Елітний взвод українських ландскнехтів.
Якщо вірити всезнаючій Вікіпедії (яка в нас, на відміну від Росії, поки що не підпадає під всякі там скандальні закони про чорні списки – офіційна назва драстичного законопроекту "Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їхньому здоров'ю та розвитку", однак це все словесна мішура), 1926 року газета «Красный спорт» вперше опублікувала своє суб’єктивно-об’єктивне бачення радянського футболу у вигляді опитування 545 читачів на предмет визначення провідних гравців молодої, штучно створеної насильницькими методами Країни Рад. Естафету від піонерів перейняли редакційники журналу «Физкультура и спорт», а вже згодом останнє слово при роздачі слонів та лаврових вінків залишалося за виконавчими органами Секції та Федерації футболу СРСР. Після розпаду «могучого и неділимого», однак, подібна практика не канула в Лету, а взялася на озброєння провідними пишучо-інформуючими мас-медіа незалежної України (як-от «Команда»). Я ж, жодним чином не претендуючи на пальму першості в цьому питанні, вирішив скласти власний список кращих лицарів шкіряного м’яча, які борознять простори УПЛ (каюся, не особливо стежу за нашими першою та другою лігами). Щоб додати пікантності до солянки власного виробництва, я вирішив обмежити представництво в списку 33-ох кращих лише не українцями (прохання не шукати в цьому проявів расизму чи ксенофобії, з чим так активно бореться УЕФА та особливо АФА – як ви там, містере Террі чи сеньйоре Суарес?).
Звичайно, список може здатися упередженим в силу моїх клубних пристрастей та неповноцінним в силу штучного обмеження по національній ознаці – на деякі позиції спостерігатиметься запекла конкуренція, а дехто потрапить в список призерів виключно завдяки «наявності відсутності» реально гідних кандидатів. Багато списів можна буде поламати з приводу віднесення гравця до тієї чи іншої позиції (інсайд чи вінгер? Атакувальний чи центральний хав? Фулбек чи навіть незрозуміло хто?) Одним словом, прохання не судити строго та висловлювати власні варіанти формування «фантастичної тридцять трійки», ліпити яку я вирішив за канонами мейнстріму сьогоднішнього футболу – «іспанки» 4-2-3-1 (тільки от «дев’ятка» в мене буде не фальшивою, а цілком-таки справжньою, ортодоксальною). Із тривіальними питаннями на кшталт «Чому того взяли, а того – ні?» без наведення аргументації – прохання звертатися до Всесвітньої ліги сексуальних реформ.
Воротар
1. Ян Лаштувка («Дніпро»). 14 матчів, із голами не склалося)
Після трирічного періоду поневірянь по орендах («Фулхем», «Бохум», «Вест Хем») чеський кіпер нарешті отримав «вільну» від донецького «Шахтаря» та підписав постійний контракт із «Дніпром», в першому ж матчі з новий клуб Лаштувка пропустив уже на 2 хвилині від оболонівця Валерія Куценка. Однак Янові вдалося виграти конкуренцію в Євгена Боровика (нашого варіанта Андреса Палопа) та з того часу забронювати за собою пост номер один. Лаштувка не ідеальний голкіпер, він цілком спроможний на «подвиг», однак Хуанде Рамос робить ставку на його досвід і, в принципі, правий. На ЧЄ-2012 Лаштувка був третім кіпером своєї збірної після Петера Чеха та Ярослава Дробни.
2. Мартін Богатінов («Карпати»). 14 матчів.
Відсутність в македонського кіпера достойного дублера (при всій любові Ніколая Костова до молодих футболістів не вірю, що болгарин зробить в другому колі ставку на Романа Мисака чи ще когось із карпатівської кантери) робить Богатінова безальтернативним воротарем номер один в клубі. Про нестабільність Мартіна можна складати легенди. Він може витягнути «мертвий» м’яч, а може грубо помилитися на виході. Йому під силу взяти вихід сам-на-сам, а разом із тим – пустити «метелика» із 40 метрів. Із Богатіновим явно не засумуєш. При цьому всьому, це перший-другий кіпер збірної своєї країни.
3. Дамір Кахріман («Таврія»). 9 матчів.
