"Запросив Влада на вечерю": інсайди з Карпат, роль PASS, історія Лупашка, кейс Гуцуляка та зйомки кіно – інтерв’ю Авдиша
Футбольний менеджер Олег Авдиш, навколо якого останнім часом не вщухають дискусії та чутки, ексклюзивно для "Футбол 24" прокоментував свою позицію щодо ключових подій та рішень.
Олег Авдиш та Владислав Лупашко / Фото ФК Карпати
"Щиро шкодую, що спільна робота з Андрієм Русолом вплинула на наші особисті стосунки"
– Олеже, до Карпат ви працювали у вільному форматі як ліцензований посередник, потім отримали шанс попрацювати всередині клубної структури. Яким для вас став цей досвід і які головні враження залишилися після роботи в згаданому футбольному проєкті?
– Я дуже вдячний тому збігу обставин, який стався, що я певний час працював менеджером футбольного клубу. Був із 2021 року ліцензованим посередником УАФ. Структури й назви постійно змінюються, але на той момент я був одним із наймолодших в Україні. Чесно кажучи, ніколи не прагнув працювати саме в клубах.
до речі
Карпати – це справді великий клуб, гарний проєкт. Усе, що тоді робилося і робиться зараз, має ознаки українського топ-клубу. І не лише футбольного – це справжнє соціокультурне явище для Львова.
Для мене було великою честю певний час працювати там – із тими людьми, у тій команді, в тій атмосфері, де кожен робочий день відчувався як свято. У нас справді виходили цікаві речі, була дуже правильна енергія всередині колективу.
Я добре знаю, як ізсередини працюють великі клуби, зокрема українські: там рідко буває повна єдність, завжди є противаги, боротьба за трансфери, вплив, ресурси. У нас цього перші пів року не було – існувала максимальна синергія. І я вважаю, що саме це призвело до гідних результатів у першому сезоні.
– Перші пів року, як ви зазначили, в клубі панувала синергія. А що змінилося далі – як розвивалася ця історія?
– Цей період, напевно, можна поділити на кілька частин. Спочатку, хоча моя посада звучала як заступник генерального директора із зовнішніх комунікацій, найбільше задоволення я отримував від роботи безпосередньо з тренерським штабом і командою. Скажу чесно: мене дуже захоплювала стратегія, яку вибудовував Лупашко разом зі своїм штабом, і той колектив, який тоді сформувався в клубі. Я ставив для себе завдання максимально ефективно допомагати клубу в усіх процесах – бути залученим скрізь, від спонсорських контрактів до внутрішніх робочих питань.
Ми фактично жили клубом 24/7. А Карпати – клуб непростий з багатьох причин, насамперед через свою структуру. Навколо нього завжди багато людей, багато впливів, багато небайдужих до клубу в самому місті. І коли головний тренер не місцевий, генеральний директор не місцевий і я теж не місцевий – нам було дещо важче в роботі. Але, як на мене, ми доволі швидко з цим впоралися саме завдяки тотальній залученості в усі процеси. У нас фактично не було чіткого поділу обов’язків – і для мене це була одна з найсильніших сторін того періоду.
Авдиш і Мірошніченко / Фото ФК Карпати
Якщо говорити про складні моменти, я щиро шкодую, що спільна робота з Андрієм Русолом вплинула на наші особисті стосунки. Я завжди цінував, ціную і буду цінувати людські стосунки вище за будь-яку роботу, бізнес чи гроші.
Водночас щодо ефективності моєї роботи – думаю, не мені самому це оцінювати. Є президент клубу, є безпосередній керівник, які робили свої висновки. Наскільки я був ефективним менеджером – мабуть, коректніше запитати про це в Андрія Анатолійовича.
– Наскільки все ж близькими були ваші стосунки на той момент з Андрієм і чому для вас ця історія виявилася настільки особистою?
– Я поважаю його і ніколи не дозволю собі жодного поганого слова, незалежно від того, як складаються життєві обставини.
– Підсумовуючи: чи можна сказати, що запрошення Владислава Лупашка стало вашим головним здобутком того періоду в Карпатах?
– Я дуже щасливий, що президент надав Владиславу можливість очолити один із найлегендарніших клубів країни в такому молодому для головного тренера віці. Я дуже вірив у нього як тренера тоді й продовжую захоплюватися ним зараз.
