Як український паспорт рятував італійців
Пізнавати світ через футбольні пригоди – ось у чому фішка євровиїздів. А ще багато адреналіну... і неприємностей.
Що вибрати з запропонованого жеребом для «Лаціо» цього року? І Кіпр, і Трабзон належать до цілком прийнятних, хоч і взаємовиключних варіантів (якщо це правда, що кіпрська віза позбавляє можливості в’їхати у Туреччину і навпаки). Але ні – Варшава! «Легія» – бо тут гарантований драйв. Фанати польського клуба славляться своєю організованістю та агресивністю, і, крім того, ще недавно мали офіційні дружні стосунки з ультрас «Ювентуса» – розійшлися за декілька тижнів до матчу – та, відповідно, ненавиділи «Лаціо».
Щодо перфомансу (співу та хореографій) варшавські кібіци – перші у Польщі, з ними можуть позмагатися лише вболівальники познаньського «Леха». Сумніватися не доводиться – youtube підтверджує. Про місцевого лідера Петра «Старуха» Старуховича запитала у знайомого польського оглядача і теж лаціале. Нічого нового, правда, не дізналася. Як переважна більшість подібних ватажків, той зображує боротьбу з владою, а сам тишком-нишком отримує купу нелегальних грошей за свою діяльність у футболі. Одним словом, не надто приємний персонаж, хоч і колоритний.
Шлях ми вирішили вибрати непростий: до Львова, потім на «Ікарусі» (неочікувано, правда) до Любліна і лише тоді до столиці. Справжній фанатський економ-варіант і навіть з культурною програмою. Адже старовинне містечко, де затвердили однойменну унію, у результаті якої виникла одна з найсильніших держав Середньовіччя та королем котрої свого часу був етнічний українець (Михайло Вишневецький), варте того, щоб його відвідати. Як і Торунь – на думку багатьох польських знайомих, найкрасивіше місто країни – з домом Миколая Коперника, імбирними пряниками та подихом сивої давнини, якої абсолютно позбавлена відбудована Варшава, де височіє «подарунок Сталіна». Але туризм – побіжно, головне – футбол.
Як тільки з’ясувалося, що у груповому турнірі зустрінуться «Легія» та «Лаціо», у коментарях відразу відзначили: «Буде різня!!!» Ніхто не сумнівався, що буде, але, мабуть, не уявляв масштабів. Квитки на гру придбали більше 700 вболівальників, що є гарним показником – у Стамбулі минулого року, наприклад було 500. Тільки у турків усе чітко – привезли, відвезли, біля гостьового ніхто не сидить у засідці. І співають, на мою думку краще, бо залучені усі глядачі. Пусті трибуни не майорять…Оцінити лаціалі в черговий раз теж було неможливо – через нижче описані події ніякого перформансу.
У «Пепсі Арени» – попсова назва, але стадіон ніби спеціально будували для навколофутболу: знаходиться у парку… Якщо йти до гостьового сектору по прямій – мало освітлена вулиця, оточена деревами, потім скверик біля річки – тільки лови і топи :-) Треба було йти по освітленому мосту, але ми повірили поліції, яка, мабуть, раніше стояла у першій лінії «Легії», та айфону. Пройшли метрів 500, як згори до нас спустився, може бути, й сам «Старух» або, принаймні, один з його замісників з криком: «Барви???» Підскочив і почав хапати за куртку, аби особисто перевірити, але рози та банер були у рюкзаку, котрий у темряві непомітний… Фух!
Наступний тест – російська мова. Байки розказують про жахи Львова, а, насправді, добряче відхопити за неї можна у Польщі. «Рускіє?» – пролунав розлючений голос чолов’яги тільки-но з секції кікбоксингу, за яким стояло ще чоловік 40 таких же. Ні, ми з України, з Білорусі. Туристи. Вирішили футбол глянути, але загубилися… :-) З нами було три італійських друга, котрі привезли нам квитки на гостьовий сектор, але вони поводили себе по відпрацьованій схемі «Ти глухонімий?» – «Так!» Або, справді, оніміли від страху, що теж добре у таких умовах.
