"Тренер любить Шахтар". Українець у чемпіонаті Сербії – про сенсаційні Раднічкі і симпатію місцевих до Росії

4 января 12:00 806 Читати українською
"Тренер любить Шахтар". Українець у чемпіонаті Сербії – про сенсаційні Раднічкі і симпатію місцевих до Росії
Тарас Бондаренко

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Тарасом Бондаренком, українським захисником сербського клубу Раднічкі, який у цьому сезоні сенсаційно порушив гегемонію Партизана та Црвени Звезди.

На початку 80-х команда Раднічкі з міста Ніш успішно виступала в чемпіонаті Югославії і пробилася до півфіналу Кубка УЄФА. Новітня історія клубу є не такою райдужною – до цього літа він востаннє грав у єврокубках ще тоді, коли на світі не було більшості нинішніх футболістів Раднічків.

Все змінилося з приходом екс-гравця Шахтаря, 41-річного Ненада Лалатовіча, який, попри свій юний тренерський вік, вважається одним із найкращих фахівців у Сербії. З новим тренером Раднічкі повернулися в єврокубки, а на зимову перерву пішли другими, роз’єднавши закляту пару Црвена Звезда – Партизан.

Одним із ключових виконавців сербської сенсації є 26-річний українець Тарас Бондаренко, син Романа Бондаренка – форварда запорізького Торпедо, який у 90-х стабільно входив до переліку провідних голеадорів України.

В інтерв’ю "Футбол 24" Бондаренко-молодший розповів, як співав на посвяті у новій команді хіт "Другої ріки", поділився враженнями від лайливих сербських трибун, пригадав про начитаних Шастала та Фаворова і описав роботу з Вернидубом та Федорчуком.

бондаренко

"Або схоплюся за варіант у Сербії, або зав’язую з футболом"

– Сербська Суперліга – доволі непопулярний чемпіонат серед українців. Крім вас, у цьому сезоні там виступає ще Сергій Кулинич. Як у вас виник варіант із переїздом на Балкани?

– Наскільки мені відомо, залишився вже тільки я. Чув, що у новому році в Спартаку із Суботіци Кулинича не буде. У другому дивізіоні за Жарково ще виступає Євген Коваленко. Моя історія виглядала так: 2,5 роки тому я познайомився із сербським агентом, який працював на українському ринку – возив у наш чемпіонат своїх земляків. Наприклад, завдяки йому у Ворсклі опинився Йован Маркоскі. З часом він припинив займатися агентською діяльністю, але одного дня цей чоловік сказав мені: "Хочеш спробувати сили у Сербії?"

– Ви погодилися відразу?

– Я виступав тоді у Першій лізі і подумав, що треба щось робити, треба кудись зриватися. Вже через чотири дні я перебував у розташуванні клубу Металац, який виступав у елітному дивізіоні.

– Ви розглядали той варіант, як можливість вирватися з українських сірих буднів Першої ліги?

– О так, щастя у мене було надзвичайно багато. Мій Авангард з Краматорська тільки відродився і в цьому клубі все було не так райдужно, як, наприклад, зараз. Принаймні, я знаю, що тепер там дуже міцна команда і хороше фінансування. Тоді ж було все зовсім не так. Думав собі – або я схоплюся за варіант у "вишках" Сербії чи Чорногорії, або зав’язую з футболом.

– У той момент вам було лише 23. Приблизно уявляли, як непросто прощатися з футболом і змінювати життя?

– Я так сказав, скоріше, заради красного слівця. Я думав про це і розумів, що в Україні мене ніхто не знає, я вже не такий молодий. Коли їхав у Сербію, то був переконаний – десь таки зачеплюся.

– Втім ваш Металац в еліті не затримався.

– У Сербії протягом трьох останніх сезонів особлива схема чемпіонату – 16 команд, 30 турів з подальшим розподілом на дві "вісімки". Далі відбувається поділ очок наполовину. Ми провалили останні 7 турів і "завдяки" цьому діленню Металац вилетів.

– Однак вас помітили у Першій лізі і ви стали гравцем Раднічків?

– Свій перший рік на Балканах я провів непогано, хоч Металац вилетів у другий дивізіон. У багатьох матчах із серйозними командами я проявив себе. Рік закінчився і мені зателефонували з Раднічків: "Приїжджай". Власник Металаца відмовився відпускати мене і я залишився ще на сезон. Натомість у Раднічках мене продовжували чекати. Минув час і я підписав контракт з новим клубом.