Після ляпів в останніх матчах може надовго забути про місце в «рамці» воріт «Таврії». Однак в рейтинг потрібно ж було когось ставити. Втім, не хочу стверджувати, що Дамір – поганий кіпер, який не відповідає рівню кримського клубу: в збірну Сербії просто так не беруть.
Варіативність вибору: ВІДСУТНЯ. А то ви здивувалися, що в списку призерів роблять всякі богатінови і кахрімани. Щоб не було так сумно, вольовим рішенням переношу в список запасних Іссу Ндойє, який зараз незрозуміло де перебуває, очевидно, ховаючись від праведного гніву Віталія Кварцяного. Розмови про «Гройтер Фюрт» містять центнери контроверсійної інформації, яка не піддається перевірці.
Правий захисник
1. Даріо Срна («Шахтар»). 16 матчів, 1 гол, 9 асистів.
Коментарі зайві. При всій антипатії до хорвата як людини, гравець він дійсно класний – подивіться хоча б на його кількість гольових передач. Пригадую його перші матчі за «гірників» дев’ятирічної давності та вислів мого батька: «Що це за срна вийшла на поле? Ну справжня срна, по-іншому і не скажеш». Однак за короткий час ця срна перетворилася в капітана кращого клубу України (як би мене не переповнювали продинамівські симпатії) та своєї національної збірної. Схоже, кар’єру свою Даріо так і завершить на «Донбас Арені».
2. Крістіан Вільягра. 11 матчів, 1 асист.
Минулого року правий фулбек харків’ян демонстрував дуже якісний футбол і багато хто дозволяв собі ставити саме аргентинця на перше місце в рейтингові правих захисників. Цього ж сезону у Вільягри, як і в багатьох провідних латиноамериканців «Металіста» (Клейтон Шав’єр, Тайсон), стався тривалий ПМС через відсутність мотиваційної складової, через що його гра не надто вирізняється стабільністю. Однак потенціал та ігровий клас Крістіана не дозволяє мені проігнорувати такого гравця.
3. Арменд Даллку («Ворскла»). 17 матчів, 1 асист.
Албанський захисник з плином свого перебування у Полтаві перекваліфікувався в правого бровочника, де грає й понині. Його гра мала б викликати найменше нарікань серед вболівальників – Даллку не надто дозволяє опонентам розгулювати на своїй бровці та не проти сходити вперед, щоб якісною подачею викласти м’яч на голову своєму нападнику (номінальному чи ситуативному). Досі пригадую матч із «Металістом» в Харкові минулого сезону, коли Арменд зробив своєрідний асист-дубль: спочатку зробив вивірену до міліметрів подачу на Романа Безуса, який бісіклетою забив надзвичайно красивий гол, а в епізоді із другим взяттям воріт Дишленковича хвацько на замасі прибрав Сергія Пшеничних та подав на Андрія Оберемка, який приніс команді тоді ще Миколи Павлова виїзну нічию (до речі, а не через цей гол керівництво харків’ян, придбавши Оберемка літом, вирішило від заявити його із заявки на чемпіонат?). Свій рівень гри Даллку тримає і нижче певної планки не опускається.
Варіативність вибору: Даніло Сілва («Динамо»), Аніс Бусаїді («Таврія»), Леандро («Арсенал»).
Центральний захисник
1. Папа Гуйє («Металіст»). 12 матчів.
«Самый лучший папа» всього українського футболу (саме так, якщо не помиляюся, висловився про сенегальця Артем Франков), незважаючи на те, що час від часу здатний серйозно «заплужити», все-таки залишається одним з найнадійніших центрбеків у всій УПЛ. Розмови про доцільність перетворення добродушного (ви тільки подивіться на його обличчя) уродженця кінцевого пункту знаменитого ралі Париж-Дакар в щирого українця Татуся Гуйєнка не стихали роками. І добре, що Папа взяв участь у лондонській Олімпіаді (де, до речі, вчинив фірмовий бедлам в захисті у чвертьфінальному матчі з Мексикою) – тепер обходитимемося своїми силами.
2. Бетао («Динамо»). 12 матчів.
