"Словаки виграли у них, то чому ми не можемо?": у команді з Троссаром і пиво замість води – наш захисник у Бельгії
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Олександром Воловиком, колишнім захисником МетаДона, Шахтаря та ряду інших клубів, який у середині 2010-х спробував сили в чемпіонаті Бельгії.
Понад два десятки українців виступали в елітному бельгійському дивізіоні. Одним із найбільш досвідчених у Лізі Жупіле дебютував захисник Олександр Воловик. Екс-оборонець донецьких Металурга та Шахтаря переїхав у Льовен незадовго до 30-річчя.
У Бельгії уродженець Хмельниччини відіграв один сезон, зате сповна насолодився місцевою атмосферою. А ще ділив роздягальню з Леандро Троссаром, нинішнім гравцем збірної Бельгії та лондонського Арсенала. Про нього і не тільки – в інтерв’ю Олександра Воловика для Футбол 24.
"Перший гол Румунії? Не вважаю, що це помилка Матвієнка"
– Олександре, позаду два матчі збірної України на Євро-2024. Яке у вас загальне враження?
– Якщо підсумувати два поєдинки докупи, то скажу відверто – півтора тайми мене не вразили. А от четвертий тайм у виконанні нашої збірної мені сподобався.
– Футбольне ком'юніті зазвичай солідарне у своїх оцінках і підтримувало команду після розгрому в першому турі. Натомість вболівальники та журналісти жорстко критикували Сергія Реброва та його підопічних. Ви до якого табору належите?
– Напевно, я схильний до того, що можна програти і 0:2, і 0:3, але піти з поля з піднятою головою, оскільки знаєш, що зробив усе, що міг. Трапляється таке, що два голи можуть залетіти випадково – це футбол. А у нашому випадку з 0:3 від Румунії – абсолютно за грою. Так виходити на матч не можна.
– Особливо боляче було через завищені очікування?
– Та навіть сам Сергій Ребров казав до матчу, що не можна недооцінювати румунів. Тому не знаю, як так сталося…
– У вас є знайомі у нинішній збірній України?
– Близько ні з ким не спілкуюся, але хлопців знаю. Наприклад, у Шахтарі я перетинався з Тарасом Степаненком та Миколою Матвієнком. Зовсім молодими були Юхим Конопля та Георгій Судаков – пам’ятаю їх. Також знаю тренера воротарів Рустама Худжамова – ми навіть мешкали разом у готельному номері.
– Як вам перший пропущений Україною гол на турнірі – хто помилився Матвієнко чи Лунін? Центральний захисник ризиковано навантажив воротаря під тиском чи зіграв згідно з канонами?
– Ви ж самі бачите, які тепер вимоги до воротарів. Обов'язкова умова – впевнена гра ногами. І в тому епізоді, як на мене, в Луніна був варіант просто винести в аут. Можливо, Матвієнко не надто зручно віддав, але у воротаря все одно залишалася опція вибити вбік. Тому я не вважаю, що це помилка Матвієнка.
– Ви сказали про хороший другий тайм у матчі зі Словаччиною. Який фактор вплинув на те, що після перерви наша команда змінилася?
– Думаю, хлопцям було дуже важко в психологічному плані. На них тиснуло те, що вони погано зіграли проти Румунії. Цей тиск вони частково витримали у першому таймі, а от по перерві їм вдалося зламати хід гри і скинути з себе цю напругу. Вважаю, що наявність зайвого тягаря не давала нашій збірній відчути себе розкуто. Коли розслабилися – тоді й заграли.
– Кого можете виокремити за підсумками двох турів?
– Якщо визначати найкращого в другому матчі проти Словаччини, то це голкіпер Трубін. Якщо загалом оцінювати, то мені імпонує Ілля Забарний.
"У Бельгії куди не зайдеш, на столі у кожного пиво"
– Як ви гадаєте, ми можемо виграти у Бельгії?
– Словаки у них виграли, то чому ми не можемо? Я вважаю, що нинішня збірна України дуже сильна. Можливо, нестабільності їй додає велика кількість молоді у складі. Але навіть у цих молодих хлопців вже є величезний досвід. Гадаю, що в України є всі шанси для того, щоб обіграти бельгійців.
– Яким є ваш прогноз?
– Я ставлю на перемогу України з рахунком 1:0.
– Коли ви грали у Бельгії, то помітили якісь особливі речі, пов’язані з тамтешньою збірною?
– У них була особлива тенденція – у збірну часто запрошували молодих хлопців. Не обов'язково бути заслуженим футболістом чи грати у топ-клубі, щоб отримати виклик до головної команди країни. Щодо вболівальників, то вони дуже тепло її підтримують. Мабуть, як і всюди у світі, віддано підтримують своїх.
– Ви взагалі часто згадуєте про свій бельгійський період?
– Відтоді минуло майже вісім років, однак я згадую дуже часто. Це чудова і комфортна країна. Нікуди не треба літати – 15-20 хвилин і ти вже в іншому місті. Мені запам'яталися їхні стадіони місткістю 8-10 тисяч. Вони завжди заповнені і дуже гучні. Мені пощастило з вболівальниками, адже у мого Льовена була стабільно шалена підтримка. Якщо ми програвали 0:2 чи 0:3, але билися на полі, то могли розраховувати на розуміння та добре ставлення.
