"Шахтар забув про мене": Крушинський допоміг Поліссю з Динамо, цікавий закордоном та хоче назад у збірну України
Інтерв'ю "Футбол 24" із півзахисником Полісся Борисом Крушинським – про перемогу над Динамо в меншості, амбіції "вовків", збірну України та інші цікаві теми.
Борис Крушинський / Фото ФК Полісся
Всі інсайди про зірок збірної України.
– Борисе, останнє протистояння Полісся справило неабияке враження, оскільки команда перемогла Динамо, граючи в меншості вже з п’ятої хвилини. Коли емоції вщухли, як оціните цей поєдинок?
– Скажу так: емоції були максимально позитивними, тому що ми грали в меншості з п’ятої хвилини. Коли Тарас Михавко забив нам, то показав на емблему. Це мій друг, ми ще грали з ним у Львові в академії. Він спровокував фанатів, і після цього моменту ще більше хотілося перемогти Динамо.
Там наші фани кинули димову шашку, і Руслан Петрович покликав нас та сказав, як потрібно грати, пояснив структуру й так далі. Після того моменту хлопці завелися ще більше і на характері здобули цю перемогу.
– Ви були одним із найпомітніших футболістів на полі після свого виходу. Як самі оцінюєте власну гру в цьому матчі та що допомагало вам зберігати концентрацію за таких обставин?
– Я не думав, що вийду на позицію "вісімки" замість Брагару, але наші тренери Сергій Кравченко та Руслан Ротань попросили мене грамотно переміщатися і за можливості вибігати. У принципі, вийшло навіть непогано.
Борис Крушинський проти Динамо / Фото прес-служби "вовків"
Я дуже радий, що після мого виходу, коли рахунок був 1:1, ми змогли забити ще два м’ячі. І це найголовніше для команди – те, що ми перемогли.
– А чи були після перегляду матчу моменти у вашій грі, якими залишилися незадоволені?
– Я був більше розчарований моментом, коли в мене поїхала нога і я влетів у воротаря Динамо – Нещерета. Ось у цьому епізоді я був розчарований, а загалом якихось інших моментів не було. Я вам скажу, що всі негативні моменти перекреслила наша командна перемога.
– Що сказав президент команді після матчу? Розкажіть про те, чим можете поділитися.
– Я в цей час був із вболівальниками, у мене брали інтерв’ю, тому я майже нічого не чув. Мені потім передали, що він подякував. Ще спочатку нас зібрали, і він сказав, що йому потрібно, аби сьогодні ми перемогли не менше, ніж Шахтар (ми обіграли "гірників" з рахунком 2:0). Що давайте, налаштуйтеся, покажіть характер. Ми так і зробили, звичайно. Він нам просто подякував і усі добре знають, що ще нагородив преміальними.
– Ваш віце-президент Олександр Усик запалив після матчу в роздягальні. Часто він ось так навідується до вас після перемог?
– Коли він присутній на трибунах і ми граємо, то завжди заходить до нас після матчу й щось розповідає. У нього завжди є слово, вітається з усіма. Він дуже позитивний, і в нього така переможна енергетика, знаєте, енергетика переможця. Він завжди приходить, вітається. Ну, а після матчу з Динамо вже й колонку підняв над головою. Це було цікаво, були емоції.
Борис із Олександром Усиком / Фото із соцмереж
– Олександр частіше буває не на матчах, а в розташуванні команди після отримання нової ролі в клубі?
– Він може їхати на гру в Житомир і завітати на базу. А так, у тренувальному процесі зараз не бере участі. Він ще був із нами в Марбельї. Думаю, що приїде до нас у Марбелью, коли будуть збори, або кудись іще. А так він зараз заїжджає на базу.
– Спочатку перемога над Шахтарем, тепер – над Динамо, нашими грандами. Усі ми знаємо про великі амбіції Полісся, але чи очікували ви перед початком сезону, що все складатиметься для команди саме так?
– Та ніхто не очікував, жоден футболіст не міг цього передбачити. Просто всі виходять на поле й викладаються на максимум. Кожен хоче перемагати в кожній грі. Ми, звісно, думали про перемоги, хотіли їх здобувати, але не знали, як усе складатиметься. Просто викладалися на максимум, і, дякувати Богу, маємо такий результат, такі перемоги.
– То які цілі команда ставить перед собою на цей сезон? Чемпіонство є пріоритетом, чи достатньо покращити минулорічний результат?
– Ми, як я вже сказав, будемо викладатися в кожній грі, а там уже побачимо. Президент озвучив цілі на сезон, і ми будемо ставити їх у пріоритет та рухатися до них, щодня ставати кращими й перемагати.
– Ще минулого сезону Полісся, хоч і фінішувало в топ-3, починало чемпіонат, якщо правильно пригадую, не так яскраво. Що, на вашу думку, найбільше змінилося в колективі за останній рік і дозволило зробити такий крок уперед?