На які тільки захисні позиції не закидала доля бразильського універсала! Думаю, якби Максим Коваль чи СаШо отримали червону картку, а замін більше не залишалося, саме Ебертові Амансіо доручили б воротарські рукавички – що називається, для поповнення колекції ігрових амплуа. І все-таки, як на мене, найкорисніший бразилець саме на позиції центрбека: сучасний футбол вимагає в ідеалі борознити власну бровку в стилі Дані Алвеша чи Марсело. А безпосередньо захисні функції в «Бетонича» до цього сезону виходило виконувати досить непогано.
3. Маркус Бергер («Чорноморець»). 17 матчів.
Не особливо стежу за іграми «Чорноморця», однак команда Романа Григорчука зараз йде в зоні єврокубків, за що, безумовно, заслуговує на повагу. А в тих матчах за участю одеситів, які мені вдалося поспостерігати, я б виділив саме австрійського центрбека. Практично непереможний у грі на другому поверсі, надійний знизу – що це вимагається від хорошого захисника?
Варіативність вибору: Майкл Одібе («Дніпро»), Ерік Матуку («Арсенал»), Валентин Ілієв («Волинь»).
Центральний захисник
1. Онджрей Мазух («Дніпро»). 13 матчів.
Один із найвдаліших трансферів «Дніпра» за останні роки. Думаю, саме Андрій Стеценко, а не Хуанде Рамос був ініціатором приходу чеха в команду, що, безумовно, мало б додати генеральному директорові вістів перед дніпропетровськими вболівальниками. Однак мова зараз про мого майже тезку, який із перших же матчів став основним центрбеком команди, гра якої в захисті до моменту трансферу Мазуха слугувала ілюстрацією, як НЕ потрібно грати в футбол. Мандзюк та Чеберячко, розуміючи свою безальтернативність, іноді запалювали не по-дитячому (як в клубі, так і в збірній – програш від шведів у серпневому товарняку 2011 року значною мірою зумовлений невдалими діями Віталія та Євгена в центрі захисту «синьо-жовтих»; думаю, більше ніколи ця пара не зіграє разом в офіційному матчі за збірну України). Прийшов Мазух (який же дебют видався у чеха – «сталінград» на «Донбас Арені»!) – і пропускати дніпряни стали значно менше. А з надійним тилом можна і штурмувати ворожі редути – що підопічні іспанського ентренадора в цьому сезоні успішно роблять. Правда, хворобу мандзюкочеберячкізму не так просто викоренити і час від часу Мазух здатний «наплужити» під стать своїм партнерам по захисту, однак загалом саме чеський стопер є найнадійнішим захисником команди Хуанде Рамоса.
2. Марко Торсільєрі («Металіст»). 9 матчів.
Відігравши півроку за харків’ян, переконав Олександра Ярославського та компанію в своїй профпридатності. Розбив, здавалося б, непорушну пару центр беків Папа Гуйє – Мілан Обрадовіч (хоча свою роль зіграв і вік сербського універсала «Металіста»). Торсільєрі вирізняється своєю впевненістю та вмінням прочитати момент і ліквідувати небезпечну ситуацію біля воріт. І все ж основним центрбеком є саме сенегальський олімпієць «Металіста», а Торсі останнім часом приноситься в жертву бажанню Маркевича грати в центрі поля із Чако Торресом, в той час як Клейтон Шав’єр займає своє законне та природне місце «десятки».
3. Ванче Шиков («Волинь»). 15 матчів.
З приходом до Луцька Анатолія Дем’яненка розпалася, здавалося б, монолітна зв’язка Шиков – Масло. Словак відправився на лаву запасних, поступившись місцем болгарину Валентину Ілієву. А от македонський центрбек утримав за собою місце в основі і своєю грою доводить правоту рішення свого коуча. Не забуваємо про потужний удар македонця зі штрафного, який Шиков вже неодноразово демонстрував, зокрема, в минулому чемпіонаті, забивши 2 голи.
Варіативність вибору: Пабло Фонтанелло («Чорноморець»), Селіо («Таврія»), Іван Мілошевич («Карпати»).
Лівий захисник
1. Іван Стрініч («Дніпро»). 12 матчів, 2 асисти.