Вважаю, що цей період був успішним. Попри шалений тиск, з яким ми всі стикнулися, ті півтора року були сильними і важливими для Влада як тренера та для клубу загалом. І я щиро бажаю Карпатам із новим тренером перевершити ті результати, які були досягнуті. Але факт залишається фактом: цей етап – частина історії клубу.
"Буквально на п’ятій хвилині у мене в голові була одна фраза: "Ти станеш великим тренером"
– Ви були і залишаєтесь менеджером Владислава Лупашка. Його призначення в Карпати багатьма сприймалося як ваше особисте просування. У який момент ви для себе зрозуміли, що саме він може очолити клуб, і як виглядала ваша перша розмова про можливу співпрацю?
– Важливо одразу зазначити, що я не був менеджером Владислава Лупашка на момент його приходу в Карпати. За дорученням Андрія Анатолійовича я зустрівся з Владиславом. Це була дуже для мене пам’ятна зустріч. На терасі готелю, який розміщений на Софійській площі. Там відкривається такий монументальний вид – між двома величними храмами, Софійським і Михайлівським. Готель стоїть фактично посередині між ними, і з тераси видно куполи обох соборів.
Я запросив Влада на вечерю. Він тоді якраз був у Києві. До того ми бачилися лише раз і майже не спілкувалися. Він їхав на зустріч і, чесно кажучи, не до кінця розумів контекст. Я теж до кінця не усвідомлював, у що це може перерости. Але коли ми почали вечеряти, у мене є дві особливості, які складно пояснити раціонально. Перше – я дуже швидко складаю враження про людину, буквально за перші п’ять хвилин, і воно майже ніколи не змінюється. Друге – якщо зустріч триває понад три години, коли обидві сторони відкладають усі свої справи, це означає, що між людьми точно щось буде: або бізнес, або дружба, або якась спільна історія.
От буквально на п’ятій хвилині у мене в голові була одна фраза: "Ти станеш великим тренером". Я йому цього тоді не сказав. Це було відчуття – не підкріплене цифрами чи глибоким аналізом. Я не вивчав детально його роботу в Інгульці, щось чув від спеціалістів, вони його відзначали, але обережно.
Мене дуже зачепило, як він говорить про своє бачення футболу, як ставиться до гравців, що для нього важливо, що головна мета – щоб кожен футболіст після роботи з ним виріс індивідуально. І ще для мене дуже важлива енергетика людини. У нього вона неймовірна – сильна, впевнена. Попри непростий шлях і непростий контекст його ігрової та тренерської кар’єри, середовище на нього не впливало. Мені здалося, що переді мною сидить зірка. А я люблю працювати із сильними особистостями.
Ми проговорили кілька годин. Я нічого йому не обіцяв. Але хочу одразу спростувати плітки: не було такого, що я його "просував" чи ухвалював рішення. Рішення ухвалював президент клубу Володимир Богданович Матківський після консультацій із менеджментом, насамперед із Русолом. Чи робив я все, щоб Лупашко з’явився в Карпатах? Так, робив. І якби ситуація повторилася – зробив би так само.
– Артем Федецький публічно назвав призначення Лупашка нонсенсом і серйозною помилкою керівництва клубу. Чому, на вашу думку, з боку людей, пов’язаних із Карпатами, виникла така жорстка опозиція до цього рішення?
– Так, я читав це. Вважаю Артема дуже серйозним футболістом минулого, який багато зробив для львівських Карпат. Якщо в нього є така думка – кожна людина має право на власну позицію. Я не хочу і не збираюся її коментувати.
Олег Авдиш і Владислав Лупашко / Фото ФК Карпати
– Наскільки швидко вдалося домовитися про припинення співпраці Лупашка з Карпатами, чи були складні переговори і якою виявилася позиція самого Влада щодо тренерського штабу та подальших взаємин із клубом?
– Перше, що я скажу: переговори були дуже швидкі, фактично все вирішили за один день. Влад домовився про все з Андрієм Русолом. Те, що писали про мою залученість до перемовин – мовляв, через мене вони були дуже важкі – це не відповідає дійсності.
Навпаки, усе було максимально коректно й адекватно. І головний інсайд, який я можу дати: Влад сам запропонував своїм помічникам, якщо вони вважають за потрібне, залишитися в клубі. І вони вирішили залишитися. Він не заважав клубу сформувати штаб нового тренера, який приїхав лише з одним помічником.
