"Скрипник тут на слуху": українець став капітаном у Вердері, його справи веде зірка Бундесліги, дзвінок від Краснікова
Сергій Тищенко розшукав у Німеччині українського таланта, який має всі шанси стати суперзіркою бременського Вердера, продовживши славетні традиції Скрипника і Максимова.
Бременський Вердер має великі українські традиції. Юрій Максимов та Віктор Скрипник вписали свої імена в історію "музик". Юрій Вільйович забив переможний гол фіналу Кубка Німеччини у ворота Олівера Кана та приніс трофей Бремену. Віктор Скрипник виступав за бременців як футболіст, згодом працював у системі юнацьких команд та очолював головну команду Вердера.
Після початку великої війни в академії Бремена з'явилося відразу шестеро українських талантів. Зараз найбільш цікавий серед них Олександр Ткаченко. Вихованець Металіста дуже швидко зміг стати своїм у Німеччині. Тепер Сашко – капітан команди U-16. Більше ніхто з українців на рівні європейських академій не має такого статусу. Реально – росте дуже цікавий опорник, який з часом може замахнутися не тільки на юнацьку чи молодіжну збірну України.
– Як зараз йдуть ваші справи у Німеччині?
– Я виступаю за Вердер U-16. У нашій лізі є команди, які на рік старші. Непросто грати проти хлопців із U-17. На старті сезону загубили багато очок, бракувало досвіду. Тепер уже призвичаїлися, розуміємо рівень та свої завдання на полі. У наступному сезоні буду грати на рівні Бундесліги U-17. Для мого віку це хороший показник. Зараз запрошують до тренувань із 17-річними. Один раз працював із U-19 навіть.
– Яка у вас позиція?
– Граю у півзахисті. Частіше в опорній зоні, можу також грати вище, центрального півзахисника.
– Які ваші сильні сторони?
– Хороший удар, бачення поля, передачі.
– Як опинилися на позиції опорника?
– Це почалося ще в академії Металіста. Там мене поставили в середину поля. Досі тут граю. Все влаштовує. Мені імпонує моя позиція, коли постійно потрібно працювати із м'ячем, читати гру, виконувати багато бігової роботи, йти у єдиноборства.
– Розкажіть про свою українську кар'єру.
– Починав у Харкові. Перший тренер – Кузьменко Сергій Сергійович. Далі був набір у Метал. Працював під керівництвом Можаєва Максима Валерійовича та Шевченка Олега Вікторовича. Був у системі харківського клубу два роки, а потім розпочалася війна. Стало не до футболу. Довелося їхати з Харкова. Спочатку поїхали у місто Олександрія. Були там три тижні. У кінці березня переїхали до Німеччини.
– Як складалася ваша кар'єра закордоном?
– У Німеччині опинилися в місті Зулінген. Спочатку грав за місцеву команду. Був там 2-3 місяці. Один із місцевих тренерів домовився про пробне тренування в академії Вердера. Я їздив до Бремена раз на тиждень протягом місяця. Тренувався з хлопцями, старшими на рік. Був якраз кінець сезону. Після чого мені сказали, що мене беруть і з нового сезону гратиму за команду U-15. Це вже мій другий сезон у Бремені.
– Які відносини з клубом?
– Маю довгострокову угоду з Вердером.
– Все влаштовує у Бремені?
– Нічого змінювати не планую. Є перспектива дорости до першої команди. Добре, що у Вердері є друга команда. Поступовий перехід у дорослий футбол. У багатьох клубів немає другої команди. Багато хлопців із Вердера-2 тренуються з першою командою та мають свій шанс спробувати сили у Бундеслізі.
– Чим відрізняється система підготовки українського та німецького футболу?
– Дуже різні вправи на тренуваннях. Кожне тренування – це щось нове. Концентрація на кожній вправі дуже серйозна. Багато тактичної підготовки, силовий футбол, робота з м'ячем. Дрібниць не буває.
– Чи є в академії Вердера інші українці?
– Так, тільки у молодших групах. Окрім мене ще п'ятеро – Леонід Кащеєв, Матвій та Тимофій Солдатенки (сини президента клубу Другої ліги ФК Кудрівка), Карім Сушко, Кирило Сугрутський.
– Яка інфраструктура в академії Бремена?
– Все на дуже високому рівні. Футбольний інтернат розташований на території стадіону. Багато полів – як трав'яних, так і штучних. Створені всі умови для заняття футболом.
– Головні проблеми адаптації для молодого українського футболіста у Німеччині – що було найважче?
– Мова. Потрібна комунікація з тренером, партнерами. Якщо ти не знаєш німецької, то зробити це дуже складно. Зараз із цим проблем немає, бо мову підтягував.
– Сім'я перебуває з вами?
– Брат із мамою в Німеччині, батько в Україні. Брат також займається футболом. Він у Зулінгемі, але їздить раз на тиждень в академію Вердера.
– Чи бували на матчах першої команди бременців у Бундеслізі?
– Так, і не раз. Дуже гарна атмосфера. Завжди повний стадіон. "Музики" в середині таблиці Бундесліги.
– Чи пам'ятають у Бремені українських легіонерів Юрія Максимова та Віктора Скрипника?
– Про Скрипника добре знають. Віктор Анатолійович тут виступав у ролі футболіста, потім працював у системі клубу тренером молодіжних команд, отримав шанс бути наставником першої команди. Тому, звичайно, його ім'я на слуху.
Максимова не так гарно пам'ятають, бо він у Вердері лише грав. Хоча Юрій Вільйович вписав своє ім'я в історію клубу, коли забив у фіналі Баварії.
– Запитання щодо юнацької збірної України. Чи контактували з вами представники УАФ?
– Для мене це дуже важливо. Зараз починає збиратися 2008 рік народження. Проходять селекційні збори. Я роблю на клубному рівні все можливе, щоб на мене звернули увагу у збірній. Дуже хочу захищати честь своєї країни на полі у футболці збірної України.
– Як часто зустрічаєтеся з українцями інших команд?
– Думав, що буде більше українців, але не так часто граю проти них. Можливо, проблема в тому, що у різних землях живемо. У нашому регіоні не так багато українців.
– Хто із сучасних футболістів, які грають на вашій позиції, імпонує?
– З українців – Георгій Судаков. З іноземців – Родрі та Джуд Беллінгем.
– Хто з хлопців із Металіста опинився у Європі?
– У Кельні та Дюссельдорфі – Олег Хіжин та Денис Хасанов відповідно. Арсеній Мозговий дебютував за Вікторію Кельн. У цій команді багато українців виступають. У моїй землі не так багато українців. Макс Стрюков грає у Ганновері, Саша Чужиков – за Блументаль.
– Чи маєте агента?
– Так. Мої справи веде молоде агентство, яке побудував Аарон Хант. Це легенда Вердера і Гамбурга, пограв у Вольфсбургу, виступав за збірну Німеччини. Він вирішив стати агентом. Займається молодими гравцями, яким хоче передавати досвід. Допомагають у побутовому та футбольному плані.
– Євген Красніков відкрив не одного українського таланта – Мудрика, Судакова, Луніна. Чи спілкувалися з Євгеном Олексійовичем під час перебування у структурі Металіста?
– У Металісті я не так добре грав. Були сильніші хлопці. Спілкувався із Красніковим телефоном, вже коли опинився у Німеччині. Євген Олексійович цікавився моїми справами.
показать скрыть