Прийшовши із сплітського «Хайдука», Стрініч одразу ж розпочав доводити свою корисність, відпрацьовуючи в захисті та активно створюючи напругу на своєму фланзі попереду. Його красивий гол у ворота «Таврії» і досі перед очима. Забивав Іван також і київському «Динамо». З часом відвоював місце в старті у, здавалося б, незамінного Віталія Дєнісова (втім, Рамос не цурається використовувати хорвата і в якості хавбека, щоб додати варіативності атакувальним побудовам). Основний гравець збірної Хорватії – повністю провів усі матчі «картатих» на ЧЄ-2012. Невипадково цього літа ходили чутки про інтерес до Вані з боку «Сандерленда». Втім, де тепер ті «Чорні Коти» ,а де – «Дніпро»?
2. Фініньо («Металіст»). 8 матчів, 1 асист.
На друге місце я поставлю харківського бразильця не в останню чергу через те, що гідних кандидатур немає – Разван Рац вже не той, Тайє Тайво (хочеться сподіватися) – ПОКИ ЩО не той. Втім, і применшувати заслуг Вінісіуса не хочу – Фініньо, який жахливо дебютував в чемпіонаті України (заміна в середині першого тайму матчу із тими «Карпатами», які два роки підряд займали 5 місце в ЧУкрі, - і навіть мені із кутового сектору стадіону «Україна» було видно, як же провалювався лівий край харків’ян, так що такий радикалізм від Маркевича – субституція вже на 24-ій хвилині – була цілком виправдана міра), з часом освоївся в нашому чемпіонаті (думаю, не останню роль зіграв досвід виступів бразильця за московський «Локомотів», адже чемпіонати України та Росії надзвичайно схожі в аспекті ведення гри) та став провідним виконавцем харківського клубу, який і забиває («Дніпрові», «Металістові», «Дебреценові»), і віддає передачі (не варто нагадувати, хто саме асистував Тайсонові при реінкарнації голу Марко Ван Бастена). Пшеничних, Барвінко, Романчук (в минулому) – все це нерівнозначні заміни Вінісіусові, які годяться хіба що в матчах УПЛ).
3. Тайє Тайво («Динамо»). 9 матчів.
Поки що грі нігерійця не можна дати однозначної оцінки. Тайво – із тих, кого в літературі називають «a grey character», тобто «ані добрий, ані поганий». Від нього можна очікувати як відмінної подачі з флангу, так і кричущої помилки при захисті власних воріт, а особу Олександра Кучера нігерієць запам’ятає надовго. Очевидно, що динамівську футболку з 33 номером носить не та людина, яка лякала кіперів французької Ligue 1 та воротарів команд-учасників молодіжного ЧС-2005 своїми гарматними вистрілами і яку визнавали кращим лівим захисником Франції та кращим молодим гравцем Африки. Зараз у Тайво чи не визначальний момент у кар’єрі. «Тварь я дрожащая или право имею?», себто «Зможу я повернутися на свій високий рівень чи так і закріплюся в ранзі посереднього захисника?» - може запитати себе Тайво. Третє місце в рейтингу – швидше результат моєї динамівської заангажованості та колишніх регалій Тайво, аніж тверезий погляд на реальність.
Варіативність вибору: Разван Рац («Шахтар»), Віталій Дєнісов («Дніпро»), Андерсон Сантана («Чорноморець»)
Опорний півзахисник
1. Мігел Велозу («Динамо). 14 матчів, 2 голи, 4 асисти (статистика оновлена з урахуванням матчу з «Арсеналом»)
Багато писати не буду: найкраще придбання київського «Динамо» за останній роки. При наявності Мігеля трансфер Романа Єрьоменка за 12 лямів в Казань видається надзвичайно розумним ходом. В особі португальця кияни отримали такого собі міні-Пірло, який з перших же матчів почав вести командну гру (що, зрештою, не є настільки гут – перекрийте Велозу і ви змусите Михалика/Бетао чи Хачеріді перейти на лонгболи в напрямку ворожого штрафного майданчика, а наші центрбеки далеко не аси в цьому компоненті гри) та заполучив монополію на стандартні положення, які виконує дуже гостро. А його потужні удари з далекої відстані також стали візитною карткою португальського центрхава (так, визнаю: Міша – не класичний опорник, однак мені захотілося, щоб саме Велозу отримав золоту медаль, хоча і розумію, що найкращий варіант поєднання футболістів у центрі – пітбуль плюс бокс-ту-бокс). Єдина проблема – щоб Велозу не відчув, що нинішнє «Динамо» - це не його рівень. В деяких матчах було видно прояви певної апатії з боку португальця: ходьба пішки, програна боротьба. Сподіваюся, це було тимчасовим явищем.