– Кажуть, що місту Горні-Мілановац, яке представляє Металац, пощастило, коли на Балканському півострові точилися запеклі бої. Навіть жартували – на карту, де розташоване це містечко, хтось поставив чашку з кавою і населений пункт практично не зазнав руйнувань.

– Протяжність Горні-Мілановаца становить три кілометри. Нічого надзвичайного там немає, проте це цілком симпатичне місто-село. Я не вивчав минуле цього міста, хоча багато моїх одноклубників застали той жахливий час. Значна частина партнерів народилася у Белграді, який серйозно постраждав під час війни.

Аркан. Найкривавіший президент клубу в історії футболу – крутий сценарій для бойовика

Ох, для них це болюча тема. Вони відчувають злість, коли говорять про це. Це не страх, не образа, просто звичайний сум. Вони пригадують ті часи і розуміють, що це був, перепрошую, капець…

– Ви живете у непростому середовищі в Сербії і, мабуть, не будете ховатися за фразою "спорт поза політикою"?

– Не знаю, як зараз проблеми на Донбасі подають в Україні і чи є в нас справедливі канали, але ситуація у Сербії однозначна – серби не мають багато інформації, тож симпатизують Росії і Путіну, проте роблять це стримано. Така собі звичка. Коли мене запитують про ситуацію на Батьківщині, то я розповідаю, хто напав, а хто захищається.

"Ми вийшли і зіграли на цьому лайні"

– Ваші Раднічкі дивують всю Сербію – команда на даний момент перериває гегемонію Црвени Звезди і Партизана. Це сприймається, як щось неймовірне?

– Буває, підіймаєш голову, задумуєшся над нашим турнірним становищем і не віриш цьому. Практично після кожних двох матчів хтось у роздягальні дивувався: "Скільки ж ми очок заробили! Скільки ж разів ми перемагали! 50 очок, це фантастика!" До кінця ще не все усвідомлюєш. Наш тренер Ненад Лалатовіч чудово налаштовує нас на кожен матч, називаючи його ключовим і дуже важливим. "Якщо зараз спіткнемося, то це буде жахливо", – не раз повторював тренер.

– Що коїлося в роздягальні, коли Раднічкі до 80-ї хвилини перемагали Партизан 2:0, але в підсумку звели матч внічию 2:2?

– Ми сприйняли це, як поразку. Умовно, якщо гравця Олександрії перед матчем з Динамо запитають, чи погодиться він на нічию – думаю, відповідь буде ствердною. Ти майже до кінця гри ведеш 2:0 і тут стається таке… Буквально вчора переглядав той поєдинок – прикрі голи, які ми не повинні були пропускати. Лалатовіч є дуже емоційною людиною, проте в роздягальні намагається бути позитивним і ніколи не принижувати гравців. Тренер може покричати у повітря, дати вибух емоцій, але на особистості не переходить.

– Вершину своїх емоцій Лалатовіч продемонстрував після останнього туру. Як у Сербії сприйняли його мегаскандальну прес-конференцію після двобою з Напредаком?

– Кілька років тому він тренував Напредак, проте у нього склалися не найкращі стосунки з представниками клубу. Ще в першому колі наше протистояння з цією командою завершилося внічию 3:3 і суперечливими пенальті. Це все накручувалося напередодні нового двобою. Напредак ініціював трансляцію матчу на всю Сербію, де традиційно показують, в основному, Црвену Звезду і Партизан. Словом, вони всіляко нагнітали атмосферу. До того всього ще й шалений снігопад додався – матч перенесли на наступний день. Ми вийшли і зіграли на цьому лайні. По-іншому не назву це поле – в таких умовах грати не можна.

– Найгірший газон, який ви коли-небудь бачили?

– Абсолютно! Також мене вразила "підтримка" у Крушеваці – я поважаю футбольних вболівальників, люблю, коли на стадіоні хороша підтримка навіть у суперника, коли чуєш аплодисменти. Але навіщо людина приходить на стадіон і кричить щось погане про команду-опонента? Навіщо це?

"Я не повія, щоб пропонувати себе ЦСКА чи київському Динамо". Предраг Пажин – про минуле снайпера у югославській війні, телефонні рахунки Брандау і плювок у суддю

Ми йдемо з розминки у роздягальню і чуємо потік лайливих слів. Це некрасиво. До останньої хвилини їхні вболівальники лаяли всіх – і тренерів, і гравців, і родичів: дітей, матерів… І все ж ми перемогли, проте Лалатовіч після поєдинку не витримав і адресував комусь на трибунах середній палець.