Один з наших додумався паспорт показати український – кібіци, мабуть, ще такого не бачили. Але спрацювало як на в’їзді у Шенген: якщо на першому кордоні пропускають – далі уже простіше. Усього було десь три КПП, на другому уже знали, що українці на підході, на третьому кинувся один, але, почувши пароль «Україна», повернувся на стартову позицію у кущах. Двоє наших хлопців отримали по легкому удару до того, як вдалося прояснити ситуацію, відмазатися, а потім перед ними навіть вибачилися. Польські хулігани – вони ввічливі…
Не можу передати нашої радості, коли добралися до гостьового сектору. Там італійська охорона зацікавилась, бо думали, що поляки. Почувши кодове слово «Україна», заспокоїлись, навіть прізвище Шевченка згадали. І отримали у відповідь: «Не любимо ми Шевченка, бо забив у ворота «Лаціо» занадто багато голів!» Надалі – ще один сюрприз. Чи проходили ви хоч раз тест на алкоголь на футболі? Якщо ні, то у Варшаві така можливість є. Не знаю, чи постійно, але факт. Я пройшла, хоча, зізнаюсь чесно, пила і білий ром з Мадейри, і пиво, і зубрівку, і вишнівку – всього потрошку. Але, кажуть, пощастило далеко не всім. Не говорячи вже про…
У нас Європу (ЄС) іноді уявляють як недосяжну мрію, але там теж нерідко трапляються жахливі речі. Як-от перед матчевий арешт у Варшаві приблизно 150 вболівальників «Лаціо», більшість з яких не мають ніякого відношення до футбольного хуліганізму, включаючи – увага! – жінок та людей з обмеженими можливостями. Звичайно, були такі, хто чинив супротив, чи то кидаючи димові шашки, чи то каміння (є різні версії), а інші за що?! Йшли собі та співали – ось такий злочин. За день до цього напали на італійців у готелі, але у тому випадку допомогли свідчення персоналу на їх користь. Ще таксисти долучилися – підібрали гостей у аеропорту і відвезли у тиху місцину, де… Англійський вболівальник з часів Гаскойна своє отримав після того, як посидів у кав’ярні з розою. Дивуюсь, що наші пригоди не почалося раніше, коли ми сиділи у популярному пивному закладі «У Швейка» та горланили Vola Lazio vola…
Італійців загребли через те, що, відповідно до польських законів, ніби не можна одягати маску. Тільки про це ніхто не знав і не попереджав… Поліція спочатку підійшла і заговорила про супровід, після чого брали усіх, у кого бачили атрибутику «Лаціо», не звертаючи увагу ні на що. Обзивали під час арешту та у в’язниці, кидали у камеру з засудженими на багаторічне ув’язнення. Потім давили морально, змушуючи підписати повинну незнайомою мовою, піти на суд без адвоката та заплатити штраф, щоб швидше повернутися додому. Добре, що підключився адвокат ультрас Лоренцо Контуччі, до речі, романіста, та багатьом допоміг вийти на свободу. Іншим доводилося чекати понеділка, коли можна було сплатити штраф. Певна частина хлопців поверталася після добового затримання нашим рейсом до Болоньї – єдиним лоу-костом до Італії, що залишався. Проклинали Польщу та співали гімн Fratelli d’Italia після приземлення.
Про футбол говорити особливо немає змісту. Відмічу сумний рекорд – вперше в історії «Лаціо» у стартовому складі не вийшов жоден італієць. «Легія» – не рівень єврокубків як і місцеві органи правопорядку: передачу віддати ніхто не може, постійні обрізки… «Лаціо» з такими суперниками справляється однією лівою, у якому б поганому стані не перебував. Особливо, коли молодь, чи навіть краще сказати діти такі як Кейта та Переа стараються довести своє право знаходитися серед дорослих дядьків (які, правда, ні на що не здатні). Але Петковіч так і не зумів визначитися ні з основою на цей сезон, ні зі схемою, а тому, мабуть, вирішив не переносити безнадійне питання на майбутнє, погодившись очолити збірну Швейцарії. У команді нездоровий клімат, і журналістам навіть не повідомили готель, де зупиняться гравці з босами, щоб не питали, що діється. Але капітан Раду злив інформацію вболівальникам, щоб ті змогли побачити улюблених виконавців.
Незважаючи на похмуру атмосферу на стадіоні, один веселий банер ультрас все ж вивісили під кінець: «Tutti a zoccole», «А тепер усі до дівчат (легкої поведінки)». Після матчу лив дощ, було страшенно холодно, але з території стадіону нікого не випускали щонайменше півтори години… Лісові брати не дрімають! Проривалися ті, у кого літак, а також на таксі – поліція особисто слідкувала, щоб усі відбували тільки на машині. Складалося враження, що Польща вперше приймає матч такого рівня, і, не знаючи, що робити, вирішили гасити усіх підряд. Навіть туристок з Тоскани привозили до відділку – бо італійською говорили. Свого часу поляки теж варварами пройшлись по Риму, скакали на Вівтар Вітчизни, але їх ніхто не затримував. Якими б розхлябаними не були італійці, але гостинність – на першому місці. Все ж хлопців додому мають повернути, навіть тих 20, що залишилися, – уже навіть футболісти долучилися до збору коштів (мова йшла ніби про 40 тисяч євро чи щось таке). Ultras liberi. Україну – в Європу.
показати приховати