2. Чако Торрес («Металіст»). 12 матчів, 1 гол, 1 асист.
Коли Мирон Маркевич скаржиться, що кляті буржуїни із Федерації своїм лімітом не дають йому виставляти оптимальний склад в чемпіонаті України, внаслідок чого деякі ключові гравці змушені сидіти «на банці», то, видається мені, саме до таких стержневих футболістів львівський фахівець відносить аргентинського опорника. Чіпкий, наче бульдог, Хуан Мануель б’ється за кожен м’яч у центрі поля та дуже часто виходить переможцем із численних цвайкампфів. Доказом незамінності Торреса може слугувати його статистика в єврокубках, де Чако ще не пропустив ЖОДНОГО із 7 матчів «Металіста» в цьогорічній кампанії. Додам жовтизни: якби кожної ночі мене надихала чи втішала ТАКА подруга (ім’я якій – Іванна Паліотті), я міг би ще й не так гризти землю на полі).
3. Томаш Хюбшман. 5 матчів.
Не так давно чеський опорник став предметом резонансної дискусії між головним редактором Айспорту та простими блогерами на тему «Интеллигенция и её роль в русской революции», пардон, «Томаш Хюбшман і його роль в перемозі «Шахтаря» над лондонськими «Аристократами». Однак як би там не було, кращого опорника, який розв’язував би руки Ферні в центрі поля та, образно кажучи, носив рояль, на якому виконують свої соло донецькі бразильці, в команді немає – Степаненко, хай він і грає більше в чемпіонаті України, ще «сируватий». Саме такі малопомітні гравці часто-густо стають визначальними у здобутті перемоги над супостатом.
Варіативність вибору: Огнєн Вукоєвіч («Динамо»), Джаба Канкава («Дніпро»), Муртаз Даушвілі («Карпати»).
Центральний півзахисник
1. Фернандіньо («Шахтар»). 15 матчів, 1 гол, 4 асисти.
Як би банально не звучало, Ферна – мозковий центр гірників. Мірча Луческу вкотре пожинає плоди свого блискучого задуму перевести бразильця на позицію бокс-ту-бокса, звідти сьомий номер диригує грою своєї команди. От викликав Ману Менезеш в збірну всяких там Раміресів чи Каземіро замість донецького мідфілдера – а тепер після відставки, либонь, сидить, кусає лікті та ходить по бразильських офтальмологах з проханням підібрати йому окуляри з найкращою роздільною здатністю.
2. Ерік Бікфалві («Волинь»). 16 матчів, 3 голи, 2 асисти.
Екс-гравець збірної Румунії на пару із ще одним літнім новачком лучан Даніелем Суботічем швидко стали визначати атакувальне обличчя команди. Бікфалві вміло виконує стандартні положення, володіє сильним та прицільним ударом. Гравця такого рівня давно не було в «Волині» у центрі поля.
3. Торніке Окріашвілі («Іллічівець»). 17 матчів, 1 гол, 2 асисти.
Молодий грузин з часом зможе стати гідною заміною самому Фернандіньо. Вже зараз видно, яка висока в Торніке культура пасу, як мало часу йому потрібно, щоб розігнати атаку чи віддати завершальний пас. Цього сезону Окріашвілі взагалі більшість матчів відіграв на позиції «фальшивої дев’ятки», однак і там виглядав дуже достойно.
Варіативність вибору: Георге Флореску («Арсенал»), Рубен Гомес («Таврія»), Джордже Лазіч («Металург» Донецьк)
Правий атакувальний півзахисник
1. Хосе Соса. 11 матчів, 2 голи, 4 передачі.
