Про футбол, страх і щастя
Здавалося, все. От армійці. В останньому турі Ліги Чемпіонів, коли було потрібно ризикнути всім, вони зробили це - перемогли на виїзді одного з італійських грандів. Нічия в паралельному матчі і от ЦСКА знову серед найкращих команд Європи. Досягнення - так. Але це ще й надія, азарт, футбольний мандраж, що їх команда дарує своїм уболівальникам на цілу зиму. І байдуже, що жереб дав у суперники самого Кріштіану. Можливо, так навіть і краще. Програти “Реалу” - не соромно. Перемога над “Реалом” - подвиг. Для будь-кого, не лише для москвичів...
Є одна російська команда, від якої б чекали проблем для “Мадрида”. Й я пишу не про вправних хлопців з берегів Неви. “Рубін”! Били “Барселону”, поб’ємо й “Реал”. Слоган навіть готовий. І могли би, до речі, чортяки. Я вже навіть бачу цю героїчну гру в обороні. Цього самотнього форварда, який раптом утікає від Пепе. Казанці з їхніми залізобетонними тилами могли би. Однак уже з “Олімпіакосом”, коли потрібно покинути окопи і з гучним “ура!” мчати в атаку, “Рубіну” вже так не вдається... Jedem das Seine.
У таборі ж ЦСКА бачили поєдинки “Рубін”-”Барса”. Не могли не бачити. Та замість того, щоби спробувати перейняти досвід, позичити стратегію, що вже працювала, “конячки” вирішили піти своїм шляхом. І правильно зробили! Не можна раптом перелаштовувати команду, яка звикла постійно грати в атакувальний футбол, на якийсь сталінградський варіант. І не лише щоби не ламати звичний малюнок гри. А ще й тому, щоби не показувати супернику власного страху. Єврогранд - він же, мов бездомний собака. Як тільки відчує запах страху - миттю пошматує...
Замість того, щоби закритися біля власного карного майданчика, російські армійці продемонстрували якість, що ще в Середні віки ставала в нагоді не одному вояці. Зокрема й нашим козакам. Відчай. В одному зі значень цього слова. Коли інші тримали в голові можливості порятунку, січовик на полі бою в першу чергу шукав можливість красиво померти. Замість того інколи помирали інші. Масово.
Таким мені видався й настрій ЦСКА. М’яка московська зима, рекордні для клубу 70.000 глядачів, суперник, програти якому не соромно. Що ще потрібно для того, щоби вийти на поле та продемонструвати все, на що здатний. І перемога... вона в цьому випадку справді не головна. Просто вийти і зіграти. Померти, але красиво...
Вчора я заздрив уболівальникам ЦСКА. Білою, звісно, заздрістю. Просто пригадав єврокубковий матч своєї улюбленої команди проти “Галатасарая”, емоції пережиті в той вечір. Кожен, хто розуміє, що таке вболівальницьке щастя, щире і безмежне, з доброю, поблажливою усмішкою гляне на фанів команди, що на останніх хвилинах матчу зрівняла рахунок у матчі проти “Реала”. Адже здатність боротися навіть із сильнішим суперником на межі можливостей - це ті якості, що на трибунах цінуються найбільше. І не в російському морозі там була справа, і не в якійсь міфічній недооцінці суперника. А в звичайнісінькому характері!
“Голом у ворота “Реала” Вернблум повернув гроші, потрачені на його трансфер” - сказав після гри Гінер. “Кожна команда, що бореться до останньої секунди, заслуговує на позитивний результат” - сказав після гри Моурінью. От тільки десяткам тисяч людей у червоно-синіх кольорах після гри ввечері було вже начхати на те, що говорять ці поважні люди. До них завітало свято. А хіба в житті футбольного вболівальника так багато справжніх і незабутніх свят?
P.S. Паралельно з матчем Ліги Чемпіонів товариську гру на тренувальних зборах проводила інша московська команда - “Спартак”. “Червоно-білі” були розтрощені норвезьким “Мьольде” 0:3. “Відчуй різницю”. І причина для правовірного коня підняти ще одну чарку цей чарівний вечір.
показати приховати