Хто не боїться сльозогінного газу
Багато хто проти політики на стадіонах, але іноді настають такі моменти у житті країни, коли поза політикою бути неможливо.
У такі моменти, коли доходить до абсурду – інших слів не підібрати, щоб описати українські реалії! – що озвучив у Твіттері Святослав Вакарчук: «Сьогодні ультрас по всій Україні стоять на охороні правопорядку!»
Мабуть, уже немає двіжу, який у тій чи іншій мірі не заявив про підтримку народу України та про те, що «заробітчани, котрі поведуться на гроші та поїдуть у Київ, нехай краще не повертаються», не говорячи про охоту на «молодиків спортивної статури з обличчями неспотвореними інтелектом» на місцях. І чи можна реагувати по-іншому, якщо з різних куточків країни надходять свідчення, що так звані правоохоронні органи відкрито працюють у зв’язці з тітушками, тобто фактично з криміналом, які безжально б’ють протестувальників, людей старшого віку та жінок включно, знаючи, що їм за це нічого не буде?!
Проте українські ультрас далеко не перші об’єдналися заради боротьби з репресивною машиною влади. Зокрема, у Єгипті вважається, що саме фанати зіграли вирішальну роль у поваленні режиму Мубарака, котрий, як тоді жартували, зміг зробити неможливе, згуртувавши таких непримиримих ворогів як шанувальники каїрських клубів «Аль-Ахлі» та «Замалек». Спочатку лідери виголосили офіційну заяву про невтручання у політику, але згодом Ultras Ahlawy прийшли зі своїми червоно-білими кольорами на площу Тахрір. Не довго довелося чекати і на опонентів з Ultras White Knights, незважаючи на традиційну підтримку «Замалеку» з боку еліти. Бо усі пам’ятали, як поліція знущалася над ними на стадіоні та поза ним. І 2 лютого 2011 року саме вони стояли разом у перших рядах, до четвертої ранку захищаючи протестувальників від озброєних прихильників «Останнього фараона». Площа встояла ціною життів, і падіння режиму стало неминучим…
На жаль, у майбутньому на вболівальників «Аль-Ахлі» чекала трагедія. 1 лютого 2012 року під час виїзного матчу проти «Аль-Масрі» місцеві з допомогою силових структур вбили 74 хлопців з Ultras Ahlawy прямо на стадіоні. Подія відома під назвою «різня у Порт-Саїді». Багато хто вважає, що це помста воєнних за їх роль у єгипетській революції.
Ще один приклад – Туреччина, де мирний спротив вирубці парку у центрі Стамбулу переріс у масштабний протест проти зростаючого авторитаризму та ісламізму прем’єр-міністра Реджепа Ердогана. Ультрас давніх ворогів «Галатасарая» (UltrAslan), «Фенербахче» (Outside Left) та «Бешикташа» (Carsi) об’єдналися не тільки з солідарності чи для того, щоб прикрити недосвідчених протестувальників, але також внаслідок домовленостей про протистояння насильницьким діям поліції, які багато хто з них неодноразово відчував на власній шкурі. Свою роль у єднанні зіграли і переважаючі ліві погляди серед уболівальників усіх трьох клубів. Звідси заяви на кшталт: «Жовтий колір не можливий без синього та червоного, чорний – без білого. Разом – ми кращі та сильніші!»
Заради справедливості, треба сказати, що не тільки Стамбул, а й інші регіони проявили активність у цій боротьбі: «Бурсаспор», «Трабзонспор», «Адана», смертельні вороги з Ізміру «Гезтепе» та «Каршияка»…
Отже, який висновок ми можемо зробити? Виявляється, навколофутбол виховує не (тільки) бездумних хуліганів, що нищать усе, що трапляється на їх шляху. Навколофутбол виховує людей, яких об’єднує ідеал захисту власного міста, власної країни або, якщо дивитися ще ширше, власного простору. Ці люди не бояться сльозогінного газу та поліцейських палиць. І можуть навчити не боятися інших, хто уже відчув готовність відстоювати власні права та свободи будь-якою ціною.
показати приховати