Під час останнього матчу «Металіста» з подивом дізнався від одіозного коментатора каналу «Футбол» про зміну вимови імені та прізвища аргентинського хавбека харків’ян – виявляється, капітанську пов’язку в Харкові носить, вибачте за мій французький, Сосе Хоса. Втім, весь футбольний світ «от тайги до британских морей», себто від «Естудіантеса» до «Баварії» знає правого півзахисника «Металіста» та «асбі-селесте» саме як Хосе Сосу, а отже, залишимо цю звукову інверсію на совісті горе-коментатора. «Кого что болит, тот о том и говорит». Що ж до футбольного аспекту, то схоже, Маркевич наділив капітанську пов’язку якимось магічними якостями і легіонер, який вдягає її, моментально перетворюється в лідера команди по духу і по грі. Минулого сезону таким стержневим виконавцем став Клейтон Шав’єр, цього – Хосе Ернесто Соса. Без сумніву, його швидкого одужання бажає вся харківська торсида.
2. Алекс Тейшейра («Шахтар»).16 матчів, 7 голів, 1 асист.
Зимою 2010 року в складі «Шахтаря» появилося двоє молодих і дуже перспективних бразильців. Однак в перші роки перебування на українській землі їхні шляхи виявилися різними. Якщо Дуглас Кошта завоював собі місце в основному складі та забивав «Ромі» на «Стадіо Олімпіко», то Алекс Тейшейра ніяк не міг знайти себе та тривалий час носив маловтішний титул найдорожчого гравця чемпіонату України серед дублерів (пригадую його гру проти дубля «Карпат» на стадіоні СКА, в якій бразилець абсолютно нічого не показав і виділявся хіба що косичками). Зараз, як висловлюються англійці, the tide has turned і наші герої помінялися місцями в клубній ієрархії. Тепер вже Алекс є стабільним гравцем основи та не церемониться із Буффонами чи Чехами, в той час як максимум для Дугласа – вихід у старті проти умовної Говерли (чемпіонат) чи Кримтеплиці (Кубок).
3. Матеус («Дніпро). 15 матчів, 3 голи, 2 асисти.
Ще одне контроверсійне рішення. Згоден, бразилець, який, схоже, в майбутньому українізується, грає на позиції нападника або лівого атакувального хава. Однак враховуючи моду на інвертованих вінгерів (Рібері – Роббен, Коноплянка – Ярмоленко), дозволю собі вдатися до такого тактичного ходу. Отже, чому Матеус? Мені подобається манера гри цього футболіста. Він швидкий, технічний, однак разом із тим наполегливий та працьовитий. Пригадаймо його голи «Наполі» та ПСВ. Матеус завжди йде до кінця та не виключається з боротьби. Він не буде стовбичити на чужій половині, очікуючи подарунка долі в вигляді суперпасу, а намагатиметься пропонувати себе партнерам. Тому мій вибір – Матеус.
Варіативність вибору: Марлос («Металіст»), Лео Матос («Чорноморець»), Ілсіньо («Шахтар»).
Лівий атакувальний півзахисник
1. Вілліан («Шахтар»). 13 матчів, 2 голи, 5 асистів.
Об’єкт бажання (спочатку гіпотетичного, а згодом і цілком реального з боку кращих команд АПЛ все літо рвався на Туманний Альбіон, однак, залишившись в краю териконів, не захандрив (хоча на початку вересня подібне бажання в бразильця спостерігалося), а продовжив прогресувати, явно збільшивши при цьому свою трансферну вартість. Зробити два дублі підряд у матчах Ліги Чемпіонів – це вам не жарти. Ринат Ахметов має повне право відправляти Романові Абрамовичеві чи Даніелеві Леві телеграми на кшталт остапобендерських «Грузите апельсины миллионы бочками тчк братья Карамазовы». Чи стане актуальним зміст іншої телеграми – «Лед тронулся тчк командовать парадом буду я»? Побачимо зимою (якщо переживемо 21 грудня 2012 р)
2. Тайсон («Металіст»). 11 матчів, 2 голи, 3 асисти.
