Мундіалізми: За мить до старту
Уривчасті, справді дитячі спогади про перший побачений чемпіонат світу мають яскраве жовто-зелене забарвлення.
Не лише через пам’ятний матч СРСР – Бразилія, у якому іспанській суддя Мендібіль зробив усе, щоб виправдати своє прізвище. Збірна Бразилії зразка 1982 року залишається феноменом і 32 роки потому. Подальші, вже значно детальніші, перегляди її матчів на іспанських полях жодного разу не затьмарили давнє відчуття вибухонебезпечної радості, що сповнювала кожен рух найкращих виконавців команди Теле Сантани.
Певною мірою гра бразильців відповідала тоді усім кліше, якими рясніли сторінки радянських спортивних видань. Є підозра, що не лише радянських. Гамір був всесвітнім. Бразилія подарувала грі Короля, і коротеньке прізвисько без значення перетворилося на кодове слово навіть для тих, хто ніколи не бачив його гри. Пеле впливав на сприйняття бразильського футболу й після завершення своїх виступів. Потяг до десятого номера, до особливої його ролі на полі з’явився ще тоді й пізніше оформився у старанно виведену на пальці десятку. Щоправда, пропозиція однокласника зробити татуювання з цим номером видалася менш привабливою за усі фрагменти гри Пеле, що на той момент вже вдалося побачити.
Якими були б 1990-і роки, якби в Іспанії збірна Теле Сантани взяла титул? Чи знайшлося б у них місце Карлосу Алберту Паррейрі чи Луїсу Феліпе Сколарі? Щось безумовно їм би перепало, та от якщо б їх і підпускали до збірної, то хіба що Саудівської Аравії. Поразку тієї видатної команди почали з часом подавати ледь не як поразку стилю, поразку способу сприймати гру, способу мислити на полі.
Спочатку, без особливого успіху, Себастьян Лазароні, а потім, успішно, Карлос Алберту Паррейра показували світу інші збірні Бразилії. У них вже не було футболістів, про яких, як колись про Гарріншу, сказали б alegria do povo (радість народу). «Радість середнього класу», — можливо. Із тими командами легко було ідентифікувати себе практичним, розважливим банкірам чи менеджерам великих корпорацій. За якихось 12 років Бразилія пройшла шлях від алегрії до алергії.
У роботів Дунги чотири роки тому збій у програмі стався щойно суперник виявив хоч трохи «неповаги» до ретельно розробленого плану. А нічого більше у них за душею не було. Спроби дозувати фантазію, якої у 1982-му начебто було забагато, закінчилися одним із найбезглуздіших та сірих виступів у історії збірної Бразилії.
Паоло Россі проти ансамблю Теле Сантани
Команда Теле Сантани аж ніяк не була зібранням анархістів, кожен з яких думав лише про власне геройство. Її колективні маневри вражали й масштабністю задуму, й можливостями для саморозкриття у кожного із зіркових виконавців. Зіку нещодавно зізнався, що якби бразильцям обов’язково потрібно було обігрувати італійців у тому барселонському матчі, то вони б прагнули забити якомога більше. А за рахунку 2:2 психологічно важко було вирішити, що робити далі, чи йти забивати третій. Цією тимчасовою невпевненістю скористався Паоло Россі. Виходить, що зовсім не надмір фантазії, а, навпаки, вагання, чи діяти у своєму стилі й далі, позбавили бразильців місця у півфіналі.
Та це вже не мало значення. «Винним» й досі вважається прагнення кинути виклик супернику, а не просто дочекатися його помилок.
