"Якщо не забиваєш в Аргентині – твоїй сім’ї погрожують розправою". Густаво Бланко-Лещук – про важке життя легіонера і бажання грати за збірну України
Велике інтерв’ю "Футбол 24" із форвардом львівських "Карпат", який має українське коріння.
У "Карпатах" вже давно не було забивного центрфорварда. Якийсь час тренерський штаб вигадував хитромудрі схеми, щоб обійтися без нього, але постійно так тривати не могло. На початку цього року в команду перейшов Густаво Бланко-Лещук, який окрім своїх гренадерських габаритів виділяється ще й походженням. Дідусь 24-річного форварда походив із Рівненської області.
Наше інтерв’ю відбулося на клубній базі “Карпат" у Брюховичах. Підготовка до матчу із "Волинню" тривала повним ходом, тож на розмову Бланко-Лещук прийшов помітно втомленим – всі сили залишив на тренуванні. Із допомогою клубного перекладача швидко налагодили діалог. Густаво наразі спілкується лише іспанською і трохи англійською. Проте обіцяє: наступне інтерв’ю для “Футбол 24" даватиме вже українською.
"Моя бабуся готувала вареники"
– Густаво, що ви знали про Україну, переходячи в "Карпати"?
– Насамперед, я знав, що в Україні є дві серйозні команди – "Динамо" і "Шахтар". В Аргентині я часто переглядав матчі Ліги чемпіонів та Ліги Європи. Про інші українські клуби знав не так багато, проте не сумнівався, що тут високий рівень футболу. Коли ж довідався, що є можливість продовжити кар’єру в Україні, почав активно шукати інформацію про цю країну в інтернеті.
– В Україні – війна. Не страшно?
– Звичайно, я знав, що на території України – бойові дії. Але також я знав, що вони – на межі закінчення. До того ж, відбуваються на протилежному кінці країни. Сподіваюся, що війна от-от завершиться і все в Україні буде добре.
– Чи вплинуло на ваше рішення стати гравцем "Карпат" українське коріння?
– Моя мама була надзвичайно втішена тим, що я отримав можливість переїхати до Львова. Ця радість – дуже важлива для мене. Я вирішив приїхати і дізнатися більше про своє походження.
– Ваш дідусь – із Рівненської області. У Південній Америці опинився, втікаючи від Другої світової. Чим займався в Аргентині?
– Землеробством.
– Якісь українські традиції у вашій сім’ї ще збереглися?
– Ні. Але моя бабуся готувала вареники – традиційну українську страву. Батьки приїжджали до мене близько місяця тому. Коли мама знову скуштувала вареники – була на сьомому небі від щастя.
– Ви планували відвідати село, з якого походив ваш дідусь…
– Так, я вже зробив це! Разом із батьками з’їздили у Рівненську область. Мені там дуже сподобалося.
– Як вас зустріли місцеві люди? Чи були вони в курсі, хто до них завітав?
– Мене у цьому селі, звісно ж, не знали, тож діалогу, як такого, не зав’язалося. Хоча, як іноземців, нас було помітно за кілометр. Чи зустріли людей, які пам’ятали дідуся? Ні. Надто багато років пройшло з того часу…
– Які ваші враження від України? Наскільки очікування співпали із реальністю?
– Я завжди знав, що це стабільна держава. Так само, як знав, що є країни, які деградують. Але найбільше, що мене зацікавило в Україні – це футбол. Загалом ваша країна – чудова. У ній живуть приємні люди.
"Потрібно більше забивати"
– Як вам живеться у Львові? По магазинах самі ходите?
– Навпроти мого будинку є супермаркет, тож для мене не становить труднощів купувати там усе необхідне. Для цього знання мови не обов’язкове. Радий, що живу за межами центру Львова, адже він переповнений автомобілями.
– Комунікація з партнерами по "Карпатах" дається важко?
– Спілкуюся з ними за допомогою перекладача, а також англійської мови. З усіма – товариські стосунки. Але найбільш тісно здружився із Окечукву. Живемо разом і вільно спілкуємося англійською. Ми обоє – легіонери, перебуваємо у схожому становищі. Тому намагаємося підтримувати один одного, щоб скоріше адаптуватися у "Карпатах".
– На базі клубу побували гравці паралімпійської збірної України, які стали чемпіонами Ріо. Чого "Карпатам" варто повчитися у цих мужніх хлопців?
– Я дуже поважаю цих людей. Вони здійснили справжній подвиг попри обмежені фізичні можливості. Як особистості і як спортсмени, паралімпійці є хорошим зразком для наслідування. Дуже важливо, що вони знайшли час для того, щоб приїхати і поспілкуватися з нами. Показали світ таким, який він є.
– "Карпати" – на останньому місці турнірної таблиці. Які причини окрім зняття шести очок?
– Причини мені невідомі. Але я знаю, що ми повинні тренуватися кожного дня, покращувати свою гру і результат. Іншого виходу я не бачу. Сподіваюся, все буде гаразд.