Ситуація схожа із Вілліаном (той, що донецький). Чутки про «Шахтар» чи «Челсі» закрутили голову молодому бразильцеві, який майже не виходив на поле у серпнево-вересневий період, а працівники клубу конспірували ці неявки загадковими травмами. Однак чи то Маркевич спромігся підібрати правильні слова (тут левова частка заслуги має належати перекладачеві), чи то візит мами відновив когнітивний баланс ментальної перцепції Тайсоном навколишнього світу, а чи ж Барселлос Фреда сам зробив правильні умовиводи, однак факт тому, що останні місяці Тайсон поступово набирає свою колишню форму і цілком спроможний на високі звершення із харківським клубом. Про гол у ворота «Русенборга» нагадувати 10500-ий раз – якось банально. Потенціал у харківської фантазісти неабиякий - це аксіома, яка не підлягає поясненню. Додам, що буде дуже цікаво поспостерігати за гіпотетичними перемовинами бразильця із «Шахтарем» у випадку, якщо Вілліан донецький перейде в інший клуб.
3. Лукас («Карпати»). 16 матчів, 8 голів, 3 асисти.
Після очищення команди від іспано-латиноамериканського шлаку Перес Мартінес залишився єдиним іспаномовним гравцем у місті Лева (хоч бери і з тренером дубля Ігорем Йовічевичем або з автором цього блогу, який цього року став магістром англійської та іспанської філології, по скайпу спілкуйся) . Втім, незважаючи на літні чутки про інтерес з боку самого мадридського «Реала», який начебто бажав заполучити Лукаса для своєї фарм-команди із Сегунди, 77 номер залишився у місті Лева. І хоча можна сказати, що іспанець не проміняв шило (підвалини ЧУкру) на мило (перспектива вічного прозябання із «Кастільєю» в Сегунді; щоб змінити обстановку, доведеться хіба що вилітати в Сегунду-Б), однак в поточній темпораді Лукас демонструє неабиякі голеадорські вміння, чого за ним раніше не особливо спостерігалося. Думаю, по завершенні сезону галісієць покине місто Лева, залишивши вболівальникам «зелено-білих» приємні спогади, а мені – свій автограф та спільне фото.
Варіативність вибору: Сандро Кобахідзе («Арсенал»), Младен Бартуловіч («Кривбас»), Вілліан Гомес («Металіст»).
Центральний атакувальний півзахисник
Найлегша для визначення позиція. Призова трійка тут безальтернативна, як КПРС у виборчих списках до ВР СРСР чи ВР УРСР.
1. Генріх Мхітарян. 16 матчів, 17 голів, 4 асисти.
Найкращий бомбардир чемпіонату демонструє феноменальну результативність. Хтось ще згадує про Жадсона? Такими темпами через пару років на Алеї зірок в Донецьку появиться прізвище Генріха Гамлетовича. В той же час сам вірменин (не надто пощастило Мхітаряну із місцем народження – в сильнішій збірній він міг би добитися набагато більших успіхів, однак, як мовиться у відомому анекдоті, «Родину не выбирают, сынок») дуже скромно відгукується про свою роль в «Шахтарі» та ставить основні акценти заслуг на загальнокомандному механізмі. На прояви нарцисизму Мхітарян явно не страждає, за що честь йому і хвала.
2. Джуліано. 16 матчів, 7 голів, 3 асисти.
Дніпропетровський період Джуліано дуже схожий на хуандерамосівський. Спочатку величезні очікування (і, слід сказати, небезпідставні – не кожного року в Україну приїжджає кращий гравець Кубка Лібертадорес), згодом – звикання до нового чемпіонату, нового способу життя, яке супроводжувалося вагонами критики через неяскраву гру, а зараз – ренесанс, тисячі прихильників таланту та численні визнання. Тепер ніхто не буде дивуватися, за які ж то заслуги Джу викликається до збірної. Якщо ж вдатися до метафор, то Руслан Ротань є серцем сьогоднішнього «Дніпра», Євген Коноплянка – головним мозком, а Джуліано – спинним. Саме через бразильця проходить ведення гри через центр поля, саме він регулярно опиняється на завершенні атак команди та роздає потенційно гольові передачі партнерам. Терплячості керівництва «Дніпра» (зимою та літом Джу цілком реально міг повернутися до Бразилії) можна тільки позаздрити – тепер воно пожинає плоди своєї довіри до тренера та до найдорожчого новачка за всю історію клубу.
3. Клейтон Шав’єр. 16 матчів, 6 голів, 4 асисти.
