчук впорався, створивши далеко з не найкращого матеріалу, боєздатну команду, яка навчилася здобувати результат. Без сумніву, зараз Григорчук є одним з найкращих українських тренерів. Цікаво було б глянути на його роботу в одному з українських грандів... Хоча не виключено, що скоро "Чорноморець" таким і стане. Стадіон для клубу побудували, подейкують, що тепер гроші вкладатимуть у якісне підсилення складу.
Володимир П'ятенко
Кілька років тому у донецькому "Металурзі" була яскрава, але не надто тривала епоха болгарського спеціаліста Ніколая Костова. На його зміну прийшов росіянин Гордєєв, але пропрацював не надто вдало. Тоді після його відставки тимчасово (в цьому мало хто сумнівався) призначили людину зі структури клубу - Володимира П'ятенка. Позаминулий сезон новоспечений в.о. головного тренера довів до завершення, зумівши зробити найважливіше: стабілізував гру та результат. Керівництво донецького клубу вирішило ризикнути, запропонувавши П'ятенку спробувати себе у ролі повноцінного головного тренера. Як виявилося, не прогадали.
П'ятенко, який ніколи у якості тренера не працював деінде, окрім "Металурга", можливо не має такого досвіду, як багато інших наставників Прем'єр-ліги. Але він має інше: сильний характер і вміння вчитися. Протягом сезону у деяких матчах траплялися провали, проте загалом команда не тільки провела непоганий чемпіонат, але й знову пробилася у єврокубки. Сталося це, щоправда, через Кубок України, в якому "Металург" пробився до фіналу.
В багатьох наших вболівальників донецький "Металург" на рівні підсвідомості завжди утотожнювався з постійними кадровими перестановками, перевалочним пунктом для сотень африканських, балканських та південноамериканських гравців та з іншими не надто приємними речами. Якого б тренера не запросили (і тут виняток лише один - Костов), ніхто з них не міг дати ради з усім цим кагалом. Одни словом, дуже часто "Металург" асоціювався зі словом "Бардак". Чого-чого, а при П'ятенкові такого не буде ніколи, і це гарантія. Щось може і не вдаватися, бо це ж футбол. Але грати "на відстань від мене" при ньому не будуть ніколи.
Мирон Маркевич
На даний момент - чи не найавторитетніший український наставник. Команда в "енний" раз поспіль здобула бронзу, але це вже успіхом не вважається. Хоча не будемо забувати, що дві третини чемпіонату "Металіст" Маркевича брав участь у чемпіонській гонці. Але коли навесні харківська команда єдиною з українських залишилася у єврокубках, то з тягарем гри на два фронти вона уже не впоралася.
Але Маркевич вкотре довів, що він є різностороннім тренером, і не притримується лише одного напрямку власної футбольної філософії. Кілька років поспіль він здобував бронзу з командою, більшість футболістів якої списали "на брухт" в інших клубах. У цьому ж сезоні Мирон Богданович в дуже короткі терміни зумів створити команду з південноамерикнських виконавців, в якої гостроатакувальний малюнок гри. Команду, яка сама намагається диктувати свої умови, незважаючи на ім'я і статус суперника. Згадайте хоча б битву на "Донбас Арені", в якій Маркевич переграв Луческу і його "Шахтар". Ризикну припустити, що сьогоднішній "Металіст" грає у найяскравіший футбол серед усіх команд Прем'єр-ліги.
показати приховати