– Далі було продовження на прес-конференції.

– Жінка, яка веде післяматчеві заходи, передусім запитала тренера, кому він продемонстрував той жест. Лалатовіч на це відреагував емоційно, почалася суперечка. Крім того, в залі перебував якийсь чоловік, який зізнався, що це він Лалатовіча лаяв. Кажуть, нібито цей чоловік відповідає за ведення соцмереж Напредака. Наш тренер зірвався, проте в цьому випадку я його розумію.

– В Україні ходять легенди про підкати Віталія Кварцяного у роздягальні. Вас Ненад Лалатовіч чимось дивував?

– Нічого надзвичайного. Тренер сповідує філософію позитиву у колективі. Він намагається створити у Раднічках футбольну сім’ю, багато жартує.

– У 2005-му, коли Лалатовіч грав у донецькому Шахтарі, він запам’ятався тим, що вдарив суддю у поєдинку резервної команди і отримав 12-місячну дискваліфікацію. Ви спілкувалися з тренером про український етап його кар’єри?

– Якщо чесно, про дискваліфікацію вперше чую. Якщо він залишиться у Раднічках, то обов’язково його розпитаю про це (Усміхається). Взагалі Лалатовіч часто згадує і посилається на досвід роботи з Мірчею Луческу та виступи в Шахтарі. У Црвені Звезді він працював із Славолюбом Мусліним, про якого у нього також чудові спогади. Помітно, що Лалатовіч любить Шахтар і Україну.

"В Україні стабільно не виконуються закони"

– За Раднічкі виступають два досвідчені чорногорці: Нікола Дрінчіч та Петар Грбіч, який, кажуть, кілька років тому міг опинитися в Карпатах.

– Дрінчіч – справжня зірка місцевого футболу. Він тримає дуже високий рівень, потрапив у збірну першої частини сезону. Грбіч – класичний "хавчик", простий веселий хлопець. Найбільшим авторитетом нашої команди є Александар Йовановіч, який практично все своє життя проводить у Ніші, хоч і отримував пропозицію переїхати у сильніші белградські клуби.

– У Раднічках існують певні традиції в колективі – наприклад, пісня новачка?

– Серби люблять співати, у них класні "циганські" мотиви. Коли хтось співає, то інші підхоплюють. У моєму випадку було складніше – я виконував пісню "Відчиняй", яку співає "Друга ріка". Я вперше у своєму житті щось співав. Не подумайте, що у мене є голос – просто ця пісня подобається (Сміється).

– У Сербію ви приїхали з довгим волоссям. Це був пошук образів?

– Відрощувати гриву почав ще в Краматорську – місяць не постригся, ще один… Згодом було ліньки і подумав, що варто глянути, як виглядатиму згодом. У соцмережах в моєму профілі були давні фото – у Сербії хлопці бачили їх і постійно переконували: "Пострижися!" Це не був пошук стилю, просто так обставини склалися. Врешті-решт, мене дотиснули і я постригся (Усміхається).

– Навіть якщо ви не особливо уважно слідкуєте за українським футболом, то не могли не чути про масштабні розслідування, які сколихнули наш футбол. Порівняно нещодавно ви самі варилися у цьому казані. Вірите, що слідству вдасться довести вину певних осіб?

– Розумієте, в Україні стабільно не виконуються закони. Це не лише футбол, а й загалом спорт, наука, політика. Буква Закону ігнорується, на превеликий жаль.

"Ігри на контору – одна з причин, чому я поїхав за океан". Українець, якого забракували в Динамо, став чемпіоном Канади

– Як із цим справи у Сербії?

– Чесне слово, все те саме.

– Давайте візьмемо до прикладу правила дорожнього руху. Вас зупиняла сербська поліція?

– Лише одного разу. Півтора роки тому придбав автомобіль. Їхав у Белград і почав обгін на переривчастій лінії, а завершив на суцільній смузі. Раніше у Сербії такий маневр дозволявся, однак буквально за місяць до цього правила змінилися. Я про це не знав і доводив свою правоту, однак жодних хабарів не пропонував. Поговорили 20 хвилин і мене відпустили. Це моя єдина розмова зі стражами правопорядку.

