"В Алієва – ніяких понтів, Мбокані та Ідейє – агресивні і нахабні форварди". Закінчити кар’єру у 24 і не зламатися

27 червня 15:00 5215 Читать на русском
"В Алієва – ніяких понтів, Мбокані та Ідейє – агресивні і нахабні форварди". Закінчити кар’єру у 24 і не зламатися
Мирослав Бонь

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із колишнім голкіпером Динамо, Говерли та Полтави – Мирослав Бонь капітулював перед натиском травм.

Раннє завершення кар’єри – великий стрес для футболіста. Проте одна річ попрощатися зі справою всього життя, коли ти розміняв четвертий десяток, а інша – йти з футболу у той час, коли інші лише повноцінно здіймаються на ноги і завойовують своє місце у складі. У травні минулого року воротар ФК Полтава Мирослав Бонь прийняв поки найважливіше рішення у своєму житті. 24-річний голкіпер більше не міг терпіти і зважився на рішучий крок.

"Якщо буде дев’ята операція, то я її просто не витримаю"

– Що відчуває людина, коли у 24 роки їй доводиться попрощатися з футболом?

– Моє рішення не було спонтанним. Коли переніс восьму за ліком операцію, прокинувся зранку і вирушив на відновлення, то відчув, наскільки мені важко. Перш за все, у моральному плані. У мене було багато травм, коли процес відновлення займав півроку чи навіть 9 місяців. Дуже важко, коли ти кожного дня бачиш поле і ворота, однак усвідомлюєш, що не можеш грати. З іншого боку, після восьмої операції було складно примушувати себе виходити на поле і проходити процес відновлення.

– І все ж ти повернувся на поле.

– Якось сказав собі: "Якщо мені буде потрібна дев’ята операція, то я її просто не витримаю". Після восьмого хірургічного втручання все йшло за планом, зіграв кілька матчів. І тут знову – проблеми з пахом. Тоді я почав думати. Розмірковував не лише про футбол, а й про все своє життя. Аналізував, як житиму далі, чим займатимуся.

– Рішення було обдуманим, але дуже складним…

– Порадився з сім’єю і вирішив завершувати. Свідомо хотів залишитися у футболі, щоправда, спробувати себе в іншому амплуа. Враховував той фактор, що мої бабця і дідусь живуть у Чехії, тому вирішив поїхати туди і провести певний період часу за кордоном.

Бонь

– У чому причина твоїх постійних травм?

– Ключовий момент у тому, що кожного разу я зазнавав нового ушкодження. Тобто мене турбували різні травми. Справа в тому, що я дуже інтенсивно виріс. У мене особлива тілобудова – я худорлявий і високий. Мені постійно треба працювати з тренером з фізпідготовки. Я багато займався з Антоном Дяченком, тренером і реабілітологом у київському Динамо. З ним ми працювали щоденно протягом восьми місяців. І результат був помітним – за три з половиною роки я не отримав жодної травми.

"Зранку ставав на коліна і повз у туалет". Вибухове інтерв’ю Артема Безродного про "Спартак", порушення режиму і Філімонова, якого зламав гол Шевченка

Таких фахівців в Україні практично немає. Лише у Динамо, Шахтарі і колись у Дніпрі та Металісті. Якби я постійно займався з такими фахівцями, то, думаю, уникнув би своїх проблем. Ці люди знають біомеханіку твоїх м’язів, володіють інформацією про твоє тіло.

– Минуло достатньо часу для того, щоб все проаналізувати. Ти жодного разу не шкодував про своє рішення?

– Ні, не жалкував. Однак я сумую за футболом – це правда. Особливо, коли дивлюся матчі. Наприклад, їжджу в Ліберець, де грає мій товариш Тарас Качараба. Або ж коли переглядаю поєдинки Спарти. Проте я вірю, що з Божою допомогою зможу стати тренером високого рівня і футбол не зникне з мого життя.

– Ти пов’язуєш свою майбутню тренерську кар’єру лише з Чехією чи розглядаєш варіанти в Україні?

– Я люблю свою країну, але не бачу тут жодної перспективи. Часто спілкуюся зі своїми старшими колегами і тренерами. Наприклад, з Олександром Морозом, який тренував мене у Динамо-2. Мені часто радять: "Там у тебе все вийде". За кордоном більше перспектив. В Україні, в основному, працюють досвідчені фахівці. Такому молодому наставнику, як я, тут буде важко. Дивлюся реально на речі – це і малооплачувано, і не дуже перспективно.