– Тоді до нас прийшов Руслан Петрович Ротань. У нас ще не було зіграності та укомплектованого складу. Тому й траплялися негативні результати. Зараз ми всі знаємо, що маємо робити, тому й отримуємо протилежне.
– Хотілося б трохи повернутися до ваших початків. Ви розпочинали у ПФК Львів. Яким згадуєте цей етап своєї кар’єри та чого він вас навчив?
– Це був дуже класний період, я за ним сумую. Це був початок моєї кар’єри. Я почувався там дуже добре, у мене було й залишилося багато друзів. Водночас цей період був непростим: перехід із U-17 до U-19, згодом – до першої команди, багато травм. Пізніше я перейшов зі Львова в Полісся.
– Що ви найчастіше згадуєте з того періоду? Можливо, навіть якісь напрацювання в ігровому плані?
– Не знаю, не можу так конкретно сказати, що саме згадую. Просто пам’ятаю всіх. Наприклад, часто заїжджаю на базу Сокіл, коли їду додому. Завжди згадую наших працівників, інколи зустрічаюся з президентом, Романом Євгеновичем Михайлівим.
Крушинський у ФК Львів / Фото прес-служби клубу
Згадую і тренерів, з якими працював. Багато із них там залишилися, тож завжди заїжджаю поспілкуватися. Також згадую свої матчі, перемоги й поразки. Ось так, знаєте. Немає чогось конкретного саме в ігровому плані. Просто залишилися позитивні й негативні моменти, але тепер вони вже не негативні, а історія.
– У 2023 році ви приєдналися до Полісся. Пригадайте, як виник варіант із переходом до житомирського клубу та що стало вирішальним у вашому рішенні?
– У мене був такий випадок: тоді мною цікавилася Ворскла. Пізніше мені зателефонував Роман Євгенович Михайлів і сказав, що зі мною хоче поговорити Ігор Йовічевіч, який на той момент приходив очолювати Шахтар. Ми поспілкувалися з ним по відеозв’язку. Він сказав, що хоче бачити мене в донецькому клубі, а я відповів щось на кшталт: "Я дуже радий, що так є. Я теж хочу бути в Шахтарі". Ми трохи поговорили, і він сказав мені тренуватися, а вони займатимуться цим питанням.
Приблизно через два дні я надірвав зв’язки гомілкостопа в товариській грі. Відновлення мало тривати два місяці, і Шахтар забув про мене, бо навіщо брати травмованого футболіста?
У якийсь момент знову зателефонував Роман Євгенович і сказав, що є пропозиція від Полісся. Тоді команда виступала в Першій лізі, а я взагалі нічого про неї не знав. Перше, що зробив, – зайшов подивитися, хто там грає. Побачив багато футболістів, які виступали в УПЛ, проти них я постійно грав.
Я порадився, але сумнівів було дуже багато. Все-таки Перша ліга. На той момент команда фінішувала з відривом понад десять очок. Пам’ятаю, що розповів мамі та братам про цю пропозицію. Вони теж розуміли мої сумніви, адже це був перехід із Вищої ліги до Першої. Зрештою я сам ухвалив рішення, що переходжу в Полісся.
Пам’ятаю, пройшов медогляд, мені зробили операцію, і я приїхав на базу. Спочатку все було незвично. Потім ми поїхали на збори до Туреччини. Там я познайомився з багатьма хлопцями, ми разом відпочивали, коли мали три вихідні дні. Мене добре прийняли в колективі. Зараз я тут, скоро вже буде четвертий рік, і я щасливий у Поліссі.
– Коли ви приєдналися до Полісся, клуб ще виступав у Першій лізі. Чи очікували, що за кілька років він пройде такий шлях?
– Ні, я не очікував такого. Тобто я знав, що президент клубу має амбіції, хоче перемагати й розвивати команду. З кожним роком я бачив покращення, тому такий результат – заслуга президента, який вкладає в Полісся все, що має, весь свій ресурс.
Він максимально робить усе, що від нього вимагають або про що хоча б запитують, чи можливо це реалізувати, і все погоджує. Тому й маємо такий результат. У нас футболісти найвищого рівня, тому все так і складається.
– Ви застали кількох фахівців на чолі тренерського штабу Полісся. Хто з них, на вашу думку, найбільше вплинув на вас як на футболіста? Як саме? З якими емоціями згадуєте кожного з них?
– Та з позитивними емоціями. Кожен тренер має свій підхід, і я багато чого навчився в кожного. Калітвінцев, який мене взяв, – я йому вдячний. Коли я прийшов до нього, то багато чого навчився. Так само в Шищенка. У Імада Ашура теж здобув великий досвід. Усі тренери, які були, – класні.
Можливо, Руслан Петрович сильніший саме в тактичному плані. Він багато вчиться і багато розуміє у футболі. У нього є структура, тактика та власний стиль гри. Завдяки цьому стилю я багато чого в нього навчаюся саме в тактичному плані. Тому так.