– Донедавна в українському футболі існувала особлива команда – Металург, яка у Другій лізі била антирекорди зі швидкістю світла. Вам не було неприємно слідкувати за розгромними поразками команди з рідного Запоріжжя?

– Цей клуб важко назвати спадкоємцем того Металурга, вихованцем якого я є. Ви знаєте, не маю жодної ностальгії ні до клубу, ні до міста, ні до країни.

0:7, 0:8, 0:11. Металург З – абсолютне дно колись великого клубу

Візьмемо, до прикладу, краматорський Авангард. З нинішньої команди я особисто добре знаю лише Максима Воробея. Тому, скоріше, слідкую за людьми, а не за клубами чи містами. Неважливо, що це за місто чи країна – виключно люди визначають їхню сутність.

"Летів у стіну на велосипеді, але хтось із футболістів мене вчасно спіймав"

– Коли ви починали свій шлях у другій команді Металурга, пліч-о-пліч із вами виступав Артур Каськов. Він вважався чи не найбільшим талантом свого покоління.

– Каськов вразив мене з першого погляду – я був дуже здивований його працездатністю. Артур шалено бігав по бровці, надзвичайно працював і буквально "пахав" на полі. Він пробився до елітного дивізіону, пограв трохи там, проте не знаю, що сталося далі і чому Каськов припинив прогресувати.

– Запоріжжя подарувало нашому футболу не одного талановитого футболіста: за становленням Коваля, Олексія Шевченка, Сидорчука, Цурікова та багатьох інших ви спостерігали практично на кожному тренуванні.

– Про кожного з тих, кого ви назвали, на шкільному рівні важко було сказати, що він стовідсотково досягне серйозних результатів. У команді було багато таких хлопців, на яких дивився і думав: "Ось цей точно досягне чогось серйозного". Але виключно той, хто наполегливо працював, у підсумку досягав серйозних результатів. Тільки праця може посприяти успішній кар’єрі – доведено цими хлопцями.

– "Дубль" Металурга тренував Юрій Вернидуб. Вже тоді помічали потенціал цього фахівця?

– Та що я тоді у футболі розумів? Я навіть складом основної команди не особливо цікавився і дізнався про кожного з футболістів лише тоді, коли потрапив у "дубль".

"Впав і думаєш: "Йо-ма-йо, зараз покажуть по всіх телеканалах!" Юрій Вернидуб – про Луніна, тренерський психоз і готовність очолити нову команду

Втім я добре запам’ятав той період, оскільки Юрій Миколайович вже тоді імпонував завдяки своїм людським якостям. Йому вдалося створити хороший колектив і сильну команду.

– Проте за Металург в УПЛ ви так і не зіграли жодної хвилини.

– Все виглядало шаблонно – мене періодично запрошували тренуватися з основою, але не більше. Один тренер погляне, інший подивиться. На цьому все завершувалося. Скажу відверто – на той момент я не заслуговував на будь-який шанс.

– Ваш батько Роман Бондаренко є легендою українського футболу 90-х. Як часто спілкуєтеся?

– Тато телефонує мені після кожного матчу і ми часто говоримо про життя. Батько регулярно давав поради, головною з яких була проста, але дієва: "Працюй і все буде гаразд". Він якось відверто сказав мені щодо мого футбольного шляху – можливо, було б краще, якби я вибрав трохи іншу професію. Все-таки не кожна людина може зробити успішну кар’єру у футболі.

– Головний ваш спогад з футбольного дитинства?

– Він не пов'язаний з м’ячем. Особливо закарбувалася у пам’яті купівля велосипеда "Аист". На базі Торпедо я летів у стіну, щоправда, хтось із татових одноклубників мене вчасно спіймав (Усміхається).

– Роман Бондаренко принципово не дає інтерв’ю. Мені навіть здалося, що я таки переконав його кілька років тому, проте він парирував традиційною фразою для колишніх футболістів: "Це зараз нікому не цікаво, давайте не ворушити минуле". Як гадаєте, чому так?

– Насправді я поділяю його думку. Чому ми такі особливі? Що ми можемо дати цими своїми інтерв’ю? У тата ніколи не було зіркової хвороби і він не спілкувався з журналістами не з цієї причини. Інша справа на футбольному полі – там він всім розкаже (Усміхається).

– Вважаєте, що інтерв’ю футболістів нікому не цікаві?