– Чи задоволені своєю грою? У вас 3 м’ячі на старті сезону.
– Не зовсім задоволений, адже, як нападник, зобов’язаний забивати більше. Тим паче, від іноземця завжди вимагатимуть значно більшого, ніж від своїх гравців. Я це усвідомлюю. Потрібно забивати більше, щоб команда зуміла перемагати.
– Вам не сумно грати в Україні при порожніх трибунах? Аргентина в плані вболівання – просто космос!
– Звісно, ти не можеш не помічати порожніх трибун. У нас, в Аргентині, на футбол ходять набагато активніше. Але коли я виходжу на поле, то намагаюся сконцентруватися на грі, а не на тому, що навколо. Один вболівальник чи кілька тисяч – для мене немає значення.
– Як вам саппортери "Карпат"?
– Вони завжди нас підтримують – і вдома, і на виїзді. Це дуже важливо. Їхня активність нас надихає. Фанати "Карпат" – справжній 12-й гравець. Команда і тренерський штаб дуже вдячні їм за це.
"Грав проти Палермо і Рікельме"
– У 2012-му ви стали чемпіоном Аргентини у складі "Арсенала" (Саранді). Наскільки важко це зробити, зважаючи на наявність монстрів – "Боки Хуніорс" і "Рівер Плейту"?
– Наше чемпіонство стало сенсаційним здобутком на той час. Історична подія, яка неймовірно підняла престиж "Арсенала". Ще більш приємно було від того, що ми перемогли у перший же мій сезон в цьому клубі. Дивовижні, незабутні спогади!
– Проти кого із знаменитих футболістів ви грали?
– О, мені поталанило грати проти Мартіна Палермо, Хуана Романа Рікельме, Рафаеля Собіса. Проте найбільше своїм талантом вразив Деку, який завершував кар’єру у "Флуміненсе".
– Яким вам уявлялося ваше майбутнє після того, як ви стали чемпіоном Аргентини? Іспанська Прімера? Кальчо?
– Так, саме ці два чемпіонати мені завжди дуже подобалися. В Іспанії та Італії виступає велика кількість аргентинських футболістів. Це мене надихало.
– Натомість після Аргентини ви опинилися у Росії, в махачкалинському "Анжи". Якими вітрами?
– На мене вийшов шведський агент. Ну як шведський… Він наполовину росіянин. Повідомив мені, що "Анжи" дуже потребує нападника і запрошує мене на перегляд. Я поїхав, успішно пройшов оглядини, ми уклали 2-річний контракт. Проте невдовзі я отримав травму коліна і контракт зі мною розірвали. Дякуючи Богу, ушкодження виявилося не настільки серйозним. Мене прооперували в Аргентині і я знову зміг повернутися на поле.
– Чи став для вас культурним шоком переїзд у Росію?
– О, так! Все було для мене дуже незвичним. Взяти хоча б кириличні літери. Це ж мене спіткало і в Україні (Усміхається).
– Водку спробували?
– Звичайно. Страшенно міцна (Сміється). Не зловживав нею. Мені алкоголь не дуже подобається.
– У Махачкалі ви опинилися в той час, коли Росія напала на Україну. Чи розуміли ви там, що відбувається?
– Ні. Я взагалі нічого не знав про це.
"В Україні намагалися обманути"
– Як виник варіант із марокканським "Відад Касабланка"?
– У той час я практично шість місяців не грав у футбол через травму. У вересні мені зателефонував агент і запропонував варіант із Марокко. Знайти команду деінде було малореально – трансферне вікно зачинилося, всі закупилися. "Відад" – один із найкращих клубів у своїй країні, то чому б не поїхати? Я підписав контракт на 2 роки, але через 6 місяців змушений був його розірвати. Виникли проблеми із президентом клубу, який відмовлявся мені платити зароблені гроші. Я розвернувся і поїхав у Швецію.
– Отак просто пробачили їм борг?
– Так, пробачив. Хотів якомога скоріше покинути цю команду. До того ж, як би там не було, я відчував вдячність "Відаду" за те, що клуб підтримав мене у складний момент, надавши змогу пограти 6 місяців і знову повірити у свої сили.
– Яка атмосфера на матчах у Марокко?
– Це було щось фантастичне! На кожен матч приходили по 50-60 тисяч вболівальників. Оскільки "Відад" – провідна команда країни, від її ігор завжди вимагали по-максимуму. До речі, після того, як я розірвав контракт, "Відад" здобув золоті медалі чемпіонату Марокко.
– Кілька років тому у марокканському місті Марракеш стався резонансний теракт: після вибуху бомби загинули 17 осіб. Ісламський світ, "Аль-Каїда", ІДІЛ… Не було дискомфортно?
– Це звичні речі у сучасному світі. Нещодавно таке відбулося у Франції. Дуже важко спрогнозувати, де вибухне наступного разу. Це те ж саме, що гадати: зіб’є тебе автомобіль на вулиці, чи ні. Тому я не боявся.