У першому матчі домашнього чемпіонату світу команді Сколарі, якому асистує Паррейра, протистоятиме суперник, що цілком здатен напомилятися й без надмірного на нього тиску. В останніх товариських матчах збірна Хорватії постала командою, якій бракує ігрових ідей, командою, занадто залежною від динаміки й енергії Івана Ракитича. Вкрай мало було продуманих флангових комбінацій. Номінальні атакувальні хавбеки частіше звалювалися у центр. Іноді це давало бажаний ефект. У матчі з малійцями Перишич змістився з правого флангу в центр й миттєво отримав філігранний пас Ракитича. Але у більшості інших випадків Іван опинявся значно глибше, й попри його бажання максимально швидко віддавати м’яч вперед, передачі ці рідко серйозно загострювали атаки й особливо не турбували насичений захист суперника.
Склалося враження, що Ніко Ковач поки далекий від того, щоб максимально використати можливості команди. У хорватів є чимало сильних виконавців на кількох важливих позиціях, та поки що більшість із них виглядають непереконливо. Ідейна обмеженість може й не стане проблемою саме у першому матчі. Навряд чи хорвати контролюватимуть м’яч стільки ж, як у матчі зі збірною Малі. А тоді у контратаках у Ракитича та Модрича може бути більше простору для маневру, для гострих передач. Сколарі, у свою чергу, має подбати про те, щоб його підопічні не позбулися компактності після втрат м’яча.
«Великий Філ» є справжнім майстром «накручувати» свої команди психологічно. У цьому випадку варто радше не передати куті меду. Увесь патріотичний шал, що супроводжуватиме команду з першого дотику, Сколарі повинен вміло регулювати. Цікаво, якими будуть стартові хвилини у виконанні бразильців? Чи включить команда одразу жорсткий пресинг, від якого потерпали іспанці у фіналі Кубка Конфедерацій рік тому, чи покладатиметься на «обробку» суперника не менш жорстким тиском трибун?
І в цьому аспекті Сколарі слід віднайти оптимальний баланс. У першому офіційному матчі на «Арені ду Корінтіанс» підопічні екс-наставника збірної Ману Менезеса вирішили, що «Фіґейренсе» (безумовно, найгірша команда чемпіонату Бразилії у перших чотирьох турах) розсиплеться сама. Насправді ж неквапливість «Корінтіанса» лише допомогла гостям налагодити свою гру й здобути сенсаційну перемогу.
Хорватія, навіть з усіма її недоліками та проблемами, аж ніяк не найслабша команда турніру, тож зрозуміло, що бразильцям необхідні будуть злагодженість та монолітність маневрів, аби зберегти спокій у своєму штрафному. І все-таки у розпорядженні господарів чемпіонату має бути достатньо засобів для того, щоб суттєво ускладнити супернику як вихід з оборони, так і роботу з м’ячем у середній лінії. Перевага має бути у бразильців й у ключових дуелях, особливо на флангах (Срна – Неймар, Врсалько (?) – Халк), якщо хорватська команда не продемонструє більш вміле використання флангів у своїй командній грі. Без їхньої активної роботи очевидною ціллю для «мисливців» Сколарі стане Іван Ракитич.
У 2002-му у Сколарі в збірній було трохи більше яскравих винахідників, аніж у команді Паррейри у 1994-му. Але загальні ідеї були майже ідентичними й два наступних чемпіонати лише підтвердили цей курс на дозованість масштабних колективних дій. Розкішний вибір виконавців дозволяв й такий напрямок діяльності оздобити спалахами яскравого футболу, але здебільшого jogo bonito перетворили на тепер вже точно зашкарубле кліше для рекламних роликів.
Магія збірної 1982 року полягала не лише й навіть не стільки у видатних індивідуальностях, а в тому, як вони взаємодіяли, як працювали командно. Це не була зграя авантюристів, що виходила на поле без плану. Гра, яку вони пропонували суперникам, йшла від їхнього власного футбольного духу й від непохитних принципів великого Теле Сантани. З іншими орієнтирами Бразилія зуміла виграти ще два чемпіонських титули, але навряд чи на своїй рідній землі команді Сколарі можна нехтувати багатющим спадком 1982-го.
Дмитро Джулай
показати приховати