– Де саме ти навчаєшся?

– Вчуся в Україні, ліцензію С здобуваю у Львові. Бачу себе у діяльності саме тренера воротарів. На цей момент не задумуюся над тим, як працювати головним тренером. Я читаю багато літератури, здобуваю знання, аналізую різні воротарські школи. Не лише потужні іспанську чи німецьку, а й, до прикладу, польську. У них хороший рівень: Щенсни, Фабіанскі, Боруц і Титонь це доводять. Нещодавно записався на курси до Петра Чеха, який з кількома фахівцями з Англії проводитиме майстер-класи у Чехії. Це один з моїх кумирів, буде дуже цікаво послухати його.

"Тато розповів, що Рудаков – це справжня легенда"

– Твій рідний Хуст у футбольному плані відомий завдяки двом постатям: легендарному володарю Кубка СРСР-1969 у складі Карпат Івану Герегу та гравцю Металіста Ярославу Ланцферу. Однак саме місто важко назвати футбольним?

– Мені сильно допоміг місцевий тренер Іван Іванович Фляшко. Коли цей тренер помер, то хустський футбол помер разом з ним. Я хотів стати воротарем з самого дитинства. Ніколи не тягнуло в поле. До 13-річного віку я грав за ужгородську СДЮШОР, у складі якої виступав на турнірі "Кримський підсніжник". Саме там мене вперше помітив динамівський селекціонер Євген Рудаков.

– Ти на той момент розумів, наскільки видатною постаттю є Євген Васильович?

– На жаль, ні, але згодом тато мені розповів, що Рудаков – це справжня легенда нашого футболу. Крім пропозиції від Динамо, у мене був варіант з Карпатами. До поїздки в Крим я контактував з відомим карпатівським воротарем Габором Вайдою. Проте після запрошення Динамо навіть не вагався. Мій дід і батько вболівали за київський клуб. "Якщо Рудаков пропонує, треба погоджуватися", – сказали вони мені. Я ж був малим, розумів тоді мало. Зрештою, ніколи не шкодував про свій вибір – в Києві я не тільки виріс як воротар, а й знайшов багатьох друзів.

бонь

– Твої перші враження від Динамо?

– Мені було 15, коли я потрапив до Юрія Калітвінцева і Геннадія Литовченка. Це класні фахівці, які знали, коли потрібно покричати, а також правильно обирали момент для веселої розмови і жартів. Вони долучилися до становлення Кирила Петрова, Дмитра Коркішка, Дениса Гармаша, Олексія Довгого. А це хороша компанія.

– Крім Калітвінцева і Литовченка ти працював практично з усіма динамівськими тренерами: Гусіним, Ребровим, Хацкевичем. З ким було найбільш комфортно?

– Мені сильно допоміг Литовченко, який потім створив дует із Сергієм Шматоваленком. На той момент Калітвінцев поїхав у Нижній Новгород. Наставники підійшли до мене і сказали: "Не бійся, будь впевненим і не звертай уваги на зайві речі". Жодної паніки, лише підтримка і ставлення, як до рослого. А мені ж було тільки 17.

– Як тебе прийняв колектив?

– Мені і Владу Калітвінцеву було по 15 років і ми були наймолодшими. Я практично постійно мовчав (посміхається). І звичайно, що завжди сітку з м’ячами носив. Після тренувань також залишався, бо старші так сказали.

– Відшліфовували удари?

– Так, і для цієї ролі чудово вписався в роль я, третій воротар. З поля йшов тільки тоді, коли чув: "Все, кінець. Можеш йти з поля".

– Хто був у цьому числі обраних?

– Найстаршим був Олег Герасимюк, з яким я згодом зустрівся в Говерлі. У колективі його називали "Дєдом" (сміється). У нас була класна команда. Наприклад, з Євгеном Макаренком я провів у Динамо 4 роки. Одним з найвеселіших був Сергій Рибалка.

бонь

– Ззовні Сергій виглядає аж занадто серйозним.

– Та ти що! "Рибала" так "травив". У колективі його дуже любили. Сергій, а також Гармаш, Петров і Дедечко були дуже перспективними хлопцями. Нестандартно думав на полі також Макаренко.

