Кальчо. Межі насилля
Під завісу чергового чемпіонату спостерігаємо новий сплеск насилля у італійському футболі.
Минулого року апогей настав під час фіналу Кубку Італії між «Наполі» та «Фіорентиною» у Римі. Останній факт є найважливішим, оскільки Чіро Еспозіто помер не від рук безпосередніх суперників, а місцевого infame, мерзотника. Ця сумна історія має продовження у новому сезоні, оскільки є основою конфлікту ультрас «Роми» з усією Італією, не говорячи уже про власне керівництво. Усі ми пам’ятаємо розтяжки на підтримку вбивці – це означає, що лідери трибуни на його боці. Але більшість тифозерій Італії, навіть ті, хто традиційно у добрих стосунках з «джаллороссі», таку позицію вважають ганебною. Проте романісти й на цьому не зупинилися, а вирішили уколоти матір загиблого Антонеллу Леарді, через те, що, на їх думку, вона надто часто і багато виступає на публіці замість того, щоб зачинитися вдома і мовчки переживати трагедію. Цього разу не витримав навіть Джеймс Паллотта і обізвав ультрас «Роми» саме так, як вони того заслуговують: fucking idiots. Конфлікт продовжує тліти…
Ще одне місце вибуху – Турин. Слово «вибух» обрано невипадково, оскільки останнє дербі відзначилося не тільки тим фактом, що «Торіно» переміг уперше за 20 років, але й паперовою бомбою, яка залетіла на «гранатові» трибуни з гостьового сектору і поранила більше десяти осіб (а перед цим автобус з футболістами «Ювентуса» закидали камінням… У іншому схожому епізоді, коли ультрас «Брешиї» напали на автобус з фанами «Віченци», постраждала 12-річна дитина). Ця нехитра вибухівка, завернута у папір, не виглядає надто небезпечною, але, насправді, може стати причиною важких травм і навіть смерті – такий випадок був: у 2001 році під час матчу «Катаньї» і «Мессіни» така бомба влучила у фана останніх Антоніно Курро – і він помер декілька днів потому.
Якщо у вас виникають запитання, як бомби, заборонені розтяжки й інші подібні матеріали потрапляють на стадіони, рекомендую відео ниже. Хоча розслідування туринського дербі виявило страшніший факт – вибуховий пристрій допоміг пронести на арену стюард!
У Corriere dello Sport провели власне дослідження, і виявилося, що раніше спостерігалася тенденція до зменшення проявів насилля на стадіонах, а тепер – навпаки. До сезону 2012-13 кількість матчів з бійками та пораненими серед фанів зменшилася з 209 (у 2005 році) до 49, тобто майже на 80%. Менше почала страждати і поліція: кількість поранених агентів зменшилась з 674 до 33, тобто аж на 95%!
Причини? Правоохоронні органи постійно зменшували власну присутність на стадіонах, тим самим, прибираючи навіть саме символічне значення зіткнень ультрас з поліцією. Також свою роль зіграли обмеження на виїзди, пов’язані з карткою вболівальника (tessera del tifoso), або взагалі їх заборона. Скасування спеціальних потягів та автобусів для пересування веселиких груп вболівальників мало вплив і на інші види злочинів, зокрема пошкодження та крадіжки на заправках чи на залізниці.
Проте з минулого року знову почалося зростання: з 43 до 59 матчів з постраждалими (+37,2%) та з 33 до 62 поранених серед правоохоронців (+87,8%). Тенденції підтверджуються і за статистикою DASPO, заборони на відвідування спортивних заходів: у 2012-13 – лише 24, а 2013-14 – уже 85! Щодо клубної приналежності, то, як і за кількістю тіфозі взагалі, у цьому рейтингу лідирують ювентіні, а за ними слідом йдуть романісті та наполетані. Висновок з діалектики напрошується сам собою: кількісні показники рано чи пізно переходять у якісні, тобто при такій кількості інцидентів, більшість з яких, ймовірно, є незначними, рано чи пізно станеться щось велике і трагічне – як загибель Чіро Еспозіто.
«Від любові не помирають…»
Ось ТОП-20 за кількістю ультрас з чинними DASPO:
«Ювентус» – 189
«Рома» – 160
«Наполі» –152
«Дженоа» – 103
«Кальярі» – 84
«Верона» – 77
«Мілан» – 67
«Фіорентина» – 61
«Аталанта» – 60
«Катанья» – 50
«Торіно» – 49
«Лаціо» – 44
«Інтер» – 42
«Сампдорія» – 41
«Палермо» – 32
«Ліворно» – 23
«Болонья» – 16
«Удінезе» – 15
«Парма» – 13
«Брешия» – 10
Резонансні акти насилля спровокували продовження вічної публічної дискусії на тему, хто винен і що робити. Часто у приклад ставлять жорстку політику Тетчер по відношенню до хуліганів, про міфічну «англійську модель», яку потрібно наслідувати: нульова толерантність, арешти і контроль за найагресивнішими елементами, заборони на виїзди, на будь-які банери чи об’єдання ультрас. При цьому забувають, що, по-перше, закони потрібно не тільки приймати, але й виконувати, з чим у Італії серйозні проблеми – і зараз мова зовсім не про футбол. По-друге, просто репресивних законів не досить – ще треба побудувати нові сучасні стадіони, лише при наявності яких, справді, є сенс говорити про безпеку. До того ж, ці стадіони мають бути власністю клубів, щоб рішення про відсторонення того чи іншого злочинця приймалася без бюрократичних зволікань. Клуби ж, у свою чергу, не надто і стараються вичавити зі стадіонів певні групи вболівальників, бо мають свій зиск від співпраці з ними.
Ні, насправді, стерильність англійського стадіону мені зовсім не подобається, але навіть у насиллі є крайні точки, які уже не спишеш на неідеальність людської природи у межах Божої похибки. Ті ж самі закиди бомб чи розстріл опонентів з пістолету… Думаю, ніхто б не засмутився, якби у навколофутболі було менше відвертих злочинців, нерідко пов’язаних з мафіозними структурами (особливо на Півдні, що підтверджує робота агентів під прикриттям: у Мілані та Турині уже спокійно працюють, а у Римі і, перш за все, Неаполі тільки готуються і там це, справді, складно і небезпечно), чи відвертих торгашів, котрі у кращому разі заробляють на паленій атрибутиці, а у гіршому – на наркотиках і т.д.
Як уже було показано вище за допомогою статистичних даних, tessera del tifoso і інші подібні інструменти скоріше створюють враження про широкомасштабну діяльність, ніж підтверджують намагання вирішити проблеми. Така ж ситуація з закриттям секторів – картинка є, що щось робиться, а чи покараний той, хто справді винен? Звичайно, ні! В Італії, взагалі, рідко кого карають по заслугах: арештованих ультрас зазвичай відразу випускають, і вони з самого початку знають, що з точки зору закону майже нічим не ризикують; суди тривають роками, і вбивці ходять на волі, ніби нічого не сталося, а засуджені довічно можуть вийти через десять років за гарну поведінку, бо ж тюрми переповнені! Тому не вірю, що і цього разу щось відбудеться. Після кожного резонансного випадку звучать одні й ті ж слова, одні й ті ж рецепти, але – вибачте за заяложену фразу – немає політичної волі для їх реалізації.
«Жодних матчів – лише махачі»
показати приховати