Чому "Ювентус" виграв скудетто?
Не знаю, чи протягом сезону у когось виникали сумніви у тому, що "Ювентус" чемпіон 2011-12, бо у мене точно ні.
Ще минулої осені я бачила, наскільки впевнено й непорушно виглядає на полі команда Антоніо Конте. І наскільки втомленим, немотивованим та передбачуваним був "Мілан" Златана Ібрагімовича з Массімо Аллегрі. Проте на рекорд – жодної поразки при 20 командах у Серії А – звичайно ж, не очікувала. Але так сталося, і тепер цей "Ювентус" увійде в історію кальчо як "Непереможна команда". Нехай "бьянконері" не зробили ніяких тактичних чи ще якихось революцій, проте команда проявила себе, справді, незвично для Італії останніх років, адже у ній гармонійно поєдналися атакувальний порив, непробивна оборона та незламний дух.
Крім вищеназваних, у "Старої Сеньйори" були й інші козирі.
Голод
Трансферні кампанії "Ювентуса" останніх років викликали іронічні посмішки, адже керівництво туринського клубу зазвичай обирало добротних та прогресуючих виконавців, але у жодному разі не зірок світового чи навіть європейського масштабу, як-то останнього літа Мірко Вучініч, Артуро Відаль, Штефан Ліхтштайнер, Емануеле Джаккеріні. Звичайно, за винятком Андреа Пірло, але це взагалі окрема тема для розмови. Питання звучало не раз: хіба можна виграти щось серйозне без купи зірок?
Ось взяти Ліхтштайнера: хто вірив у те, що 10 мільйонів євро не були витрачені марно? Звичайно, швейцарський правий захисник непогано виступав за "Лаціо", але, коли він пішов, у Римі особливо ніхто не плакав. Бо що то був за гравець? Так, невтомний, так, рішучий, але його суть – пройшов по флангу, навісив бозна-куди і так кільканадцять, поки не прозвучить фінальний свисток. У Турині, однак, від Штефана ніхто не вимагав незвичайного креативу, а у плідній співпраці з Пірло швейцарець навіть забивати почав: перший гол в історії "Ювентус Стедіум" та м’яч, який приніс титул зимового чемпіона.
Чи Емануеле Джаккеріні: простий хлопець з Чезени, який до досить зрілого віку не міг похвалитися довірою тренерів. А Конте у нього повірив і, незважаючи на не дуже вдалий дебют, продовжував вірити. Поступово Джаккеріні став таким собі джокером "Юве", який виручав у разі необхідності, пристосувавши свій талант і свою швидкість до потреб команди (на відміну від тих же Красіча чи Еліа).
Отож, не такими важливими виявилися регалії новачків, а їх молодість, жага й голод до перемог важили набагато більше.
Геній
У футболі не раз траплялось, що списаний, але визначний гравець змінював історію клубу. Так склалось, що найкраще я знаю історію "Лаціо", тому приведу приклад з 1974 року. Коли говорять про перше скудетто "Орлів", то зазвичай згадують босяка Джорджо Кіналью, але це не зовсім справедливо… Форварди важливі, тому що забивають, але усі добре знають, що саме півзахист визначає обличчя команди. "Лонг Джон" був і раніше, а "Лаціо" все одно не вигравав чемпіонат, доки з "Інтера" у центр поля не прийшов віковий, але геніальний малюк Маріо Фрусталупі. Тоді він, як тепер Пірло, диктував ритм гри та координував дії своєї команди, що й визначило її абсолютну перевагу над суперниками. Ось ми знову згадали Андреа, чий особистий вклад у 29 скудетто "Старої Сеньйори" важко переоцінити… Цей вклад полягає не тільки у тому, що Пірло регулярно виходив на поле (лише раз його не було – і то через дискваліфікацію!) та показував високий рівень гри, беручи реванш у скептиків з "Мілану", не тільки в тому, що його партнери, не знаючи, що робити з м’ячем, завжди шукали й знаходили його, а й тому, що він привіз у Турин свою майстерність, свій досвід, свій клас – і усі ті голодні недосвідчені хлопці, про яких ми уже говорили, потягнулися за лідером та, у певній мірі, досягли його рівня. Бо є такі футболісти: вони не тільки грають, а будують команди лише завдяки своїй присутності.