– Денис Гармаш – один з найбільш обговорюваних футболістів нашого футболу. На полі всі звикли до його агресії. Який він у побуті?

– Такий футбольний стиль у нього з юності, відколи знаю його. Завжди емоційний, самовідданий. В побуті він дуже хороша людина, спокійний пацан. Ніколи не було з ним проблем.

– Серед гравців Динамо були такі футболісти, до яких ти звертався на "ви"?

– Лише до Олександра Шовковського. Наприклад, у тренажерному залі міг щось запитати в нього чи перекинутися кількома словами. Щодо інших партнерів, то до всіх з повагою, однак на "ти".

"Гусін був справедливим, тому оштрафував і Коркішка, і Теміле"

– У другій команді "Динамо" багато років виступав Дієго Суарес. До Києва болівієць приїхав, коли йому було 15, однак повноцінним гравцем основи він так і не став.

– Це дуже класний гравець. Суарес багато працював і на полі, і з тренажерного залу не вилазив. Взяти до прикладу того ж Франка Теміле. Ще один сильний футболіст. Пробитися в основу було непросто. В буденному житті хлопці поводили себе позитивно, у мене про них хороші спогади.

– Теміле запам’ятався не лише тим, що до і після Києва виступав у чемпіонаті Мальти, а й також конфліктом з Коркішком безпосередньо на полі. Що там трапилося?

– Це коли навіть канал "Футбол" показував у новинах той інцидент? Насправді я не встиг навіть помітити з воріт, що там за штовханина. Побачив лише, як хлопці кинулися в епіцентр бійки. Наш тренер Андрій Гусін був справедливим і, здається, оштрафував обох. На цьому все закінчилося. До речі, у роздягальні ніякого продовження не було. Минуло 5 хвилин і усі про все забули.

– Неодноразово в Динамо-2 залучався Олександр Алієв. Як він себе поводив?

– Алієв дуже поважав тренера команди Олександра Хацкевича. Тому поводився нормально, жодної зверхності. Можу навіть сказати, що Сашко позиціонував себе як лідер, часто допомагав нам своїми голами. Та й взагалі ніяких понтів, все стримано і коректно.

Алієв: Заплющив очі на аматорський статус – і приїхав, зіркою себе не вважаю

– У тому Динамо був ще один гравець, чиї удари були для тебе дуже складними. Маю на увазі Сергія Мякушка. Давай з’ясуємо – хто б’є краще: Алієв чи Мякушко?

– О, Сергій – чудова людина! Ми з ним багато спілкувалися, залишалися після тренувань, відпрацьовували удари. Мякушко – справжній професіонал. Алієв проявив себе, як майстер дальніх ударів в часи Юрія Сьоміна. Хоча зараз мені здається, що Мякушко нічим не поступається тому Алієву. Повірте, за цими ударами ховається багато праці. Недарма Андрій Шевченко запрошував Сергія у збірну.

– Ти неодноразово тренувався з першою командою Динамо часів тренерства Олега Блохіна. Хто з гравців "основи" справив на тебе найбільше враження?

– Швейцарець Адмір Мехмеді. Також відзначу Дьємерсі Мбокані і Брауна Ідейє. Агресивні і нахабні по-футбольному форварди. Під час тренувань з першою командою я мало контактував з головним тренером. Вся комунікація відбувалася лише з тренером воротарів Михайлом Михайловим.

"Слова Шацьких в Говерлі – закон. Не можна було їх обговорювати"

– Після багатьох років у структурі Динамо ти повертаєшся додому і стаєш гравцем Говерли, яку очолював В’ячеслав Грозний. У відносинах з командою він такий же емоційний, як у спілкуванні з пресою?

– З Грозним працювалося весело через його емоційність. Це тренер, який має власне бачення. Особливо це стосується гри в атаці із залученням флангів та побудовою трикутників. Він довіряв мені, хоч в Говерлі були досвідченіші Олександр Надь і Максим Коваль. Принаймні, я відчував, що тренер дає мені ігрову практику, хоч і в товариських матчах. Коли я перейшов у Полтаву, то потім неодноразово В’ячеслав Вікторович телефонував і переконував повернутися. Я знав, що гратиму у Полтаві, тому не бачив змісту повертатися в Ужгород.

