15 хвилин слави
Баста. Жарти скінчилися. Коли в грі залишається лиш вісім найсильніших команд Європи – про ніякі війни на кілька фронтів мова йти вже не може. У полі зору залишається лиш один трофей – той самий… найжаданіший… Кубок європейських чемпіонів…
У вівторок та середу команди не просто грали на повну потужність. Футболісти просто масакрували опонентів і мало не відмінили шоу через тиждень, убивши будь-яку інтригу. Вже зараз із впевненістю на 90% назвати трьох півфіналістів (10% я залишаю, бо пам’ятаю «Депортіво» - «Мілан» 2004-го). Та навіть в англійському протистоянні одна з команд отримала важкий удар – відігратися в лігвищі ворога буде ой як непросто...
Втім англійський матч в нашій країні вчора дивилося обмаль людей. Прихильники «Шахтаря», глоріхантери, противники донеччан і люди, які просто слідкують за футболом і люблять гру, прикипіли до екранів, аби подивитися поєдинок «Барселони» та «Шахтаря». І якщо перші дві категорії глядачів, можливо, розчарувалися, то інші дві отримали справжню насолоду.
Тільки великі команди можуть начхати на все і грати в футбол, який подобається. «Барселона» Гвардіоли, без сумніву, і є тією великою командою. Грати так, як каталонці, дано мало кому. Тому перед більшість дружин постає дилема щодо пріоритету. Красива гра і (по можливості) результат. Або прийнятний рахунок здобутий, завдяки будь-яким засобам. Я чомусь думав, що «Шахтар», уперше в історії видряпавшись так високо, піде саме цим шляхом. Я помилився.
Ще перед жеребкуванням мав кілька суперечок. Переконував співрозмовників, що для «Шахтаря» варіант «Барселони» є прийнятнішим, аніж «Реал» чи «Манчестер». Тому, що досвідчений Луческу може спробувати перехитрити титулованого, але молодого Гвардіолу. З Жозе чи Алексом фокуси не пройдуть точно. Однак вчора румун виступив не в ролі хитрого комбінатора, а як наївний романтик. Він пішов на «Барсу» не те, що з відкритим забралом, але й із дерев’яним списом.
Перемогти можна будь-кого. І каталонці не виняток – доведено «Інтером» минулого року. Для цього потрібна стовідсоткова самовіддача та надзвичайно уважна гра в обороні. Чемпіони України не могли не бачити минулорічних півфіналів. Але вирішили начхати на рецепт успіху від Моурінью. Що отримали взамін? 15 хвилин слави. Чверть години після першого пропущеного голу «Шахтар» рвав і метав. Гості домінували на полі, постійно атакували і взагалі – на «Камп Ноу» робилося щось неймовірне. Вже тепер, після фінального свистка стає зрозуміло – якби «кроти» забили, то це б згрубша нічого не змінило. Як нічого не змінив гол Ракицького. Вже через хвилину каталонці знову вказали суперникам на їхнє місце. «Барса» нагадувала лінивого бика, який відганяє комах хвостом лише тоді, коли вже дуже допечуть. Адже знає, що жодної шкоди йому все одно не завдадуть.
Грати без захисту можна. Так грали каталонці вчора. Так «Шахтар» може грати в чемпіонаті України. Але намагатися робити це на «Камп Ноу» - занадто велика розкіш. Варто було ризикнути? Можливо. Та цього разу ризик не виправдав себе. З іншого боку – невідомо чи могли чемпіони України гарти в захисний футбол. Для того всьому бразильському легіонові потрібно було захищатися. А вони ой як цього не люблять…
На завершення зауважу: мені навіть трохи символічним здався той факт, що гол престижу забив єдиний вихованець «Шахтаря», який вийшов на поле в цьому матчі. За «Барселону» «своїх» учора грало аж сім. Честь каталонської команди захищало семеро іспанців, «помаранчево-чорні» «відповіли» трьома українцями. Саме тому вчора я ліг спати з добрим настроєм. Локація команди для мене слабший аргумент, аніж футбольна філософія. Відтак із двох моделей розвитку футбольного клубу я вибираю каталонську і радію її тріумфу. Ви ні? То кидайте в мене віртуальні каміння – дякувати Богові вони не шкодять ;)
Фото – zimbio.com
показати приховати