І знову ж таки не можна не подивуватися синхронності спаду в грі з боку латиноамериканців «Металіста». Напевне, ФІФА (чи то ІФАБ, не знаю, в чиїй це компетенції) було б доцільно запровадити не одну, а декілька капітанських пов’язок – щоб вони, як попіл Клааса, стукотіли в серцях латиноамериканських тілів уленшпігелів «Металіста». Однак все добре, що добре закінчується. Ігрова криза в Клейтона Шав’єра позаду і автор одних із найкрасивіших голів в історії харківського клубу (удар скорпіона «Дніпрові» та бісіклета для «Сампдорії») знову приносить велику користь «Металістові» своїми передачами та результативними ударами. Його б натуралізувати нашій збірній (Шав’єр хоча якось і отримав виклик до «селесао» на товарняк із Чилі, однак на поле так і не вийшов) – саме гравців, які вміють віддати останній пас, в нас вдень із вогнем не знайдеш.
Варіативність вибору: Ніко Кранчар («Динамо»), Максим Шацьких («Арсенал»), Семір Штіліч («Карпати»).
Страйкер
1. Браун Ідейє («Динамо»). 16 матчів, 12 голів, 1 асист.
Відмінно розпочав сезон, вражаючи ворота суперників мало не в кожному матчі. На ставці «Браун Ідейє заб’є на 90-ій хвилині» можна було б неабияк розоряти букмекерів Втім, було видно, що загальний ККД нігерійського нападника не надто високий – багато програних дуелей, численні технічні огріхи. Все-таки Ідейє не можна віднести до тих гравців, які здатні витягувати команду на собі. Його голи відсотків на 90 є результатом вдалих командних дій чи прояву хижацького інстинкту форварда(виняток – хіба що супергол Горяїнову в минулому сезоні чи друга «банка» в ворота Говерли). Однак на сьогодні саме Коричневий Ідейє є найкращим бомбардиром та основним форвардом киян, що б там собі не думав Марко Рубен. І якби не феноменальна результативність Генріха Мхітаряна, то саме гольовий доробок нігерійця активно обговорювався б у ЗМІ – 12 голів в 16 матчах давно не забивали форварди українських команд, а в минулорічних чемпіонатах такої кількості голів (плюс ще 2-3) могло б з легкістю вистачити, щоб отримати звання кращого голеадора.
2. Джонатан Крістальдо («Металіст»). 13 матчів, 7 голів.
Невдало розпочав сезон, очевидно, перебуваючи під впливом наполеонівських планів про «Фіорентину» чи якийсь інший західноєвропейський клуб. В деякий момент Мирон Маркевич відправив Чуррі на лаву запасних переосмислити своє ставлення до футболу. Допомогло – аргентинець вже в двох матчах підряд відзначається «дублем». Хоча ніде правди діти: в харківському колективі кращого нападника просто немає (аналогічна історія з Ідейє). Вілліан не має такого чуття голу, Лисенко та Воробей давно списані в утиль. Є варіант грати із Тайсоном в якості «фальшивої дев’ятки», однак залишу тактичні премудрості Мирону Богдановичу.
3. Луїс Адріано («Шахтар»). 11 матчів, 4 голи, 1 асист.
Антифутбольний вчинок бразильця вписав його ім’я в історію Ліги Чемпіонів. Втім, цей випадок вже настільки обговорюється в ЗМІ, що не хочеться повертатися до нього. Однак давайте абстрагуємося від цього інциденту і подивимося на Адріано об’єктивно. Він більше транжирить, аніж забиває, із його епік файлів можна складати хіт-паради, однак саме йому, а не набагато розкрученішого Марсело Морено чи досвідченішого та відомішого в Європі Едуардо, завжди віддавав перевагу домнул Мірча. Чому так? Як на мене, влучну характеристику грі бразильського форварда дав Поліграф Поліграфович у своєму матеріалі для football.ua, лейтмотивом чого була жертовність Адріано на користь командної гри. Невипадково зараз так багато забиває Генріх Мхітарян.
Варіативність вибору: Жуніор Мораєш («Металург» Донецьк), Нікола Калініч («Дніпро»), Драман Траоре («Металург» Донецьк»).
Примітка. Статистичні дані взято з сайту ua-football.com станом на 25.11.2012.
показати приховати