– Якось ти сказав, що не дуже близько спілкуєшся з колегою по амплуа Максимом Ковалем.

– Ми й надалі так мало спілкувалися. Так якось склалося. У нього своє коло спілкування, у мене – своє. То була виключно робота, нічого більше. Потренувалися і роз’їхалися. Хороші робочі відносини, проте не назву їх особливо дружніми. Я вчився і у Коваля, і у Надя, і в Бабенка. Уважно спостерігав за їхніми діями.

Рибка бонь

– В тій команді було багато інших людей, у яких можна було повчитися. Наприклад, Максим Шацьких.

– Це правда, Максим – дуже авторитетний гравець. Ще й хороша людина за межами поля. Він багато підказував, його слова в Говерлі можна порівняти із законом. Слова Шацьких не можна було обговорювати. Їх просто потрібно було виконувати.

Винищувач MAX-16. Топ-13 єврокубкових голів Максима Шацьких, які ми ніколи не забудемо

Це людина, яка писала золоті часи Динамо, він робив результат. Таке дорогого вартує. Пригадую, як слухали його розповіді про роботу з Валерієм Лобановським. Розказував Максим багато цікавого.

– З авторитетом ми визначилися. А як щодо найбільш освіченого партнера у твоїй кар’єрі?

– Без вагань назву Олександра Ткаченка, воротаря Ворскли. Він стільки книжок перечитав! Дуже розумна людина. З Ткаченком, окрім футболу, можна говорити на тисячі тем.

– В’ячеслав Грозний належить до когорти тих тренерів, які використовують за сезон надзвичайно велику кількість гравців. Значна частина – не завжди найвищої якості.

– Бували випадки, коли люди приїжджали і я бачив їх лише раз. Провів тренування і поїхав додому. Грозний інколи сам дивувався, кого йому привезли. Хоча в Говерлі було багато сильних легіонерів: Мірко Райчевіч давно грав в Ужгороді. Той же тоголезець Серж Акакпо потім підтвердив свій клас, коли перейшов у Трабзонспор.

бонь

"Зривався з ліжка на світанку і йшов на прогулянку"

– Твоєю останньою командою в кар’єрі стала ФК Полтава, де ти отримав максимум довіри.

– У мене виключно позитивні спогади про цей час. І перш за все, завдяки головному тренеру Анатолію Безсмертному. Він неодноразово переконував мене, щоб я повернувся, не йшов з футболу. Це людина, яка довіряла мені навіть після помилок. Кілька турів поспіль я потрапляв у символічну збірну, а згодом почався спад. І Безсмертний все одно в мене вірив. Це людина з динамівським серцем і характером.

– Свої помилки ти болісно переживав?

– Дуже переймався цим. Зривався з ліжка на світанку і йшов на прогулянку. Не міг зрозуміти, чому так сталося. Анатолій Петрович заспокоював: "Не переймайся так, ти ще не один гол пропустиш. Краще готуйся до наступної гри". Я відчував, що мені довіряють.

– За останні кілька років президент ФК Полтава Леонід Соболєв знімав свій клуб зі змагань 7 чи 8 разів. Зараз, здається, все максимально серйозно.

– Соболєв просто дуже емоційна людина. Він часто спілкувався з нами, цікавився нашими справами. Можу сказати, що він хороша людина, яка завжди може вислухати. Але дуже емоційна.

– Один з лідерів Полтави – нападник Максим Дегтярьов, який може перебратися в Динамо. Що це за гравець?

– Максим – сильний футболіст із нестандартним мисленням. Якщо Дегтярьов працює багато, він забиває багато. Якщо Дегтярьов трохи лінується, то починається спад. Недарма він грав у юному віці в донецькому "Металурзі" в тій дуже сильній Прем’єр-лізі.

бонь

– Варіанту з поверненням на поле вже не розглядаєш остаточно?

– Ні, це сто відсотків. Я вдячний за підтримку моїй мамі та сестрі. Також я знайшов чудову дівчину, з якою одружився наприкінці травня. Тепер у мене повністю нове життя і я готовий до нових футбольних випробувань.

"Бюскенс переламав мені кістки". Він забив перший гол в історії українських чемпіонатів

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
15
год
:
3
хв
Ліверпуль
18:00
Манчестер Юнайтед
Вгадай результат матчу
Залиште відгук