Тому якби Влад і клуб розходилися погано, ці люди точно не залишилися б. Вони ж прийшли в клуб фактично завдяки йому – тому що йому дали право повністю сформувати тренерський штаб. Клуб жодним чином не впливав на його рішення: кого він хотів бачити – тих і запрошував.
до речі
Наприклад, у мене є велика особиста симпатія до Сергія Лавриненка. Я дуже поважаю його як людину, добре до нього ставлюся. Чи був я радий, коли Влад вирішив запросити його в штаб? Так, був. Але я не міг на це впливати – так само, як і Андрій, хоча вони теж у хороших стосунках із Лавриненком.
А Ігоря Єрмакова, наприклад, я взагалі не знав. Андрій знав, але це теж не було ні добре, ні погано – це було рішення Влада. І про це теж треба чесно говорити.
Тому він мав повне моральне право сказати всім цим людям, як мінімум, свою позицію – що вони мають піти разом із ним. Але він цього не зробив. І ми бачимо, що зараз вони допомагають новому тренерському штабу, працюють у клубі. І це, власне, найкраща відповідь на запитання про те, яким було розставання.
– Якщо говорити про його тренерське майбутнє: йому варто зараз думати про продовження роботи в УПЛ, чи, можливо, розглядати європейський ринок?
– Буквально нещодавно один клуб УПЛ виявляв до нього інтерес. Водночас Владислав зараз занурений у вивчення іноземних мов, багато часу приділяє родині – фактично віддає борги, бо раніше через роботу приділяв їм небагато уваги. Тим більше нещодавно в нього народилася третя дитина. Тому він розглядатиме ті варіанти, які вважатиме достойними – як в Україні, так і за кордоном. Тим паче, має всі законні підстави виїжджати за кордон.
"Багато чув, що мені приписують стосунок до платформи PASS"
– З одним із засновників PASS – Глібом Корнієнком – ви мали змогу попрацювати особисто у Карпатах й загалом позитивно висловлювалися як про сам проєкт, так і про фігуру Гліба Платова. Яке ваше ставлення до PASS сьогодні і яку роль, на вашу думку, ця платформа відіграє у футбольній екосистемі?
– Гліб Корнієнко – один із найфаховіших скаутів, з якими я мав змогу спілкуватися. Ми працювали в одному клубі, і я можу відзначити його високі професійні якості. Гліб Платов – неординарна особистість, яка разом із партнером зуміла побудувати якісну освітню платформу та консалтинговий сервіс для футбольних клубів. Я також можу відзначити його надзвичайно високий інтелектуальний рівень.
Багато чув, що мені приписують стосунок до платформи PASS. Можу сказати так: у певний період я справді цікавився можливістю придбати частку в освітньому напрямку PASS Education. Але Гліб Платов відмовив – і це абсолютно нормально, бо вони вирішили розвивати цей напрям самостійно, як бізнес. Водночас тема освітніх інвестицій мені цікава, і я в принципі розглядаю подібні проєкти як перспективний напрям.
– Довкола Полісся та платформи PASS свого часу активно обговорювали історію з можливими агентськими комісійними близько 200 тисяч євро та ініціативу Володимира Теслі, яку, за публічною інформацією, не підтримала служба безпеки клубу.
– Щодо скандалу – не маю компетенції це коментувати, бо не розумію суті справи. Ми всі щось десь читаємо: різні блогери, різні позиції. Я бачив багато різних трактувань ситуації, тому робити однозначні висновки не беруся.
"Щиро радію кожному успіху Полісся" / Instagram
– Ви менеджерите багатьох футболістів житомирського Полісся – Бабенка, Волинця, Андрієвського, Чоботенка, Гуцуляка, можливо ще когось. Ваше ім’я часто звучить поруч із ними. Водночас ви самі родом із Житомира, ваше дитинство пов’язане з ДЮСШ Полісся. У цьому є певна іронія долі з огляду на те, як склалася ваша подальша кар’єра у футболі. Чи могли ви колись це уявити і чи відчуваєте тут особливий зв’язок?
– Я займався у дитячо-юнацькій системі Полісся з дитинства. Не секрет, що мій батько був президентом клубу з 1993 по 2004 рік. Потім він захворів і клуб зник. Якщо подивитися командні фото тих років, я майже всюди є поруч – настільки був занурений у життя клубу й буквально просякнутий любов’ю до нього.