– І все ж у Швеції було значно спокійніше, чи не так?
– Знову свою роль зіграв шведсько-російський агент, який прилаштував мене в клубі "Ассіріска". Це другий за силою дивізіон країни. Я з розумінням поставився до того, що доводиться понижувати рівень, адже за рік зіграв лише якихось 5 матчів через травму. Команду тренував мій земляк – Родріго Рейносо, тож я йому дуже вдячний, що довіряв мені і допоміг адаптуватися.
У Швеції довелося звикати до клімату – він зовсім не такий, як в Аргентині. Але мені сподобалися люди. Хочу ще раз поїхати у Швецію при нагоді – там залишилося кілька друзів.
– Ви пограли у кількох абсолютно різних країнах. Найбільш дикий випадок, який пригадується?
– У Касабланці я зустрів чоловіка, який йшов вулицею і вів за собою на повідку мавпочку. Вигулював її, наче собаку. Більше я такого ніде і ніколи не бачив.
– Чи кривдили вас, користуючись тим, що ви – іноземець, не знаєте місцевих звичаїв і мови?
– Та це завжди так трапляється, що іноземців намагаються якимось чином обманути, обвести навколо пальця і здерти з них гроші. Аргентина в цьому плані – не виняток. У моїй країні з легіонерами чинять аналогічно. Україна? Тут також. Коли я тільки приїхав сюди – намагалися обманути. Але зараз я вже набув досвіду (Усміхається).
– Який у вас характер?
– Я дуже спокійний. Але можу сильно розлютитися. Перебуваю у країні, мови якої не знаю. Це змушує напружуватися.
"Марадона? Мессі!"
– На грі яких кумирів ви зростали?
– Перш за все – на грі багатьох аргентинських нападників. Говорити про когось одного конкретного – важко. Завжди любив стежити за їхньою манерою і поведінкою на полі. Мені подобається аналізувати. Віддаю перевагу перегляду якогось матчу, аніж прогулянці.
– Хто кращий – Мессі чи Марадона?
– На жаль, я не бачив вживу, як грав Марадона. Можу грунтувати свої висновки лише на архівних матчах, знайдених в інтернеті. Але якщо запитати про це старших аргентинців, вони скажуть, що Марадона – це було щось надзвичайне, щось з іншої планети. Для них він – найкращий. Проте я віддаю перевагу Лео.
– Чи бували у церкві Дієго Марадони?
– Ні. Я знаю, де вона розташована. Неодноразово проходив поруч, але ніколи туди не заходив.
– Ваше хобі?
– Рубаюся у PlayStation. Важко сказати, наскільки хороший у мене рівень. Зазвичай змагаюся із Окечукву. Перемагаємо один одного практично порівну.
– Перший чемпіонат світу, який переглянули?
– Це був Мундіаль у Японії та Південній Кореї, 2002 рік.
– Плакали, коли Аргентина вилетіла з турніру?
– Ніколи в житті не плакав через поразку улюбленої команди. Єдине, що мене може пригнітити, – це моя власна поведінка, коли я щось зроблю неправильно.
– Та все ж аргентинці – дуже фанатичні. Пригадайте найбожевільніший вчинок ваших уболівальників, свідком якого стали самі.
– Кілька років тому я бачив загибель кількох фанатів. Під час матчу на трибунах зійшлися "стінка на стінку" два ворожі угруповання, і це призвело до такого трагічного підсумку. Гру тоді були змушені перервати. А зазвичай з трибун люблять жбурляти у гостей всілякими предметами. Особливо перепадає, коли йдеш подавати кутовий. Якщо нападник не забиває, можуть погрожувати розправою із його сім’єю. Баррабравас – це вам не жарти.
"У збірної України є всі шанси"
– Чого хочете досягнути з "Карпатами"? Чи надовго збираєтеся тут зупинитись?
– Із клубом у мене контракт до липня 2017 року. Наша ціль – вийти в Лігу Європи. Сподіваємося посісти підсумкову 5-ту позицію.
– Цього часу достатньо, щоб опанувати ази української мови…
– Так, це входить у мої плани. Сподіваюся, настане такий день, коли я зможу вам дати інтерв’ю українською мовою (Сміється).
– Густаво, ловлю вас на слові! Ваш молодший брат Іван також грає у футбол. Які у нього успіхи?
– Він – центральний захисник. Зараз вдовольняється роллю запасного в "Арсеналі" (Саранді). Мені б дуже хотілося, щоб брат приїхав у "Карпати" і показав усе, на що здатний.
– Вже звучали думки, мовляв, Бланко-Лещука – у збірну України. Як вам така ідея?
– Мені ця пропозиція буде дуже цікавою, але лише в тому випадку, якщо не надійде аналогічне запрошення від збірної Аргентини. Наразі в української збірної є всі шанси (Сміється).
Фото Павла Паламарчука
показати приховати