Гнучкість
Спочатку Антоніо Конте намагався бути оригінальним зі своєю флангово-атакувальною схемою 4-2-4, яку багато хто з футбольних експертів розглядав як банальні 4-4-2 з активними флангами. Проте коли постав вибір між ідеєю та результатом тренер не сумнівався ні хвилини, обравши той варіант, що більше відповідав характеристикам його гравців. Як казав колишній соціаліст Беніто Муссоліні: "Тільки ідіоти та мерці не змінюють своїх переконань, ми розумні люди і ми їх змінюємо". Отож, Антоніо зрозумів, що півзахист виглядатиме монолітніше, якщо до Пірло та Клаудіо Маркізіо приєднається Артуро Відаль (А як без нього?! Друге місце у Європі після Швайнштайгера за кількістю відборів! А ще чилієць передачі гольові віддає і сам вирішує епізоди!), та віддав перевагу побудові 4-3-3. У випадках, коли тренер "Старої Сеньйори" планував приділити атаці трохи менше уваги на відміну від центра поля, ця схема перетворювалася 3-5-2, особливо якщо суперник надавав перевагу захисту у три як "Удінезе" чи "Наполі".
Отож, стверджую, що самі півзахист виграв це скудетто, бо форварди "Ювентуса" виконували свої обов’язки не дуже вдало: Матрі – 10 голів, Вучініч – 9, Квалльярелла – 4, Дель Пьеро – 3, Боррьелло – 2 (Зате у Маркізіо – 9! У Відаля – 7!). Це мало навіть для Серії А, саме тому зараз Беппе Марротта, перш за все, зайнятий пошуками потенційного бомбардира. Що стосується захисту, то особливо варто виділити Андреа Барцальї, якого теж встигли списати після невдач останніх років, а він виявився чи не найстабільнішим оборонцем Серії А. Джорджо Кьєлліні, Леонардо Бонуччі, Паоло Де Челье теж підтвердили, що вирішують не гучні імена – організація. А Буффон є Буффон – і гра з "Лечче", то зовсім не його стандарт.
Й, нарешті, останнє. У якості гравця Антоніо завжди славився бойовими якостями, і він їх не втратив, коли перейшов на тренерську роботу. Дивлячись на бойовий "Ювентус" цього сезону, просто не можеш не повірити у те, що команда є відображенням її тренера.
Без Європи
Ніколи не знаєш, коли втратиш та коли отримаєш, адже минулого сезону сьоме місце "Ювентуса" розглядалося чи не як найбільшу катастрофу, хоча, насправді, неучасть у такому "престижному" турнірі як Ліга Європи стала для "бьянконері" благом. Відомо, що для клубів Серії А ця Ліга – лише забавки до моменту, поки не набридне, тому можливість з самого початку берегти сили, відпочиваючи серед тижня, – серйозна перевага. Очевидно, що підопічні Антоніо Конте, на відміну від конкурентів, провели увесь сезон фактично без спадів форми – не рахуючи короткий період у лютому – та майже без травм. Так, у порівнянні з сезоном 2010-11, коли на тренерському містку "Юве" перебував Джиджи Дель Нері, кількість травм скоротилась на 60%, і на цілих 80% – відносно другої половини сезону 2009-10 з Альберто Дзаккерони. Імена колишніх тренерів згадуються не просто так, бо тут є свій секрет. Антоніо Конте практикує дуже інтенсивні тренування, ритм яких, по суті, не особливо відрізняється від ігрового, що є ефективнішим, бо привчає організм футболістів до максимального навантаження та постійної концентрації. Знову ж таки, це можливо не в останню чергу тому, що є можливість відпочити.
Стадіон
Той факт, що власний стадіон – пряма дорога до успіху, було доведено у чемпіонатах інших країн. У Італії теж це чудово розуміють, але у більшості випадків бюрократія не дозволяє вирішити питання на користь футболу. Усім, крім "Ювентуса" – нині єдиного клубу Апеннін з ареною у особистій власності. Незручний "Стадіо делле Альпі" демонтували та на його місці усього лише за 100 мільйонів євро побудували 41-тисячний "Ювентус Стедіум". Це стадіон англійського типу з трибунами дуже близько до поля, де вболівальники мають можливість заражати футболістів своїм ентузіазмом. З фінансової точки зору новий стадіон дозволив "бьянконері" збільшити кількість проданих сезонних абонементів на 190% та очікувати щорічно прибуток у розмірі 30 мільйонів.
Промовистим вийшов коментар Емми Уолліс з каналу BBC: "Стадіон "Ювентуса" схожий на англійський? Та ні, він кращий! Зручніший та економніший, ніж "Уемблі", красивійший та атмосферніший, наж "Стемфорд Брідж" – і це вам каже вболівальниця "Челсі". У деякій мірі він нагадує найновіший з англійських стадіонів "Емірейтс", але будівництво останнього коштувало набагато більше. Тут же мене найбільше вразило те, як добре видно поле навіть з дальніх трибун – і у цьому сутність футболу. Зовні стадіон не дуже яскравий, але всередині – це щось неймовірне. Емоційнішим вийшов перший матч з "Пармою", а не офіційне відкриття, мабуть, тому що цей стадіон краще відчувається у супроводі справжнього футболу". І тут жодних сумнівів: "Ювентус" виграв скудетто, тому що продемонстрував справжній футбол.
Яна Дашковська
показати приховати