Коли зусиллями міської влади Полісся відродилося – здається, у 2018 чи 2019 році – мене запросили на перший матч. Є навіть флеш-інтерв’ю на YouTube, де я сказав, що буду щасливий, якщо клуб перевершить досягнення тієї команди, якою опікувався мій тато. І зараз уже можна констатувати: завдяки Геннадію Буткевичу житомирське Полісся справді стало одним із грандів українського футболу. Я щиро радію кожному його успіху й перемозі, бо відчуваю цей клуб рідним.
"Усе, що робиться в гніві, зазвичай завершується прикро"
– Ви також встигаєте активно розвиватись у сфері іміджмейкінгу та репутаційного менеджменту. Розкажіть трохи більше про цей напрям і про ваш новий проєкт під назвою Personalities Label.
– Так, мій основний фокус зараз – розвиток кар’єр через іміджмейкінг і репутаційний менеджмент. Ми запустили Personalities Label – платформу, яка займатиметься побудовою карʼєри, правильних публічних комунікацій, рекламними контрактами, іміджевими правами не лише футболістів, а й тренерів та спортсменів загалом. У майбутньому плануємо інтегруватися і в шоу-бізнес, і в кінематограф.
Уже є ідея та готується сценарій повнометражного художнього фільму про так званий "темний бік" українського футболу. Деталі поки розкривати не можу, але це буде історія, заснована на реальних подіях. І вже зараз видно, що для всіх, кому цікавий футбол, це точно буде причина піти в кінотеатр.
– Щойно ви анонсували повнометражний художній фільм про так званий "темний бік" українського футболу. Наскільки велика частка вашого особистого досвіду закладена в цій історії?
– Це, радше, збірний образ – історії, які добре відомі всередині індустрії. Але про те, що вони взагалі трапляються, навіть не здогадуються вболівальники.
Можна сказати, що наше інтерв’ю – це перша згадка про цей фільм. А далі, коли, дай Боже, ми його зробимо й будемо готові говорити предметніше, ви будете серед перших, хто про це почув.
Златан теж чекає на кіно / Instagram
Хочемо показати, як насправді відбуваються трансфери, як гравці переходять із клубу в клуб, як змінюють агентів. У цьому дуже багато драм. Коли є великі гроші, великі амбіції, сильні люди, з якими все це пов’язано, це може стати суспільно важливою темою.
– І це водночас частина вашої нової діяльності поза класичним футбольним агентським бізнесом?
– Так, якраз хочу підкреслити: я не будую футбольне агентство. Це взагалі має дуже умовний стосунок до менеджерської діяльності, фактично навіть не має прямого відношення. Це іміджмейкінг-лейбл, частина фокусу якого направлена на розбудову архітектури ефективної карʼєри футболіста.
– Проєкт Personalities Label стартував на тлі скандалів навколо контрактів і переведення в дубль Гуцуляка та Чоботенка, і саме вони першими стали його публічними обличчями. Це просто збіг, чи ви скористалися моментом з огляду на ситуацію?
– Це просто збіг, у нас був запланований анонс на цей період, який формувався заздалегідь. Ми точно не хотіли на цьому хайпувати.
Футболісти у своїх публічних коментарях підкреслювали повагу до клубу й не розвивали цю історію з точки зору конфлікту. Останнє, чого нам усім хотілося, – це конфлікт.
У кожного з гравців особисто є повага і до президента, і до клубу, і до головного тренера. Просто бувають різні періоди. І тут, мабуть, доречно сказати: все, що робиться в гніві, зазвичай завершується прикро. Бувають різні періоди в ділових питаннях, але я не хочу зараз давати привід для радості тим людям, які створюють інтриги й авантюри, щоб когось із кимось посварити.
Можу сказати головне: рішення було знайдено. Гравці повернулися до тренувального процесу, поїхали на збори до Іспанії. Ми сподіваємося та віримо, що ситуація й надалі буде коректно розвиватися. Принаймні з боку гравців точно не буде жодної ескалації цієї історії.
"У Гуцуляка є запити практично від усіх спортивних медіа України"
– Гуцуляк – одне з перших публічних облич цього проєкту. І, знаючи, наскільки він закритий від медіа, наскільки їх уникає – були ж кейси, коли він буквально втікав від журналістів за ширму чи користувався іншими виходами, щоб навіть випадково не перетнутися. Чи немає певної абсурдності в його участі в такому проєкті?