– Під час виступів за Полісся ви отримали й дебютний виклик до збірної України. Пригадайте, як це було та які емоції ви тоді переживали.
– Тоді багато писали, що я можу поїхати до збірної, але, чесно скажу, я не вірив у це. Можливо, думав, що потраплю до резервного списку. Але ще до того, як оголосили остаточний список, мені зателефонував агент Вадим Шаблій і сказав: "Ну, вітаю тебе, ти в збірній". Я запитав: "Звідки ти знаєш?" Він відповів, що щойно говорив із Сергієм Ребровим, який озвучив список футболістів. Я подякував, а згодом список опублікували, і люди почали мене вітати.
Борис у збірній / Фото УАФ
Однак, чесно скажу, той збір для мене не був вдалим. Перед самим передігровим тренуванням напередодні матчу зі Швецією я травмував привідний м’яз. Це було дуже боляче. Вважаю, що це був великий шанс для мене. Зрозуміло, що попереду ще буде багато матчів, але тоді я, можливо, міг навіть дебютувати за збірну. Натомість травмувався і був дуже засмучений. Увечері, коли потягнув м’яз, не міг заснути приблизно до шостої ранку.
Згодом, через два дні, мені зробили МРТ, а на третій день після матчу зі Швецією я вже повернувся до Полісся.
– Як відбувалося відновлення після тієї травми? Чи були побоювання, що вона може надовго вплинути на вашу ігрову форму або місце в Поліссі?
– Побоювань не було, це була незначна травма, я відновився за 10 днів. Пізніше так сталося, що я чотири дні інтенсивно тренувався, а потім ми грали із Шахтарем. Я знову потягнув м’яз, але вже не привідний, а надірвав інший м’яз ззаду. Це вже зовсім інше... Після цього я відновився. А так, щоб були якісь побоювання, то ні.
– Наскільки близьким ви зараз відчуваєте повернення до збірної? У листопаді на команду чекають ще два матчі Ліги націй.
– Не знаю, нічого не можу вам сказати. Я тільки відновився після травми й зіграв лише два матчі. З Буковиною провів на полі 15-20 хвилин і з Динамо приблизно 30. Тож поки не можу нічого сказати. Звичайно, хочеться поїхати до збірної (Усміхається). Кожен футболіст хоче грати за національну команду. Це мрія кожного, хто прагне виступати за свою країну.
– Отже, сподівання таки є?
– Так, звичайно. Хочеться побачити своє прізвище у списку.
– А які ще особисті цілі ви ставите перед собою на найближчий місяць, рік?
– Зараз я хочу до кінця року дебютувати за збірну України. Це серйозна ціль, яку я собі поставив саме на цей період. А загалом хочеться перемагати в кожному матчі й досягати позитивних результатів. Якщо будуть перемоги, то будуть і призові місця. Звичайно, хочеться здобути золото, але для цього потрібно докласти багато зусиль.
– Що вам допомагає перемикатися у складні моменти – після поразок чи того ж відновлення від травм?
– Не знаю… Друзі. Ну і команда, чесно скажу. Усі: футболісти, тренерський штаб, президент. Усі запитують, як нога, як почуваюся, підтримують. Одним словом, відчуваю підтримку. Моя донька мене дуже мотивує. Вона ще маленька, не говорить, але максимально мене мотивує.
Борис із дружиною та донькою / Фото із соцмереж
Також моя родина, сім’я. Тому я намагаюся перемикатися й розумію, що попереду ще багато позитивних моментів і хороших періодів. А ці погані моменти, можна так сказати, зроблять мене сильнішим.
– Чи є футболіст, за грою якого ви стежите особливо уважно й у якого намагаєтеся чогось навчитися?
– Раніше я грав у центрі поля, і мені дуже подобався Федеріко Вальверде. Ще мені подобається Нуну Мендеш із ПСЖ. Ось ці футболісти мені найбільше імпонують.
– Намагаєтеся щось перейняти від них в ігровому плані?
– Звичайно! Інколи вмикаю матчі, дивлюся й аналізую, як вони працюють із м’ячем, як виконують забігання, як діють у третій зоні. Одним словом, аналізую їхню гру.
– Якою бачите свою кар’єру через декілька років? Чи маєте конкретну мету щодо чемпіонату або клубу, в якому хотіли б спробувати свої сили?
– Звичайно, хотілося б пограти десь у Європі, відчути цей рівень, спробувати себе в якійсь лізі. Дуже хотілося б, наприклад, в Англії. Але основне завдання – працювати й головне, щоб обходилося без травм. Думаю, якщо травми оминатимуть, то все буде добре.
Крушинський святкує бронзу / Фото ФК Полісся
– Якщо ми вже про це заговорили, можливо, зможете привідкрити завісу: чи хтось останнім часом цікавився вами?
– Я точно знаю, що інтерес був, але не знаю, хто саме цікавився, тому не можу сказати.
– З України чи з-за кордону?
– З-за кордону.