– Льовен вважається студентською столицею Бельгії.
– Так, це правда. Студенти, молодь на вулицях – їх завжди було дуже багато. А самі вулиці маленькі, красиві. Льовен мені сильно нагадує Львів.
– Між ними є щонайменше ще одна схожість – Львів та Льовен є столицями пивоваріння своїх країн.
– У Льовені розташований завод відомого пива Stella Artois. Ніколи там не був на екскурсії, але заходив якось у фірмовий ресторан. У Бельгії взагалі складається враження, що там люди воду не п’ють – лише пиво. Куди не зайдеш, на столі у кожного стоїть пиво. Бельгійці, до речі, більше полюбляють темне пиво. Світле – наче несправжнє. Вони так вважають.
– Як до вживання пива ставилися тренери Льовена?
– Типовий європейський підхід – якщо хочеш пива, то можеш після гри випити. Це вважалося нормою. У нас команда була інтернаціональною, але дружньою. Ми не раз збиралися і разом виходили у місто. За це відповідали старійшини колективу: воротар Руді Ріо та захисник Ромен Рено. Вони об'єднували роздягальню. Мені дуже подобалося у Льовені – якби була можливість, з радістю повернувся б туди.
"Записали на мовні уроки. Мене вистачило на два заняття"
– Одним із наймолодших у Льовені був Леандро Троссар. Зірка Арсенала провів там лише один сезон – перетнувся якраз разом із вами.
– У Льовен Леандро переїхав з Генка у пошуках ігрової практики. Це була його чергова оренда, але саме у нас він розкрився. Леандро прийшов трохи раніше за мене. За Льовен він грав на лівому фланзі і одразу кидався в очі. Молодий, швидкий, технічний. З м'ячем працював чудово. Ніхто не сумнівався, що він піде на підвищення і гратиме на високому рівні.
– У побуті Леандро був простим хлопцем?
– Та там усі прості. Чесно, жодних проблем. Чудовий колектив – і Троссар не виняток.
– Як ви спілкувалися у Бельгії?
– Бельгійці зазвичай знають три мови: фламандську, французьку та німецьку. Також у команді трохи спілкувалися англійською. Я нею володію не дуже добре. Як тільки я приїхав, мене записали на уроки вивчення місцевої мови, здається, фламандської. Мене вистачило на два заняття. Я сказав, що більше їх не відвідуватиму. Ой, це дуже важко, нереально вивчити.
– Як ви комунікували з тренерським штабом і партнерами?
– Тренер використовував дві мови у спілкуванні: місцеву та англійську. Я тісно потоваришував з греком Константіносом Ругаласом. Якщо я дечого не розумів, то він завжди мені додатково англійською пояснював і перекладав. Навіть у побуті багато допомагав – ми частенько у Брюссель їздили разом.
– Після 24 лютого вам писав хтось зі знайомих бельгійців?
– Саме з Бельгії – ні, не писали. Запитували, як справи, лише екс-партнери з донецького Металурга. Писав бразилець з бельгійським паспортом Даніло та кіпріот Константінос Макрідіс. До речі, його дружина навіть гуманітарний штаб на Кіпрі організувала.
– Після комфортного життя у Бельгії ви їдете у Казахстан. Від зміни середовища відчуття депресії не виникало?
– По-перше, я знав, куди їду. До того ж у колективі було кілька українців, які полегшували адаптацію. Важкими були ігрові умови – ми грали на синтетичних полях. Уявіть собі – на простому шкільному стадіоні! Я був шокований. Ще складно було через перельоти. Доводилося літати на звичайному "Кукурузнику" Ан-2. Пригадую, як в Павлодар летіли п'ять годин – це суцільне жахіття, ніколи не забуду.
– У Казахстані вас остаточно вивели зі строю травми.
– Я зламався в Акжайику у Володимира Мазяра вже у другому матчі. Сильно порвався привідний м'яз. Я зробив МРТ, відправив знімок лікарям у Шахтар. "Тобі потрібна операція, жодних сумнівів", – сказали вони. М'яз так багато разів надривався, що став нееластичним. Це вимагало чимало часу на відновлення, тож я відмовився. Потім повернувся додому в Поділля і навіть три роки відіграв з цією травмою. Пізніше розірвав ахіллове сухожилля, а недавно травмував меніск на коліні.
– У жовтні вам виповниться 39 років – здається, це кінець?
– Мені б хотілося ще пограти, але поки я відновлююся від операції на меніску. Можливо, спробую себе в іншій ролі, але залишуся у футбольній сфері. Найближчим часом усе проясниться.
– Нині ви мешкаєте у Хмельницькому?
– Взагалі я бачив себе у Донецьку. Хотів осісти там назавжди. Але 2014-го довелося покинути все. Так, зараз я у рідному Хмельницькому. Якщо чесно, то завжди збирався жити в Україні. Як би мені не подобалося у Бельгії, як би добре не почував себе там, але вдома краще.
показати приховати