– Закритість Гуцуляка – це факт. Ви праві: Гуцуляк – закрита людина з точки зору публічних комунікацій. Але саме ця закритість формує великий інтерес. Вона створює високий попит – на інтерв’ю, на колаборації з українськими й міжнародними брендами. Є багато бенефітів, яких люди просто не бачать.
Це частина його персонального бренду. Запросивши Гуцуляка на лейбл, неможливо сказати йому, яким він має бути. Це так не працює. Але лейбл може радити, які публічні комунікації чи іміджеві історії варто розглянути уважніше – і ми це якраз робимо.
до речі
Наприклад, зараз у Гуцуляка є запити практично від усіх спортивних медіа України. Є також запити від дуже популярних українських YouTube-блогерів із мільйонною аудиторією, в ефірах яких раніше взагалі не було футболістів.
Коли я запитав одного з найвідоміших українських інтерв’юерів, чому їм цікавий саме Гуцуляк, відповідь була проста: тому що він за всю кар’єру не дав жодного розлогого інтерв’ю, але водночас є гравцем національної збірної і помітною фігурою у футболі. І це, власне, багато що пояснює.
– Одинадцять місяців тому ви говорили про інтерес до нього з топ-чемпіонатів, а зараз розмови переважно про продовження співпраці з Поліссям або Туреччину, яка не входить до топ-5 ліг. Чому так сталося?
– За моєю інформацією є інтерес від клубів топ-5 чемпіонатів, а також із Туреччини та із країн Близького Сходу. Де він у підсумку опиниться – чи залишиться там, де є, чи перейде в інший клуб – думаю, найкраще на це зможе відповісти сам Олексій у одному зі своїх інтерв’ю. Тому що на сьогодні цього розуміння немає в жодної людини на планеті. І це нормально, коли гравець такого рівня має широкий попит.
Цілком природно, що після глибшого вивчення його профайлу інтерес лише зростає. У нього дуже серйозний фокус на самоосвіту, на вивчення мов, на саморозвиток – а це сьогодні важливо не менше, ніж чисто футбольні якості.
"Гуцуляк – закрита людина з точки зору публічних комунікацій" / Instagram
Я б навіть хотів адресувати меседж молодим футболістам: інвестуйте в себе. Великі клуби й великі гроші сьогодні інвестуються не лише у хороших футболістів, а у розумних людей. Уже стало нормою, коли футболіст володіє однією-двома іноземними мовами, крім рідної. І мені дивно бачити, коли українські гравці не вкладають у себе час, ресурси й енергію.
Гуцуляк дуже системно працює і над тілом, і над мисленням. Він індивідуально готується до кожної гри – аналізує суперників, захисників, воротарів. І ті результати, які він зараз має, – це наслідок не лише тренувального процесу, а й його ментального розвитку, його особистої роботи над собою.
– Крайній період Гуцуляка в Поліссі виглядав неяскравим (розмова відбулася до матчу з Колосом, – Футбол 24): іноді складалося враження, що він виходить на поле без того бажання, яке демонструє у збірній, а за Руслана Петровича навіть втрачав місце в основі. Паралельно він навчається в бізнес-школі, вивчає іноземні мови. Чи залишається для нього футбол головною справою сьогодні?
– Я вважаю, що футбол для нього – безумовно головний фокус. За моєю інформацією, Руслан Петрович задоволений його ставленням до футболу. Ви, звісно, можете запитати це безпосередньо в нього.
– Тоді як пояснити ситуацію, коли гравець, якого називають джокером Сергія Станіславовича, певний час не мав стабільного місця в основі житомирського клубу з приходом новачків?
– Треба розуміти всі контексти. Наприклад, ви можете не знати, що в Олексія була мікротравма, яка заважала повноцінно готуватися до матчів. Якщо проаналізувати, він провів на лаві запасних одну-дві гри, і одну з них – фактично травмованим. При цьому ми ніколи не чули про якийсь тиск із боку тренерського штабу чи невдоволення його ставленням до футболу. Це є зворотний бік його закритості: люди просто не знають, яким він є насправді. А він – професіонал до мозку кісток. Тому звинувачувати його у недобросовісному ставленні до футболу, особливо в клубному контексті, просто некоректно.
Гадаю, що Сергій Станіславович ніколи не викликав би до національної команди і тим більше не ставив би в основу футболіста, який не віддається в клубі, зважаючи на те, що він спілкується з тренерськими штабами клубів, де виступають наші збірники.