– Якщо я особисто знаю цю людину, то читатиму матеріал. Наприклад, за Олександрію грає Дмитро Шастал, з яким я виступав у ФК Полтава. Або ж інтерв’ю Андрія Цурікова. Якщо це людина, яку я не знаю – навіщо мені це? Та й ніхто відверто не буде спілкуватися. Ні, я люблю відверто говорити. Проте не всі мене зрозуміють, комусь це може бути нецікаво.

"У Фаворова поруч із ліжком завжди кілька книжок лежали"

– У ФК Полтава ви вперше отримали нагоду зіграти на високому рівні. Фактично то був зародок тієї команди, яка через кілька років здобуде право грати в УПЛ. Клуб розформовано, проте Кучинський грає у Карпатах, Денис Фаворов виступає за Десну, Шастал в Олександрії, Коркішко за потенціалом міг виступати на вищому рівні, ніж другий турецький дивізіон.

– Коли я приїхав туди, то відразу зрозумів, що у нас дуже сильна команда. Наприклад, коли побачив Дениса Фаворова, то помітив, що це виконавець дуже високого рівня. Однак не скажу такого про Дмитра Шастала. Він багато працював, викладався на тренуваннях, але я не міг подумати, що заграє на хорошому рівні. Він вкотре підтвердив правило про працьовитих людей.

– Дмитро закінчив КПІ за спеціальністю економічна кібернетика. Нетиповий футболіст?

– Насправді я розумію стереотип про не дуже розумних людей, які грають у футбол. Я згідний з цим лише частково. Футбол – це непроста гра. Батько полюбляв повторювати чиюсь фразу: "Футбол – це не шахи. Тут думати треба". У шахах можна зупинитися і півгодини аналізувати. Футбол – інтелектуальна гра.

"Після поразки нас відправили копати яму". Він керує школою з арифметики і не тримає зла на Шуфрича, попри борг у 9 млн

Неосвіченість футболістів? Я сам такий, два роки лише на економічному вчився. Щодо Шастала, то він справді своєрідний. Пізно почав займатися футболом і, здається, навчався у звичайній школі. Дмитро ще й на гітарі грає (Усміхається).

– За винятком Шастала, хто вас ще здивував своїми розумовими здібностями?

– Відзначу Дениса Фаворова – у нього в Полтаві поруч із ліжком завжди кілька книжок лежали, які він читав. Також до цієї категорії віднесу ще одного нинішнього гравця Десни Сашка Філіппова.

– У Полтаві ви працювали під керівництвом Олега Федорчука, доволі відомого в Україні експерта.

– Я завжди намагався слухати тренерів, але кожного разу були такі думки: "Ось це не дуже добре, треба робити по-іншому" (Усміхається). Можу посперечатися з кожним тренером. Звичайно, я цього не роблю. Експертні думки Федорчука я часто читаю і мені подобається те, що він каже. Щодо тренерської діяльності, то треба мати удачу. У нашому футболі це непросто – ми маємо не так вже й багато команд, де можна не хвилюватися ні про що і тільки тренувати. Олегу Вікторовичу в Полтаві не пощастило, хоча в Миколаєві та Новій Каховці він видав непоганий результат.

– Наступною вашою українською командою був Авангард. На календарі – літо 2015-го, минув рік після звільнення Краматорська. Подих війни відчувався у місті?

– Мене це завжди дивувало. Тільки на словах відчувався весь цей воєнний стрес. Ти не там – отже, війни немає. Тоді в Краматорську взагалі не відчувалася війна. Я жив у абсолютно звичайному місті, якщо це, звичайно, можна так назвати.

– Зараз ви успішно виступаєте в Сербії і повністю зосереджені на боротьбі за медалі. Якщо припустити, що вас запрошують в Україну. Повернулися б в УПЛ?

– У виборі між Європою та Україною обрав би перший варіант. Може здаватися, що Сербія ближче до Європи, проте це тільки так здається. Це хороша сходинка для переїзду в європейські ліги. Нинішнє місце моєї команди – серйозний збіг обставин, удача і наші старання. Проте не виключено, що більше такого ніколи не буде. Тут все одно існують тільки Партизан і Црвена Звезда. Решта – зовсім не той рівень, про який можна мріяти.

"Мене блокував особисто Димінський". Юрій Габовда – ніж у спину від Карпат, косяк Кононова і перемога над Ребровим

Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
1
час
:
57
мин
Металлист 1925
23:55
Зирка
Залиште відгук