В погоні за сріблом всі методи хороші
Українська футбольна громадськість ніколи не перестає дивувати. Вміння багато писати і говорити про футбол, не обговорюючи саму гру, просто унікальне.
Завершився 22 тур і понеслася нова серія Марлезонського балету. Обговорювати матчі, забиті м’ячі, тактику, дії гравців? Та кому це потрібно. Залиште цю вбогість для Ла Ліги, АПЛ чи Бундесліги. У нас тут своя атмосфера. І дві улюблені теми: суддівство і всесвітні змови. Нагадує дві традиційні біди: дурні (які все виправдовують змовами) і дороги ( суддівство по якості від українських доріг втекло недалеко).
Чемпіонат увійшов в стадію активної боротьби за другу позицію. Для України це явище нове, але і тут не обійшлося без вічної теми. Цього разу нібито несправедливо образили дві команди на користь третьої. Абстрагуємось від всесвітніх змов і розглянемо суть претензій.
Матч Волинь-Дніпро. І знову проти дніпрян уся Україна! Цього разу в особі Сергія Бойка. Завжди добре сидіти на дивані, дивитись декілька разів повтори епізодів, ще й зі збільшенням. Але щоб зрозуміти арбітра, треба поставити себе на його місце. Уявіть себе арбітром у цій ситуації. Стоїте Ви на не дуже і смарагдовому (дощ після снігу – це Вам не жарти) газоні стадіону “Авангард”. Прямісінько перед Вашим носом Петар Занєв відчайдушно бореться за м’яч дістає його і залишається лежати на газоні. Буквально в одну секунду Бікфалві п’ятою відкидає м’яч на Савіча. Ви різко стартуєте за епізодом і бачите картину: Дуглас робить рух рукою у напрямку Савіча, а той падає. Вповільненого повтору, та ще й зі збільшенням у Вас немає. Вмикається логіка: навіщо захисник робить рух рукою в бік гравця, який вже його пройшов, якщо не хоче його збити? Чому б гравець став падати, якщо можна розстріляти ворота з одинадцяти метрів?
І весь цей процес, який так довго описувати, відбувається за менш, ніж чотири секунди. Добре дивитись повтори з ракурсів збоку та спереду. А арбітр знаходиться ззаду від епізоду. Суперздібностей у нього немає. А їх тут і не потрібно. Можна просто передати привіт ФІФА і подякувати за позицію на рахунок відеоповторів. За той час, поки біля рефері метушились гравці, доводячи свою правоту, арбітр біля монітору спокійно міг би повідомити свій вердикт Сергію Бойко. Але повторів чомусь (хай любителі вселенських змов пояснять чому) у нас немає.
Наступним “постраждалим” є харківський Металіст. Саме ця команда сформувала офіційну претензію після цього туру. І в чому ж причина? Яким чином жорстоко та планомірно убивали судді самобутню (більше латиноамериканських команд в Україні немає) команду? А всі проблеми лише в непризначеному пенальті на 96-й хвилині зустрічі. Настільки хитромудрий план Металіста зіпсували арбітри. Ще задовго до матчу харків’яни вирішили приспати пильність небезпечного суперника, і забити вирішальний гол на останніх секундах. Щоб у Кривбаса не було можливості відігратись.
Облишимо сарказм, і проаналізуємо ситуацію. Гравець Кривбаса бачить, що буде завдаватись удар, і кидається під м’яч. Зауважимо, що кидається під м’яч у підкаті, а не намагається зупинити його політ рукою. М’яч виявився швидше гравця і влучив у руку. Чи можна назвати це грою руками? Однозначно, що ні. Рука перебувала у природному положенні. Спробуйте постелитись у підкаті, притиснувши руки до корпусу.
Проте, подібними аргументами не спинити Металіст. Навіщо шукати причини в собі? Соромно ж зізнаватись, що абсолютно по грі зіграли внічию із суперником, трансферна вартість гравців якого в 5 разів менша, ніж у твоїй команді. Зате не соромно пред’являти претензії на Лігу Чемпіонів. Там ж суперники слабше Кривбаса, правда?
Аналогічна ситуація і з Дніпром. Точнісінько таке саме співвідношення трансферної вартості гравців. Плюс, у Волині ще й 4 гравці основи пропускали матч (Шандрук, Суботіч, Сімінін, Пилипчук). А винен знову арбітр. А не Дніпро, який мав 20 хвилин у рівних складах до вилучення і 20 хвилин у більшості в другому таймі. До честі дніпрян, правда, слід зауважити, що з боку Хуанде Рамоса претензій до арбітражу на прес-конференції не було.
Як би це не парадоксально звучало, а рівнятись Металісту та Дніпру треба на Кривбас. Команда з Кривого рогу спокійно і впевнено збирає очки з більш серйозними опонентами, не зважаючи на будь-які обставини. Після матчу з харків’янами у криворіжців були куди вагоміші підстави для скарг на арбітра. Ще у першому таймі за рахунку 1-0 Сергій Пшеничних реслерським прийомом зніс Валерія Федорчука у власному штрафному майданчику. Цілком можна було призначати пенальті, рахунок міг стати 2-0, і хто зна, чи відігрався би Металіст. Але гравці Кривбаса зберегли спокій і просто продовжили робити свою роботу.
Ще один неприємний епізод трапився у матчі Динамо-Чорноморець. Євген Хачеріді завалив на газон Лучана Бурдужана. Робив він це куди очевидніше, ніж дніпрянин Дуглас в аналогічному епізоді іншого матчу. Виникає тільки одне питання: а де взагалі арбітри у цій ситуації? У кадрі їх не видно. Відверто прогледіли епізод, не встигли за розвитком подій. Поведінка ж Хачеріді після епізоду заслуговує на увагу дисциплінарного комітету. Скоріш за все, нагорода у вигляді дискваліфікації, знайде свого героя.
Вбачати у всіх цих епізодах якусь всесвітню змову можуть тільки в Україні. Де футбольні передачі не аналізують безпосередньо гру у футбол, а влаштовують батл між собою на довколофутбольні теми. Де експертом є не той, хто розбирається у футболі, а той, хто говорить потрібні речі. Можна було б звинувачувати арбітрів в упередженості. Але ж язик не повертається це робити, коли бачиш, наприклад, три результативні помилки за 5 хвилин у матчі Волинь-Зоря. Помилки на користь обох сторін. Коли на чемпіонаті світу арбітр видаляє гравця лише за третю жовту картку. Коли в АПЛ протягом одного матчу гравці різних команд двічі відверто виносять м’яч з порожніх воріт руками. Коли в серії А арбітр фіксує офсайда, а гравець знаходиться у грі із запасом у два метри. Коли на чемпіонаті Європи неозброєним оком видно, що м’яч перетнув лінію воріт, а арбітр цього не бачить. Список можна розтягнути до розмірів легендарного твору “Війна і мир” . Це всесвітня змова? Хіба для параноїків.
На жаль, в наш час кількість таких параноїків значно переважає кількість тих, хто цікавиться безпосередньо футболом. Матчі без скандалів із суддівством нікому не цікаві, хай навіть там заб’ють 5 м’ячів ударом ножицями через себе з 30-ти метрів. Ну може поговорять день-два. І забудуть. А відголос суддівських скандалів ще тижнями не затихне.
показати приховати