"Чоботенко багато читає, навіть політикою цікавиться"
– Ще один ваш підопічний – Сергій Чоботенко. Він нещодавно повідомив, що досягнув усної домовленості з клубом щодо контракту, тож наразі, схоже, залишається. Водночас, якщо дивитися стратегічно, який чемпіонат, на вашу думку, найбільше відповідає його стилю гри та сильним сторонам? І чи надходили вже конкретні запити від іноземних клубів щодо нього?
– Я знаю про доволі предметний інтерес із МЛС. Сергій – один із символів сучасного Полісся. Так, він досягнув усної домовленості безпосередньо з президентом клубу.
Щодо чемпіонатів: він центральний захисник, який неймовірно спрогресував в аспекті просування м’яча – а це ключова вимога сучасного футболу. Я впевнений, що його рівня, статусу і набору якостей вистачило б практично для будь-якої ліги.
Якщо говорити конкретно, реальний інтерес був також із французького чемпіонату. Але на цей момент він ухвалив рішення залишитися в Житомирі. Клуб і гравець знайшли компроміс – і я цьому дуже радий.
– Ми часто говоримо про розвиток футболіста як гравця, але є ще психологічна готовність. Наскільки Сергій ментально готовий до можливого переїзду в закордонний клуб?
– Готовий. Рік тому я познайомив Сергія з одним своїм товаришем – він бізнесмен, добре розбирається у футболі. Після розмови він запитав: "Це точно футболіст?" Я перепитав, що має на увазі. Каже: "Дуже розумна людина, у мене були інші стереотипи про футболістів".
до речі
Я в хороших стосунках із його родиною. Ми постійно на звʼязку з його батьком. У їхній родині дуже тепла сімейна атмосфера, він завжди відчуває підтримку від дружини Каріни. Сергій загалом дуже щаслива й реалізована людина в особистому плані, тому позитивно дивиться на життя.
Він багато читає, постійно цікавиться новими речами, ставить запитання, має інтерес до мого бізнесу, бо вже продумує різні сценарії майбутнього. Навіть політикою цікавиться. Сумніви щодо його ментальності, чесно кажучи, відсутні.
– Наскільки мені відомо, саме Ростислав Тарануха познайомив вас із Гуцуляком. Водночас у списку людей, якими ви опікуєтеся, та на сторінках лейблу його немає. У яких ви зараз стосунках?
– Так, Ростислав запросив мене, Олексія і ще одного хлопця на вечерю – так ми познайомились. Ми всі між собою, в першу чергу, друзі, а потім вже можемо говорити про професійні моменти. Я дуже ціную цих двох людей у своєму житті.
І якщо для того, щоб чесно й порядно захищати інтереси своїх близьких людей, мені доведеться з кимось змінити формат стосунків – я це зроблю, бо це основа моїх життєвих принципів.
"Порядно захищати інтереси своїх близьких людей..." / Instagram
Ростислав же зараз розглядає різні варіанти – як щодо футбольних клубів, так і щодо досвіду в інших сегментах публічної діяльності. Це, скажімо так, певний анонс: можливо, скоро ми побачимо Тарануху в новій ролі. Якій саме – поки сказати не можу. Це може бути і блогерство, і щось інше.
Щодо іміджевих питань, Ростислав є частиною Personalities Label. Повноцінний анонс буде після того, як він зробить остаточний вибір і визначиться зі своїм новим статусом. Зараз він саме на етапі вибору подальшого професійного та медійного вектору.
– Наостанок, якщо говорити ширше про вашу роль у футболі та вплив на процеси: якщо через п’ять років хтось відкриє це інтерв’ю й спробує зрозуміти, ким ви є в українському футболі – агентом, менеджером, архітектором рішень чи людиною, яка просто вміє опинятися в центрі подій, – яким ви хотіли б, щоб вас побачили?
– Мені завжди не хотілося, щоб ті справи, які я роблю, викликали байдужість. Футбол – це індустрія розваг, і я хочу, щоб у тих контекстах, де я працюю, він ставав більш шоу-бізнесовим, більш цікавим для аудиторії. Тому, ймовірно, бізнес рухатиметься у формат продюсерського центру. Фактично мій лейбл уже і є продюсерським центром. Ми хочемо формувати культуру публічних комунікацій у футболі, культуру іміджмейкінгу, а також працювати з архітектурою кар’єр тих людей, які нам це довірять.
